Сценарій номер три: «Європейський концерт» повертається
Різні країни мають різне відношення до інституту глобального управління як такого. З огляду на різні позиції та недовірливе ставлення до глобального управління, яке вважається західним поняттям, важче буде ефективно боротися з викликами, кількість яких невпинно зростає. На початку ХХІ століття головною загрозою стали етнічні конфлікти, інфекційні хвороби і тероризм, а також нові глобальні виклики, зокрема зміна клімату, енергетична безпека, дефіцит води та продуктів харчування, міжнародні потоки мігрантів і нові технології.
Щодо неоднозначного відношення до глобального управління, то слід звернути увагу на позиції таких країн:
Бразилія. У міжнародній політиці Бразилія звертає увагу на стосунки між Північчю й Півднем і на важливість перерозподілу влади між розвиненими державами та країнами, які розвиваються. Експерти вважають, що країна підтримує державоцентристський мільтилатералізм, не залишаючи місця недержавним акторам (Мультилатерализм – принцип побудови відносин між державами, заснований на механізмі багатосторонніх угод, які дозволяють кожній державі користуватися привілеями у відносинах з усіма партнерами). Однак глобальне управління поволі стає актуальною темою в Бразилії під впливом публічних дебатів про зміну клімату.
Китай. Більшість китайських дослідників визнає нагромадження глобальних викликів та суттєвих хиб у міжнародній системі, проте вважає, що Китай має розв’язувати внутрішні проблеми. Китайці припускають «більшу структуру», яка об’єднає різні новостворені організації та групи. Вони переконані, що «Велика двадцятка» вже зробила крок до цього, але сумніваються, чи відмінності між Північчю і Півднем не перешкодять співпраці з питань, не пов’язаних з економікою.
Індія. Індійці переконані, що міжнародні організації «явно недосконалі», і стурбовані тим, що в Азії немає внутрішньої рівноваги, яка б могла гарантувати стабільність. Вони вважають, що Індія має невдале розташування, аби долучитись до розвитку азійських регіональних інституцій, оскільки лідером у цьому регіоні є Китай. Дехто побоюється, що могутність Сходу, завдасть удару створеній Заходом системі, заснованій на демократії та верховенстві права.
Японія. Багато японських дослідників переконані, що проблеми в управлінні стосуються радше політичного лідерства, а не «форми чи структури». Дехто сумнівається в ефективності офіційних установ, де панує бюрократія. Водночас японці відчувають потребу політичної єдності у «Великій двадцятці». Більшість радила розв’язати національні й регіональні питання перед тим, як реформувати міжнародні організації. Дехто з учасників стурбований тим, що у Східній Азії нема регіональних структур з питань «жорсткої безпеки», але заперечує, що Японія повинна брати активнішу участь у налагодженні регіональної співпраці.
Росія. На думку російських фахівців, у 2025 році світові державизалишатимуться потужним джерелом впливу, але міжнародні компанії відкриють більше можливостей для міждержавної співпраці. Росіяни стурбовані недостатнім рівнем «тихоокеанської безпеки». Сполучені Штати, Європа та Росія можуть налагодити тісніші відносини, а Китай, який має «найбільшу економіку», стане головним чинником світових змін.
Південна Африка. Південноафриканські дослідники дійшли висновку, що глобалізація підсилює регіоналізацію, а не створює єдине глобальне наднаціональне міждержавне об’єднання. Вони побоюються, що кількість тих, хто програє через глобалізацію, перевищить кількість тих, хто від неї виграє. У «Великій двадцятці» Африка представлена слабо. Африканці вважають ООН єдиною глобальною організацією з «легітимним» статусом. Деякі фахівці з пересторогою ставляться до Китаю, який, на їхню думку, зацікавлений лише в африканських ресурсах.
ОАЕ. Дослідники з регіону Перської затоки замислюються, які глобальні інституції можуть забезпечити взаємовигідний розподіл повноважень. Вони скаржаться, що немає потужних регіональних організацій. Окрема структура чи установа має збалансувати «права» енергетичних кампаній і споживачів. Дехто розчарувався через брак підтримки демократичних процесів з боку заходу.
4. З огляду на сучасний стан експертами передбачаються чотири сценарії розвитку подій:
1) Сценарій номер один: «Ледь тримаючись на плаву»
Цей сценарій вважається найбільш правдоподібним у наступні кілька років. Згідно з ним, жодна криза не матиме такого масштабу, щоб загрожувати міжнародній системі, незважаючи на повільний розвиток колективного управління. Принагідні або тимчасові схеми борються з кризами, або ж новостворені інститути намагаються обійти їх загрозливі аспекти. Діяльність офіційних організацій здебільшого залишається незмінною, а країни Заходу змушені взяти на себе неспівмірний тягар «глобального управління», оскільки країни, які розвиваються, запобігають внутрішнім заворушенням. Ця картина майбутнього нестійка, адже розрахована на те, що жодна криза не може зруйнувати міжнародну систему.
2. Сценарій другий: «Фрагментація»
Могутні держави та регіони намагаються відгородитися від зовнішніх загроз. Азія будує економічно самодостатній регіональний устрій. Світові комунікації гарантують, що глобалізація не зникне, проте її темп значно сповільниться. Європа зверне погляд на внутрішні проблеми – зокрема сьогодні там побільшало тих, хто не задоволений рівнем свого життя. Збільшення працездатного населення поставить США у кращі умови, але країна боротиметься з тими самими проблемами, якщо не подолає фінансові труднощі.
За цим сценарієм, серйозні загрози для міжнародної системи – можливо, небезпека економічної катастрофи або масштабний конфлікт – спонукають до тіснішої співпраці з глобальних питань. Можлива істотна реформа міжнародної системи. Цей сценарій не такий імовірний у найближчому майбутньому, як попередні варіанти, але він гарантує найкращі результати в перспективі, оскільки вибудовує стійку міжнародну систему, яка розширить співпрацю з численних питань. США більше діляться владою, Китай та Індія дедалі частіше беруть на себе спільну відповідальність, а світова роль ЄС зростає. Стійкі домовленості поступово виникають упродовж тривалого періоду звуження економічних прогалин і вирівнювання доходу на душу населення.
4.Сценарій номер чотири: «Ігрова реальність: конфлікт став козирем, який побив співпрацю»
Цей сценарій найменш правдоподібний, але його не слід відкидати. Міжнародній системі загрожують часті внутрішні заворушення, особливо у нових світових державах (як-от Китай). Натиск націоналізму під приводом прагнення середнього класу до «хорошого життя» робить становище безпорадним. Посилюється боротьба за ресурси та споживачів, а водночас зростає напруга між Сполученими Штатами і Китаєм та між деякими членами БРІК. Ядерна гонка озброєнь на Близькому Сході може завдати нищівного удару подальшому глобальному розвиткові. Глобальні інституції неможливо реформувати через підозри та напругу; перспективні регіональні проекти, особливо в Азії, теж зводяться нанівець.
Отже, глобальне управління (колективне розв’язання спільних проблем на міжнародному рівні) є гострою проблемою сучасності, яку характеризують глобальною. В нинішніх умовах вона потребує не стільки теоретичного обгрунтування, скільки практичного вирішення. Вбачається, що головним критерієм у цьому може бути – політичний критерій.
Глосарій до теми:
1. Глобальне управління – цілеспрямована у світовому масштабі діяльність суб’єкта управління на основі легітимних повноважень чи за власною ініціативою від імені і в інтересах усього людства.
2. Ідеологія глобалізму– теорія неолібералізму, постулатом якої є ідеї всесвітньої ліберальної економіки та вільного ринку, ліквідація національних кордонів і формування наднаціонального співтовариства, універсальність євроатлантичних культурно-цивілізаційних цінностей і управління світом з одного центру.
3. Мультилатералізм –принцип побудови відносин між державами, заснований на механізмі багатосторонніх угод, які дозволяють кожній державі користуватися привілеями у відносинах з усіма партнерами.
4. Транснаціональний – такий, що пронизує національні кордони.
Література :
1.Глобализация: Учебник / Под общ. ред. В. А. Михайлова и В. С. Буянова. – М.: РАГС, 2008. – С.341-360.
2. Глобальне управління – 2025: вирішальний момент. Переклад з англ. Г. Лелів. – Львів: Літопис, 2011. – 120с.
3. Бжезінський Зб. Вибір: світове панування чи світове лідерство / Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 203 с.
4. Глобалистика. Энциклопедия. / Гл. ред. И. И. Мазур, А. Н. Чумаков. М.: 2003. – 1328 с.