5) принцип сімейно-рідного характеру спадкування, який полягає у тому, що до спадкування закликаються родичі;

6) принцип свободи вибору спадкоємця, який полягає у тому, що спадкоємці можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Спадкові правовідносини - це відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав.

Спадкові правовідносини виникають на двох етапах:

1) відносини, що виникають у зв'язку з відкриттям спадщини;

2) відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям спадщи­ни.

Як і всі правовідносини, спадкові правовідносини склада­ються з трьох елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту. Суб'єктом є спадкоємці двох видів:

· спадкоємці, які закликаються до спадщини;

· спадкоємці, які прийняли спадщину.

Спадкоємці першого виду правомочні прийняти спадщину або відмовитися від неї, інших прав у них немає. Спадкоємці другої черги крім правомочностей мають ще і зобов'язання, ос­кільки вони стають правонаступниками не тільки прав, а й обо­в'язків.

Об'єктом спадкових правовідносин є спадщина, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Змістом спадкових правовідносин є права та обов'язки, які виникають з відкриттям спадщини.

Спадщина відкривається внаслідок смерті або оголошення громадянина померлим. Стаття 1218 ЦК України вказує, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинили­ся внаслідок його смерті.

Однак не всі права та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Не входять до складу спадщини права та обов'яз­ки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

· особисті немайнові права;

· право на участь у товариствах та право членства в об'єднан­нях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

· право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

· права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

· права та обов'язки особи, як кредитора або боржника, пе­редбачені ст. 608 ЦК України.

Важливим є питання про час та місце відкриття спадщини. Законодавець визначає, що місцем відкриття спадщини є ос­таннє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживан­ня спадкодавця невідомо, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його части­ни, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження ос­новної частини рухомого майна.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом доби по­мерлими є особи, які могли б спадку вати одна після одної, спад­щина відкривається одночасно і окремо що кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, катастро­фи, аварії тощо), припускається що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а та­кож особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Необхідно звернути увагу і на, які особи не можуть спадку­вати. Перелік таких осіб визначений у схемах до теми. Також у схемах відображені особливості спадкування деяких прав та обов'язків.

Заповідач має право скласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК). тобто обумовити виникнення права на спадщину у особи, яка при­значена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (народження дитини, здобуття освіти тощо). Ця умова повинна існувати на час відкриття спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скла­сти новий заповіт (у цьому разі попередній скасовується), вне­сти зміни до заповіту.

Заповіт є недійсним, якщо:

· він складений особою, яка не мала на це права;

· заповіт складений з порушенням вимог щодо його фор­ми та посвідчення;

· якщо волевиявлення заповідача не було вільним, не відповідало його волі і це буде встановлено судом.

Свобода заповідального розпорядження обмежується в інте­ресах осіб, вказаних у ст.1241 ЦК України. Частка, на яку за всіх обставин мають зазначені спадкоємні називають обов'язковою часткою. Право на таку частку мають:

· неповнолітні діти спадкодавця;

· повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

· непрацездатна вдова (вдовець);

· непрацездатні батьки.

Вказані особи спадкують незалежно від змісту заповіту по­ловину частки, яка належала б кожному з них у разі спадку­вання за законом. Нотаріус, а також інша особа, що посвідчує заповіт, не має права розголошувати відомості щодо факту скла­дення заповіту, скасування, зміни, до відкриття спадщини.

Спадкування за закономмає місце у всіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Законом встановлю­ються такі підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті. Май­но переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, яка має суворо дотримуватись. Роз­ширення кола осіб, що закликаються до спадкування за зако­ном, неможливе. Черги спадкоємців показані у схемах до теми, студенти мають можливість ознайомитися з ними.

Спадкування за правом представлення.Онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні сестри та брати не вклю­чаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Вони є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спад­щини немає в живих того родича, який був би спадкоємцем за законом (ст. 1226 ЦК).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою можуть зміни­ти розмір часток у спадщині (якщо це не стосується нерухомо­го майна). Що стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці можуть змінити частку за письмовою згодою, посвідченою нотаріусом.

Здійснення права на спадкування.Спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Не до­пускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець зобов'язаний прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим, це підтверджується відміткою в паспорті про реєстрацію проживання або довідкою органу реєстрації. Вва­жається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6-місячний строк

Особи, які за віком визнані частково дієздатними або не повністю дієздатними (малолітні, неповнолітні) а також особи, що визначені недієздатними або обмежено дієздатними за рішенням суду, вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини органів опіки і піклування. З моменту подання заяви про прийняття спадщини або фактичного її прийняття успадковане майно належить спадкоємцю. Заява про прийнят­тя спадщини подається особисто, а від імені малолітньої, не­дієздатної особи її подають батьки, опікун. Особа віком від 14 до 18 років до має право подати заяву про прийняття спадщи­ни без згоди своїх батьків або піклувальників. Законодавець передбачає право спадкоємців відкликати подану заяву на про­тязі шестимісячного, строку з будь-яких причин.

Шести місячний строк для прийняття спадщини починається з часу відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини на протязі шести місяців, то вважається, що він не прийняв спадщи­ни. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної кон­тори за місцем відкриття спадщини. При пропуск)' цього строку з поважних причин він має право звернутися до суду з позовом про додатковий строк для прийняття спадщини. Якщо суд визнає причини пропуску строку поважними, то він виносить рішення про продовження строку. Перебіг цього строку починається з моменту вступу рішення чи ухвали в законну силу, строк, який визначає суд, не може бути більше шести місяців.

Спадкоємець за заповітом або за законом має право відмо­витися від прийняття спадщини, для цього він подає заяву до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини. Спадкоє­мець за заповітом може відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців незалежно від черги. Правові наслідки відмови від прийняття спадщини встановлені ст.1275 ЦК.

Спадщина між спадкоємцями за законом розподіляється порівну. Кожен спадкоємець має право на виділ його частки в натурі. Якщо спадкоємець проживав разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше одного року до відкриття спадщини, він має переважне право на виділ йому у натурі предметів звичай­ної домашньої обстановки та вжитку (меблі, білизна, посуд, по­бутова техніка, бібліотека, якщо тільки вони не є предметами антикваріату) в розмірі його частки. Спадщина може бути пе­рерозподілена, якщо буде визнано право інших спадкоємців на спадщину.

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спад­коємців, відказоодержувача та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини. Заходи щодо охоро­ни спадкового майна здійснюють нотаріуси за місцем відкрит­тя спадщини, де немає нотаріусів - відповідні органи місцево­го самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців. Витрати на охорону майна відшкодовуються спад­коємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу для охорони спадкового майна. Нотаріус або інший орган, який одержав заяву про охорону спадкового майна виїжджають на місце і проводять опис спадкового майна. Опис може проводитися відповідно до листа нотаріуса за місцем знаходження майна. Нотаріус зобов'язаний сповістити усіх відомих йому спад­коємців про відкриття спадщини.

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних або юридичних дій для підтримання його у належному стані, нотаріус (орган місцево­го самоврядування) у разі відсутності спадкоємців або виконав­ця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.Ця особа вправі учиняти будь-які дії, спрямо­вані на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини і має право вимагати охорони. Після закі­нчення строку охорони вона зобов'язана представити звіт про свою діяльність про управління майном. У договорі про охоро­ну майна необхідно вказати умови щодо охорони майна, дату договору, місце складання договору, місце знаходження спад­кового майна, розмір винагороди, що отримує особа, яка при­значена управляти майном, і дій; які ця особа зобов'язана вико­нувати.

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною дієздатністю або юридичній особі.Це питання регулюється главою 88 ЦК України. Студентам необхідно звер­нути увагу на порядок призначення виконавця заповіту та його повноваження.

Повноваження виконавця посвідчуються документом, який віщає нотаріус за місцем відкриття спадщини. Виконавець має право на оплату за виконання своїх повноважень, якщо розмір плати не визначений заповітом, він може бути визначений за домовленістю виконавця і спадкоємця, а у разі спору - судом. Виконавець має право і на відшкодування йому витрат, які він зробив для виконання заповіту.

Стаття 1292 ЦК надає право спадкоємцям та їх законним представникам контролювати виконання виконавцем заповіту, оскаржувати дії виконавця до суду. Строк позовної давності до вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту - один рік.

Оформлення права на спадщинуНа майно, що переходить за правом спадкоємства, видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва проводиться після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту майна, свідоцтво на спадщину видається на ім'я кожного спад­коємця, який прийняв спадщину, із визначенням частки в спад­щині. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При одержанні в спадщину нерухомого майна спадкоємець зобов'язаний зверну­тися до нотаріуса за одержанням свідоцтва про право на спад­щину, тому що право власності на нерухоме майно виникає тільки після державної реєстрації цього майна.

Свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Спадкоємець може зверну­тися за його одержанням в будь-який час, це строком не обме­жено. Умовою дострокової видачі свідоцтва про право на спад­щину є відсутність даних про інших спадкоємців, що підтверджено відповідними документами. Свідоцтво може бути отримано особисто спадкоємцем або за його дорученням іншою особою, а також відправлено спадкоємцю поштою.

При наявності відомостей про зачату, але не народжену дитину, що буде спадкоємцем, свідоцтво про право на спадщи­ну не може бути видано до народження дитини.

До свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені зміни, якщо на це є згода спадкоємців, які прийняли спадщину і цього потребують обставини справи (при пропуску строку для прийняття спадщини та з інших причин). Якщо згоди спад­коємців немає, то це питання вирішується судом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано не­дійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Спадковий договір - це договір, за яким одна сторона (на­бувач) зобов'язується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Предмет договору - майно, яке переходить у власність на­бувача у випадку смерті відчужувача (картини, цінна бібліоте­ка ті ін.). Предметом спадковою договору може бути і майно, яке належить подружжю на праві спільної власності або яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Зміст договору - це ті умови, з приводу яких сторони дійшли угоди.

Договір двосторонній, оплатний, реальний і консенсуальний. Якщо за умовами договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, договір є реальним, оскільки буде вважатися укладеним з моменту передачі майна набува­чеві. Якщо ж договором передбачається, що набувач повинен виконати дії (наприклад, щомісячно виділяти відчужувачеві певне грошове відшкодування) за життя відчужувача, права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення згоди, договір є консенсуальним.

Сторонами договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем може бути повністю дієздатна фізична особа. Набувачем може бути повністю дієздатна фізігчна особа, а також юридична особа.

Форма договору - письмова, засвідчена нотаріально.

Набувач за договором може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після ії відкриття.

Спадковий договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його роз­поряджень або за вимогою набувача у разі неможливості вико­нання ним розпоряджень відчужувача.

Питання для самоконтролю

1.Поняття та види спадкування, принципи спадкового права.

2.Склад спадщини та місце її відкриття.

3.Право на спадкування, усунення від права на спадкування.

4.Спадкування окремих прав та обов'язків.

5.Спадкування за заповітом, форма заповіту.

6.Заповідальний відказ та його предмет.

7.Право на обов'язкову частку у спадщині.

8.Заповіт з умовою.

9.Підпризначення спадкоємця.

10.Секретний заповіт.

11.Недійсність заповіту.

12.Спадкування за законом.

13.Здійснення права на спадкування.

14.Охорона спадкового майна.

15.Управління спадщиною.

16.Виконання заповіту.

17.Оформлення права на спадщину.

18.Спадковий договір.