Види понять. 3 страница

У несумісних понять складаються відношення: суперечності:білий – не білий; протилежності:білий – чорний;координації:колір – білий, чорний, зелений.

Відношення між поняттями зображаються за допомогою колових схем:

Сумісні поняття

Тотожності підпорядкування Перетину

А

А,В А В

В

 

Несумісні поняття

Суперечності протилежності координації

           
     

А

А не-А А В

В С

 

Знання відношень між поняттями дає можливість правильно вживати поняття в усній і письмовій мові.

2.5. Логічні операції над поняттями.

Логічною операцією над поняттяминазивається така дія, за допомогою якої з одних понять отримують нові поняття. До логічних операцій над поняттями відносяться:

а) обмеження і узагальнення понять,

б) поділ понять,

в) визначення понять,

г) операції з класами.

Обмеження і узагальнення понять.

Обмеженнямназивається логічна операція, яка полягає в переході від поняття з більшим обсягом, але меншим змістом, до поняття з більшим змістом, але меншим обсягом (від родового поняття до видового). Межею обмеження є одиничне поняття.

Узагальненнямназивається логічна операція, за допомогою якої переходять від поняття з більшим змістом, але меншим обсягом, до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом (від видового поняття до родового). Межею узагальнення є універсальне поняття, тобто поняття, у якого область визначення предиката, що виражає його зміст, збігається з областю істинності цього предиката і яке не має відмінних родових ознак – "матерія", "час", "простір", "буття". Такі поняття іноді називають категоріями.

В кожній науці існує своя система понять, подальше узагальнення яких неможливо.Так в системі понять теорії права не можна узагальнити поняття " правові відносини", "держава", "система права" тощо.

Поділ понять та правила поділу.

Поділом понять називають логічну операцію, за допомогою якої розкривають обсяг понять. Розкрити обсяг поняття можна шляхом перерахування елементів, які входять до його складу. Це можна зробити з такими поняттями, як: планети Сонячної системи, арифметичні дії, види покарань. Але в тих випадках, коли кількість елементів обсягу досить велика або нескінчена, такий спосіб є малоефективним. Тут слід іти шляхом поділу поняття на види.

Структура операції поділу містить у собі такі складові: ділене поняття, члени поділу, підстава поділу.

Існують 2 види поділу: за видозмінюваною ознакою і дихотомічний. При поділі за видозмінюваною ознакою ділене поняття розбивають на види на підставі специфічного вияву ознаки в різних видах діленого поняття. Наприклад, поняття "люди" можна поділити на "чоловіки" та "жінки", підставою поділу тут є видова ознака "стать". Або можна поділити на поняття "українець", "поляк", "француз" і т.д., підставою поділу в даному разі є етносоціальна ознака – "національність".

Підстава поділу повинна відповідати вимогам об’єктивності, бути науково обґрунтованою і виконувати пізнавальну функцію.

При дихотомічному поділі ділене розбивають на 2 суперечливих поняття: "люди" – "не люди", "дієздатні" – "недієздатні".

Правила поділу понять:

1. Поділ понять має бути відповідним. Не може бути надто “вузького” або надто “широкого” поділу. Сума обсягів членів поділу повинна бути рівною обсягу діленого поняття.

2. Поділ слід здійснювати за однією підставою. Порушення веде до помилки – “підміна підстави”.

3. Члени поділу повинні виключати один одного.

4. Поділ повинен бути послідовним, тобто члени поділу повинні бути однопорядковими видами. Порушення цього правила веде до помилки, яка називається “стрибок у поділі”.

Поділ як логічну операцію над поняттями слід відрізняти від класифікації і поділу цілого на частини.Класифікація– це систематизація предметів на основі угоди чи певних ознак, що випливають з природи систематизованих об’єктів: таблиця хімічних елементів, група студентів за алфавітним списком тощо. Метою класифікації є систематизація знань. Вона широко використовується в правових науках, наприклад: державне право, фінансове право тощо.

Разом з тим, всяка класифікація є відносною: певні явища природи, суспільного життя неможливо віднести до якогось класу (наприклад, сім’я). З розвитком знань класифікація змінюється, доповнюється або замінюється новою, більш точною.

За допомогою логічних операцій із 2 або більше класів можуть бути утворені нові класи. До таких операцій належать: об’єднання класів (складання), перехрещення класів (множення) та утворення доповнення до класу (віднімання).

Поділ цілого на частини полягає в уявному знаходженні частин цілого. Наприклад, рік складається із січня, лютого, березня і т.д.

В практичній діяльності поділ понять необхідно використовувати в таких випадках:

1) коли треба розкрити не лише суть предмету, але і форми його прояву і розвитку, наприклад, визначивши поняття права як суспільного явища, необхідно виділити його історичні форми – рабовласницьке, феодальне, сучасне тощо, сучасні форми – трудове, цивільне, кримінальне тощо;

2) коли невідома галузь застосування того чи іншого поняття, наприклад, цивільного права, тоді вживаються такі видові поняття як право власності, авторське право тощо;

3) потреба у поділі виникає, коли вживається багатозначне слово, наприклад, процес – судовий, хімічний, фізичний тощо.

Особливо важливим є поділ в юридичній сфері: наприклад, в законодавстві України державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу, судову; в окремих кодексах є класифікація злочинів, класифікація покарань тощо.

Визначення понять та правила визначення.

Визначенням (дефініцією) поняттяназивається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. За структурою операція визначення складається з 2 частин: визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс). Символами позначаються як Dfd, Dfn. Визначення – це детермінація смислу і значення одного терміну Dfd через смисл і значення другого терміну Dfn.

Визначення понять має важливе значення в теоретичній та практичній діяльності. Особливо це стосується правових наук, адже, якщо, наприклад, в кримінальному праві не буде визначення таких понять як “намір”, “співучасть”, “вина”, “необережність”, “необхідна оборона”, це може привести до помилкового тлумачення цих понять, неправильного розуміння тих явищ, які вони відображують, і, як наслідок, до помилок у судовому та слідчому процесі.

Отже, визначення необхідні в таких випадках: 1) коли необхідно підвести підсумки в пізнанні суті предмету, 2) коли використовуються такі поняття, які були раніше невідомі, 3) коли вводиться нове слово. Але визначати нові поняття треба лише тоді, коли в цьому є потреба.

Всю множину дефініцій можна розділити на реальні та номінальні. Реальневизначення - це визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет, тобто є визначенням самого предмета, відображене у відповідному понятті. Наприклад, визначення, які даються в енциклопедії або спеціальних наукових словниках: “Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові і особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді”.

Номінальні – це визначення, за допомогою яких розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Наприклад: “Кількісні утворення як суб’єкти цивільного права іменуються юридичними особами”. Ділення на реальні і номінальні дефініції може мати відносний характер: реальний термін “конституція” може стати номінальним у такому визначенні: “конституція є основний закон”, а номінальне визначення “правова держава” може стати реальним у такому визначенні: “правова держава – це тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність з правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави”.

В логіці розрізняють також явні та неявні визначення: до явнихвідносяться ті, які мають пряму вказівку на притаманні предмету суттєві ознаки. Основними видами явних визначень є визначення через найближчий рід та видову ознаку. Серед них виділяють такі: атрибутивно-реляційніабо сущностні (в них виражається сутність предмета, його якість, наприклад: “Штраф - грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах, встановлених Кримінальним кодексом”), генетичні (в них розкривається походження предмета, наприклад, у праві: “Звичай – це правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного застосування протягом довгого часу”), операційні(в них є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети, наприклад, "Лід – це речовина, яка утворюється в процесі замерзання води").

Явні визначення мають такі правила:

1. Визначення має бути співмірним, тобто обсяги Dfd і Dfn повинні бути однаковими: помилки приводять або до надто широкого, коли обсяг дефінієнсу більший ніж обсяг дефінієндуму: “Рецидивіст – особа, що скоїла злочин”, або до надто вузького, коли обсяг дефінієнсу менший ніж обсяг дефінієндуму, визначення: “Потерпілий – особа, якому злочином було завдано фізичної шкоди”.

2. Визначення не повинно утворюватися через самого себе. Помилки: 1) коло у визначенні, коли дефінієнс визначається через дефінієндум, і навпаки: “Право - це наука, яка вивчає правові відносини. Правові відносини – це відносини, які вивчає право.” 2) тавтологія, коли дефінієндум і дефінієнс виражені однаковими словами (від лат. "idem per idem" – "те саме через те саме"): “Право – це право”, "На війні – як на війні".

3. Визначення повинно бути чітким, ясним та однозначним. Помилками є метафори, образні вирази: “Діти - квіти життя”, “Політика - це мистецтво можливого”. Такі визначення не несуть смислового навантаження. У визначенні повинні використовуватися лише такі вирази, які відомі і зрозумілі для тих, на кого дане визначення розраховане.

4. Визначення не повинно бути суперечливим. Наприклад: “Порівняння – не доказ”. Заперечне визначення вказує на те, чим не є предмет, на множину ознак, які цьому предмету не належать, але не вказує, чим він є, не розкриває суттєві ознаки предмета. Це правило не стосується заперечних понять: “Безбожник – це людина, яка не визнає існування Бога”.

Неявними визначеннямиє такі, у яких зміст дефінієндума розкривається у певному контексті. Різновидами неявних визначень є визначення через протилежність (це стосується філософських категорій: “свобода є пізнана необхідність”, “можливість – це потенційна дійсність”); контекстуальні (наприклад, поняття "категоричний" може бути встановлено в певному контексті: “дати категоричну відповідь”); остенсивні(визначення, які встановлюються шляхом демонстрації, наприклад, демонстрація під час навчально-виховного процесу, коли вказують на певні предмети і одночасно промовляють слова, що означають ці предмети) та аксіоматичні(визначення, в якому контекстом є сукупність аксіом деякої теорії). Аксіоматичні визначення вважають однією з найскладніших і найвищих форм визначень термінів в науці. Далеко не кожна наука може аксіоматично визначити вихідні поняття своїх теорій, для цього потрібен високий рівень розвитку знань у даній науці.

Операції, подібні до визначення.

Окрім визначення понять, існують подібні прийоми. До них відносяться:опис, характеристика, порівняння, розрізнення.

Опис – це процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, які розкривають предмет. Опис застосовують при оцінці місця злочину, обставин справи, зовнішності злочинця тощо.

Характеристика- це прийом, за допомогою якого вказують які-небудь помітні ознаки предмета, важливі в певному відношенні. Наприклад, характеристика з місця роботи звинуваченого, потерпілого.

Порівняння– це прийом пояснення специфіки предмета через аналогію. Наприклад, “Столиця – серце держави”, “Совість – внутрішній суддя”.

Розрізнення – прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого (подібного до нього). Наприклад, при розшуку людей фіксуються особливі прикмети певної людини.

Слід пам’ятати, що всі ці операції передують і часто супроводжують операцію визначення, вони необхідні як передумова визначення, але вони не є власне операціями визначення.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте поняття як висхідну форму мислення.

2. Вкажіть відмінні ознаки та властивості поняття.

3. Виділіть зміст та структурні компоненти поняття.

4. На якому законі ґрунтується співвідношення між змістом і обсягом поняття?

5. Вкажіть типи відношень між поняттями. Наведіть приклади.

6. Що таке узагальнення і обмеження понять? Наведіть приклади.

8. Дайте характеристику поділу понять. Які правила поділу?

9. Дайте характеристику визначення понять. Які існують правила явних визначень?

10. Які ви знаєте прийоми, подібні до визначення?

11. В чому полягає суть класифікації? Які операції з класами ви знаєте?

 

Завдання для самостійної роботи

Практикум №2, тест №2.

 

Змістовий модуль 3. Судження та логічні операції з ними

Основні питання лекції та семінарського заняття

3.1. Загальна характеристика судження і його структура. Судження і речення.

3.2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях.

3.3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат.

3.4. Складні судження та їх класифікація.

3.5. Поділ суджень за модальністю.

Основні поняття: судження, суб’єкт, предикат, логічна зв’язка, квантор, кон'юнкція, диз’юнкція, імплікація, еквіваленція, модальність.

3.1.Загальна характеристика судження і його структур. Судження і речення

В процесі пізнання світу люди встановлюють зв’язки між предметами, стверджують або заперечують факт їх існування. Ці зв’язки і відносини відображуються в мисленні в формі суджень, які надають людській думці закінчену форму, в якій може бути безпосередньо виражена істинність або хибність нашого висловлювання. Таким чином, судження – це логічна форма, в якій відображаються відношення між предметами та їх ознаками шляхом ствердження або заперечення. Наприклад, “закон” – це поняття, “Закон опубліковано” – це судження; “опублікований закон” – це поняття, “Опублікований закон вступив в силу” – судження.

Важливими характеристиками судження, які відрізняють його від поняття, єістинність та хибність. Наприклад, “вічний двигун” – це поняття, “Вічний двигун існує” – це хибне судження, “Вічний двигун не існує” – це істинне судження.

В юридичній практиці встановлення істинності або хибності чогось – це складний процес, адже при цьому треба враховувати не лише точні правові норми, а й такі специфічні юридичні поняття як, наприклад, “завідомо неправдиве показання” та “сумлінна помилка”. Так, завідомо неправдиві свідчення свідка або потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта або завідомо неправдивий переклад з однієї мови на іншу кваліфікуються як злочин, який міститься у навмисному приховуванні фактів і свідомому перекрученні істини, і караються законом. У разі “сумлінної помилки”, коли істина перекручується не навмисне, не свідомо, а помилково, із-за незнання або недостатньої компетентності, підстави для притягнення до відповідальності відсутні.

У формі суджень формулюються всі наукові положення та досягнуті наукові істини: загальнонаукові, філософські, економічні, соціальні закони, статті юридичних законів та нормативних актів тощо.

Якщо розглянути різні за змістом судження, то можна побачити, що в них є загальна структура, тобто вони однаково побудовані за формою. В цій структурі є 3 частини або 3 елементи:

Перший елемент – суб’єкт судження, який виражає знання про предмет судження, тобто те, про що (про кого) говориться у даному судженні. Скорочено суб’єкт судження позначається літероюS (від лат. Subiektum). При цьому слід відрізняти суб’єкт судження як логічний елемент від предмета (об’єкта) судження. Предмет, що пізнається у дійсності набагато багатший за те чи інше знання про нього, що виражено суб’єктом судження. Предмет судження відрізняється від суб’єкта судження в такій же мірі, як думка про предмет від самого предмету.

Другий елемент – предикат судження, який виражає знання про ознаку предмета судження, тобто те, що говориться про суб’єкт судження. Предикат позначається літерою Р.

Суб’єкт та предикат називаютьсятермінами судження.

Третій елемент судження єзв’язка,яка виражає відношення, котре встановилося між суб’єктом і предикатом. Зв’язка має 2 форми: стверджувальну і заперечувальну. В українській мові зв’язка, як правило, не висловлюється, а лише мається на увазі. У випадках висловлювання це: “є”, “суть”, “мається” тощо.

Отже,формула судження: S – P; S і P – логічні змінні, зв’язка – логічна постійна (квантор).

Будь-яке судження людина висловлює у формі речення. Навіть, коли ми думаємо про себе, не виражаючи думки в письмовій або усній формі, ми користуємося прихованою, внутрішньою мовою.

Речення у відношенні до судження є його своєрідною матеріальною оболонкою, а судження складає ідеальну, смислову сторону речення. Разом з тим, зв’язок між ними неоднозначний.

До цих відмінностей відносяться наступні:

· Судження завжди виражаються розповідними реченнями. Речення можуть виражати почуття, емоції і бути запитальними або окличними.

· Одне й те судження можна виразити за допомогою різних речень, різними мовами.

· Речення не має суворого обмеження у кількості складових частин як судження.

· Структура судження може не відповідати реченню, навіть, коли основні члени речення співпадають з частинами судження.

· Як зазначав ще Аристотель, не всяка мова містить у собі судження, а лише та, в якій міститься істинність чи хибність чого-небудь.

Всю множину суджень можна поділити на 2 підмножини: прості і складні. Простим називають судження, яке не має самостійних частин. Наприклад: “Книга є джерелом інформації”, “Я – людина”. Коли відняти будь-яку частину судження, вона не буде судженням, а висхідне судження зруйнується, тобто судженням не буде окремо взятий термін “книжка” чи “є”, чи “джерело інформації”. Складнимназивається судження, яке складається із 2 або більше простих суджень, зв’язаних логічними сполучниками, а кожна з його правильних частин є судженням. Наприклад: “Я людина і ніщо людське мені не чуже”.

3.2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях

Прості судження можна поділити за ознакою предикату, таким чином ми отримаємо такі види простих суджень:атрибутивні, судження з відношеннями, судження існування.

Атрибутивні (категоричні)- це судження, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей або їх відсутність: “Франція є республікою”, “Жоден мій знайомий не був в Америці”.

Судження з відношеннями – це таке судження, у яких предикат представляє таку ознаку, як відношення між предметами: “Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів”.

Судження існування– це судження, у яких предикат виражає наявність (буття) предмету: “Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє”, “На Місяці не існує життя”.

Атрибутивні (категоричні) судження як найбільш поширені (судження з відношеннями і судження існування можна перетворити в атрибутивні) поділяються на види за кількістю і якістю. За якістю виділяють стверджувальні (S є P) і заперечувальні (S не є P)атрибутивні судження, наприклад: “Злочин є суспільно небезпечним вчинком”, “Петров – не студент”.

За кількістю прості судження поділяються на: одиничні, загальні і часткові.

Одиничні– це судження, в яких суб’єктом виступає одиничне поняття: (Цей S є /не є P): “Сонце – джерело життя на Землі”, “Санкт-Петербург – не столиця Росії”.

Загальнимє судження, в якому суб’єктом є загальне поняття ( Всі S є P або Ні один S не є P):“Всі адвокати – юристи”, “Ніхто з людей не може жити вічно”.

Часткові судження характеризуються тим, що в них суб’єкт представляє частину класу досліджуваних предметів (Деякі S є / не є P): “Деякі свідки дають правдиві показання”, “Деякі свідки не дають правдивих показань”.

У практиці міркування типи суджень існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибутивних (категоричних) суджень за“об’єднаним поділом за кількістю і якістю”. Отже, ми маємо таку класифікацію суджень:

1) загальностверджувальні (A) - Всі S є P. “Усі люди –істоти, що абстрактно мислять.”

2) загальнозаперечувальні (E) - Жоден S не є P. “Жодного звинуваченого не виправдали”.

3) частковостверджувальні (I) - Деякі S є P. “Деякі депутати парламенту – юристи”.

4) частковозаперечувальні (O) -Деякі S не є P. "Деякі депутати парламенту не є юристами".

Розглянуті 4 різновиди категоричних суджень мають на місці суб’єкта та предиката конкретні поняття (або терміни), які в кожному окремому судженні можуть братися або розподіленими, або нерозподіленими.

Розподіленим терміном (поняттям)називається такий термін, який у цьому судженні взятий в повному обсязі. Якщо ж термін у цьому судженні взятий не у всьому обсязі, він є нерозподіленим.

Розподіленість термінів у судженнях А,Е,І,О можна представити у вигляді такої таблиці:

Терміни Види суджень
А Е І О
S + + - -
P - + + - + +

3.3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат

В процесі міркування важливо розуміти логічні відношення, які складаються між різними типами суджень. З'ясувати це можна за допомогою “логічного квадрату” та таблиці істинності.

Так само, як і поняття, всю множину суджень можна поділити на дві підмножини: порівнювані судження і непорівнювані.

Порівнюванісудження мають однакові терміни – суб’єкт і предикат, але відрізняються за кількістю і якістю.

Непорівнюванісудження не мають однакових термінів – суб’єкта і предиката.

Запам’ятайте! Логічні відношення можна встановити лише між порівняльнимисудженнями.

Порівнювані судження у свою чергу поділяються на сумісні і несумісні. Сумісними називають судження, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними. Між ними виникають відношення підпорядкування і підпротилежності (субконтрарності).

Несумісниминазивають судження, які не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними. Між ними виникають відношення суперечності (контрадикторності) і протилежності (контрарності).

Особливе місце серед суджень займають судження, що виокремлюють та виключають.

Судження, що виокремлюють,виражаються формулою: ”Тільки S є P”. Наприклад: “Лише особа, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, може бути визнана винною у злочині”, “Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду”.

Судження, що виключають, виражаються формулою: ”S є тільки P”. Наприклад: “Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці”, “Потерпілий, як правило, опитується раніше свідків”, “Як правило, закон не має зворотної дії”.

Такі судження широко застосовуються в юридичній практиці та правовій теорії.

Правила операцій з простими судженнями та ймовірні помилки

Зсудженнями, як і з поняттями здійснюються логічні операції. До них ми відносимо перетворення суджень та заперечення
суджень.

Перетворення суджень здійснюється за допомогою таких операцій:

1) обернення (конверсія) – це перестановка місцями суб’єкта та предиката.

1) Судження А. Всі S є P – Деякі P є S. Всі адвокати – юристи. – Деякі юристи – адвокати. Виключення: Всі люди – розумні істоти. – Всі розумні істоти – люди.

2) Судження І. Деякі S є P – Деякі P є S. Деякі юристи – депутати Верховної Ради. – Деякі депутати Верховної ради – юристи.

3) Судження Е. Жодне S не є P – Жодне P не є S. Жоден свідок не явився до суду. – Жоден з тих, хто з'явився до суду, не є свідком.

4) Судження О. Не підлягає оберненню.

В юридичній практиці обернення використовується для перевірки правильності юридичних визначень, бо саме для них потрібна особлива точність. Наприклад: “Усякий закон є нормативним актом. – Не всякий нормативний акт є законом (є ще укази, інструкції, правила)”.

2) перетворення (обверсія) - це перетворення шляхом зміни якості на протилежну. Суб’єкт і предикат місцями не міняються.

1) Судження А. Всі S є P – Жоден S не є не - P. Всі адвокати – юристи. – Жоден адвокат не є не юристом.

2) Судження І. Деякі S є P – Деякі S не є не - Р. Деякі свідки дали вірні свідчення. – Деякі свідки не дали невірних свідчень.

3) Судження Е. Жодне S не є не – P. – Всі S є Р. Жоден злочин не залишився нерозкритим. – Всі злочини розкриті.

4) Судження О. Деякі S не є P – Деякі S є не - Р. Деякі книги не є цікавими. – Деякі книги є нецікавими.

При перетворенні у судженні більш повно розкривається його зміст. В юридичній практиці цей прийом використовується в юридичних дискусіях, суперечках, наприклад: “не є не...”, “не являє собою не...”: Петров – патріот. Петров не є не патріотом.

3) протиставлення суб’єкту:

Наприклад: Всі адвокати – юристи. – Деякі юристи – адвокати. - Деякі юристи не є не адвокатами.

4) протиставлення предикату.

Наприклад: Всі адвокати – юристи. – Жоден адвокат не є не юристом. - Жоден не юрист не є адвокатом.

Заперечення – це логічна операція, при якій відбувається заміна одного судження суперечним судженням. Для встановлення правильності цієї логічної операції треба використати таблицю істинності. Символічно формулою заперечення є наступна: “Невірно, що.....”

3.4. Складні судження та їх класифікація

Складні судження утворюються шляхом об’єднання між собою простих суджень за допомогою логічних сполучників, серед яких є: кон’юнкція, сильна та слабка диз’юнкція, імплікація та еквівалентність.

Як і прості судження, складні судження можуть бути істинними та хибними, при цьому істинність чи хибність залежить від істинності чи хибності простих суджень, які входять до складного судження.