Поняття підприємства та його основні ознаки
Тема 7. | Правове становище підприємств
1. Поняття підприємства та його основні ознаки.
2. Види та організаційно-правові форми підприємств.
3. Особливості правового становища окремих видів підприємств:
3.1. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).
3.2. Підприємства комунальної форми власності.
3.3. Підприємства колективної власності. Виробничі кооперативи.
3.4. Приватні підприємства. 3..5. Орендні підприємства.
3.6. Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземне підприємство.
: Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні поло-
ження про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:
• належність до основної ланки економіки;
• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;
• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);
• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82);
• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай не-комерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);
• наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своему складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися
з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;
• індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;
• порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);
• ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) держав-
ного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.
2. Види та організаційно-правові форми підприємств
Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками.
1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
• приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє:
• підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);
• іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).
3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства, відповідно до ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств:
• малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звіт-
ний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;
• великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;
• усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
і Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
; Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві господарського відання чи оперативного використання є залеж-
ними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підпри-ємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:
• залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);
• контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).
У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприємство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприємства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна дочірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства).
Водночас слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види підприємств, зокрема:
— підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначаються Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». Згідно із ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства народних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забезпечення випуску виробів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотримання і вдосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх
промислів шляхом сприяння творчому варіюванню при виготовленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідної звітної документації підприємства;
- інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність»; таке підприємство, попри різні назви (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства.
3. Особливості правового становища окремих видів підприємств
3.1. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства)
Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують:
• виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність Української держави (підприємства з лісо-відведення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків та цінних паперів та ін.);
• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.);
г • життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної прЬмисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополі-
тен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);
• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).
Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно,-можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Законом України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, міститься у ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна» та Законі України від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».
Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних та казенних підприємств, статті 167-172 -щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств та участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).
Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).
Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного nianpnqM-ства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.
Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (ка-рактерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:
- господарська організація унітарного типу;
- підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;
- функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;
- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство;
- управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;
- обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів «державне підприємство»;
- відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях:
1) засновницькі (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах);
2) щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від правового титулу майна;
3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);
4) щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту).
Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України).
Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в ст. 74 Господарського кодексу України:
• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу;
• основний правовий титул майна — право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпорядження майна, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить (галузеве міністерство/відомство, державне господарське об'єднання), і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу таких об'єктів кошти спрямовуються на інвестування виробничої діяльності підприємства; списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство (ч. 4 ст. 75 ГК);
• обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;
• обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;
• необхідність підтримання майново-фінансового стану державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду;
• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні Замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів;
• обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (в т. ч. у разі визнання банкрутом);
• відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 73 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду);
• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство.
Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:
- від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного підприємства»;
- від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні»;
- від 22.07.1998 р. № 1129 «Про деякі питання управління казенним підприємством».
Казенне підприємство - це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Основними рисами казенного підприємства є такі:
• господарська організація унітарного типу;
• створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; ст. 37 Закону «Про підприємства в Україні» створення казенних підприємств пов'язувала лише з процесами реорганізації (перетворення) державних унітарних підприємств, майно яких не підлягає приватизації, за наявності однієї з визначених законом умов (якщо державне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію
держави; якщо воно є природним монополістом або основним споживачем - понад 50% продукції такого підприємства - є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного підприємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке підприємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (у разі якщо: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним - понад 50% продукції, робіт, послуг підприємства - є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом);
• здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної у поєднанні з комерційною чи без такого поєднання);
• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою;
• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;
• належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління, яке передбачає: (1) необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (відповідно до Закону «Про підприєм-
ства в Україні» казенне підприємство вправі було розпоряджатися в установлених статутом підприємства межах та відповідати за своїми зобов'язаннями лише майном, що не належить до основних фондів, а згідно із ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), та (б) субсидіарну відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).
Державні підприємства можуть бути корпоративного типу. Це стосується так званих корпоратизованих підприємств або державних (національних) акціонерних товариств, легалізація яких пов'язана із прийняттям Президентом України Указу від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств». З огляду на форму такого підприємства (акціонерне товариство), особливості його правового статусу доцільно розглядати в наступній темі («Правове становище господарських товариств»).
3.2. Підприємства комунальної форми власності
Значною мірою подібними (за своїм правовим становищем) до державних підприємств є комунальні підприємства, оскільки перші і другі функціонують на базі публічних (державної та комунальної) форм власності (комунальна власність відповідно до першої редакції Закону «Про власність» належала до підвиду державної форми власності; виділення комунальної власності в окрему форму права власності пов'язано з прийняттям Конституції України, в ст. 41 якої містяться положення щодо форм права власності - приватної, державної та комунальної).
Закон «Про підприємства в Україні» немістив спеціальних положень щодо комунальних підприємств, проте в Господарському кодексі України цим підприємствам присвячена ст. 78. Втім, ця стаття визначає основи правового становища лише унітарних комунальних підприємств, не приділяючи уваги підприємствам корпоративного типу.
Комунальне унітарне підприємство — це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном.
Характерними рисами комунальних підприємств є такі:
• господарська організація унітарного типу;
• створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваженим ним органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;
• функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповноважений орган, тобто орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство (виконком відповідної ради народних депутатів, управління/департамент виконкому);
• функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);
• статутний фонд комунального унітарного підприємства має бути сформоване до його реєстрації як суб'єкта господарювання уповноваженим органом;
• мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою;
• найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство;
• відсутність у підприємства субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями органу місцевого самоврядування та уповноваженого органу;
• управління підприємством очолює керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;
• збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;
• поділ комунальних унітарних підприємств (як і державних унітарних підприємств) на комерційні та некомерційні, що обумовлює можливість застосування до цих видів підприємств положень Господарського кодексу щодо державних комерційних підприємств та казенних підприємств. і
Комунальні підприємства можуть бути корпоративного типу з використанням форми акціонерного товариства (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією комунальних підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю (можливість створення
однією особою такого товариства передбачається новим Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 114; ч. 1 ст. 140) і ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України).
3.3. Підприємства колективно/форми власності. Виробничі кооперативи
Господарський кодекс України (ст. 93) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства колективної форми власності. До них належать:
• виробничий кооператив;
• колективне підприємство (в т. ч. колективне сільськогосподарське підприємство);
• унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи колективним підприємством;
• унітарні підприємства, що створюються суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.).
Особливості правового становища колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) визначаються Законом України від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон):
- підприємство корпоративного типу;
- вимоги до змісту статуту КСП (ст. 4 Закону): найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності; порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому; принципи формування спільної власності та права членів щодо неї; порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цінними паперами; загальні права та обов'язки членів підприємства; органи самоврядування (управління), порядок їх формування та компетенція; права та обов'язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності; питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії; умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства; можливість включення й інших положень, що не суперечать законодавству України;
- мінімальна кількість членів КСП законом не встановлюється, проте вживання множини щодо засновників та членів КСП (ст. З Закону) дозволяє визначити цю кількість - щонайменше дві особи:
- вимоги до членів КСП, це мають бути: фізичні особи (громадяни), які досягли 16-річного віку, беруть особисту трудову участь у господарській діяльності КСП і сплатили пай;
- суперечливі положення Закону щодо правового титулу майна КСП (статті 7 і 9): об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, придбане на законних підставах майно, корпоративні права (частки у майні та міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є КСП); проте відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, «майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам»; пай (як частка пайового фонду КСП) є власністю члена КСП і може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства (ч. 2 ст. 9 Закону);
- розмір паю залежить від майнової та трудової участі членів КСП в його діяльності; щорічно члену КСП нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді (ці відносини регулюються статутом підприємства);
- у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі;
- відсутність вимог до мінімального розміру майна КСП та його фондів (крім пайового); КСП самостійно визначає види, порядок формування та використання фондів і резервів;
- до пайового фонду майна членів підприємства включаються вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та корпоративні права КСП в інших підприємствах та організаціях; уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 9 Закону);
- органи управління КСП: (1) загальні збори членів КСП або збори уповноважених - вищий орган управління (затверджують статут підприємства, вносять до нього зміни та доповнення; вирішують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії підприємства; приймають рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства, про його участь у господарських товариствах та господарських об'єднаннях; вирішують інші важливі питання діяльності підприємства); (2) правління (виконавчий орган);
- обов'язковість створення органів контролю (ревізійної комісії) законом не передбачається; такі органи створюються відповідно до положень статуту, рішення загальних зборів/зборів уповноважених, внутрішніх документів КСП;
- порядок ліквідації: прийняття відповідного рішення загальними зборами/зборами уповноважених та створення ліквідаційної комісії; пред'явлення кредиторами протягом встановленого ліквідаційною комісією строку (щонайменше два місяці) претензій до КСП; задоволення безспірних боргів (в першу чергу - борги перед бюджетами, установами банку і компенсація витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством, а також здійснюється капіталізація платежів, належних з КСП у зв'язку із заподіянням каліцтва або іншим ушкодженням здоров'я чи із смертю громадянина; в другу чергу - задовольняються інші беспірні претензії, заявлені протягом встановленого строку; в третю чергу - претензії, заявлені після закінчення встановленого строку (але до моменту завершення ліквідації КСП); з майна КСП, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, членам КСП видаються натурою (або грішми чи цінними паперами) паї.
До категорії підприємств колективної форми власності також належать:
• підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК);
• підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій (ст. 112);
• підприємства у формі господарських товариств (крім державних та комунальних);
• дочірні підприємства виробничих кооперативів та господарських товариств;
• виробничі кооперативи.
Підприємства колективної власності можуть бути унітарними та корпоративними (у формі виробничого кооперативу або господарського товариства).
> Підприємством корпоративного типу, що функціонує на базі колективної форми власності, є виробничий кооператив. І Виробничий кооператив - це господарська організація корпоративного типу, яка створюється на добровільних засадах громадянами для спільного здійснення господарської (виробничої) діяльності з метою отримання доходу і діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності, самоуправління та самофінансування.
Нормативною основою діяльності виробничого кооперативу є відповідні положення ГК України (статті 94—110), ЦК України (статті 163-166), а також закони - загальний (Закон України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію») та спеціальний (Закон України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»). Положення ГК і ЦК з деяких питань (фонди кооперативу; принцип визначення частки (загального паю) члена кооперативу; основні засади розподілу прибутку кооперативу між його членами та ін.) відрізняються від положень пізніше прийнятого Закону «Про кооперацію».
Основні риси виробничого кооперативу, відповідно до Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію» (набув чинності з моменту його опублікування, тобто до введення в дію ГК України та ЦК України) такі:
• господарська організація корпоративного типу;
• мета діяльності - отримання доходу та забезпечення зайнятості населення;
• створення на добровільних засадах;
• безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції/товарів, виконання робіт, надання послуг);
• наявність статусу юридичної особи;
• наявність статуту як обов'язкового установчого документа, який повинен містити відомості, визначені ст. 8 Закону (найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту "кооцеративу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитг ків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю; крім того, статут може містити інші пов'язані з
особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству);
• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) - 3 - як правило, фізичні особи, які досягли 16-річного віку, а також наявність основного капіталу, поділеного на паї;
• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування;
• наявність власного майна, яке формується за рахунок таких джерел: паї членів кооперативу (основний та додаткові); внески членів кооперативу (вступний, членські, цільові); кошти, що надходять від господарської діяльності кооперативу; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ та організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних та фізичних осіб, в т. ч. іноземних; інші надходження, не заборонені законом;
• відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру основного капіталу виробничого кооперативу;
• обов'язкова наявність таких фондів: пайового фонду (формується за рахунок паїв членів кооперативу); неподільного фонду (формується за рахунок вступних внесків членів кооперативу та відрахувань від доходу кооперативу; стабілізує майнову базу кооперативу, оскільки не може розподілятися між членами кооперативу, крім передбачених законом випадків); резервного фонду (формується за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат/збитків); спеціального фонду (формується за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших не заборонених законом надходжень для забезпечення Його статутної діяльності; використовується за рішенням органів управління кооперативу);
• основні засади використання доходу кооперативу (формується з надходжень від господарської діяльності кооперативу після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманих працівників та розподіляється в такому порядку: сплата податків і зборів до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань до фондів кооперативу; кооперативні виплати (виплати членам кооперативу залежно від їх участі в господарській діяльності кооперативу); виплати на паї;
• загальна частка члена кооперативу у майні кооперативу визначається як сума його паїв у фондах кооперативу (пайовому, ре-
зервному та спеціальному); у разі виходу чи виключення з кооперативу громадянин (фізична особа) має право на одержання своєї загальної частки в натуральній, грошовій формі чи цінними паперами (за бажанням такої особи), а земельної ділянки - в натурі; право власності на загальну частку успадковується;
• основні права та обов'язки членів кооперативу визначаються ст. 12 Закону (права: участь у господарській діяльності ВК та в управлінні його справами; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з ВК; внесення пропозицій щодо оптимізації роботи ВК; звернення до органів ВК у разі виникнення конфлікту інтересів, пов'язаного з членством в кооперативі, та одержання письмових відповідей про результати розгляду звернення; обов'язки: обов'язкова трудова участь в його господарській діяльності ВК; додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління та органів контролю кооперативу; виконання зобов'язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків);
• припинення членства в кооперативі відбувається у разі: добровільного виходу з нього; припинення трудової участі у ВК; несплати внесків у порядку, визначеному статутом ВК; смерті члена кооперативу; припинення діяльності ВК;
• корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: загальні збори членів кооперативу або збори уповноважених як вищий орган (ст. 15 Закону), виконавчий орган, який відповідно до ст. 16 Закону може бути колегіальним (правління) чи одноособовим у кооперативі з кількістю членів до 10 осіб (голова кооперативу); для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю кооперативу його правління може наймати на умовах контракту виконавчого директора); контрольний орган (ст. 18 Закону) - ревізійна комісія або ревізор (в кооперативі з кількістю членів до 10 осіб); в кооперативах з кількістю членів понад 50 осіб додатково може бути утворена спостережна рада, яка контролює діяльність правління (ст. 17 Закону);
• загальні збори/збори уповноважених (обов'язковий орган управління): повноваження: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмі-
рів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу; інші питання діяльності кооперативу, віднесені до компетенції загальних зборів рішенням загальних зборів членів ВК); види (чергові, позачергові); періодичність (у разі потреби, але не рідше одного разу на рік); порядок скликання: чергові збори скликаються правлінням або головою кооперативу; позачергові збори мають бути скликані протягом 20 днів від дня надходження вимоги: (а) не менше третини членів ВК, (б) спостережної ради; (в) ревізійної комісії (ревізора); (г) органу управління кооперативного об'єднання, членом якого є ВК; у разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів; про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу мають бути повідомлені не пізніше ніж за Ю днів до визначеного строку їх проведення; загальні збори членів ВК є повноважними, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених; кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі; порядок прийняття рішень - більшістю голосів, а з визначених Законом питань (про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу) - кваліфікованою більшістю голосів (не менш як 75 відсотків членів ВК/упов-новажених, присутніх на загальних зборах /зборах уповноважених ВК); • виконавчий орган (обов'язковий орган управління): (а) може бути колегіальним - правління (очолюється головою правління, повноваження якого визначаються статутом кооперативу) або одноособовим - голова ВК (якщо до складу кооперативу входить менш ніж 10 членів); (б) обирається загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більш ніж на
п'ять років; (в) підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу; (г) повноваження визначаються законом та статутом ВК (в т.ч. здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу); (д) порядок обрання або відкликання членів правління та голови ВК, а також порядок проведення засідань правління ВК та прийняття ним рішень визначаються статутом ВК);
• виконавчий директор (необов'язковий орган): (а) наймається правлінням для оперативного управління діяльністю кооперативу та виконання функцій, делегованих правлінням кооперативу; формує виконавчу дирекцію; (б) виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу; (в) не може бути членом кооперативу; (г) несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків, визначених контрактом та статутом кооперативу;
• спостережна рада (необов'язковий орган): (а) може утворюватися в кооперативі з кількістю членів понад 50 осіб; (б) обирається із числа членів кооперативу на загальних зборах кооперативу; (в) кількісний склад - 3-5 чоловік; (г) обмеження, вимоги та умови виконання обов'язків члена спостережної ради (до складу спостережної ради кооперативу не можуть входити члени правління чи члени ревізійної комісії чи ревізор кооперативу; виконання обов'язків члена цього органу здійснюється на громадських засадах; повноваження членів спостережної ради можуть бути дострокового припинення за рішенням загальних зборів членів ВК); (д) функції спостережної ради: здійснення контролю за додержанням статуту кооперативу та за діяльністю виконавчого органу ВК;
• обов'язковий контрольний орган - колегіальний (ревізійна комісія) чи одноособовий (ревізор - в кооперативі з кількістю членів менше ніж 10 осіб): (а) (формується/обирається загальними зборами у визначеному статутом порядку; (б) вимоги до членів ревізійної комісії/ревізора: членство в даному ВК; відсутність статусу члена правління чи спостережної ради даного ВК; (в) функції^
контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу, в т. ч. шляхом: проведення перевірок результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу за власною ініціативою ревізійної комісії/ревізора, за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менш як 10 відсотків членів кооперативу, а також складення висновку за річними звітами про результати діяльності кооперативу; (г) наявність права вимагати будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу;
• відповідальність ВК за зобов'язаннями майном, що належить йому на праві власності; відсутність у членів кооперативу субсиді-арної відповідальності за зобов'язаннями ВК (якщо інше не встановлено статутом кооперативу чи законом); ризик збитків члена кооперативу за результати діяльності ВК обмежується зазвичай розмірами сплаченого ним паю;
• можливість участі ВК у кооперативному об'єднанні (кількох кооперативних об'єднаннях) типу спілки, ліги, асоціації, альянсу та інших форм добровільного об'єднання кооперативів за видами діяльності чи територіальною ознакою з метою створення сприятливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів;
• порядок ліквідації ВК: (а) прийняття відповідного рішення загальними зборами членів кооперативу/ зборами уповноважених (добровільна ліквідація) чи за рішенням суду (примусова ліквідація); (б) призначення органом, який прийняв рішення про ліквідацію ВК, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; (в) забезпечення ліквідаційною комісією передбачених законом заходів щодо ліквідації ВК, а саме: встановлення порядку та строків проведення ліквідації; публікація оголошення про ліквідацію із зазначенням строку для заявления претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці, а також повідомлення явних (відомих кооперативу) кредиторів про ліквідацію; (г) стягнення дебіторської заборгованості ВК; (д) задоволення безспірних, визнаних ліквідаційною комісією та судом вимог кредиторів за рахунок майна ВК відповідно до встановленої законом черговості; (є) здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів; розподіл решти майна (крім неподільного фонду) між членами кооперативу відповідно до встановленого статутом ВК порядку; (є) передання майна/коштів неподільного фонду іншій (іншим) кооперативній організації (коопера-
тивним організаціям) із зазначенням напрямів його використання; (ж) затвердження ліквідаційного балансу та виключення ВК з державного реєстру суб'єктів господарювання.
Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) - це виробничий кооператив, створений громадянами - сільськогосподарськими виробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов 'язкової трудової участі у процесі виробництва.
Особливості правового становища сільськогосподарського виробничого кооперативу відповідно до спеціального закону (Закону України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»):
- специфічний предмет діяльності - виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;
- мінімальна кількість засновників (членів) - 3 фізичні особи, які досягли 16-річного віку;
- відсутність обов'язкових вимог до розміру майна СВК, яке формується за рахунок таких джерел: майнових внесків його членів; виготовленої СВК продукції; одержаних від її реалізації доходів; інших джерел, не заборонених законом;
- обов'язкова наявність пайового (формується за рахунок пайових внесків) та неподільного фонду (стабілізує майнову базу кооперативу та формується за рахунок вступних внесків учасників та майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і виплати із зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бути поділений між членами кооперативу лише у разі його ліквідації після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами);
- збереження за членами кооперативу права власності на земельну ділянку, що передається кооперативу в рахунок пайової участі;
- виключно добровільні засади сплати членом СВК додаткового паю (сплачується понад обов'язковий пай) до пайового фонду
•кооперативу;
- дохід кооперативу як одне з основних джерел формування його майна: (а) утворююється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманого персоналу; (б) розподіляється на: податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; виплату часток доходу на паї (до 20 відсотків, визначених до розподілу);
(в) порядок використання доходу кооперативу встановлюється його статутом;
- вимоги до змісту статуту СВК (ст. 7 Закону): найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу;
- набуття статусу члена СВК - шляхом прийняття у його члени в передбаченому статутом СВК порядку (подання заяви до виконавчого органу СВК про вступ до кооперативу, сплата вступного та пайового внесків; схваленням загальними зборами прийняття нового члена СВК); припинення членства в кооперативі у разі: добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності СВК; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу;
- права членів СВК: участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами; одержання частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу; бути повідомленим про час і місце проведення та порядок денний загальних зборів членів СВК не пізніше ніж за 10 днів; інші передбачені статутом кооперативу права;
- обов'язки члена СВК: сплата вступного та пайового внеску в порядку, визначеному статутом кооперативу; трудова участь у виробничий діяльності СВК; дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу; інші передбачені статутом кооперативу обов'язки;
- органи управління і контролю: а) обов'язкові: загальні збори (вищий орган); виконавчий орган (правління чи голова СВК); контрольний орган (ревізійна комісія чи ревізор); б) необов'язкові: спостережна рада; виконавчий директор (виконавча дирекція);
- загальні збори: (а) компетенція: внесення змін і доповнень до статуту; вступ СВК до об'єднання кооперативів; створення дочірніх підприємств СВК; реорганізація або ліквідація СВК; прийняття нормативних документів кооперативу (правил внутрішнього розпорядку; положення про фонди кооперативу та ін.); затвердження річного звіту і балансу кооперативу, порядку формування і розподілу доходу кооперативу, рішень правління кооперативу про прийняття нових членів; обрання шляхом прямого таємного голосування голови кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради у разі її формування відповідно до статуту СВК тощо; заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх діяльність; інші питання, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу; (б) види зборів -чергові та позачергові; (в) періодичність скликання: чергових зборів - щорічно після закінчення фінансового року; позачергових -за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше третини членів кооперативу; (г) загальні збори є правомочними у разі присутності на них більше половини членів кооперативу;
— виконавчий орган: (а) може бути колегіальним - правління (обирається у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів) чи одноособовий -/олова кооперативу; (б) обирається загальними зборами СВК; (в) термін повноважень - не більше трьох років; (г) компетенція: розроблення напрямів розвитку кооперативу та винесення їх на затвердження загальних зборів; скликання загальних зборів членів кооперативу та контроль виконання прийнятих ними рішень; винесення на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства; укладення трудових договорів (контрактів) членів виконавчої дирекції (у разі її формування); делегування виконавчій дирекції кооперативу права на прийняття поточних рішень; контроль за її діяльністю; організація (у разі потреби) проведення незалежних аудиторських перевірок; забезпечення збереження майна кооперативу; вирішення питань навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями; вирішення інших найсуттєвіших питань господарської діяльності СВК згідно із статутом; (д) можливість обрання правлінням зі свого складу голови кооперативу, заступника голови та секретаря правління (якщо така можливість передбачається статутом СВК); (є) виконання обов'язків членів правління СВК переважно на громадських засадах (у статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління); (є) рішення
правлінням приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу;
- виконавчий директор (необов'язковий орган) наймається на умовах контракту правлінням для оперативного управління діяльністю кооперативу; не може бути членом кооперативу; формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням;
- спостережна рада (необов'язковий орган): (а) утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб; (б) обирається на загальних зборах з членів кооперативу, які не входять до складу правління чи ревізійної комісії, у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу; (в) здійснює функції контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу;
- обов'язковий контрольний орган: (а) ревізійна комісія чи ревізор (в кооперативах з кількістю членів менше 10 осіб); (б) обирається загальними зборами з членів СВК, які не входять до складу виконавчого органу та спостережної ради; (в) підзвітний загальним зборам; (г) компетенція: контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу;
- СВК відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним на праві власності майном; члени кооперативу не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями кооперативу; ризик членів СВК за результати діяльності кооперативу обмежується розміром пайового внеску кожного з них;
- для виконання статутних завдань СВК може створювати дочірні унітарні підприємства та брати участь у створенні господарських організацій корпоративного типу (господарських товариств, об'єднань та ін.);
- форми припинення СВК - реорганізація та ліквідація;
- порядок ліквідації: (а) підстави - рішення загальних зборів членів СВК (добровільна ліквідація) або рішення суду (примусова ліквідація); (б) створення органом, що прийняв рішення про лікідацію, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; (в) публікація в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової інформації ліквідаційною комісією у триденний термін з часу її призначення інформації про ліквідацію кооперативу із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій; (г) виявлення ліквідаційною комісією кредиторів; (д) вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; (є) задоволення заявлених вимог (безспірних, визнаних ліквідаційною комісією чи судом)
кредиторів відповідно до встановленої черговості; (є) розподіл між членами СВК майна кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, пропорційно вартості їх паю; (ж) складення ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу та затвердження його органом, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (повнота і достовірність ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудиторами); (з) розпорядження землею кооперативу, що ліквідується, залежно від підстав її набуття СВК (на праві власності чи на праві користування) в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством; (и) внесення запису про ліквідацію СВК до державного реєстру.
3.4. Приватні підприємства
Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламентується законодавством лише