Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, штами мікроорганізмів, комп'ютерні програми тощо. 3 страница

Типовим порушенням права авторства є плагіат. Плагіат – це оприлюднення повністю або частково чужого твору під іменем особи, що не є автором цього твору. Явище плагіату має багатовікову історію, проте в українському законодавстві обґрунтування цього терміна вперше з’ явилося в липні 2001 р. Факти існування плагіату датуються часами Стародавньої Греції та Римської Імперії. Давньоримський поет Марціал першим застосував термін „плагіатор”, що означав „викрадач чужих рабів”, до літературних грабіжників. Плагіат проявляється в багатьох формах, поділитийого на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу – повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів – прямий і опосередкований плагіат. Для доведення плагіату ефективним способом є експертиза (лінгвістична, фоноскопічна та інші). На наш час єдиним дієвим методом боротьби з плагіатом являється саморегулювання. За межами України існує багато структур соціальної відповідальності ЗМІ перед суспільством, а в редакціях практикують уведення в штат посади омбудсмена - людини, що стоїть на варті прав людини. У стародавній скандинавській мові це слово мало таке значення: „ Людина, що стежить за тим, щоб сніг, лід і бруд були прибрані з вулиць та димові труби були очищені”. Омбудсмени отримують і розглядають скарги, що надходять до редакції, контролюють роботу журналістів і намагаються запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіатові. За даними Всесвітньої організації прес-омбудсменів, залучення до штату видань цих працівників призвело до зменшення кількості позовів до ЗМІ на 30-50%. Водночас статистика вітчизняної судової практики засвідчує пріоритетність судового способу охорони авторських прав серед журналістів. Найчастіше об’єктом конфлікту є стаття (78%), інтерв’ю, малюнки (2%), фотографії (3%), інше -14%.

Звинуваченню в плагіаті може бути піддано як маловідомого автора, так і всесвітньо відомих митців.

Право на ім’я. Автор самостійно обирає спосіб зазначення свого імені та може вимагати від інших зазначення належним чином свого імені на творі та його примірниках або згадування під час кожного публічного використання твору, якщо це практично можливо. Існує три способи реалізації права на ім’ я: зазначення справжнього імені автора; зазначення вигаданого імені (псевдоніма); не зазначення імені автора (анонімне використання).

Вибір псевдоніма – справа добровільна, причин для цього може бути безліч. В деяких ситуаціях він може захистити журналіста.

Анонімні публікації в пресі – це стислі інформаційні повідомлення, що не охороняються авторським правом, і редакційні статті – передовиці. Такі статті сприймаються читачем як редакційні, тобто в них висловлюється колективна позиція редакції.

Спосіб зазначення імені автора – його власна справа.

При співавторстві послідовність зазначення авторів твору має бути узгоджена з ними окремо.

У наукових колах заведено розташовувати імена авторів, виходячи з їхніх заслуг, посад і вчених звань. Інколи таке співавторство межує з відвертим за авторством – зазначенням імені поважного вченого, що насправді не є автором твору.

Останнім часом в періодичних виданнях поширена практика зазначення авторів фотоматеріалів у загальному списку на останній сторінці. Такий підхід є безумовним порушенням авторських прав.

Порушенням права на ім’я є передрук твору без зазначення імені автора, що характерно для дайджестів і регіональної преси, яка використовує столичні матеріали. Видання посилаються на джерело інформації, не згадуючи при цьому імені автора. Обов’ язковими є обидва елементи: і посилання на джерело інформації, і зазначення імені автора.

Обов’язковим є зазначення автора у титрах телепрограми чи оголошення його імені в разі передання твору в ефір радіостанції. Ігнорування телеканалами цієї умови є порушенням права автора на ім’ я. Наприклад, композитор Є.Савенков написав для телесеріалу „ Бідна Настя” романс „ Я вас люблю” та романтичну пісню „О, коли б моя туга”. Однак під час демонстрації (а пісні в серіалі прозвучали понад 120 раз) його ім’я жодного разу не було зазначено в титрах.. Автор подав позов до суду з приводу порушення компанією СТС його немайнового права на ім’ я та отримав грошову компенсацію за завдані збитки.

Право на збереження цілісності твору. Автор твору має право вимагати збереження цілісності твору та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це право для автора є чи не найбільш уразливим, адже специфіка створення періодичних видань і телерадіопередач, яка полягає в обмеженому обсязі шпальти (ефіру) й оперативності подання інформації, зумовлює внесення істотних змін до журналістського матеріалу, нерідко без його дозволу.

Цікаво, що вже в Стародавній Греції існували правила, майже аналогічні до сучасного права на збереження цілісності твору, здійснювався контроль за відповідністю театральних вистав справжньому задуму авторів. Проблема дотримання цього права піднімалася й авторами. І сьогодні при використанні продукції ЗМІ, на жаль, виникають порушення: адаптація публікації для Інтернет-версії видання; оздоблення матеріалу ілюстраціями та коментарями; верстка, що змінює структуру твору; винесення компромативних фраз із контексту тощо.

Бернська конвенція, учасницею якої є і Україна, теж визначає серед моральних прав автора „право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому викривленню, перекрученню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора”. Законодавство України запроваджує поняття „цілісність твору” та не ставить його в залежність від порушення честі та репутації автора.

Вирішення проблеми дотримання прав авторів пов’язане з імовірною втратою каналами величезних прибутків, отож ситуація вирішується неохоче. Керівники українських каналів наголошують на тому, що заборона переривання рекламою телепродукції на українських каналах лише спрямує хвилю рекламодавців на російські канали, ретрансляція яких здійснюється в Україні. Закон України „Про рекламу”, фактично, законодавчо закріпив сприятливі умови для порушення цілісності аудіовізуальних творів, дозволивши переривання останніх анонсами телепродукції та інформаційними матеріалами.

Реалізація права на збереження цілісності твору полягає в наступному. Організації мовлення, маючи намір під час показу фільмів демонструвати рекламні вставки, звертаються за відповідною згодою до авторів. У разі ж, якщо автор відмовив у такому дозволі, від показу його твору утримуються. Це означає, що з економічного погляду автори, котрі борються за свої немайнові права, залишаються у програші та, фактично, в ізоляції, не маючи змоги демонструвати свої твори.

4. Майнові права інтелектуальної власності авторів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав.

Загальна характеристика майнових прав автора. Майнові права – друга категорія авторських прав, але назва „друга” – це визначення порядкового номера, а не номера за значенням. Майнові права автора виконують функцію своєрідної валюти – вони можуть бути продані, передані за ліцензією чи за договором. Особливості права власності на твори мистецтва, зокрема право отримання винагороди за творчу працю, були відомі ще в римському праві. Протягом усієї історії жили на кошти від своєї інтелектуальної праці римський оратор Цицерон, літописець Нестор, філософ Спіноза. Однак тогочасні форми стимулювання творчості, переважно, базувалися на системі меценатства (Меценат – римський державний діяч, що прославився покровительством поетам і художникам, узагальнено вживається для визначення багатого покровителя науки і мистецтва). Своїм улюбленцям монархи видавали привілеї, а покровителі – немалі грошові суми. Так, з бідного музиканта, що неодноразово сидів у в’язниці за борги, відомий німецький композитор Р. Вагнер перетворився на заможного аристократа після того, як його творчість поцінував король Людовик ІІ, Леонардо да Вінчі неодноразово зізнавався: „Служу тому, хто мені платить”. Завзятий гравець О. С. Пушкін розраховувався за карткові борги правами на видання своїх поетичних творів.

Вперше термін „інтелектуальна власність” як аналог матеріальної власності почали вживати французькі філософи епохи Просвітництва. Джон Локк вважав право творця літературного твору „його невід’ємним правом, що виникає власне з природи творчої діяльності й існує незалежно від визнання його державною владою”. Прийнятий у 1710 р. в Англії перший в Європі закон про авторське право - „Статут королеви Анни” – закріпив за автором виключне право на опублікування свого твору протягом 14 років.

Остаточно ж поняття інтелектуальної власності як об’єкта економічних відносин сформувалося в XVIII-XIX століттях, коли Європою стрімко поширювалися запроваджені в Англії законодавчі принципи охорони авторського права. З інтервалом у декілька десятиліть подібні закони були прийняті у Франції, Данії, Німеччині, США. Продаж і купівля прав на видання літературних та постановку драматичних творів набули масового характеру.

Нині майнові права є економічно важливою ланкою відносин між авторами та ЗМІ, оскільки використання твору іншими особами дає авторові прибуток. Співробітництво працівників ЗМІ та роботодавців засновується на договорі: журналіст передає власникові ЗМІ права на використання його творів, а сам отримує щомісячну заробітну платню (гонорар за використання авторських матеріалів). Однак автор може і не передавати свої майнові права, залишаючи за собою право на використання твору та право дозволяти чи забороняти іншим особам: відтворення твору; публічне виконання та публічне сповіщення; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування і інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження через перший продаж, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи прокат; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за власним вибором; здавання в майновий найм; імпорт примірників творів.

Цей перелік майнових прав не є вичерпним і тому надає авторові значно ширші можливості. Але скористатися ними автор не завжди має змогу. Розглянемо детально найважливіші і водночас найсуперечливіші майнові права автора.

В якості прикладу використання майнових прав можна розглянути угоду, яку уклала сім’ я Майкла Джексона з компанією «Соні мьюзік». Як відомо, Майкл Джексон несподівано помер у червні 2009 р. Спадкоємцями були визнані члени родини Джексона, за виключенням батька. У березні 2010 року родина уклала вищезазначену угоду на суму 250 млн $, що є рекордною для індустрії звукозапису (Джексон залишив по собі 125 млн $ боргу). Угода дає компанії «Соні мьюзік» видавати нові і перевидавати старі альбоми короля поп-музики. Компанія сподівається отримати прибуток, адже з дня смерті Джексона вже продано більше 31 млн екземплярів дисків з записами старих альбомів за 9 місяців. «Соні» зобов’язалася перевидати за сім років десять старих альбомів. Цього року має вийти перший диск з невідомих широкому загалу композицій. До того ж компанія отримала право використовувати образ і голос співака у відеоіграх, фільмах і театральних постановах. Спадкоємці Джексона будуть отримувати від прибутку в результаті такої діяльності відсотки.

Право на відтворення.Право на розповсюдження. Відтворення – це виготовлення одного чи більшої кількості примірників (копій) твору або будь-якої його частини в якій завгодно матеріальній формі, й у формі звукозапису, відеозапису чи запису твору в пам’ять комп’ютера.

Право на відтворення можна назвати одним з перших прав в історії інтелектуальної власності. Потреба в його охороні існувала ще в середні віки, проте вона не була настільки актуальною, поки твори переписувалися вручну. Володіння оригіналом твору давало змогу контролювати чи забороняти його відтворення. Винахід Й. Гутенберга, котрий М. Лютер назвав „другим визволенням людського роду від розумової темряви”, відкрив нові можливості для відтворення великої кількості примірників за порівняно короткий термін. Фактично, з появою друкарень з’явилися і перші пірати, що використовували здобутки одних для власного збагачення. (піратство – опублікування, відтворення, ввіз на митну територію України і розповсюдження контрафактних екземплярів творів, в тому числі комп’ ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм, програм мовлення. Нова ситуація потребувала юридичного вирішення, а тому 11 невдовзі почали з’являтися перші привілеї, що дозволяли друк авторських творів лише обраним видавцям і друкарням та контролювали незаконне відтворення.

На території України право на відтворення вперше було законодавчо закріплено тільки на початку ХІХ століття. У Цензурному статуті від 22 квітня 1828 р. авторське право визначалось як виключно майнове право „творця таперекладача книги” на свій твір – „майно благонабуте”. Власне авторові належало право на відтворення своїх творів друком, цим правом він міг розпоряджатися „все своє життя” ( п.1 Положення про права творців від 1828 р.). В 1830 році було прийняте нове Положення про права творців, перекладачів та видавців, яке на законодавчому рівні затвердило правовідносини між видавцями періодичних видань і авторами. Згідно з ним видавцям періодичних видань і збірок надавалося виключне право на відтворення видань, які їм належали так, як вони вперше побачили світ. Водночас авторам творів, які містилися в цих виданнях, дозволялося друкувати свої матеріали поза виданнями, якщо тільки цьому не суперечили домовленості з видавцями. Основні принципи взаємовідносин між авторами і видавцями, закладені в цьому документі, чинні і сьогодні.

Сучасний процес відтворення здійснюється із залученням найсучаснішої техніки, тому відстежити порушення в цій сфері або запобігти йому практично неможливо. Та й легальні організації, що надають послуги ксерокопії, нехтують авторськими правами, виконуючи потенційно неправомірні замовлення, наприклад, копіювання авторської книги в повному обсязі. Наприклад, в зарубіжних країнах обсяги такого копіювання не повинні перевищувати 10% від загального обсягу книги автора.

Найбільших збитків авторам завдають літературні пірати, які не тільки дописують самостійні кінцівки у творах відомих авторів, а і під їх прізвищами продають написані анонімами твори. Унаслідок таких афер на українському книжковому ринку з’явилися несправжні „Код да Вінчі” Д. Брауна, „Рокіровка” Б. Акуніна. А відомий латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес був змушений переписати кінцівку роману „Мої сумні повії”, щоб запобігти подальшому розповсюдженню піратських копій.

Інколи з правом на відтворення ототожнюють право на розповсюдження (адже особа, що отримала за договором право на відтворення визначеної кількості примірників твору, отримує і право на їх продаж). Розповсюдження твору – це будь – яка дія, за допомогою якої твір пропонується публіці, зокрема і через доведення його до загального відома таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до нього з будь-якого місця та в будь який час за власним вибором. Право на розповсюдження стосується лише тих творів, які були зафіксовані в матеріальній формі.

З юридичного боку право на відтворення і право на реалізацію – це різні поняття. Так, продавець отримує право на розповсюдження свого твору не тільки в традиційній паперовій формі, але і на СD–ROM або через Інтернет. Однак автори творів, які ввійшли до періодичного видання, повинні бути проінформовані про способи розповсюдження видання, адже їм належить право на використання своїх творів незалежно від видання цілком.

До правомірно опублікованих об’єктів авторського права, введених у цивільний обіг через їх перший продаж в Україні, застосовується принцип „вичерпання прав”, тобто їх подальше поширення виходить з-під контролю власника авторських прав. Зазначені твори можуть розповсюджуватися далі без згоди автора, повторно вводитись у цивільний обіг за підвищеною ціною, даруватися. При цьому автор не буде одержувати ніяких відрахувань від такого продажу та не може заборонити подальше використання твору. Таким чином перепродаж аудіокасети з авторським твором у спеціалізованому магазині або на ринку є цілком законним. Однак принцип „вичерпання прав” поширюється лише на правомірно введені в цивільний обіг твори, його нормативному положенню не підлягає піратська продукція.

Право на публічний показ,виконання,сповіщення. Серед важливих майнових прав – право на публічний показ, виконання, сповіщення.

Публічний показ –це демонстрація нерухомого оригіналу чи примірника творубезпосередньо на екрані за допомогою телевізійного кадру, плівки, слайда чи інших технічних заходів. Це право застосовується тільки до творів, зафіксованих на матеріальному носієві, а сама демонстрація твору відбувається у місці, що є відкритим для вільного відвідування та в якому присутня значна кількість осіб, що не належать до кола сім’ї. Завдяки новим технічним можливостям публіка може дивитися публічний показ, перебуваючи не лише в місці його демонстрації, а й поза його межами. Ще одним способом реалізації права на показ є організація виставок, галерей фотографій, творів образотворчого мистецтва в музеях тощо.

Публічне виконання –це демонстрація фонограм,виконань у спосіб гри,декламації, співу, танцю, а також показ кадрів аудіовізуального твору в певній послідовності. На відміну від публічного показу, публічно виконуватися можуть не лише твори, зафіксовані на матеріальному носієві, але й ті, що мають тільки усну форму. До способів публічного виконання належать: театральний показ, виконання на концерті, естраді, декламація творів, демонстрація кіно- і відеофільму в кінозалах і кінотеатрах. Потрібно відрізняти право виконавця від права на публічне виконання. Тільки автор або правовласник може дозволити акторові чи артистові виконувати твір на сцені. Після того, як згоду отримано, артист може претендувати на володіння суміжними правами й отримання винагороди за кожний запис його виконання. Відстежити кожний такий запис дуже складно, тому виконавці змушені відмовлятися від потенційних прибутків, забороняючи будь-який запис чи фотографування під час своїх концертів та спектаклів.

Публічне сповіщення –це передання за згодою суб’єктів авторського правата суміжних прав в ефір творів, виконань, будь-яких звуків і зображень, їх запис фонограмах та відеограмах, програм організацій мовлення, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях. Передання в ефір авторських творів неможливе без згоди їх авторів. Отож і радіо-, і телекомпанії, що мають намір передавати в ефір авторські твори, повинні спочатку укласти договір з автором або його представником про передання майнового права на публічне сповіщення організації мовлення. Переданням в ефір також визнається пряма трансляція з місця показу чи виконання. Твір вважається переданим незалежно від того, чи сприймався він публікою фактично. Необхідно згадати ще один випадок публічного сповіщення, коли цілі абзаци з матеріалів друкованих видань потрапляють у теле- чи радіоефір. Дотримання права на передання в ефір нерідко межує з відвертим плагіатом. Щоб запобігти таким порушенням, з 2002 р. Українське агентство авторських та суміжних прав здійснює моніторинг телерадіопростору стосовно дотримання авторського права й суміжних прав. В результаті моніторингу виявлені такі тенденції: найчастіше твори – об’єкти авторських та суміжних прав – у своїй діяльності не завжди правомірно використовують спеціалізовані музичні канали. Серед радіостанцій кількість порушників значно менша. Це пов’ язано з тим, що радіостанції, переважно, підписують угоди з організаціями колективного управління правами авторів.

5. Договори у сфері інтелектуальної діяльності

5.1 Специфіка авторських договорів у сфері ЗМІ.

5.2 Реєстрація авторського права.

5.3 Способи підтвердження авторства.

5.4 Оплата за використання твору.

Специфіка авторських договорів у сфері засобів ЗМІ.

видавництвом, засобом масової інформації, іншою організацією, відповідно до якої одна сторона (автор) надає іншій стороні певні майнові права на використання твору. Авторський договір може бути реальним – передання прав на існуючий твір – або консенсуальним – договір про створення твору. Предметом авторського договору може бути тільки кінцевий результат роботи – закінчений твір, записане інтерв’ю, проведене опитування, зібраний матеріал тощо.

Авторський договір – найпоширеніша форма угоди між редакцією та позаштатним журналістом. Згідно з ним автор передає чи зобов’язується передати майнові права на використання свого твору редакції, а оплата здійснюється тільки після опублікування матеріалу. Договір вважається укладеним, якщо в ньому обговорені основні умови: зазначені майнові права, що передаються, термін дії договору, розмір авторської винагороди. В залежності від об’єму майнових прав, що передаються, авторські договори поділяються на дві категорії:

1) авторський договір про передачу виключного права на використання твору (автор передає право використовувати твір відповідним способом і в установлених межах одній особі, з наділенням останньої правом забороняти чи дозволяти подібне використання іншими особами; при цьому сам автор протягом терміну дії договору лишається права використовувати свій твір указаними в договорі способами);

2) авторський договір про передачу невиключного права на використання твору

(автор передає іншій особі право використовувати твір відповідним способом і в установлених межах; при цьому автор протягом терміну дії договору зберігає право на використання твору і на передачу не виключного права на використання твору іншим особам).

За загальним правилом, авторські договори мають укладатись у письмовій формі. Але українське законодавство робить виняток, дозволяючи укладання договору на опублікування твору в періодичній пресі в усній формі. Це положення зумовлене оперативністю подання й опублікування матеріалів у ЗМІ. Водночас у разі невиплати авторської винагороди чи неправомірного використання авторського твору укладення усного договору суттєво ускладнює доведення факту існування такого договору між редакцією і автором.

Авторські договори зі штатними працівниками редакції укладаються рідко. Адже, за умовами трудового договору з постійним працівником ЗМІ, його творивизнаються службовими, а майновими правами на них редакція і автор володіють спільно. Існує поширена в деяких ЗМІ практика виплати авторської винагороди за кожну опубліковану протягом місяця статтю (поряд з окладом).Укладання додаткового договору з авторами такі виплати не потребують.

Деякі редакції ЗМІ, що намагаються уникнути додаткового оподаткування, замість авторських укладають з авторами договори купівлі-продажу. Результатом такого договору стає придбання редакцією у повну власність авторських творів, фотографій, ілюстрацій або макетів оформлення логотипів і сторінок видання. Однак у такому разі вони отримують лише матеріальні об’єкти, проте авторські права на ці твори залишаються за їхніми авторами. У разі використання редакцією таких об’єктів у своїй роботі, автори можуть висувати претензії щодо неправомірного використання їхніх творів і вимагати виплати компенсації.

2. Реєстрація авторського права.

Відповідно до українського

законодавства право автора на твір, що є наслідком його інтелектуальних зусиль, виникає з моменту створення такого твору і не потребує реєстрації твору або будь-якого іншого оформлення. Проте законодавство надає можливість суб’єктам авторського права зареєструвати свій твір у відповідних державних реєстрах. Таку реєстрацію здійснюють для посвідчення авторства на оприлюднений чи на не оприлюднений твір, факту і дати публікації твору, договорів, що стосуються авторського права. Зареєструвати твір можна в будь-який час протягом терміну його охорони: за життя автора і 70 років після його смерті. Однак реєстрація авторського права–це право автора,а не йогообов’язок.

Реєстрація авторського права відбувається у відповідності з Порядком 1756. Названим порядком означено, що установою, яка виконує дії, пов’язані з державною реєстрацією прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також реєстрацією договорів, що стосуються права автора на твір, являється Міністерство освіти і науки як центральний орган державної влади. Для кращої координації питань, пов’язаних із захистом авторських прав, у відповідності з Постановою КМУ №601 в складі МОН створений Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління. Він опікується організаційним забезпеченням охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Цей же Департамент безпосередньо здійснює державну реєстрацію і ведення державного реєстру об’єктів інтелектуальної власності.

Зареєструвати можна як саме авторське право (шляхом реєстрації авторського права на твір чи реєстрації авторського права роботодавця на службовий твір), так і договори, що стосуються права автора на твір (договори про передачу – відчуження майнових прав на твір; про передачу виключного права на використання твору; про передачу не виключного права на використання твору).

За реєстрацією звертається автор (або володар авторських прав), або його довірена особа (її повноваження повинні бути підтверджені довіреністю). Для реєстрації готується заявка. Заявка – це сукупність документів, необхідних для державної реєстрації авторського права чи договору, що стосується права автора на твір. Обов’язковий елемент заявки – заява, написана автором чи особою, що має авторське право. Заява складається українською мовою відповідно до форми. До заяви обов’язково надається екземпляр твору в матеріальній формі (навіть якщо твір не оприлюднений; якщо реєструється оприлюднений твір, то надається документ, що засвідчує дату і факт оприлюднення). Якщо реєструється авторський договір, що засвідчує передачу (відчуження) майнового права або передачу права на використання твору. Наступні документи, що надаються, - квитанція про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права на твір і державного мита за видачу свідоцтва. Для реєстрації авторського права на деякі твори необхідні додаткові документи: для реєстрації авторського права на комп’ютерну програму додається інструкція з використання програми; для реєстрації права на базу даних – інструкція з використання і опис структури бази даних; для реєстрації права на твір архітектури – анотація (назва твору, адреса місцезнаходження, архітектурні характеристики і параметри, час і місце створення). Існують спеціальні вимоги до оформлення матеріальної форми твору:

· Літературні письмові твори надаються у друкованому виді (на папері чи в електронному варіанті) мовою оригіналу, а усні твори – як у друкованому виді мовою оригіналу і у вигляді звукозапису;

· Комп’ ютерні програми – у вигляді тексту програми чи її фрагментів, необхідних для її ідентифікації;

· Текстові музичні твори або музика без тексту надаються у формі нотного запису чи звукозапису, а сам текст – у друкованому виді мовою оригіналу на паперовому чи електронному носії;

· Драматичні і музично-драматичні твори, пантоміма, хореографічні твори, інші твори, створені для сценічного показу надаються у вигляді відеозапису, малюнків, друкованому виді мовою оригіналу. Якщо це аудіовізуальний твір, то надається довідка державного підприємства „ Національний центр Олександра Довженка” про передачу на зберігання оригіналу твору, тому що такі твори потребують спеціальних умов зберігання;

· Твори образотворчого мистецтва і фотографії надаються у вигляді кольорових чи чорно-білих фотографій розміром не менше 9/12 см чи слайдів – в окремому конверті. Можна на електронному носії чи у вигляді копій на паперовому носії;

· Про вимоги до творів архітектури чи містобудівництва, садово-паркового мистецтва ми говорили вище, до анотації додається ще фотографії або слайди моделей побудованих споруд на електронному

носії чи у вигляді копій на паперовому носії.

На розгляд поданої заявки в Департаменті відводиться місяць. При цьому орган реєстрації не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства. Після розгляду заявки департамент направляє автору відповідне рішення про реєстрацію або вмотивовану відмову, при цьому надані до Департаменту документи не повертаються.

Після прийняття рішення про реєстрацію авторського права заяви телю видається в місячний термін відповідне свідоцтво.