Мистецтво Візантійської імперії

ПЛАН

ТЕМА: ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА

ЛЕКЦІЯ 8-9.

Навчальна мета: вивчити основні найбільш суттєві етапи розитку мистецтва та архітектури. Закріпити лекційний матеріал. Навчитися працювати з додатковою літературою, зарисовувати пам’ятки архітектури, їх декор, конструктивне рішення, а також відтворювати обємне зображення споруди.

Час: 160 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 40 хв.

2. 40 хв.

3. 60 хв.

4. Заключна частина – 10; 10 хв. (підсумок лекції, відповідні на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:література, фото матеріали тощо.

Джерела і література:

1. Всеобщая история искусств: В шести томах. - Москва, 1960. -Т. 2, кн. 1. - С. 9-72.

2. Всеобщая история архитектурьі. - Москва, 1958. - Т. 1. - С. 363-383.

3. История искусства зарубежньїх стран. - Москва, 1963. - Т. 2. - С. 9-31.

4. История зарубежного искусства: Учебник для средних худож. заведений. - Москва, 1971. - С. 77-85.

5. Тяжелов В., Сопоцинский О. Искусство средних веков. - Москва; Дрезден, 1975. _ С. 6-118. /Малая история искусств/.

6. Асєєв Ю. С. Шедеври світової архітектури. - К., 1982. - С. 17-19.

1. Античні традиції і вплив християнської релігії на формування візантійського мистецтва і архітектури.

2. Основні етапи розвитку візантійської архітектури та її особливості. Будівельна техніка, конструкції та формування основних об”ємно–просторових вирішень і застосування синтезу мистецтв у ранньовізантійській архітектурі. Собор Софії у Константинополі. Архітектура середньовізантійського періоду.

3. Розвиток хрестовокупольних об”ємно–просторових вирішень та видатні пам’ятки архітектури. Характерні особливості архітектури пізньовізантійського періоду.

4. Значення візантійської архітектури та її вплив на формування художньої та будівельної культури у Вірменії, Грузії та Київській державі.

У IV ст. н. е. державною релігією Римської імперії стало хри­стиянство. Нова ідеологія вимагала значних змін в усіх галузях культури, зокрема і в архітектурі. Знадобилися нові типи куль­тових споруд, бо старі античні храми, хоч іноді і пристосовува­лися під християнські церкви, не відповідали вимогам нового культу. За зразок для християнської церкви були взяті не куль­тові споруди, а будівля цілком світського призначення — бази­ліка. За часів республіки та ранньої імперії базиліки були місцем громадських зборів. У них влаштовувалися виступи ораторів, відбувалися суди, велася торгівля. Отже, все тут було присто­соване для того, щоб великі скупчення людей почували себе зручно. Такі будівлі були дуже прості за своєю композицією. Як правило, вони мали в плані прямокут­ну або близьку до прямокут­ної форму. Весь внутрішній простір займала єдина зала, розділена колонами на три нефи. Середній був ширшим за бокові. Приміщення було дуже зручним для відправ­лення християнського куль­ту, в якому служби часто супроводжувалися проповідями для потреб що народжувались пристосовували старі античні базиліки або будували нові, вносячи нові архітектурні елементи. Іноді приміщення розділялося не на три, а на п'ять нефів. Зі східного боку до прямокутного плану поча­ли приєднувати напівкруглу нішу — вівтарну апсиду, відділену під основного приміщення ще одним нефом, що йде впоперек. Такий неф носить назву трансепт. Центральний неф робили більшим за бокові і вкривали двосхилим дахом. Дахи бокових нефів були односхилими.

До іншого типу ранньохристиянських архітектурних пам'я­ток належать так звані хрестильні. Ці споруди и кляли собою в плані коло або правильний восьмикутник. У середині знаходився басейн, у якому здійснювали хрещення.

Наприкінці V ст. велетенська Римська імперія розкололася па Східну і Західну. Західна після цього проіснувала недовго, а Східна, що її ми знаємо як Візантію, вистояла, і закладені у IV ст. архітектурні напрямки дістали у цій державі подальшого розвитку.

Візантійська церква мала дуже простий і водночас шляхет­ний зовнішній вигляд. її стіни часто складалися з цегли, яка чергувалася з каменем. Таке мурування утворювало своєрідні візерунки, які були головною прикрасою будівлі ззовні. Фасад пожвавлювали звужені арочні вікна, які часто розташовували групами по два, по три і розділяли невеличкими колонками. Характерною деталлю візантійської архітектури є також аркада на дуже тонких та високих колонах, з корзиноподібною капі­теллю.

Інтер'єр, навпаки, був казково розкіш­ним. Стін прикрашали різнобарвні мозаї­ки, які зображували християнських святих. Крім традиційних базилік, візантійські майстри зводили так шані церкви центрального плану, що розпинулися з баптис­теріїв. Зразком такої споруди є знаменита церква Сан-Вітале в італійському місті. Ра­венна. Вона має у своєму плані октогон, тобто правильний во­сьмикутник. Церкву вінчає великий купол, з усіх боків вона ото­чена аркадою на тон­ких колонах. Та най­більшу славу принес­ли цій церкві чудові мозаїки інтер'єра, що зображують візантійсь­кого імператора Юстиніана з родиною та почтом. За часів прав­ління цього імператора була зведена і найвідоміша у світі пам'ятка візантійської архітектури — церква Святої Софії в Константинополі. У цій споруді вперше були сполучені еле­менти центричного храму і традиційної тринефної базиліки.

У середині центрального не­фа її перекриває плаский ку­пол, діаметр якого становить 31 м. Купол спирається на чотири масивні опори, які добре видно ззовні, але в се­редині храму вони прихова­ні. Тому виникає враження, що величезний купол зовсім легкий і ніби висить у повіт­рі. Це враження підсилюють вузькі арочні вікна, розташо­вані по колу вздовж основи купола. Через вікна у хрампроникає світло, яке дозволяє роздивитися розкішний інтер'єр, оздоблений найкоштовнішим мармуром і малахітом. Існує легенда, що саме казкова краса Святої Софії змусила наших предків, східних слов'ян, зупинити свій вибір на право­славній вірі, коли вони вибирали собі релігію. Слов'янські лі­тописи розповідають, ніби київський князь Володимир відправив послів мандрувати по світу, щоб вирішити, яка віра краща. Посли відвідали і Західну Європу, і мусульманські зем­лі, і Візантію. Повернувшись до Києва, вони розповіли князю, що ніде не бачили такої краси, як у Константинополі.

Свята Софія особливо цікавить нас ще й тому, що при її спорудженні вперше була застосована система з'єднання кругло­го купола з квадратним у плані приміщенням, яке він пере­криває за допомогою сферичних трикутників, так званих «вітрил». Ця система згодом стала дуже поширеною у світовій архітектурі. Від Святої Софії ведуть своє походження хресто-вокупольні храми, тип, що починаючи з IX ст. стає панівним у Візантії і згодом, разом з християнством, приходить на Русь. Хрестово-купольний храм має у плані хрест, всі кінці якого рівні між собою, так званий грецький хрест. Гілки хреста пере­криті циліндричними склепіннями. В центрі його вінчає купол, встановлений на барабані. Іноді він один, іноді центральний купол доповнюють чотири менші куполи, встановлені.