Підсумки

 

1. Практична функція макроекономіки зумовлюється існуванням головної суперечності в житті суспільства, яка полягає в тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, — обмежені. Єдиним способом зменшити розрив між безмежними потребами та обмеженими ресурсами є постійне підвищення ефективності економіки. Тому практична функція макроекономіки полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброїти людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі забезпечувати умови для стійкого зростання рівня їхнього життя.

2. Об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи різняться між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

3. Макроекономіка вивчає не окремі економічні одиниці чи явища, а їх сукупності, тобто агрегати. Так, усі суб’єкти економіки групуються в макроекономіці у чотири агрегати: домашні господарства, підприємства, держава, решта світу. Економічні суб’єкти здійснюють свою діяльність переважно за допомогою ринків. Тому вся сукупність ринків теж структуризується в окремі агрегати: товарний ринок, ринок праці, грошовий ринок, валютний ринок тощо. І нарешті, макроекономіка має справу з такими агрегованими показниками, які характеризують загальні умови та сукупні результати економічної діяльності людей. Серед них головними є такі: сукупний попит, сукупна пропозиція, валовий внутрішній продукт, безробіття, інфляція.

4. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв’язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв’язки в економіці з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою коригування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну, так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а таку, що виконує прикладну функцію, — нормативною.

5. В основі методології макроекономіки лежить метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом процес пізнання причинно наслідкового механізму функціонування економіки можна розкласти на два етапи: перший — використання фактів економічної практики для обґрунтування теоретичних положень другий — використання теоретичних положень для цілеспрямованого впливу на економічну практику. Основним методом узагальнення фактів і продукування теоретичних положень у макроекономіці є моделювання. Застосовуються графічні, математичні та інші моделі, які описують зв’язки між ендогенними (залежними) змінними та екзогенними (незалежними) змінними. Для побудови моделей широко використовуються припущення, які дають змогу абстрагуватися від зв’язків, що не є предметом дослідження, і зосереджувати увагу лише на зв’язках, які досліджуються.

6. Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від періоду, який охоплюється моделлю. В макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий період відображує проміжок часу, протягом якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення в економіці і відновлювати повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, протягом якого ринкові регулятори спроможні повною мірою відреагувати на збурення в економіці й завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

7. Макроекономіка належить до наймолодших економічних наук. Її перші положення були сформульовані в 16 ст. Протягом наступних періодів макроекономіка поступово нагромаджувала свій науковий капітал за рахунок теорії меркантилізму, класичної теорії, кейнсіанської теорії, монетаристської теорії тощо. Своєї зрілості вона досягла у 30-і роки 20 ст., коли набула здатності впливати на економічну практику. Сучасна макроекономіка також не стоїть на місці, а продовжує інтенсивно розвиватися. Цей розвиток відбувається за двома напрямками. По-перше, в макроекономіці, як і в будь-якій науці, постійно виникають нові теоретичні положення, які витискають застарілі, що не витримали перевірки практикою. По-друге, причинно-наслідковий механізм функціонування економіки також постійно розвивається, що породжує нові питання, які потребують відповідей.