Оцінка рівня та масштабів бідності населення в Україні

Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, який визначається за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яке живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства.

На сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію – 75 відсотків медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій ураховує низький рівень життя, поширення незареєст-рованих видів діяльності, значні обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці.

Співвідношення рчртісної величини межі обраного відносного критерію бі-дності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.

Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення, вкрай бідних -14,7 відсотка.

Основну частину (75 відсотків) бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Серед бідних – сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, сім'ї, в яких усі дорослі працюють, – 18,5 відсотка.

Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 відсотка з них -це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери, і 9,3 відсотка – домогосподарства, у складі яких тільки пенсіонери, які не працюють. .

Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.

Надзвичайно збільшує ризик бідності безробіття, особливо в малих містах. Якщо в сім'ї, де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6 відсотка, то за наявності трьох і більше безробітних він підвищується до 41,5 відсотка, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого (споживання голови домогосподарства враховується з коефіцієнтом 1, а кожного іншого члена домогосподарства – 0,7) зменшуються майже на 60 відсотків.

Найвищі показники бідності (36—43 відсотки) – в Миколаївській, Луганській та Чернівецькій областях. Найменше бідність поширена у м. Києві (10,6 відсотка), а також в Одеській, Кіровоградській, Закарпатській та Харківській областях (20-23 відсотки).

Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним вер-ствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності. Якщо бідна сім'я одержує у вигляді пільг 6,1 гривні на місяць у розрахунку на умовного дорослого, то заможна -13,1 гривні. При цьому питома вага пільг у сукупних доходах населення збільшується від 5,5 відсотка у десяти відсотків найбідніших сімей до 8,1 відсотка у десяти відсотків найзаможніших.

Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. Якщо серед найбіднішого населення розмір незареєстрованих доходів становить 1,7 гривні на одну особу на місяць, то серед найзаможніших – 208,2 гривні.

При значному збільшенні частки витрат, здійснених десятьма відсотками найзаможніших з обстежених громадян, рівень бідності зменшився з 27,9 відсотка за дев'ять місяців 1999 року до 26,7 відсотка за такий же період 2000 року. При цьому вартісна величина межі бідності зросла на 26,4 відсотка.

З бідністю пов'язані також такі явища, як безпритульність і жебрацтво. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 році зареєстровано 26,4 тис. бродяг, з них 9,7 тис. – молоді люди.

Отже, всі зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на розв'язання найголовнішої соціально-економічної проблеми держави – подолання бідності.