Тема. Правова охорона конституції

Лекція 8

1. Поняття та способи правової охорони Конституції

2. Конституційна юрисдикція. Порівняльні моделі конституційної юрисдикції

3. Види та форми конституційного контролю

 

1.

Правова охорона конституції в різних державах носить назву конституційного нагляду, конституційного контролю, конституційної юрисдикції (конституційне правосуддя).

Термін «правова охорона конституції» розглядається в двох значеннях.

Правова охорона конституції в широкому розумінні – це діяльність всіх органів державної влади та посадових осіб, спрямована на дотримання положень конституції.

У вузькому – це діяльність судів загальної юрисдикції або спеціально створених судів щодо відповідності законів та інших нпа конституції, а також відповідність конституції діяльності вищих органів державної влади.

В деяких конституціях передбачені і неправові дії по охороні конституції (e.g. Конституція Словаччини містить норму про право народу на опір неконституційній владі).

Механізм правової охорони конституції

· Глава держави як гарант конституції

· Парламент (самостійно або через спеціальні органи, що утворені при парламентських установах)

· Правоохоронні органи, що здійснюють захист конституції

· Загальні і спеціальні суди

· Прокуратура

· Омбудсман

· превентивні і репресивні гарантії (можливість заборони діяльності політ. партій, інститут надзвичайного стану

· конституційний контроль

 

Конституційне правосуддя – діяльність судових органів, яка полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані із забезпеченням конституції державними органами і в прийнятті по них рішень, що тягнуть за собою правові наслідки.

 

2.

Появу терміну «конституційне правосуддя» спричинило саме існування конституційних судів.

Конституційна юрисдикція – здійснення судового конституційного контролю.

Конституційний контроль – це сукупність прийомів, методів і засобів, за допомогою яких забезпечується верховенство конституції.

Об'єктом конституційного контролю може бути процедура прийняття нпа, сам нпа (його зміст, його відповідність конституції), розподіл повноважень органів державної влади.

Конституційний контроль слід розуміти як судовий контроль в сфері політичних відносин суспільства і в зв’язку з цим він має суттєві відмінності від звичайного судочинства. Конституційний контроль є правовим, але може мати і політичні наслідки.

Моделі конституційного контролю

· американська (децентралізована)

(зводиться до того, що неконституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції, розглядаючи конкретні справи)

Основні риси:

§ контроль за конституційністю актів має універсальний характер, здійснюється відносно законів, а також будь-яких інших актів, що приймаються на всіх рівнях влади;

§ правом здійснення конституційного контролю володіє будь-який суд федерації чи штатів, без будь-яких виключень, при розгляді будь-якої справи, що стосується захисту законних інтересів громадян;

§ контроль за дотриманням норм конституції має казуальний характер, його здійснення пов’язане із розглядом конкретних справ в загальних судах;

§ правом ініціативи щодо застосування конст. контролю наділені виключно учасники судового провадження;

§ ІСТОТНА ОСОБЛИВІСТЬ. суд визнає норму закону неконституційною і не приймає її до уваги при вирішенні конкретної справи, суд не має права скасувати чинність цього закону або його частини, існує «мертве законодавство».

Приклад застосування: Японія, Естонія, Індія та ін..

· європейська (кельзенівська; австрійська)

(головна відмінність від американської моделі полягає в тому, що конституційна юстиція виділяється із загального правосуддя і здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом – конст. судом; для цих органів наглядова діяльність є єдиною і головною функцією)

*** Специфічними ознаками характеризується т.зв. німецька модель.

· інститут ампаро (швейцарська модель)

(сам термін «ампаро» походить від іспанського «охороняти, захищати»; процедура ампаро подібна до конституційної скарги)

Конституційна скарга – це правовий засіб ініціювання в органі конституційної юрисдикції фізичною особою спеціальної процедури захисту конкретного права, порушеного актом, що виданий державним органом чи посадовою особою у системі виконавчої влади або актом суду загальної юрисдикції

Особливості:

§ скарга про перевірку на конституційність законів чи інших правових актів може бути подана будь-якою ф/о чи ю/о;

§ аргумент скарги – це порушення права, що гарантоване конституцією;

§ метою скарги є звільнення особи від застосування до неї цього акту;

§ перевірка конституційності нормативного акту проводиться шляхом відкритого судового розгляду, сторонами в якому виступають позивач і відповідальний орган держави, який видав цей акт;

§ рішення, яке виносить уповноваженим судом є обов’язковим тільки для сторін, які беруть участь у цьому процесі, тобто рішення суду має індивідуальний характер.

*** інститут ампаро розширився в мексиканській правовій доктрині.

· французька модель

(модель передбачає функціонування конституційної ради, яка здійснює конституційний контроль несудового характеру; модель встановилась в рамках інституту парламентаризму, тобто особливим органом конституційного контролю стала парламентська Конституційна рада Франції – окремий політичний орган)

 

3.

· За часом проведення виділяють конституційні контролі:

- попередній (здійснюється на стадії розгляду закону парламентом, тобто до набрання чинності актом)

- наступний (здійснюється щодо актів, які вже набрали чинність)

[При європейській та французькій моделі можуть застосуватись обидва види, а при американській та процедурі ампаро – лише наступний].

Наступний контроль має дві форми:

- абстрактний (шляхом дії) – може бути ініційований після набуття актом чинності і незалежно від факту його застосування; право ініціювати такий розгляд, як правило, належить встановленим д/о і посадовим особам;

- конкретний (шляхом заперечення) – здійснюється тільки у зв’язку з розглядом конкретної справи, тобто прямо залежить від застосування правового акту.

· За ознакою обов’язковості проведення:

- обовязковий

- факультативний (необхідна ініціатива уповноваженого органу чи субітку)

· За змістом:

- формальний (перевіряється дотримання процедурних правил)

- матеріальний (перевіряється зміст нпа з т. зору відповідності конституції)

· Залежно від органу, що здійснює контроль:

- внутрішній (перевірка здійснюється органом, що прийняв нпа)

- зовнішній (перевіряється іншим уповноваженим органом)

 

Тема. Конституційно-правова відповідальність

1. Поняття, особливості і види конст. – правової відповідальності

2. Суб'єкти конст. – правової відповідальності

3. Підстави настання конст. – правової відповідальності

4. Конституційні санкції

 

1.

Конституційна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності.

Порівняно з іншими видами відповідальності є досить новим інститутом.

Необхідність конституційно-правової відповідальності зумовлена необхідністю захисту та охорони конституції.

Конституційно-правова відповідальність пов’язана з обмежувальною функцією конституції.

Вперше термін «конст. – правова відповідальність» з'явився не в законодавстві, а в доктрині.

Лише Конституція Польщі містить положення щодо конст. – правової відповідальності.

Заміною конст. – правової відповідальності є вживання в законодавстві понять «підзвітність», «підконтрольність», «відповідальність».

Існують підходи щодо вживання терміну «конституційна відповідальність» та «конст. – правова відповідальність». Найлогічнішим є розмежування понять; конст. – правова відповідальність є більш ширшим поняттям.

Особливості конституційно – правової відповідальності:

- багатоаспектність конст. – правової відповідальності

(визначають три напрями конст. – прав. відповідальності:

1) відповідальність влади перед суспільством за реалізацію тих повноважень, котрі народ як єдиний носій влади передав конкретним державним інститутам і окремим особам;

2) відповідальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) відповідальність окремої особи або групи осіб за невиконання своїх обов’язків або за зловживання правами, що закріплені в конституції.)

- політичний характер

(іноді конст. – прав. відповідальність ототожнюють із політичною, але це є безпідставним; конституційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності з яскраво вираженим політичним характером, оскільки вона настає за порушення суспільних відносин, пов’язаних зі здійсненням влади в державі)

- особливий суб’єктний склад

(суб'єктами конст. – прав. відповідальності виступають як ф/о, так і колективні утворення)

- латентний характер

(підставою настання конст. – правової відповідальності може бути не тільки порушення конст. норм, а й конст. принципів, а вони не завжди знаходяться «на поверхні» і виявляються часто лише шляхом тлумачення всієї системи конституційного законодавства; крім того, дуже часто повноваження чітко не визначені і не сформульовані підстави конст. відповідальності)

Види конституційно-правової відповідальності:

- позитивна – це відповідальне ставлення суб’єктів до своїх конст. обов’язків, сумлінне і ефективне їх виконання;

- ретроспективна (негативна) – це негативна оцінка діяльності суб’єкта, у результаті чого він зазнає несприятливих наслідків – обмеження або позбавлення політичних, юридичних чи інших інтересів.

Конституційно – правова відповідальність – це настання несприятливих наслідків за невиконання чи неналежне виконання суб'єктами права своїх конституційних обов’язків та за зловживання своїми конституційними правами.

Конституційно – правова відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політичний характер, наступає на конституційний делікт і виявляється в негативних наслідках для суб’єкта конституційного правопорушення.

 

2.

Нині існує тенденція до обмеження кола суб’єктів.

Існує два підходи до розуміння суб’єктів конст. – правової відповідальності:

у вузькому значенні до них відносять структури та людей, які приймають найбільш важливі рішення;

у широкому – до них відносять ще й громадян.

Суб'єкти конституційно – правової відповідальності потенційно співпадають із суб'єктами конституційних правовідносин.

Якщо суб'єкт права володіє конст. правами та обов’язками, то він є суб’єктом конституційно – правової відповідальності, тобто вихідним критерієм віднесення чи невіднесення суб’єкта права до суб’єктів конст. – прав. відповідальності є наявність конст. прав і обов’язків.

Суб'єктами є:

держава, д/о, посадові особи, омс, політичні партії, громадські організації, депутати парламенту як окремі суб’єкти, виборчі комісії та їх члени, громадяни, іноземці, апатриди.

Іноді виділяють індивідуальні і колективні суб’єкти.

 

3.

Підставою конст. – правової відповідальності можу бути і конкретна правова норма, яка порушується, і одночасно наявність в діях особи конкретного складу правопорушення.

Виділяють дві підстави відповідальності: нормативна та фактична.

Нормативна передбачає, що підставою настання відповідальності є порушення конституції, а також інших джерел конституційного права.

Фактична – це конкретне правопорушення (конституційний делікт), що включає в себе об’єкт, об’єктивну сторону, суб'єкт і суб’єктивну сторону.

Об'єктом конст. – правової відповідальності є особливі найважливіші конституційно-правові цінності, які повинні знаходитись під особливою охороною держави і суспільства.

Об'єктивна сторона включає діяння, наслідки та причиново-наслідковий зв'язок. Діянням може бути не лише порушення норми, а й її незастосування, неправильне застосування конст. – правової норми, зловживання конституційними правами.

 

4.

Конституційні санкція – це можливість настання несприятливих наслідків через законодавчий (державний) примус щодо суб’єкта права у випадку невиконання ним конституційних обов’язків або у випадку зловживання своїми правами.

Ознаки конст. санкцій:

- вони повинні бути закріплені в конституції чи інших джерелах конституційного права;

- майже всі конституційно-правові санкції не можуть бути використані в якості санкцій інших видів юридичної відповідальності.

До числа санкцій належать:

- розпуск парламенту;

- імпічмент президента чи іншої посадової особи;

- відміна або призупинення антиконституційного акту;

- відсторонення від посади;

- позбавлення спеціального статусу;

- визнання виборів або окремих результатів виборів недійсними;

- визнання роботи д/о, посадових осіб незадовільною, в т.ч. вотум недовіри уряду;

- тимчасова заборона (призупинення) окремих видів діяльності чи всієї діяльності;

- відкликання депутата;

- втрата громадянства;

- тощо.

Класифікація санкцій:

{основний критерій класифікації – цілі і наслідки санкції}

- правопоновлюючі санкції (мають на меті відтворити порушені права)

o примус до виконання конст. обов’язків

o відміна незаконних правових актів;

o обов’язок держави відшкодувати нанесені збитки та ін.

- попереджувальні санкції (міра, що мають на меті застережи ти суб’єкта конст. права від відхилення його поведінки від правової норми, сигналізувати про настання в майбутньому несприятливих наслідків в разі незупинення протиправної поведінки)

o незадовільна оцінка діяльності органів державної влади

o попередження органів реєстрації про невідповідність діяльності громадських організацій їх уставним цілям;

o призупинення діяльності громадських об’єднань;

o заходи стягування (найбільш суттєвий вид конституційних санкцій, оскільки наслідки тут найбільш несприятливі для суб’єкта конституційних правовідносин; ці стягування спрямовані на настання правових позбавлень для тих, хто не виконує своїх конституційні обов'язки або для тих, хто зловживає своїми конституційними повноваженнями) e.g. відставка уряду, розпуск парламенту, відкликання депутата, імпічмент президента, відмова в реєстрації кандидатів

- санкції припинення (застосовуються з метою попередження тих негативних наслідків, які можуть настати при бездіяльності органів, що уповноважені вирішувати питання про введення конкретних санкцій) e.g. призупинення дії актів д/о.