Лекція 7.

У своєму повсякденному житті особистість набуває актуальних соціальних характеристик, які в свою чергу допомагають особистості інтегруватися у соціальні спільності. Особливістю цього процесу є розвиток людини від індивідуального до соціального рівня буття. Цей процес відбувається шляхом засвоєння індивідом соціальних норм, цінностей, оволодінням соціальними ролями, і соціологія трактує цей процес як соціалізацію.

Соціалізація – це процес інтеграції індивіда у суспільство, різноманітні соціальні спільності (група, організація, інститут) шляхом засвоєння ним (індивідом) елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості. Завдяки соціалізації людина засвоює звички, традиції, норми певної соціальної спільності, які властиві певній культурі, а також способи мислення, а також взірці поведінки.

Компоненти соціалізації:

1. Виховання, освіта.

2. Сукупність стихійних впливів на становлення особистості.

Етапи соціалізації (процес соціалізації відбувається протягом всього життя):

1) Первинна соціалізація – цей процес відбувається в сімї з моменту народження дитини і триває 5-7 років, набуває якісних індивідуальних характеристик, опановує певні навички, проявляються здібності, опановує певні цінності.

2) Вторинна соціалізація – відбувається в соціальних інститутах.

Визначення основних підходів до розуміння сутності соціалізації:

1. Людина – пасивний об’єкт впливу суспільства.

2. Взаємодія, яка передбачає активність людини і суспільства. Людина – суб’єкт.

3. Індивідуальність, а також потенційні можливості особи щодо засвоєння культури суспільства, потреби та інтереси, а також спрямованість соціальної активності є чинниками соціалізації.

Агенти соціалізації – суб’єкти впливу; сім’я, оточення, друзі, знайомі, соціальні інститути, соціальні організації, засоби масової інформації. Якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до соціального середовища), то в соціології підлітка чи дорослої людини основну роль відіграє інтеріоризація, тобто засвоєння і переведення елементів зовнішнього світу у своє внутрішнє «я», сприймається те, що є мотивом діяльності.

У поясненні механізмів соціалізації величезний вплив має теорії Фройда. Фройд класифікував соціалізацію і виділив такі її механізми:

1. Імітація – імплітінг – це свідомі спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих.

2. Ідентифікація – на цьому етапі відбувається – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей, норм як власних.

3. Почуття сорому і провини – негативні прояви соціалізації, які пригнічують соціалізацію.

Особистість як стала цілісність соціально-типових та індивідуальних якостей, її самосвідомість, що реалізується у практичній діяльності проявляється:

1. Особистість як об’єкт, тобто як система об’єктивно заданих соціальних функцій, ролей, які пов’язані із соціальним становищем, у конкретній соціальній ситуації.

2. Особистість як суб’єкт – це вибіркове сприйняття та засвоєння приписів суспільного середовища, яке обумовлене розвитком потреб особистості та досвідом.

3. Особистість як об’єкт і суб’єкт проявляється через спільні соціальні умови, у виробничих відносинах, через спосіб життя.

4. На інтеграцію особистості у соціальне середовище впливають очікування і вимоги її оточення, тобто особистість опиняється перед необхідністю включатися у спеціальні розроблені особливості поведінки, які відповідають вимогам певної соціальної групи і формують соціальний характер особистості. Вплив соціальної системи трансформуючись через внутрішнє «я» людини проявляється у зміні її поведінки і починається руйнація рівноваги.