Рівень розвитку сільського господарства на території України у складі Російської та Австро-Угорської імперій на початку ХХ ст.

Організація сільськогосподарського виробництва відбувалася в межах поміщицького та селянського землекористування. Склалися два шляхи розвитку: фермерський і відробітковий (в наукових джерелах - американський і прусський). Фермерські господарства розвивалися в Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Київській, Подільській, Волинській губерніях. Відробіткова система переважала в Чернігівській губернії, змішана система господарювання – в Полтавській і Харківській.

Провідною галуззю економіки краю залишалося сільське господарство, у якому були зайняті 94% населення. Більша частина орної землі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, римсько-католицькій та греко-католицькій церквам. Поміщики тримали у своїх руках понад 40% від усіх земель.

Селянські господарства Галичини, Буковини й Закарпаття були переважно малоземельними. Поряд з капіталістичними формами експлуатації в західноукраїнських селах значне місце займали відробітки та викупні платежі.

Селяни мусили також викупляти в поміщиків право пропінації (монопольне право на виробництво та продаж спиртних напоїв). Крім цього, селяни втратили сервітути — право користуватися лісом, пасовищами, сіножатями. Ці землі також опинилися в руках поміщиків. Усе це врешті-решт зумовило те, що на початку XX ст. половина західноукраїнських селян не мала змоги вижити за рахунок власного земельного наділу.

Переважала парова система землеробства. На початку XX ст. під паром була шоста частина орної землі. Відбувався перехід до багатопільних сівозмін. Зерновими культурами засівали 67,4 % посівних площ. На відміну від Східної України, на Галичині переважав вівсяно-житній напрям, на Буковині та Закарпатті - вівсяно-кукурудзяний. Пшениця посідала третє місце, її вирощували в поміщицьких маєтках. Тваринництвом переважно займалися селянські господарства, яким належало 82,5 % великої рогатої худоби, 85,7 % коней. Продуктивність худоби була низькою, денна молочність становила 2-3 кг, річна - 600-800 тис. літрів. Городництво і садівництво не мали промислового значення.

Надзвичайно тяжке економічне становище західноукраїнських селян зумовило масову еміграцію населення краю. Західноукраїнські селяни виїжджали до Америки, здебільшого Канади й США, у меншій кількості — до Бразилії та Аргентини.

Масштаби трудової еміграції українців помітно зросли на початку XX ст. Якщо в 1890-1900 pp. з Галичини емігрувало 78 тис. осіб, то за перше десятиліття XX ст. вже виїхало понад 224 тис.

Еміграція дещо полегшила загальне становище селян, оскільки пом'якшила проблему аграрного перенаселення.

1. Проаналізуйте вплив промислового перевороту на розвиток сільського господарства.

2. Визначте якими були темпи механізації.

3. Чи рівномірним був розвиток сільського господарства на різних територіях України?