Тема 2: Правове регулювання доступу громадян до інформації
Лекція № 2
1. Поняття та наукові підходи доступу до інформації
2. Гарантування доступу громадян до інформації (згідно чинного законодавства)
3. Поняття активного і пасивного доступу до інформації
4. Проблеми чинного законодавства щодо доступу громадян до інформації.
1. Отримання документованих публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі, навколишньому природному середовищі є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних та державних справах.Саме тому суспільні відносини, що виникають з приводу одержання інформації на всіх рівнях інформаційної ієрархії потребують правового регулювання.
Рівні інформаційної ієрархії – суспільно-визнані рівні обміну інформаційними потоками в певних соціальних прошарках, між ними, що відбивають фактичний рівень участі певних фізичних, юридичних, державних осіб в суспільній діяльності та впливу на неї.
Особливо важливою є структура об’єктивно-суб'єктивного складу відносин з приводу доступу до інформації в умовах формування демократично-правової держави в Україні.
Найголовнішою соціальною цінністю в державі визначається людина та її природні права. Якщо вважати, що право на інформацію є природним, то і регламентація даного права повиненна відображатися в законодавстві.
З розвитком інформаційних технологій в усьому світі підвищує актуальність питань правового регулювання доступу до інформації, регламентування процесів розвитку інформаційних технологій та формування демократичного інформаційного суспільства.
В науці інформаційного права, провідні дослідники визначають поняття «право на інформацію» як практичну реалізацію суб'єктивних інформаційних прав різними категоріями суб'єктів.
В своїх наукових працях проблему змісту та ознак поняття «право на інформацію» розглядають такі науковці як Невець, Цимбалюк, Калюжний, Марущак та ін.
Основними завданнями досліджень проблем інформаційного права є :
- аналіз та вдосконалення чинних норм вітчизняного права, що регламентують доступ до інформації;
- визначення категорій «доступ до інформації», дефініція «право на інформацію» тощо;
- уточнення об'єктивно-суб'єктивного складу тих правовідносин, що виникають з приводу реалізації доступу до інформації.
Реалізація природного права на інформацію як правило закріплюється в певних нормативно-правових актах.
Першими актами, що регламентували доступ до інформації були:
- Швеція – Конституційний закон «Про свободу преси» 1766 р.
- Фінляндія – Закон «Про інформацію» 1951 р.
- США – Закон «Про свободу інформації» 1966 р.
В Україні загальні засади реалізації права особи на доступ до інформації в усіх сферах суспільного та державного життя закріплюється в ЗУ «Про інформацію».
ЗУ «Про інформацію» ставить на меті розв’язання таких завдань:
- Забезпечити громадян України можливістю участі в управлінні державними та громадськими справами.
- Поліпшити вплив громадян на роботу органів державної виконавчої влади.
- Гарантувати доступ до певної категорії інформації всім суб'єктам права незалежно від форми власності та їх правового статусу.
- Гарантувати можливість захисту та відновлення прав і законних інтересів щодо інформації при їх порушенні.
До нормативно-правових актів, що регулюють доступ громадян до інформації належать:
1. ЗУ «Про інформацію»
2. ЗУ «Про звернення громадян»
3. ЗУ «Про державну таємницю»
4. ЗУ «про захист інформації в автоматизованих системах».
Серед засобів доступу до інформації виділяють такі:
1. Основний – інформаційний запит. Предмет інформаційного запиту встановлює офіційний документ, письмову або усну інформацію з певних конкретних питань.
2. Опосередкована можливість отримати інформацію – для всіх учасників інформаційних відносин ( це передбачено ст. 43 ЗУ «Про інформацію»). Кожен учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і закріплення інтересів має право на одержання інформації про те, що стосується його особисто.
2. Відповідно до чинного законодавства право на доступ до інформаційних відносин гарантується для всіх учасників інформаційних відносин:
- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем;
- забезпеченням державою однакових прав та можливостей доступу до інформації всім учасникам інформаційних відносин;
- контролем держави режиму доступу до інформації з метою забезпечення додержання вимог законодавства про інформаці. Всіма учасниками інформаційного процесу та недопущення розголошення інформації з обмеженим доступом.
- забороною обмеження права на обмеження відкритої інформації;
- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію – необгрунтована відмова від надання інформації; надання неправдивої інформації;
несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації.
3. Поняття активного і пасивного права доступу до інформації
В правовій системі України розрізняють декілька основних принципів доступу до інформації (принцип – це теоретично-прикладна засада певної практичної категорії):
1. Принцип законності – визначає що будь-яка діяльність в сфері інформації повинна здійснюватися виключно на базі чинних нормативно-правових актів, при цьому не виключається ймовірність застосування так звичаєвих принципів звичаєвого права (де-факто регулює відносини, які не закріпленні в чинних нормативно-правових актах).
2. Принцип верховенства права. Він передбачає, що в разі видання органами виконавчої влади нормативного документа (акта, постанови), що суперечить Закону або Конституції України, то цей нормативно-правовий акт не є дійсним (може бути скасований не в судовому порядку).
3. Принцип системності передбачає наявність певних встановлених бюрократичних процедур, які визначають метод отримання інформації суб’єктом (написання заяви, відсилання запиту); цей принцип також визначає порядок відповіді та надання інформації.
4. Принцип категоричності включає, що кожен суб’єкт права має передбачене законодавством категоричне право на отримання інформації (категорично визначене законом, те що не може бути скасованим), цей принцип визначає наявність природності інформації.
5. Принцип міжнародності – що всі нормативно-правові акти країни-контрагента чинні виключно на її території, відповідальність у сфері інформаційної діяльності фактично передбачено в законодавстві більшості держав світу.
В системі доступу до інформації реалізуються 2 основні категорії: активне право доступу до інформації і пасивне право доступу до інформації.
Активне право доступу до інформації відкриває можливість безпосереднього ознайомлення з інформацією органів виконавчої влади, процедура активного доступу до інформації передбачає наявність дій з боку того суб’єкта, який бажає отримати інформацію.
Форма активного доступу до інформації:
1. Направлення громадянином запиту до ОВВ про надання інформації щодо її діяльності.
2. Відвідування відкритих робочих засідань органів виконавчої влади.
3. Відвідування відкритих архівів ОВВ, бібліотек (в тому числі електронних) з метою отримання інформації.
Пасивне право на доступ до інформації фактично трактується її природністю, тобто інформація оточує суб’єкта незалежно від його бажання, і в системі доступу передбачає мінімальний рівень для її отримання.
Форма пасивного доступу до інформації:
1. Поширення інформації в ЗМІ.
2. Випуск спеціалізованих брошур і збірників ОВВ.
3. Розміщення інформації і Інтернеті, довідниках та стендах офіційної інформації.
Суб’єктивне і об’єктивне розуміння категорії «доступ до інформації».
Доступ до інформації в суб’єктивному розумінні – це гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб та державних органів влади вільно одержувати відомості, які їм необхідні для реалізації своїх прав і свобод, законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує принципу законності і верховенства права.
Доступ до інформації в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, що регламентують суспільні інформаційні відносини щодо одержання їх учасником відомостей необхідних для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Суб’єктивний склад категорії «доступ до інформації»:
- громадяни, іноземці, особи без громадянства (ст. 30 ЗУ «Про інформацію»);
- юридичні особи;
- держава в особі ОВВ та іноземні держави.
Лекція № 3