Питання 2. Моральна значущість професії юриста.

Об’єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтересами, потребами, проблемами, правами і обов’язками. Нерідко така діяльність пов’язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.

Соціальне призначення професії юриста.

Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про працівників оперативно-розшукового апарату, слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів й ін.. Саме їх суспільство уповноважує відповідно до закону розв’язувати соціальні і міжособистісні конфлікти(кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.)

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих – державну значущість. Вони є посадовими особами, представниками влади, здійснюють владні повноваження для захисту інтересів громадян, суспільства, держави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними громадянами вони представляють та уособлюють державну владу. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповідальної діяльності з охорони і захисту прав людини і громадянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотримання законності, меж припустимості дій, пов’язаних з виконанням службових обов’язків. В обох випадках йдеться про моральні вимоги до поведінки таких працівників.

Закон у цілій низці випадків прямо визначає державний характер рішень, що приймаються ними. Закони, перш за все процесуальні, особливо кримінально-процесуальні, детально і послідовно регулюють службову діяльність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. Їх дії, рішення і за суттю, і за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадових осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідомості, взірцем моральної і правової поведінки.

У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність правоохоронних і правозастосовних органів. Розвиток процесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний характер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-правові документи, накази, інструкції, статути та ін..) можуть визначити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. Їх інтерпретує нерідко керівник службового колективу, а то і сам виконавець.

Документи службово-правового характеру не містять чітко визначених рішень для нестандартної ситуації, події, тим більше екстремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут відсутній традиційний моральний контроль з боку громадської думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причин працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «»корпоративної» моралі. Вибір оптимального рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця.

Працівники, які виконують державні обов’язки як представники влади, вирішуючи долі інших людей, повинні мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов’язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Моральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.

Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких винятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякденному житті. Будь-які дії юристів мають відповідати закону, його суті, а тому й моральними цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекватне його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізованістю, відсутністю поваги до права, внутрішньо недисциплінованістю та неохайністю.

До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особливо суспільство, держава, громадяни ставлять підвищенні моральні вимоги. Н.В. Радутна серед бажаних і найбільш важливих якостей якостей судді, за результатами опитування суддів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноважень, дисциплінованість, ввічливість та ін.. Серед небажаних – упередженість, підозріливість, владність, безтактність. В.В. Леоненко при аналізі морально-психологічного комплексу якостей слідчого основними вважає чесність, принциповість, об’єктивність.

В.В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілу низку ділових, професійних, моральних і психологічних якостей. Серед них – вірність громадянському, професійному обов’язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи. О.С. Кобліков обґрунтував морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора. До них він відносить здатність протистояти можливим впливам з боку різних сил, керуватись виключно законом, бути справедливим, неупередженим, компетентним, чесним, добросовісним, гуманним, мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття совісті.

Цікавими є роздуми російського судді Л.С. Халдєєва. У розділі «Суддя: професія, посада чи становище?» своєї книги він підкреслює, що у суспільствах, які трансформуються, судді перебувають у складному становищі. Сучасність ставить перед ними старі, як право, а не нові для сьогоднішнього російського суспільства завдання і вимоги. Л.С. Халдєєв вважає, що судді необхідні високий професіоналізм (під яким розуміють не лише хороші знання законів, але й їх суворе виконання; це і культура судового процесу, справедливістьпри прийнятті рішень про доказовість і визначенняпокарання; це сповідування загальнолюдських цінностей і прав людини та багато іншого), розвинуті політична, правоваі моральна свідомість, громадянська і професійна позиція, об’єктивність, неупередженість, високі моральні якості, в першу чергу, незалежність, чесність, мужність, сміливість, вміння дотримуватися процедури, підготувати і виголосити публічний виступ, вміння слухати, виключна обачність, вихованість; розуміння необхідності постійного самовдосконалення. Г.Вєтрова їх сформулював так: «Суддя повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший суддя повинен розуміти, що морально припустима поведінка не завжди є морально схвальною»[1].

Тобто суддя – людина з сильним характером, високими принципами, сильною волею, розвинутими почуттями обов’язку відповідальності і совісті. У висновках своєї книги Л.С. Халдєєв зазначає, що законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду базується всього на двох факторах: а) високому особистому професіоналізмі; б) високій особистій порядності і відданості ідеї істинного правосуддя. Іншими словами, продовжує він, кожен суддя повинен: бути професійно компетентним; мати навички аналітичного мислення, високі моральні якості. Наприкінці висновків він дає 10 своїх власних заповідей: Моя перша Заповідь – пише автор, - совість і чесність;

Друга – чинні Закони, що витікають із Права, які відповідають Конституції і міжнародним Актам; третя - презумпція невинуватості; четверта – принцип тлумачення усіх сумнівів на користь підозрюваного, обвинуваченого і підсудного; п’ята – знання. Я професіонал, але вчусь і вдосконалююсь усе життя; шоста - об’єктивність, неупередженість і справедливість; сьома – принцип рівності сторін у судово-слідчій процедурі; восьма – незалежність при прийнятті рішень; дев’ята – слухай усіх, але рішення вистраждай самостійно; моя десята заповідь – розуміння, що Суд – не на осуд, Суд – на розсуд[2].

Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уявлення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гуманність, толерантність (терпимість), справедливість, почуття обов’язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм[3]. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють автори, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх системою норм. Деякі якості визначають специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший план такі, як мужність, вірність обов’язку, почуття справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов’язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби й ін.. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятися від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «брати на себе». Вони отримали статус найважливіших професійних якостей юриста. Як уже зазначалося, саме законодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік моральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалізації, подається у морально-професійних кодексах відповідних об’єднань (юристів, суддів, адвокатів, нотаріусів).