Основні види природокористування

Право загального природокористування гарантується громадянам безплатно. Вони можуть використовувати при­родні ресурси для задоволення життєво необхідних матері­альних потреб загального характеру, а також для оздоров­чих, рекреаційних, естетичних та іноді з іншою метою. Ха­рактерним для цих видів природокористування громадян є використання природного середовища без закріплення при­родних об'єктів за окремими особами і без відповідних на це дозволів.

Спеціальне природокористування в нашій країні здій­снюється в порядку надання природних об'єктів у володіння та користування, в тому числі в оренду за плату або на пільго­вих умовах громадянам, підприємствам, установам та орга­нізаціям на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у запровадженому порядку для здійснення ними господарської й іншої діяльності. Спеціальне природокористування і його види регламентуються природноресурсовими галузями зако­нодавства (земельним, гірським, водним, лісовим, природно-заповідним, фауністичним, повітроохоронним).

Закон про охорону навколишнього середовища встанов­лює обов'язкові екологічні вимоги при здійсненні викорис­тання природних об'єктів. До них належать: раціональне й ощадливе використання природних ресурсів на основі ши­рокого застосування новітніх технологій; здійснення заходів з попередження пошкодження, забруднення і виснаження природних об'єктів; реалізація заходів з відтворення і віднов­лення природних ресурсів; застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості навколишнього середо­вища; зберігання територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду, які підлягають особливій охороні; здійснення ви­робничо-господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб. Ці вимоги є загальнообов'язко­вими для використання всіх природних об'єктів і ресурсів як громадянами, так і підприємствами.

Для окремих видів діяльності передбачаються спеціальні екологічні вимоги. Вони стосуються до проектування, розмі­щення, будівництва і введення в експлуатацію промислових підприємств, транспортних магістралей, устаткування об'єктів, розміщення і розвитку міст та інших населених пунктів, охо­рони навколишнього середовища при застосуванні засобів захисту рослин та мінеральних добрив у сільському госпо­дарстві, запобігання акустичному, електромагнітному, іонізуючому та радіоактивному забрудненню навколишнього сере­довища виробничими і побутовими відходами, дотримання екологічних вимог при проведенні наукових досліджень, впро­вадженні відкриттів та винаходів, застосуванні нової техні­ки і технології, закупівлі імпортного устаткування тощо. Цю систему спеціальних екологічних вимог, запропоновану для окремих видів і сфер виробничо-господарської та іншої діяль­ності, призначено для забезпечення екологічної безпеки на­селення та запобігання шкоди життю і здоров'ю людей, а також тваринному і рослинному світові.

4. Громадяни України мають право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище. З метою реалі­зації громадянами цього права їм надаються можливості для участі в обговоренні проектів законодавчих актів, підготов­ки матеріалів про розміщення, будівництво та реконструк­цію народногосподарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан середовища їхнього проживання. Громадя­нам надано право участі в розробці і здійсненні заходів з охорони навколишнього природного середовища та раціональ­ного використання природних ресурсів. Вони мають право на об'єднання в громадські природоохоронні формування, на проведення громадської екологічної експертизи, отримання достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення.

Громадяни мають право на здобуття екологічної освіти. Підвищення екологічної культури суспільства і підготовка фахівців у системі загальної середньої, професійної і вищої освіти, а також підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів здійснюються тепер як у державних, так і в недер­жавних навчальних закладах. У них відбувається підготов­ка і перепідготовка фахівців в галузі охорони природи і ви­користання природних ресурсів з обліком суспільних по­треб. Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною ви­могою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів і певною мірою впливає на стан навколишнього природного середовища.

Одним з найважливіших конституційних прав громадян є право на подання в суді позовів на державні органи, підпри­ємства, установи, організації та громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров'ю і майну внаслідок не­гативного впливу на навколишнє природне середовище. Не в багатьох сучасних країнах громадян наділено таким суб'єк­тивним правом.

Чинне законодавство передбачає певні гарантії екологіч­них прав громадян. Ці права, зокрема, забезпечуються здійсненням державного та громадського контролю за до­триманням вимог екологічного законодавства, за компенса­цією збитків, заподіяних здоров'ю і майну громадян внаслі­док погіршення якості навколишнього природного середо­вища, за невідворотністю відповідальності за порушення еко­логічного законодавства. Діяльність юридичних і фізичних осіб, яка перешкоджає здійсненню громадянами своїх еколо­гічних прав, підлягає припиненню на умовах і в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством.

До обов'язків громадян в галузі охорони навколишнього середовища належать обов'язки зберігати природу, охороня­ти її багатства і раціонально використовувати природні ре­сурси відповідно до вимог законодавства, не порушувати еко­логічні права та законні інтереси інших осіб, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати збитки, заподіяні забрудненням навколишнього середовища. Громадяни зобо­в'язані здійснювати свою діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки, тобто зберігати такий стан навколиш­нього середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

5. Особливій охороні підлягають природні об'єкти і території, які є найбільшою екологічною цінністю як унікальні і рідкісні природні комплекси. Їх виділено з метою зберігання сприят­ливої екологічної обстановки, попередження і стабілізації негативних природних процесів та явищ. Вимоги про їхню охорону містяться в спеціальному природоохоронному зако­нодавстві.

Природні об'єкти і території, які підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему або природ­ний комплекс. До них належать об'єкти природно-заповід­ного фонду, курортні, лікувальні й оздоровчі комплекси при­родного походження, а також рекреаційні території, водоохо­ронні і лісозахисні об'єкти, що створюються в порядку і на умовах, передбачених природно-заповідним законодавством із дотриманням вимог екологічного законодавства.

До природно-заповідного фонду належать ділянки суші та водного простору, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та народногосподарську цінність і призначені для зберігання природної різномаїтості, генофонду видів тварин і рослин, підтримки загального екологічного балансу і виве­дені цілком або частково з господарського використання. До складу природно-заповідного фонду входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ят­ники природи, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні пар­ки, пам'ятники садово-паркового мистецтва та заповідні уро­чища. Додаткові категорії таких об'єктів, а також вимоги до їхньої організації, використання й охорони визначаються спеціальним екологічним законодавством.

До курортних і лікувальних об'єктів віднесено терито­ріальні комплекси і природні об'єкти, що мають виражені природно-лікувальні чинники. До таких чинників належать мінеральні джерела і кліматичні умови, сприятливі для ліку­вання й оздоровлення людей. На території курортних та оздо­ровчих об'єктів забороняється діяльність, яка суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно впли­нути на лікувальні якості і санітарний стан.

Рекреаційними територіями е ділянки суті і водного простору, призначені для організації масового відпочинку населення і туризму. На рекреаційних територіях заборо­няється господарська діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище, і не допускається зміна природного ландшафту, що перешкоджає використанню те­риторії за прямим призначенням.

Особливій охороні підлягають рідкісні види тварин і рос­лин, а також ті з них, яким загрожує зникнення з природних умов. Вони охороняються шляхом занесення в Червону або Зелену книги України. Державні органи управління в га­лузі охорони та використання природних ресурсів зобов'я­зані вживати необхідних заходів із зберігання видів тварин і рослин, занесених у Червону і Зелену книги, поліпшувати середовище їхнього перебування або зростання, створювати належні умови для їхнього розмноження і розселення.

6. Важливе місце в правовій охороні довкілля займає Червона книга України - офіційний державний документ в якому міститься перелік рідкісних і що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її територіального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Закон про неї прийнято 7 лютого 2002р. Кабінет Міністрів України не рідше одного разу на 10 років забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги. Її ведення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Занесені до червоної Книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії: зниклі; зниклі в природі; зникаючі; вразливі; рідкісні; неоцінені; недостатньо відомі.