Проблеми кримінально-правової систематизації злочинів проти правосуддя.

Досліджуючи проблеми “Злочинів проти правосуддя”, П. Кравцов і В. Мульченко [7, 50] відзначають, що аналіз розділу XVIII «Злочини проти правосуддя», дає підстави визнати, що поряд з позитивними моментами – спроба об’єднати у одному розділі всі склади, які посягають на правосуддя, не вдалася.

У новому КК України (як і у КК 1960 р.) має місце невизначеність щодо працівників правоохоронних органів, чия діяльність знаходиться у сфері виконання завдань правосуддя. Якщо діяльність захисника віднесена до тієї, що спрямована на здійснення завдань правосуддя, то діяльність слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора, що бере участь у судочинстві, працівника пенітенціарної системи, не менш очевидно знаходиться у сфері правосуддя наголошують автори публікації. Як і у КК 1960 p., злочини щодо зазначених осіб у зв’язку з діяльністю по забезпеченню виконання завдань правосуддя залишилися за межами розд. XVIII “Злочини проти правосуддя”.

Такі склади злочинів у новому КК віднесені до злочинів проти органів державної влади, що посягають на їх авторитет, органів місцевого самоврядування й об’єднань громадян, і знаходяться у розд. XV (ст. 343 “Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу”, ст. 345 “Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”, ст. 347 “Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”). Цю проблему можна було б вирішити відповідним доповненням у норми розд. XVIII КК “Злочини проти правосуддя”. Наприклад, ст. 377 назвати “Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного, працівника правоохоронного органу або пенітенціарної системи у зв’язку з їхньою діяльністю у сфері правосуддя”.

Ця позиція, на нашу думку, дещо не продумана. Включати правоохоронців у ст. 368 розділу XVIII КК України “Злочини проти правосуддя” не доцільно, оскільки з-під захисту закону випаде правоохоронна діяльність та інші функції правоохоронних органів, що виходять за межі здійснення правосуддя. Якщо захист правоохоронців залишати і у XV розділі і вносити у XVIII розділ КК, то порушується принцип мовної економіки. В той же час захист працівників правоохоронних органів передбачений у розділі XV КК України розповсюджується й на виконання ними функцій досудового слідства.

Автори публікації ставлять також під сумнів віднесення кримінально-правового захисту Голови або судді Конституційного Суду України чи Верховного Суду України до захисту авторитету органів державної влади (ст. 346 КК).

Невже судді місцевих і апеляційних судів діють не від імені держави? Або голови і судді Конституційного і Верховного судів наділені повноваженнями, аналогічними повноваженням Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів (тощо за текстом ст. 346) звільнені від правозастосовчої діяльності? А якщо не звільнені, то як можуть поєднувати діяльність судді з іншою державною або громадською діяльністю і наскільки це відповідає Конституції України і Закону “Про статус суддів”?

Автори публікації вважають також, що постає питання про конкуренцію норм ст. 346 і ст. 377 КК. Не зовсім зрозуміла їм диспозиція ч. 2 ст. 387 КК, де передбачена відповідальність суддів і працівників правоохоронних органів за розголошення даних досудового слідства або дізнання, якщо останні ганьблять людину, принижують її честь та гідність. У таких випадках шкода заподіюється особі, а не правосуддю, безапеляційно заявляють автори статті. В той же час, це твердження є, на нашу думку, помилкове, оскільки розголошення тайни слідства посягає з одного боку на встановлення об’єктивної істини, з іншого – на порушення принципу презумпції невинуватості.

На думку авторів публікації, за межами злочинів проти правосуддя, також знаходяться діяння, передбачені ст. 392 КК, які, нібито повинні бути віднесені до злочинів проти суспільної безпеки. Частина 2 ст. 387 КК, так само як і ст. 392 “Дії, що дезорганізують роботу виправних установ” – яскравий приклад хибності поділу злочинів проти правосуддя за суб’єктами, що вчиняють злочин, наголошують автори публікації [7, 52].Між тим, поділ наведених злочинів зроблено якраз не за суб’єктом, а за об’єктом злочину, яким в даному випадку і є суспільні відносини, пов’язані із виконанням вироку суду, тобто елементом провадження правосуддя.

Як підсумок слід відзначити, що всі ці проблеми є дещо надуманими, а пропозиції досить не вдалими. По-перше втручання у діяльність працівників правоохоронних органів не обов’язково пов’язане лише із дізнанням та розслідуванням злочинів. По-друге оскільки функції працівників правоохоронних органів ширше за розслідування злочинів то різниці немає у зв’язку з чим на них здійснюється протиправний тиск – у зв’язку з дізнанням, досудовим слідством чи з охороною громадського порядку у населених пунктах, на дорогах, чи при захисті громадян. Дублювати захист дізнавача чи слідчого у розділі «Злочини проти правосуддя» зумовить конкуренцію норм та порушення принципу мовної економії. Більше того, слід мати на увазі, що всі ці органи разом з іншими учасниками дізнання та слідства виконують забезпечувальні функції, а саме правосуддя згідно ст. 124 Конституції України «…здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається»