СОЦІАЛЬНА НЕРІВНІСТЬ ТА БІДНІСТЬ В УКРАЇНІ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Висновки до розділу 1

Отже, аналіз джерел і наукової літератури з теми науково-дослідної роботи показує, що проблема соціальної нерівності та бідності знаходиться у полі зору вітчизняних науковців. Існує достатньо потужна база соціологічних досліджень, серед яких особливий інтерес викликає моніторинг соціальних змін, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України. Проте на регіональному рівні, в тому числі й на Волині, ця проблема майже залишається поза увагою науковців і потребує подальшого ґрунтовного аналізу.

РОЗДІЛ 2

Однією із особливостей соціальної структури сучасного суспільства є наявність соціального розшарування та соціальної нерівності. У країнах, які лише встають на шлях демократичного розвитку, у тому числі й в Україні, утворилася справжня прірва між багатими та бідними. Характерною рисою соціального розвитку незалежної України стало невпинне збільшення диференціації доходів. За оцінками Світового банку 2005 р. доходи 10 % найбільш забезпеченого населення України перевищувала доходи 10 % найменш забезпеченого населення у 47 разів [8, с. 16].

Сучасні дослідники характеризують Україну як рентозорієнтоване суспільство, в економіці якого сектор пошуку ренти превалює над сектором, який створює додану вартість, оскільки саме рента, а не економічний прибуток, отримуваний за рахунок підвищення продуктивності, що її несе ринкова конкуренція, переважно є джерелом доходів заможних членів суспільства. А поширення пошуку ренти збільшує нерівномірність доходів суспільства, поглиблює майнову нерівність, а також шкодить правам власності [9, с. 58].

Соціально-економічні реформи, що відбувалися до останнього часу, з одного боку, відкинули за межу бідності основну масу населе­ння, а з іншого – фактично зруйнували середній клас – найбільш активні та стабільні верстви населення. Проте збільшилася частка людей, яких соціологи відносять до бідних або малозабезпечених. Проблему подолання бідності світове співтовариство розглядає як ключову в соціально-економічній політиці будь-якої держави, де зазначене явище має істотне поширення. Не випадково, що наступного дня після офіційного вступу на посаду новообраний Президент України В. Янукович підписав Указ № 274/2010 від 26 лютого 2010 р. «Про невідкладні заходи з подолання бідності», у якому подолання бідності названо найважливішим пріоритетом здійснення соціально-економічних реформ, проблемою першорядної ваги для перспектив розвитку країни.

Бідність визначається як неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств населення належать ті, хто не з власної волі позбавлений найнеобхіднішого: належного житла, їжі, одягу, здоров’я. Відсоток людей, які відносяться до категорії соціально малозабезпечених у нашій країні достатньо високий: до останніх найчастіше відносяться діти-сироти, безпритульні, молодь, інваліди, хворі, пенсіонери, ветерани війни, потерпілі від природних катастроф та ін. Саме їм належить розраховувати на захисний пріоритет.

Принципи, якими керувалися країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, полягали в тому, що бідні, або ті, які можуть стати бідними через падіння виробництва, мають бути захищеними від зниження рівня життя. Засоби захисту – встановлення реальної межі бідності, нижче якої людина опускатися не може. Перша подібна межа бідності була обчислена та використовувалася під час під час війни з бідністю в США у 1960-ті рр. За цим рівнем сім’ї, які мали витрачати більш ніж одну третину свого доходу на продукти харчування, вважалися бідними. Багато країн застосовували цей стандарт, але з більшою частиною доходу на продукти харчування. У бідних країнах Південної Азії, тих, що прилягають до Сахари в Африці, наприклад, тільки родини, які витрачають дві третини або більше на продукти харчування, включаються до бідних [10, с. 112]. Згідно з європейськими стандартами, якщо рівень витрат сім’ї на харчування вищий за 30 %, то така сім’я вважається матеріально неспроможною [11].

В Україні національна межа бідності визначається на підставі відносного критерію зарахування різних верств населення до категорії бідних, який розраховується за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат ) – 75 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого. В основу розрахунку витрат на умовну особу покладено еквівалентну шкалу, за якою першому члену домогосподарства присвоюється коефіцієнт 1, а всі іншим – 0,7 (наприклад, домогосподарство з трьох осіб має у своєму складі 2,4 умовної особи: 1 + 0,7 + 0,7 = 2,4). Медіанний рівень доходів (витрат) – це рівень доходів (витрат), який знаходиться всередині упорядкованого за зростанням середньодушових показників доходів (витрат) ряду населення [12, с. 5].

Крім національної межі бідності соціологами визначаються такі категорії, як «межа крайньої форми бідності» – вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Межа крайньої форми бідності визначається за відносним критерієм – 60 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого; «рівень бідності» – питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності та ін. [Там само].

В Україні проблема бідності набула офіційного визнання після затвердження Указом Президента України від 15 серпня 2001 р. № 637 «Стратегії подолання бідності», яка встановила значення поняття «бідність», єдиний відносний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, визначила основні напрями та етапи подолання бідності на період до 2010 р. Підтвердженням тому, що проблема подолання бідності в Україні залишається надзвичайно актуальною, є дані соціологічних опитувань щодо суб’єктивного сприйняття громадянами України свого соціального становища. Так, за результатами щорічного соціологічного моніторингу, що його проводить Інститут соціології НАН України, на запитання «Як би Ви загалом оцінили матеріальне становище Вашої сім’ї?», були отримані такі відповіді (табл. 2.1, додаток А).

За визначений час в Україні офіційна кількість бідних складала від 28,1 % до 24, 1 %. Якщо у 2001–2002 рр. бідних в Україні нараховувалося 27,2 %, у 2003 р. – 26,6 %, 2004 р. – 27,3 %, 2005 р. – 27,1 %, 2006 р. – 28,1 % (найвищий показник), 2007 р. – 27,3 %, 2008 – 27 %, 2009 – 26,4 %, то у 2010 р. – 24,1 % [12, с. 3].

Водночас ми бачимо, що офіційні показники рівня бідності та суб’єктивне сприйняття свого соціального становища громадянами України не співпадають. Пояснення такого розходження, на мою думку, полягає у тому, що визначення офіційної межі бідності у грошовому еквіваленті відстає від суб’єктивного сприйняття бідності пересічними громадянами. Зокрема, за даними статистики, межа бідності, визначена за відносним критерієм (75 % медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат), досягла у першому кварталі 2011 р. 1025 грн і збільшилася у порівнянні з відповідним періодом попереднього року на 110 грн, або на 12 % [12, с. 6]. У абсолютних показниках динаміка межі бідності в Україні представлена у табл. 2.2 (додаток Б).

Із збільшенням кількості дітей в домогосподарствах відповідно зростає і рівень бідності. Найнижчий її рівень спостерігається в домогосподарствах з однією дитиною – 26,3 %, з двома дітьми рівень бідності становить вже 41,1 %, а з трьома та більше – 61,4 %. У першому кварталі 2011 р. порівняно з аналогічним періодом 2010 р. у домогосподарствах з однією та двома дітьми відбулося незначне зменшення рівня бідності: на 1 і 2 відсоткові пункти (в. п.) відповідно, з дітьми до трьох років показник також зменшився на 2,9 в. п. Натомість у домогосподарствах з трьома та більше дітьми показник зріс на 1,4 в. п. [12, с. 8].

Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» затверджені нові соціальні стандарти, у тому числі й прожитковий мінімум для непрацездатних громадян. Із січня цього року він становить 822 грн (збільшився на 22 грн). Прожитковий мінімум переглядатиметься ще кілька разів – з 1 квітня він зросте до 838 грн, з 1 липня – до 844, з 1 жовтня – до 856, з 1 грудня – до 884 грн. У зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зросли й пенсії, призначені згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Йдеться насамперед про доплати до пенсій, розміри яких менші за прожитковий мінімум. Із 1 січня мінімальна пенсія становитиме 822 грн. У порівнянні з груднем 2011 р. вона збільшиться на 22 грн [14].