Особливості медіатизації інформаційного простору
(джерело – http://uk.wikipedia.org/wiki/Медіатизація_(медіа)#cite_note-6)
За даними електронної енциклопедії «Вікіпедія», медіатизація (англ. mediatization) — «зростання обсягів і ролі процесів поширення й отримання опосередкованої інформації, яка замінює безпосередній досвід людей; посилення ролі фокусування ЗМІ на молодому поколінні, явищах і персонах, залежність їхнього статусу від уваги медіа».
Дослідники вважають, що медіатізация є «підпроцесом інформатизації, призначення якого полягає в створенні і розповсюдженні новітніх систем колективного й особистого зв'язку, що забезпечує доступ будь-якого індивіда до всіх джерел інформації, до всіх рівнів особового, міжособового і групового спілкування».
Автори енциклопедії схильні до думки про те, що відносно своїх наслідків, «медіатізація може розглядатися як глобальний і інтенсивний процес дії ЗМІ на суспільну свідомість, який призводить до «внутрішньої колонізації», «фрагментації», «зубожіння» ментальних уявлень людини, руйнування багатоконститутивних елементів у традиційній структурі людського досвіду». Разом із тим, такі деструктивні наслідки спричиняє «специфічне отримання інформації сучасною людиною, яке порушило біологічно заданий спосіб її засвоєння. У психіці людини XXI ст. почався процес формування віртуального світу, який замінює реальний до якого пристосована її психофізіологія». Дослідники стверджують, що «сучасні ЗМІ успішно «ліквідовують» досвід і ставлять під контроль мислення індивіда».
На думку авторів статті про медіатизацію, «однією з найважливіших сфер життєдіяльності для соціуму є політика». Тому і не дивно, що «медіатізація політичного процесу в сучасному світі, за словами М.К. Гюллі, «досягла межі». Як показали українські події 2004-2006 рр., медіатізация політики в Україні досягла критичної маси».
Вважається, що за своїми наслідками медіатизація є достатньо важким процесом, оскільки несе в собі негативні зміни суспільства, або інмутують суспільство. Свою думку ми доведемо, посилаючись на приклад висвітлення подій осені-зими 2004 року в Україні. Про згадані події як приклад також повідомляє автор статті в енциклопедії, який пише: «Київський Майдан 17 днів поспіль (з 22.11. по 08.12.2004 р.) не сходив з екранів телевізорів практично в кожній сім'ї України. Засідання круглого столу (серпень, 2006 р.), на якому лідери партій і фракцій, що пройшли до парламенту, на чолі з Президентом вирішували долю чергової коаліції, міг дивитися в прямому ефірі кожен громадянин України». Автор продовжує: «Згідно з даними фахівців Всесвітнього центру охорони здоров'я (США), з червня по серпень 2006 р. за кількістю психічних розладів, різних форм психозів і інших форм душевних захворювань, які пов'язуються хворими з політичними подіями в країні, Україна поставила світовий рекорд. Висновок очевидний: громадяни України опинилися в медіазалежності».
На думку дослідників, «вже два роки поспіль українці можуть спостерігати реалізацію однієї з моделей дії мас-медіа на соціальному рівні, описану М. Л. де Флером і С. Болл-Рокешем — моделі медіазалежності. Ця модель припускає, що в сучасному соціумі залежність індивідів від ЗМІ безперервно зростає, її рівень пов'язаний із стабільністю або нестабільністю в суспільстві. В її рамках дія на реципієнта ведеться в когнітивному і афектному напрямах».