Класифікація державно-управлінських рішень

Державно-управлінські рішення (ДУПР), за допомогою яких здійснюється управління і реалізуються функції органів публічної влади, можна умовно поділити на три групи:

· нормативно-правові (конституція, конституційні закони та угоди, закони, міжнародні угоди, укази глави держави, постанови парламенту і уряду, накази міністрів, керівників інших центральних органів державної влади, положення про центральні органи держав­ної влади, державні та галузеві стандарти тощо).

· програмно-цільові (національні, державні, регіональні, галу­зеві та міжвідомчі концепції, програми, проекти).

· організаційно-розпорядчі (доручення та організаційно-ко­ординаційні рішення вищих і центральних органів державної влади).

Державно-управлінські рішення можна класифікувати і за такими ознаками:

1. За організацією прийняття:

· індивідуальні (одноособові, колегіальні, партисипативні, „знизу догори”);

· групові (колективні, масові, всенародні).

2. За суб'єктами прийняття рішень:

· законодавчої влади;

· виконавчої влади;

· судової влади;

· місцевого самоврядування.

3. За цілями та тривалістю дії:

· стратегічні (довгострокові);

· тактичні (середньострокові);

· оперативні (короткострокові).

4. За масштабами дії:

· загальнодержавні;

· міжвідомчі;

· внутривідомчі.

5. За нормативною природою:

· нормативні;

· ненормативні.

6. За юридичною силою:

· вищі (конституційні);

· законодавчі;

· підзаконні.

7. За формами правових актів:

· закони (конституційні, кодекси, спеціальні);

· укази (президентські);

· постанови (ВРУ, уряду, суду);

· розпорядження (президента, уряду, голови ВРУ, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування);

· накази (керівників державних та муніципальних органів, їхніх структурних підрозділів, воєнні);

· вироки (суду);

· санкції (слідчих, прокурорських органів);

· декрети (уряду);

· вказівки, приписи, інструкції;

· програми, декларації, положення, статути;

· міждержавні договори, угоди тощо.

8. За змістом:

· політичні;

· соціальні;

· економічні;

· адміністративні;

· організаційні;

· технологічні та ін.

9. За формою викладення:

· письмові;

· усні;

· мисленні.

10. За значущістю для виконання:

· обов'язкові;

· рекомендовані.

ДУПР не може бути ефективним, якщо воно не містить вказівок на спосіб його здійснення. Фактично рішення не можна вважати прийнятим, якщо його виконання не стало комусь дорученим завданням та чиєюсь відповідальністю. Рішення має містити способи контролю та передачі інформації, необхідної для співставлення завдань з реальним станом речей для вжиття заходів з усунення можливої невідповідності.

Процес контролю включає чотири стадії: встановлення норм діяльності (функціонування), збір даних про фактичні результати, порівняння і оцінку фактичного і очікуваного підсумків виконання, розробку і реалізацію коригуючих дій.

Надання рішеннююридичної сили – це головне призначення процедури його реєстрації, яка здійснюється за допомогою комплексу реквізитів (найменування документу, його номеру, дати прийняття, грифу затвердження, відомостями про особу, яка його підписала із зазначенням її посади, прізвища, печатки, яка посвідчує підпис тощо). Без реєстрації рішення юридично не існує.

Процес впровадження прийнятого ДУПР складається з підготовки його виконання, контролю за ходом виконання, оцінювання ходу та ефективності і при необхідності – коригування процесу реалізації рішення чи самого рішення.

Плануючи впровадження ДУПР, слід окреслити можливі перешкоди та обмеження(як, наприклад, опір персоналу, нестача ресурсів та кваліфікованих кадрів) та намітити заходи щодо їх подолання. Наступними кроками по впровадженню рішення у життя мають бути заходи з організації (підготовки) його виконання, зокрема:

· презентація та оприлюднення ДУПР за допомогою ЗМІ, нарад та поширення іншими каналами для ознайомлення усіх, кого це рішення зачіпає;

· розробка короткострокових та цільових програм – якщо основне рішення було прийнято у вигляді довгострокової або комплексної програми;

· утворення за необхідністю нових підрозділів у складі органів влади, розробка нових або оновлення чинних положень про структурні підрозділи, на яких покладено виконання ДУПР;

· утворення підприємств, установ та організацій, передбачених рішенням, розробка та ухвалення їхніх статутів;

· доведення завдань, яке містить ДУПР, до безпосередніх виконавців, роз'яснення їм порядку його виконання та організація їхнього навчання;

· обговорення з розробниками ДУПР неврахованих деталей для успішного виконання рішення;

· розробка робочих планів реалізації ДУПР по кожному підрозділу та для кожного виконавця (за спостереженням психологів, робітники зі слабкою нервовою системою вважають за краще складати більш детальний індивідуальний план, ніж люди із сильною нервовою системою, які більш покладаються на своє вміння орієнтуватися у непередбачених обставинах);

· доопрацювання посадових інструкцій персоналу, причетного до виконання ДУПР;

· навчання та мотивація виконавців ДУПР на здійснення певних дій у встановлені терміни за допомогою моральних та матеріальних стимулів.

· оформлення організаційно-розпорядчих документів (резолюцій, наказів, розпоряджень);

· запровадження системи координації дій усіх виконавців ДУПР.