Нові, раніше не відомі в Україні склади злочинів: соціально-економічний та технологічний комплекс причин їх виникнення.

Зростання традиційних та поява нових складів злочинів у КК України – виклик перехідного періоду чи закономірні неперехідні наслідки соціально-конфліктної природи корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільних відносин.

Тема 1.1. Соціально-економічні та політичні проблеми як підґрунтя виникнення кримінально-правових проблем протидії сучасній злочинності.

МОДУЛЬ 1.

«Загальнотеоретичні проблеми кримінального права в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених»

1.1.1. Зростання традиційних та поява нових складів злочинів у КК України – виклик перехідного періоду чи закономірні неперехідні наслідки соціально-конфліктної природи корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільних відносин.

1.1.2. Нові, раніше не відомі в Україні склади злочинів: соціально-економічний та технологічний комплекс причин їх виникнення.

1.1.3. Виклики нової злочинності та проблеми кримінального права в умовах глобалізації з позиції українських вчених-правників.

Розкриття причин загострення криміногенної ситуації та виникнення нових складів злочинів в останні роки вимагає дослідження кількісних і якісних показників криміногенних процесів. Так, статистичні дані про зареєстровані злочини в Україні до перебудови (1972-1984 роки), в період перебудови (1985-1992 роки) та на етапі поглиблення кризи соціально-економічних відносин в постперебудовчий період (1992-1999 роки) свідчать про стрімке зростання загального числі зареєстрованих злочинів. Так, в 1972 р. зареєстровано 135646 злочинів. За десятиріччя вони зросли до 54,2 відсотків і в 1982 р. склали 212990 злочинів. Всього за чотири перебудовчі роки, починаючи з кінця 1984 р. (229712 злочинів) до 1989 р. (558716 злочинів) загальна кількість злочинів зросла в понад два з половиною раза відносно 1984 р. та біля чотирьох з половиною раза відносно 1972 р. [1, с. 498]. Загальне число крадіжок державного та колективного майна зросло з 12235 злочинів у 1972 р. до 115987 або понад дев’ять разів у 1993 р. [2, с. 142, 150]. Починаючи з початку дев’яностих років масовидного характеру набула організована злочинність, інші суспільно-небезпечні діяння. Так, у статистичний облік упроваджено нові у кримінально-правовій практиці України відомості: про організовану злочинність [1, с. 429]; появу невідомих раніше податкових та цілого ряду інших господарських злочинів (ст. ст. 200, 202, 203-1, 204-224, 228-235, злочинів проти довкілля ст. ст. 236-243, громадської безпеки ст. 255-256, 259-260 і т. д., охорони праці, безпеки виробництва та ін., нових видів і способів шахрайства з фінансовими ресурсами, злочинів у зовнішньоекономічній та банківській діяльності, сфері приватизації, комп’ютерні злочини тощо [1, с. 414].

Аналізуючи зміст та динаміку наведених даних дослідники висувають, насамперед питання про причини, що зумовили тенденції багатократного зростання традиційних та виникнення нових видів, способів і сфер злочинної діяльності. Розкриваючи причини стрімкого зростання злочинності в країнах СНД на однойменній міжнародній конференції в Будапешті проф. Лунеєв Н.В. висунув гіпотезу, що це, плата за демократію, що виразилась у зміні форм власності на засоби виробництва, лібералізацію економічних відносин. Можливо це якісь інші об’єктивні причини такі, наприклад, як науково-технічний прогрес або тимчасовий феномен перехідного періоду який з часом, після усталення нових суспільних відносин змінить свій соціально-конфліктний характер, у зв’язку з чим податкові та інші невідомі раніше види і способи злочинів зникнуть, а рівень злочинності повернеться до звичайного передперебудовчого стану. Саме такі прогнози робили апологети горбачовської перебудови Абалкін, Буніч, Гурін, Заславська, Гайдар, Чубайс, Шахрай та ін.[1, 18-24]. Вони доводили, що загострення злочинності - це лише виклик нестабільного перехідного періоду і чим скоріше пройде «приватизація», стабілізується новий порядок суспільних відносин, закінчиться первісне накопичення приватних капіталів і з’явиться новий «ефективний господар, який не буде красти сам від себе», то й рівень тіньових відносин та злочинності знизиться.

Однак, світовий досвід соціально-конфліктних ринкових відносин та приватної власності на засоби виробництва, як і багатогранна вітчизняна та світова кримінально-правова практика постперебудовчих років свідчать, що, якщо процес кланового перерозподілу власності почався, то він не закінчується ніколи. Перерозподіл продовжується починаючи від, відносно «законної» реприватизації за допомогою політично-кланового протежування родичам чи іншим корупційним зв’язкам членам команд-друзям, до самого банального рейдерства, що супроводжується службовим «підлогом», «підкупом» суддів і чиновників різних рангів у органах державної влади та рейдерськими «захватами підприємств» найманцями тої чи іншої політично-кланової команди. Теж саме відбувається з новим «ефективним» господарем. У себе він не краде. Як і раніше при державній чи колективній власності у приватного чи сучасного колективного власників крадуть наймані менеджери та інші працівники. Новий власник «краде» у держави в інший спосіб – ухиляється від сплати податків, не повертає валютну виручку із-за кордону, з офшорних зон, замовляє різні види усунення конкурентів чи навіть партнерів-співвласників, починаючи з їх компрометації та позбавлення волі до їх вбивства чи інший спосіб фізичного усунення. Новий, як правило не ефективний господар не дотримується трудового законодавства, при цьому не платить працівникам не лише за перепрацьований час, а може не платити заробітну плату взагалі. Масовидним винаходом нових «ефективних» господарів «малих і великих» підприємств стало явище, коли працівника приймають на роботу з безоплатним випробувальним терміном, протягом трьох-чотирьох місяців не платять взагалі, а коли працівник починає вимагати визначення конкретного терміну випробування та заробітної плати його звільняють нібито він не пройшов випробування. Це суспільно небезпечне діяння стало масовидним і потребує криміналізації, тобто встановлення за його скоєння кримінальної відповідальності.

Аналіз трансформаційних процесів в Україні свідчить, що зростання традиційної злочинності і поява нових, раніше не відомих злочинів та ще не криміналізованих але суспільно-небезпечних діянь можна пояснити двома основними групами причин. Перша група причин – це соціо-психологічні, виражені у соціальноно-конфліктній по суті антагоністичній природі суспільно-економічних перетворень, що виникли із впровадженням спекулятивної, корисливо-накопичувальної моделі економічних відносин, які продукують вищенаведені та багато інших суспільно-небезпечних діянь. Друга група причин – має технічний, а точніше, технологічний характер. При цьому технічні чи технологічні причини і умови зростання криміногенного потенціалу пов’язані не тільки з розвитком науково-технічного прогресу. Як буде показано нижче, тут дуже глибоко вплетені соціо-психологічні складові – спекулятивний характер економічних відносин і соціо-технологічний характер сучасних фінансових інструментів, платіжних сурогатів та банківських операцій, що застосовуються для вивчення економічних злочинів. При цьому слід відзначити, що технічна та технологічна складова зростання криміногенного потенціалу утворює, скоріше всього, передумови, або нові засоби і можливості вчинення нових чи традиційних злочинів у сфері економічних відносин.

Тоді як серед першопричин зростання злочинності слід скоріше всього, відзначити соціально-конфліктну природу спекулятивної, корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільно-економічних відносин, доповнених технічними і технологічними можливостями вчинення сучасних економічних злочинів за допомогою нових інформаційних технологій та фінансових інструментів. В контексті зазначеного слід наголосити, що перехідний період від планових до ринкових методів управління економікою по суті вже пройшов, але передумов до зниження злочинності не видно. Поряд з цим слід зазначити, що впровадження в сферу фінансово-господарської діяльності електронних інформаційних систем не суттєво вплинуло на виникнення нових, так званих, комп’ютерних злочинів в КК України є лише шість таких складів злочину.(Розд. 16 КК). У той же час серед соціо-технологічних складових з’явились такі феномени, як кумулятивна система оподаткування, заснована на принципах «податок на податок» і «податки на витрати» багатократне розширення суб’єктного складу фінансово-господарських відносин, що супроводжуються саморегулятивним відтворенням факторів девіантної поведінки суб’єктів підприємницької діяльності (далі СПД), продукуванням сприятливих умов та нових технічних і технологічних можливостей для скоєння традиційних та виникнення нових, раніше невідомих в Україні та в країнах СНД корисливих суспільно-небезпечних діянь [3, с.280-292]. Тобто, в основі навіть другої групи передумов зростання криміногенних процесів лежить, насамперед, соціально-конфліктна корисливо-накопичувальна система суспільно-економічних відносин. Про це свідчить той факт, що поряд з технологічною насиченістю способів скоєння нових суспільно-небезпечних діянь, викликане насамперед спекулятивною природою фінансових відносин, насичених сурогатними платіжними засобами, складними кредитно-фінансовими і псевдорозрахунковими операціями, новими банківськими інструментами, що ускладнило розуміння технологій та причинно-наслідкових зв’язків між ознаками об’єктивної сторони, іншими юридично значимими елементами складу нових видів суспільно-небезпечних діянь. Це негативно впливає як на правозастосовчу практику, так на конструювання кримінально-правових норм та кодифікацію кримінального законодавства.

До більш ускладненої соціально-конфліктної, а відповідно і криміногенно-насиченої структури суспільно-економічних відносин, додається: механічне запозичення податкових, монетарних та інших економіко-правових досягнень з, так званих, цивілізованих країн; застосування цих запозичень без необхідної адаптації до вітчизняного економічного та правового середовища; недотримання усталених принципів юридичної техніки правотворення; прийняття вищезазначених запозичень з міркувань політичної кон’юнктури або, навіть, під прямим або завуальованим тиском міжнародних фінансових чи політичних організацій [4, с. 65]. Деякі із зазначених проблем і тенденцій у сфері правотворення та правозастосування не можуть не зачіпати й такої важливої складової вітчизняної правової системи, як галузь кримінального права.

Розкриваючи соціо-технологічну першу групу причин загострення криміногенної ситуації ми визначили, що в її основі лежить соціально-економічна складова проблемної ситуації, пов’язана командно-адміністративним, а не еволюційним впровадженням в країні сучасних соціально-економічних відносин. Це, поряд з низкою кризових соціальних та економічних явищ переросло у другу групу причин – викликало дроблення, а в більшості випадків – руйнацію великих виробничих комплексів. Як вже відзначалось, на базі останніх виникла величезна кількість приватних СПД, які при загальній тенденції руйнацій правового регулювання фінансово-господарської діяльності взяли на озброєння головне гасло прикінцевого періоду, так званої, перебудови – «що не заборонено, то дозволено». В результаті основна маса СПД стала суб’єктами скоєння різноманітних правопорушень, а інколи взагалі неврегульованих законом, але вкрай суспільно-небезпечних діянь [3, с.182-292].

Друга складова проблемної ситуації – це відставання правового регулювання від впроваджуваних у фінансово-господарську діяльність нових видів фінансових інструментів, операцій, електронних мереж зв’язку, комп’ютерних технологій обробки, обліку, запобігання та миттєвої передачі інформації на великі відстані як всередині країни, так за її межами, з одного боку, та відсутність ефективних контрольних механізмів за цими процесами, з іншого боку.

Нові, законодавчо неврегульовані належним чином, технології здійснення кредитно-фінансової та розрахункових операцій, нові банківські і страхові інструменти, електронні засоби зв’язку, обробки, обліку і передачі фінансово-господарської інформації, помножені на величезну кількість новоутворених СПД, створили нові, небачені до цих пір можливості, як для адаптації до вітчизняних умов новітніх технологічно-насичених способів скоєння традиційних фінансово-господарських злочинів, так вчинення невідомих раніше в країнах СНД суспільно-небезпечних але некриміналізованих діянь. До апробованих раніше, так званими білокомірцевими злочинцями розвинених країн, додались розробки вітчизняних, доморощених злочинців, які, в умовах спровокованого державою правового нігілізму (за рахунок неповернення ПДВ, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін.), винайшли глобальні способи скоєння економічних злочинів та некриміналізованих, але криміногенних за своєю природою діянь, як головного засобу первісного накопичення капіталів [4-11].

Цей стислий історико-технологічний нарис віддзеркалює генезіс проблемної ситуації, її складну структуру, фактори та юридично значимі соціально-економічні, -психологічні та -технологічні ознаки нових способів традиційних розкрадань (привласнень), корупції і т. ін. та новоутворених, притаманних ринковому типу відносин, фінансово-господарських суспільно-небезпечних діянь, притаманних ринковому типу економічних відносин, заснованих на приватній власності на засоби виробництва та привласнення результатів виробничих процесів. Окреслено ці основні мотиви та об’єктивні елементи проблемної ситуації насамперед тому, що в процесі впровадження зазначених соціальних, економічних і політичних змін виникла необхідність у кримінально-правовому врегулюванні вузькоспеціальних, технологічно-насичених сфер суспільних відносин. При внесенні зазначених змін у КК України не завжди можливо обмежитися бланкетними нормами, чи узагальненими визначеннями диспозиції норм. Водночас у контексті принципу мовної економії при конструюванні закону такі узагальнення необхідно робити, а для цього необхідно знати юридично значимі елементи і розуміти їх взаємозв’язки у всіх технологічних деталях, погоджених з юридичною технікою правотворення та кодифікації. Тільки в такому випадку 3конструювання норм буде ефективним. Водночас, в результаті неповного розуміння нового кримінально-правового матеріалу, у зв’язку із об’єктивним зростанням масиву криміногенного потенціалу в сфері суспільних відносин постатейний обсяг КК України 2001 року порівняно з КК України 1960 року майже подвоївся. Зокрема, Кримінальний кодекс України 1960 року до передостанніх років перед прийняттям нового КК містив 263 титульні статті, тоді як новий КК України збільшився до 447 статей і продовжує динамічно зростати. Виникнення нових видів і способів злочинів – це з одного боку, відображення суперечливості і об’єктивної конфліктності нових суспільних відносин, а звідси і адекватне віддзеркалення об’єктивно збільшеного криміногенного потенціалу в сфері соціально-економічних відносин, з іншого – це дещо надмірна, деталізація вузькоспеціальних технологічних аспектів, що відображають способи та засоби скоєння тих чи інших суспільно-небезпечних діянь, сконструйованих як окремі склади злочинів. Чого тут більше, самостійних суспільно-небезпечних діянь, чи підвидових, міжвидових способів і засобів їх скоєння, без глибокого аналізу новокриміналізованих діянь сказати важко. Ці проблеми правотворчої практики ми розглянемо більш детально нижче.

Принципи простоти прозорості і зрозумілості кримінального законодавства пересічним громадянином є підґрунтям для його чіткого дотримання громадянами та правозастосовчими органами. Звідси витікає принцип мовної економії, що допомагає досягти виконання перших трьох принципів та стримувати кримінальне законодавство в «розумних» межах. В контексті вище окреслених проблем зростання масиву суспільно-небезпечних діянь і відповідно постатейного матеріалу у КК України 2001 року, потребує детального аналізу документо-оборотних та капітало-оборотних, комп’ютерних чи інших технологій нових діянь, які відображає новий постатейний матеріал чинного КК України. Саме такий аналіз може лягти в основу припустимого узагальнення кримінально-правового матеріалу КК, його більш глибокої систематизації з урахуванням основоположних принципів юридичної техніки, родової уніфікації понять, термінів, дефініцій, мовної економії текстів з метою охоплення найширшого кола припустимо-узагальнених родових фінансово- та інформаційно-правових аспектів, підданих кримінально-правовому врегулюванню.

Першим завданням такої аналітичної роботи має стати, насамперед, уніфікація термінів, покликаних адекватно відобразити або навіть віддзеркалити всі юридично-значимі ознаки суспільно-небезпечних діянь, що можуть бути визначені як окремі, родові юридичні факти.

Другим завданням такого аналізу має стати визначення всіх можливих видових, міжвидових та підвидових способів, засобів та технологічних аспектів документальної фіксації процедур емісії, обліку й руху фінансово-господарських документів, що супроводжують капіталооборотні операції, комп’ютерні чи інші технології, під виглядом і за допомогою яких вчиняються вищезазначені родові суспільно-небезпечні діяння. Отримана в результаті дослідження термінологія та інформація, що відображає терміни може стати підґрунтям для конструювання у Загальній частині КК основних понять, родових способів і засобів скоєння цих діянь. В такому випадку в Особливій частині КК відпаде необхідність конструювати підвидові способи вчинення злочину за ознакою засобу як окремі склади злочинів. Такий поглиблений постатейний аналіз, систематизація, узагальнення і конструювання кримінально-правового матеріалу в Загальній частині КК може стати одним із досить перспективних шляхів оптимізації чисельності норм в Особливій частині КК. Перед тим як продовжити аналіз оптимізації обсягу норм КК України, за рахунок вдосконалення юридичної техніки правотворення слід відзначити, що цей технічний шлях є перспективним, однак він не створює економічних передумов чи інших соціальних мотивів щодо зниження криміногенного потенціалу у сфері сучасних суспільних відносин, не усуває причин продукування нових способів і видів суспільно-небезпечних діянь. Ці проблеми є безумовно важливими, однак, вони є більш економіко-кримінологічними ніж кримінально-правовими. Враховуючи предмет даного навчального курсу ми продовжимо розгляд саме кримінально-правових проблем.

Як приклад проблеми в контексті зазначеного вище підходу щодо принципів та цілей вдосконалення юридичної техніки правотворення слід звернути увагу на те, що у деяких нормах Особливої частини КК (ст.ст. 361-2; 362; 363; 363-1) підвидові способи та засоби вчинення злочину у сфері використання ЕОМ, передбачені як окремі склади злочинів. Щодо видових (родових) способів, то в окремих випадках вони є обов’язковим елементом суспільно-небезпечних діянь, оскільки мають окреслити основні ознаки складу злочину. В останньому набувають втілення як ознаки об’єктивної сторони, так і соціальні наслідки (суспільна небезпека) злочину. Інколи відзначаються й суб’єкти його вчинення. Усвідомлення кореляційних взаємозв’язків, способу, засобу та інших елементів вчинення злочину має важливе значення, як для вдосконалення правотворчої, так і правозастосовчої практики. Щодо першої, вона реалізовується через оптимальне узагальнення, конструювання і кореляцію норм Особливої та Загальної частин КК. Друга реалізується через: формування інформаційно-правової культури суб’єктів правозастосовчих відносин; розуміння ними фінансово-оборотних технологій видових і підвидових новоутворених суспільно-небезпечних діянь, підданих криміналізації. Запропонований напрям оптимізації обсягу норм КК за рахунок вдосконалення юридичної техніки правотворення це дуже перспективний шлях, але при розробці КК України 2001 р. його, на нашу думку, використали не в повній мірі.

Для обґрунтування цього твердження слід відзначити наступне. У вітчизняній науковій літературі з кримінального права монографічне дослідження сутності та змісту категорій «спосіб» та «засіб» вчинення злочину досліджував М.І. Панов [12]. Розробці проблем способу вчинення злочину були присвячені також роботи В.Н. Кудрявцева, Н.П. Пономарьової, Л.Л. Круглікова та багатьох інших. Способи вчинення злочинів розглядались також у працях Я.М. Брайніна, М.П. Карпушина, В.І. Піонтковського та ін. У криміналістиці дослідження способу вчинення набуло відображення в працях А.Н. Васильєва, І.Ж. Йорданія, Г.Г. Зайкова, А.Н. Колісниченко, Г.Н. Мудюгіна, Н.Я. Якубовича та ін.

Поряд цим, як свідчать вищевикладені висновки щодо цієї частини причин зростання постатейного матеріалу нового КК України (далі КК), зазначена проблема залишається актуальною і сьогодні. Тому, розглянемо її детальніше. Деякі автори сучасних публікацій висловлюють, на наш погляд, слушну думку про те, що не завжди доцільно конструювати окрему норму Особливої частини КК за способами, засобами та іншими вище розглядуваними елементами складу злочину [13, c. 238]. Розвиток Особливої частини кримінального законодавства шляхом визначення різних варіантів, способів та засобів вчинення злочину може призвести до виділення самостійних норм КК у зв’язку із вчиненням злочину за допомогою кухарського ножа, молотка чи голки. Це може стосуватись вищенаведених статей Розділу XVI Особливої частини КК («Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж»), де з одної норми (ст. 198¹), що була в Кримінальному кодексі 1960 р., виділено шість окремих статей в КК 2001 р., а такий засіб скоєння злочину, як електронно-обчислювальна техніка, включено і в деякі інші норми поза межами даного розділу. Це ч. 3 статті 190 Кримінального кодексу України «Шахрайство» та примітка до статті 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення». Це стосується і п’яти норм КК України, спрямованих на знищення чи пошкодження майна та об’єктів електроенергетики ст.ст. 194, 194¹, 195-197, ліній зв’язку (ст. 360 КК) та низки інших видів злочинів. Якщо дотримуватись принципів юридичної та мовної економії, то ці і низку інших складів злочинів можна сконструювати більш стисло.

Наприклад, через визначення типових способів та засобів вчинення злочину в Загальній частині КК. Для цього ст. 12 КК «Класифікація злочинів» можна трансформувати у главу розділу – «Злочини, його види та стадії», де поряд з іншими вищевказаними ознаками кваліфікації злочинів можна визначити засоби та типові способи їх вчинення. Такий підхід можна застосувати, наприклад, щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп’ютерних технологій (комп’ютерної інформації). Так, до чинного КК України можна ввести ст. 12-1 «Злочини з використанням електронних інформаційних технологій та телекомунікацій», у зв’язку з чим може відпасти необхідність їх дублювання в декількох окремих нормах Особливої частини КК.

Порівняльний аналіз кримінального права різних країн свідчить, що проблема юридичної техніки щодо законодавчої фіксації технології і техніки вчинення злочину (у контексті засобу та способу злочину) існує не тільки в українській кримінально-правовій науці, а й в інших країнах як європейської континентальної системи права, так й англо-американської системи права. Це до певної міри впливає і на вітчизняну правотворчу практику. Разом з тим, якщо відступати від усталеної юридичної техніки правотворення та не дотримуватись принципу мовної економії, механічні запозичення можуть «роздути» КК чи інше законодавство до неосяжних розмірів. Громіздкий закон не сприятиме ні розвитку юридичної техніки кодифікації законодавства, ні розвитку правотворення в цілому, ні усвідомленому розумінню, сприйняттю і виконанню закону не тільки пересічним громадянам, а й значною масою фахівців-юристів. Прикладом, коли поверхнева обробка нормативно-правового матеріалу, по своїй суті інкорпорація законодавства, видається за його кодифікацію, є Проект податкового кодексу України. Прийняття останнього, де ще більше ніж в сучасній системі оподаткування розвинуті кумулятивні принципи «податок на податок» і «податок на витрати», а відтак і елементи системно-технічного конфлікту, могло призвести не тільки до руйнації всієї правозастосовчої практики у сфері адміністрування податків, а й до нових видів і способів злочинних діянь, тінізації економічних відносин та ще більшої руйнації економіки.

В контексті створення передумов вдосконалення правозастосовчої практики, виключення різноманітного тлумачення багаточисельних складних понять та положень ми приєднуємося до пропозицій науковців, щодо введення «Термінологічного розділу» в Загальній частині Кримінального кодексу [14; 15; 16; 17].

На нашу думку, потребують також зміни в КК України назви розділів VII «Злочини у сфері господарської діяльності», XVII «Злочини у сфері службової діяльності», оскільки термін «сфера» зазначених видів діяльності необґрунтовано розширює межі правовідносин, які нібито врегульовує в цих розділах законодавець. В зазначеному контексті слід взяти до уваги, що законодавець визначає у цих розділах лише «господарські злочини» та «службові злочини», які вчиняються «під виглядом» та «в процесі» зазначених господарського та службового видів діяльності. Водночас, якщо дотримуватись семантики визначених в КК словосполучень – «сфера господарської діяльності» чи «сфера службової діяльності», то в межах цих «сфер» можуть скоюватись не тільки господарські чи службові злочини, а й вбивства на замовлення, шантаж і деякі інші злочини. Останні можуть бути пов’язані зі сферою зазначених видів діяльності, однак не є ні господарськими, ні службовими злочинами.

Наприклад, вбивства на замовлення дізнавача, слідчого, судді чи фізичне усунення конкурента по бізнесу безумовно можуть бути пов’язані як із службовою так із господарською сферою діяльності зазначених осіб, тобто ці вбивства не є ні службовими ні господарськими злочинами.

В такому контексті слід розглянути також назви розділів XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або інші злочини проти здоров’я населення», XIV «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації», XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку».