Порядок порівняння клінічного та патологоанатомічого діагнозів.

Про проведення клініко-анатомічного аналізу смертельних наслідків

ПОЛОЖЕННЯ

Додаток № 8

Лікувально-профілактичної допомоги А. Картиш

Начальник Головного управління

Клініко-анатомічний аналіз є методом пізнання об­ставин виникнення захворювань, особливостей їх пере­бігу, а також безпосередніх причин та механізмів на­стання смерті.

Головною методологічною умовою проведення клініко-анатомічного аналізу є дотримання принципів єдності морфологічних та функціональних змін. При цьо­му на основі вивчення клінічних відомостей про скарги хворого, характер симптомів, що мали місце при його житті, фізикальних, клініко-лабораторних та інших даних в їх співставленні з патологоанатомічими змінами, патологоанатом виявляє ступінь відповідності клінічних проявів хвороби їх морфологічним та функціональним змінам.

Результати клініко-анатомічного аналізу, що прово­диться разом патологоанатомом і клініцистом, знаходять своє відображення в клініко-патологоанатомічому епі­кризі, акті комісії по вивченню смертельних наслідків /ЛКК/ та протоколі патологоанатомічої конференції.

Розбіжністю клінічного та патологоанатомічого діаг­нозів по основному захворюванню вважається:

випадки, коли неправильно визначена нозологічна форма захворювання (наприклад, при хронічному гло­мерулонефриті виставлений діагноз хронічного пієло­нефриту), неправильно вказана локалізація процесу (на­приклад, при раку шлунка — рак яєчника, чи при ра­ку лівої легені — рак правої легені) чи в клінічному діагнозі вказівка на них відсутня (наприклад, при раку прямої кишки встановлений діагноз пухлини черевної порожнини);

випадки, коли неправильно встановлена етіологія захворювання (наприклад, при В-12 фолієводефіцитній анемії виставлений діагноз залізодефіцитної анемії та ін.);

випадки, коли замість основного захворювання в заключному клінічному діагнозі вказаний лише симптом чи синдром (наприклад, жовтяниця, уремія, крововилив у головний мозок, об'ємний процес;

випадки, коли розпізнане тільки одне з конкуруючих чи поєднаних захворювань;

випадки, коли порядок рубрики в клінічному діаг­нозі порушений /наприклад, основне захворювання по­ставлене не на першому, а на другому або на третьому місці), відповідно неправильно проведено і шифруван­ня основного захворювання.

Не вважається розходженням клінічного та патологоанатомічого діагнозів за основним захворюванням:

випадки, коли не розпізнане фонове захворювання;

випадки гіпердіагностики конкуруючих, фонових, поєднаних захворювань та ускладнень, якщо в резуль­таті проведених у зв'язку з гіпердіагностикою лікувальних заходів не було заподіяно шкоди хворому;

випадки, коли неправильно розпізнана локалізація гістологічного процесу в межах одного органу в неспеціалізованих відділеннях (наприклад, якщо при пухлині в лівій висковій частці вона виявиться в тім'яній або при інфаркті міокарда задньої стінки лівого шлуночка серця виявиться інфаркт передньої його стінки та ін.).

Порівнюючи клінічний та патологоанатомічий діаг­нози по інших рубриках в патологоанатомічому епікризі, враховуються нерозпізнані або гіпердіагностовані уск­ладнення та супутні захворювання. При цьому оцінюєть­ся та враховується також своєчасність діагностики, пов­нота досліджень хворого, обгрунтованість проведеної те­рапії, правильність діагностики смертельного ускладнен­ня тощо.

У разі виявлення грубих недоліків в лікувально-діаг­ностичній роботі начальник патологоанатомічого бюро, завідуючий патологоанатомічим відділенням зобов'яза­ний доповісти про них головному лікареві лікувально-профілактичного закладу.