Договори речові та зобов'язальні.

Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб.

Договір основний та додатковий.

Додаткові договори залежать від основних, слідують за ними. Додатковими є всі договори, що спрямовані на забезпе­чення виконання зобов'язання (наприклад, договір застави - додатковий, договір кредиту - основний).

5. Договори основні та попередні.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язалися протя­гом певного строку укласти договір в майбутньому (основний) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у тій же формі, що встановлена для основ­ного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встанов­лено попереднім договором або актами цивільного законодав­ства.

Стаття 636 ЦК вказує, що договором на користь третьої осо­би є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обо­в'язок на користь не контрагента за договором, а третьої особи, яка встановлена у договорі або не встановлена. З моменту вира­ження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторо­ни не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої осо­би, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об'єктом речових договорів є речі, договір породжує у кон­трагента речове право, зокрема право власності. Договір спря­мований не на виникнення зобов'язання передати речі, а саме на передачу речі, тому вони є реальними. Зобов'язальним є договір, за яким одна сторона зобов'язана передати іншій сто­роні речі, здійснити дії, виконати роботи.

Публічний договір- це договір, в якому одна сторона -підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж то­варів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до неї звернеться

Договір приєднання(ст. 634 ЦК) - це договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандар­тних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Важливе значення має питання змісту договору. Зміст до­говору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК до­говір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору. Істотними умовамидоговору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також умови, щодо яких сторони досягли згоди.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати обов'язки відповідно до договору. За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть домовитися в дого­ворі і про інший строк початку дії договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Звичайнимиє ті умови договору, які базуються на диспози­тивних нормах закону або звичаях. Внесення їх до тексту до­говору не єобов'язковим, однак вони стають обов'язковими для сторін у силу самого факту укладення договору, наприклад, умови щодо відшкодування завданої шкоди, порядку розгляду спорів тощо. Ці питання будуть вирішуватися відповідно до загальних норм права.

Випадковими вважаються умови, які хоч і не мають значен­ня для укладення договору, але набувають юридичного значен­ня лише у разі їх включення до самого договору (наприклад, це умови, які не врегульовані законодавством, сторони в дого­ворі обумовили ці умови).

Тлумачення умов договору відповідно до ст.ст. 213, 637 ЦК може бути здійснено самими сторонами. На вимогу однієї зі сторін це може бути здійснено за рішенням суду. При тлума­ченні змісту договору береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприй­няте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо за зазначеними правилами немає можливості визначити справж­ню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета договору, зміст попередніх договорів, усталена практика відно­син між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведі­нка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

Студентам необхідно уважно вивчити питання укладення договору, внесення змін до нього та припинення договору.

Укладення договору відбувається у два етапи:

1) внесення пропозицій однією стороною укласти договір
(оферти);

2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оферта повинна містити:

· істотні умови договору;

· підтверджувати намір оферента вважати себе зобов'яза­ним за договором у разі її прийняття;

· адресована певній особі чи особам (реклама не є офер­тою).

Оферта може бути направлена із зазначенням терміну ак­цепту або без такого застереження. Відповідно до ст. 641 ЦК з пропозицією укласти договір може виступити будь-яка сторо­на майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адреса­том, вона не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не зазначено у пропозиції або не випли­ває з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти до­говір про її прийняття (акцепт), має бути повною і безумовною. Акцепт має однозначно висловити свою згоду із запропонова­ними умовами договору. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відванта­жила товар, надала послуги), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції укласти договір, якщо інше не встановлено законом або договором.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зро­била пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропо­зицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прий­няття.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про­тягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально не­обхідного для цього часу. Якщо відповідь про прийняття про­позиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зро­била пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зо­бов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направ­лено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважа­тись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийнят­тя пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одер­жано із запізненням. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зроби­ла попередню пропозицію.

Відповідно до ст. 649 ЦК України судовому розгляду підля­гають лише розбіжності, що виникли між сторонами при укла­денні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом. В інших випадках розбіжності вирішуються в судово­му порядку у разі, якщо це встановлено домовленістю сторін [або законом.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір вважається укла­деним з моменту одержання особою, яка направила пропози­цію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для ук­ладення договору необхідні також передання майна або вчи­нення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізич­ної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зро­била пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Вимоги щодо форми договору відповідають загальним пра­вилам щодо вчинення правочинів. Договір може укладатись в усній, письмовій формі чи завдяки вчиненню конклюдентних дій. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо ви­моги щодо форми договору не встановлені законом. За загаль­ним правилом укладення договору між юридичними особами та між юридичною і фізичною особою здійснюється в пись­мовій формі. Виняток становлять договори, що виконуються одночасно з укладенням договору. Договір може бути укладе­ний як через складання єдиного документа, так і через обмін листами, факсовими повідомленнями, телеграмами та іншим, підписаними тією особою, від якої вони надійшли.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагала­ся. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий до­говір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий до­говір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У процесі виконання договору можуть виникнути обстави­ни, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірвання. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розір­вання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути зміне­но або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є порушення, КОЛИ внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала.

Якщо сторони не досяглизгоди щодо приведення догово­ру у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 ст. 652 ЦК, - змінений за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того,
що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересова­на сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майно­вих інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що юна розраховувала при укладенні договору;

4) якщо із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе й заінтересова­на сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допус­кається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірван­ня договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для ви­конання договору на умовах, змінених судом. У разі розірвання договору зобов'язання припиняються. Зміна або розірвання до­говору вчинюється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено догово­ром або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Діловій практиці також відома і пролонгація дії договору на новий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може міститись і в самому тексті договору, а також здійснюва­тись шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Виконання зобов'язання - це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка є об'єктом зобов'язального право-відношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними пра­вилами або принципами виконання зобов'язань. Принципами виконання зобов'язання є:

· виконання в натурі;

· належне виконання зобов'язання;

· реальне виконання зобов'язання.

Студенти повинні вміти розкрити кожен з принципів, по­казати різницу між принципом належного виконання та реаль­ного виконання зобов'язання.

Коли суб'єктами зобов'язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі тільки від тієї особи, яка виступає як борж­ник. За загальним правилом зобов'язання має бути виконане кредиторові боржником особисто. Але у випадках, встановле­них законом або договором, та коли це випливає із звичаїв діло­вого обороту чи суті зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та суб'єкти його виконання можуть не збігатися, оскільки відпов­ідно до ст. 528 ЦК України виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржни­ка іншою особою.

Якщо остання не виконає зобов'язання або виконає його неналежним чином, це зобов'язання повинен виконати сам боржник. Крім того, інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити пра­во на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і засто­совуються положення ст.ст. 512-519 ЦК України.

На практиці трапляються зобов'язання з множиною осіб у зобов'язанні. У ст. 540 ЦК України закріплений частковий по­рядок виконання зобов'язань із множиною осіб:

- якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вима­гати виконання, а кожний з боржників повинен викона­ти зобов'язання у рівній частці, якщо інше не встановле­но договором або актами цивільного законодавства. - солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із борж­ників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено догово­ром або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку тому із них, хто у повному обсязі виконав солідарний обов'я­зок, несплачене припадає у рівній частці на всіх солідарних боржників. Відносини за взаємними розрахунками між бор­жниками після того, як один із них виконав солідарний обо­в'язок, також мають зобов'язальний характер і називаються регресними зобов'язаннями.

За регресним зобов'язанням кредитор (регредієнт) зобов'я­заний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання. Характерними ознаками регресного зобов'­язання є:

1) його похідний характер щодо основного зобов'язання;

2) один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання;

3) виконання одним із них основного зобов'язання або
навіть саме його виникнення обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього і встановлюється регресне зобов'язання.

Регресні зобов'язання можуть виникати не лише внаслідок виконання солідарного обов'язку одним із боржників, а також ів інших випадках, встановлених законом.

Заміна осіб означає, що первісні учасники із зобов'язання вибувають, а їхні права та обов'язки переходять до інших суб'єктів. Заміна осіб у зобов'язанні може здійснюватися замі­ною кредитора або боржника. Студенти повинні знати умови заміни кредитора і боржника у зобов'язанні, для цього необхі­дно уважно вивчити ст. ст. 512 - 532 ЦК України.

Заміна кредитора

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою осо­бою внаслідок:

· передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

· правозаступництва;

· виконання зобов'язання боржника його поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

· виконання третьою особою за боржника його зобов'язан­ня перед кредитором, а також в інших випадках, встанов­лених законом (ст. 512 ЦК України). Але така заміна може бути заборонена приписом закону або договором. На­приклад, заміна кредитора не допускається у зобов'язан­нях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої уш­кодженням здоров'я або заподіянням смерті.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином називається цесією. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'я­занні вчиняється у тій формі, що і правочин, з якого виникло зобов'язання. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права, при цьому згода боржника на таку зам­іну не потрібна, оскільки цесія ні в якій мірі не погіршує його положення, але законом або договором може бути встановлено інше. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати но­вому кредиторові документи, що засвідчують передані права, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого зобов'язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нього прав за зобов'язанням.

Крім того, закон вимагає, щоби боржник був повідомлений про заміну кредитора у письмовій формі. При порушенні цього при­пису боржник має право здійснити виконання первісному кре­диторові і воно буде вважатися належним.

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не несе відповідальності за її невиконання боржником, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Заміна боржника у зобов'язанні називається переведенням боргу. Первісний боржник вибуває із зобов'язання і заміняєть­ся іншою особою. На це потрібна згода кредитора, тому що для нього особистість боржника (його кредитоздатність та інші якості) може мати суттєве значення. Новий боржник має пра­во висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрун­туються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Заміна боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою, має певні особливості. Зокрема, порука і застава, вста­новлена іншою особою, припиняються після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечува­ти виконання зобов'язання новим боржником. Але застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Форма правочину щодо заміни боржника визначається відповідно до правил, встановлених ст. 513 ЦК України.

Важливе значення має місце виконання зобов'язання. Це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об'єкт зобов'язально­го правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання. Згідно зі ст. 532 ЦК Ук­раїни місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться:

1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

за зобов'язанням про передання товару (майна), що ви­никає на підставі договору перевезення, - за місцем зда­вання товару (майна) перевізникові;

за зобов'язанням про передання товару (майна), що ви­никає на підставі інших правочинів, - за місцем виготов­лення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кре­дитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання
(місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні вста­новлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає ви­конанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає вико­нанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момен­том пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право ви­конати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони ма­ють виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обо­роту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати сво­го обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це кредитора. Уразі невиконання однією із сторін свого обов'язку або наяв­ності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або вповному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснене однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою сторо­ною свого обов'язку, ця сторона повинна виконати свій обов'я­зок.

Предмет виконання - це сукупність юридичних та матері­альних (якщо такі є) об'єктів зобов'язального правовідношення, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб'єктами (або утримання від дії), та майно, що має бути передане за зобов'язанням (якщо останнє пов'язано з його переданням).

Від належного виконання умов зобов'язання щодо предме­та його виконання залежить досягнення мети зобов'язання, визначеної при його установленні.

Переважна кількість зобов'язань встановлюється щодо од­ного предмета. Але законодавство передбачає можливість вста­новлення таких зобов'язань, за якими боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому він має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути викона­неу гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквіва­лент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими ак­тами.

Використання іноземної валюти, а також платіжних доку­ментів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на тери­торії України за зобов'язаннями допускається у випадках, по­рядку та на умовах, встановлених законом.

У разі недостатності суми проведеного платежу для вико­нання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума пога­шає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встанов­лено договором (ст. 534 ЦК України):

· у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, по­в'язані з одержанням виконання;

· у другу чергу сплачуються відсотки і неустойка;

· у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У разі збільшення встановленого законом неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за гро­шовим зобов'язанням на утримання фізичної особи (на відшко­дування шкоди, завданої життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках, встановлених зако­ном або договором), пропорційно збільшується.

Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобо­в'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

За користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Зобов'язання може виконуватись:

· у формі однократного акта;

· у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чинне цивільне законодавство передбачає можливість виконання зобов'язання внесенням боргу у депозит нотаріуса.

Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, і якщо інше не встановлено договором, актами цивільного зако­нодавства або не випливає із суті зобов'язаній чи звичаїв ділового обороту. Про згоду кредитора прийняти часткове виконан­ня можуть свідчити: пряма заява, конклюдентні дії (приступивши до використання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього).

Відмова від часткового виконання має бутивиражена або у фактичному його неприйнятті, або у заяві про відмову.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього вимагає боржник, повинен видати останньому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. При цьому боржникові повертаються всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своїй розписці. Уразі відмови кредитора повернути борговий документ, видати розписку на підтвердження виконання зобов'язання боржник має право загримати виконання, а кредитор у цьому разі : вважається як такий, що прострочив його прийняття.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання зобов'язання.

Способом виконання зобов’язання євнесення боргу у депозит нотаріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має І право виконати зобов'язання внесенням належних з нього кре­диторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, встановленому законом.

Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняють­ся засобами примусового характеру.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, перукою, гарантією, заста­вою, притриманням, завдатком. Законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'я­зання. Студенти повинні уважно вивчити главу 49 ЦК Украї­ни, вміти дати характеристику кожного виду забезпечення ви­конання зобов'язань, умови їх застосування.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пе­нею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка:

· застосовується незалежно від заподіяння збитків;

· не вимагається, як правило, надання позивачем інших доказів, окрім доказу факту порушення договору;

· розмір неустойки здебільшого дає можливість відновити майнові втрати, якщо вони мали місце;

· неустойка зазвичай застосовується у ході виконання до­говору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконання договору в цілому, що є для кредито­ра певною перевагою, бо він уже в момент правопорушен­ня володіє достатньо оперативним засобом, щоб спону­кати боржника до виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановлений актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналеж­но виконаного зобов'язання. Пеня - це неустойка, що обчислюєть­ся у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобо­в'язання за кожен день прострочення виконання.

Залежно від підстав встановленнянеустойка може бути договірною(якщо умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені угодою сторін) або законною(нормативною), коли умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені нор­мативними актами, що регулюють відповідний вид зобов'язань.

Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на відшкодування збитків розрізняютьчотири види неустойки (ст. 624 ЦК України): штрафну, залікову, виключну та альтернативну.

Штрафноюназивається неустойка, що підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Це нагальне правило, і звідси випливає, що інші види неустойки застосовуються лише тоді, коли вони прямо встановлені зако­ном або договором.

Заліковоюназивається неустойка, коли відшкодуванню підлягають як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою.

Виключнанеустойка обмежує відповідальність за невиконан­ня чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою не­устойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків.

Альтернативнанеустойка надає кредитору можливість ви­бору стягнення неустойки чи відшкодування збитків. При цьому вибір має бути зроблено тільки один раз, тому у ви­падку стягнення неустойки кредитор втрачає можливість у майбутньому (після виявлення збитків та їх розміру) відмо­витися від неустойки та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (борж­ника) за належне виконання нею свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субсидіарна відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не вста­новлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед креди­тором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що за­безпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Відповідно до ст. 557 ЦК України боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, має негайно повідомити про це поручителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене пору­кою, у зв'язку з не направленням йому боржником повідомлен­ня про виконання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну ви­могу до боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним бор­жникові.

Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється:

1) із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

2) якщо після настання строку виконання зобов'язання кре­дитор відмовився прийняти належне виконання, запро­поноване боржником або поручителем;

3) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

4) після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одною року від дня укладення договору поруки.

Гарантія. Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником сво­го зобов'язання.

Гарант виповідає перед кредитором за порушення зобов'язан­ня боржником. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який юна видана.

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Кредитор може пред явити вимогу до гаранта у межах стро­ку, встановленого у гарантії, на який її видано. Він не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Відповідно до ст. 564 ЦK України після одержання вимоги кре­дитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і пе­редати йому копії вимога разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора в установле­ний у гарантії строк, а в разі його відсутності - у розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї до­кументів умовам гарантії.

Гарант має право відмовити кредиторові у задоволенні його вимоги, якщо вимога або додані до неї документи не відповіда­ють умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після зак­інчення строку дії гарантії.

Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмо­ву від задоволення його вимоги (ст. 565 ЦК України).

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

У разі порушення гарантом свого обов'язку його відпові­дальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку ви­дано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії (ст. 566 ЦК України). Гарант має право на оплату послуг, наданих ним бор­жникові. Відповідно до ст. 568 ЦК України зобов'язанім гаран­та перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення і гарантові;

4) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. При цьому у першому, другому і четвертому випадках припинення зобов'язання гаранта не залежить від повернення йому гарантії.

Гарант, якому стало відомо про притінення гарантії, пови­нен негайноповідомити про це боржника. Згідно зі ст. 569 ЦКУкраїни гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до борж­ника у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдаткомє грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвер­дження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належ­них з боржника платежів, є завдатком, вона вважається аван­сом, який виконує лише платіжну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступних платежів. Тому при не­виконанні зобов'язання за договором аванс повертається стороні, яка його надала. Правові наслідки порушення і припинен­ня зобов'язання, забезпеченого завдатком:

1) якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника,
завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі (вартості) завдатку;

3) сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки у сумі, в якій вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4) у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Поняття застави.Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу (застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невико­нання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпечено­го заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена як дійсна вимога, так і та, що може виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом заставиможе бути будь-яке майно (зокрема речі, цінні папери, майнові пра­ва),відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стяг­нення. Права заставодсржателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Предметом застави не можуть бути:

· національні, культурні та історичні цінності, що є в дер­жавній власності і занесеш або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини;

· вимоги, що мають особистий характер;

· інші вимоги, застава яких заборонена законом. Крім цьо­го, застава окремих видів майна може бути заборонене або обмежена законом.

За загальним правилом предмет застави залишається у зас­таводавця, якщо договором або законом не встановлено інше (ст. 576 ЦК України).

У випадках, встановлених договором або законом, заставо­давцем разом із заставодержателем може бути здійснена оцін­ка предмета застави. При цьому ціна має визначатися відпові­дно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення застави, але договором або законом може бути встановлено інший порядок такої оцінки.

Види застав (ст. 575 ЦК України) - іпотека та заклад.

Іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заклад - це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Роз­різняються застава власного майна (прав) та застава прав на чужі речі.

Інші види застав встановлюються та регулюються Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.

Договір застави. Сторонами договору застави є заставода­вець та заставо держатель. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (ст. 583 ЦК України). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій власник речі або осо­ба, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужі речі здійснюється за згодою власни­ка цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до закону або договору потрібна згода власника, Заставодержателем можуть бути як фізична та юридична особи, так і держава,

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Якщо предметом застави є нерухоме май­но, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Застава рухомого майна не є обов'язковою. Вона може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодав­ця із внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна (ч. З ст. 15 Закону України «Про заставу» в новій редакції).

Право застави виникає з моменту укладення договору зас­тави, а у разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідчен­ню, - з моменту нотаріального посвідчення. Ризик випадково­го знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкоджен­ня предмета застави заставодавець на вимогу заставодержате­ля зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це мож­ливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Відповідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призна­чення, у тому числі здобувати від нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті зас­тави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, пе­редавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати зас­тавлене майно, є нікчемним.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обо­в'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Відповідно до ст. 587 ЦК України особа, яка володіє пред­метом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено догово­ром:

вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про
виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

Якщо предметом застави стає майно, що вже є заставленим, право застави попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимо­ги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення ви­мог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того самого майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний нада­ти кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави в обсязі, встановленому ст. 584 ЦК України (тобто дати відповідний опис предмета застави, а також визначити умови, погоджені сторонами договору). Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержа-телів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Відповідно до от. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язанім, забезпе­ченого заставою, у разі:

· передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

· порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

· втрати предмета застави за обставин, за які заставодер­жатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

· порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

· порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

· в інших випадках, встановлених договором.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свої вимоги, визначені на мо­мент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зо­бов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого май­на, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням цієї ви­моги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правила звернення стягнення на предмет застави:

1) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде вико­нано у встановлений строк (термін), якщо інше не вста­новлено договором або законом;

у разі ліквідації заставодавця - юридичної особи заставодержатель набуває право звернення стягнення на зас­тавлене майно незалежно від настання строку виконан­ня зобов'язання, забезпеченого заставою;

у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет за­стави зберігається у первісному обсязі;

4) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя;

5) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

Припинення права застави. Відповідно до ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5) в інших випадках, встановлених законом.

Якщо застава припиняється внаслідок виконання забезпе­ченого заставою зобов'язання, заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно по­вернути його заставодавцеві.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор - кредитором, і будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобов'язання, ста­ють юридично неможливими.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 50 ЦК України, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситу­ації, коли суб'єктивні права й обов'язки, що складали зміст відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька спо­собів припинення зобов'язань:

· виконанням;

· переданням відступного;

· зарахуванням;

· за домовленістю сторін;

· прощенням боргу;

· поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

· неможливістю виконання;

· смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

Студенти повинні вміти дати повну характеристику кожно­го виду припинення зобов'язань, для цього потрібно вивчити главу 50 ЦК України.