Стадії скоєння злочину

Поняття, ознаки та види злочинів. Склад злочину. Стадії скоєння злочину. Добровільна відмова від скоєння злочину. Співучасть в скоєнні злочину. Види співучасників.

Кримінальний кодекс України визначає злочин як суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст.11). Це поняття містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину, як:

Під дією у КК розуміється активна, вольова, усвідомлена поведінка вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якому виражена зовні воля особи і яке також направлено на спричинення певних негативних наслідків. Крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального зобов'язання і реальної можливості запобігти відповідні наслідки.

Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18 КК. Його застосування в (законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності.

Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

- цінністю того блага, на яке посягає злочин;

- шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;

- способами діяння;

- мотивами діяння, формою та ступенем вини

Кримінальна протиправність означає, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним кримінальним законодавством. Кодекс встановлює вичерпний перелік злочинів. Не є злочином скоєне суб'єктом правопорушення винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, але яке не передбачене чинним КК.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Існують різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином визнають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Наприклад, дрібне хуліганство (тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії) передбачає адміністративну відповідальність. Однак вчинення хуліганських дій із застосуванням насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень), в злочинності інших людей, в місці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією з ознак, який вказує на грубе порушення громадського порядку, тобто на кримінально-карні дії.

Залежно від ступеня тяжкості розрізняють злочини: нетяжкі, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Нетяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'якое покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. За тяжкий злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років. За особливо тяжкий злочин слід покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.

Склад злочину - це певна сукупність встановлених у кримінальному законі; ознак, за наявності яких реально вчинене гроно небезпечне діяння визнається злочином. Склад злочину - це логічна модель, яка містить характерні ознаки злочинного діяння.

Лише наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів означає відсутність складу злочину, а отже, - немає підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину, а також є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність хоча б одного з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за кримінальним правом України не можуть бути юридичні особи, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто то, яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Несамовиті особи позбавлені такої здатності і потому не можуть бути суб'єктами злочину.

КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Іншими словами, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктами злочину лише у разі скоєння ними злочинів окремо передбачених в КК: умисне вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, хуліганство і т.п. За деякими видами злочинів кримінальна відповідальність настає з 18 років (військові злочини). Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами загальнодержавні відносини та соціальні блага, на які спрямоване посягання.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішнє вираження злочину. Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільнонебезпечне (злочинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Факультативними, тобто такими, які є необов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби, знаряддя, за допомогою яких здійснюється злочин.

Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості суб'єкта у зв'язку із вчиненням ним злочину, і свідчать про спрямування її волі, про його ставлення до суспільно небезпечного діяння і його по-наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина; Факультативними - мотив та мета злочину.

Всі злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа повністю реалізувало свій злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення.

Кримінальний закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Закінченим злочином (ст. 13) визнається діяння, яке містить; всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини КК.

Готуванням до злочину (ст. 14) визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Здобуття допускає будь-який спосіб придбання (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг) коштів і знарядь. Пристосування - це такий вплив на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для їх застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці). Під здобуттям співучасників слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування, підбурювання до участі скоєнні злочину. Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, отруєння сторожової собаки, відключення охоронної сигналізації). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину, слід розуміти розробку плану, підготовку алібі, підготовку місць для зберігання викраденого та ін

Замахом на злочин (ст. 15) визнається вчинення з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного. Закон розрізняє закінчений та незакінчений замах на злочин. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, не залежним від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє в потерпілого і, вважаючи, що мета досягнута, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятують). При незакінченому замаху винний, хоч і направляться свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, злочинця, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї).