Духовне — душевно організована соціальна визначеність людини.

Тілесне — це природно організоване в людині.

При цьому підкреслимо доцільність такого тлумачення тільки при такому визначенні поняття "тіло": тіло — це форма існування тілесного.

Аналізуючи факти, що дають змогу виявити особливі ознаки людського способу буття, слід сказати про те, що, на відміну від тварини, дії тіла якої спричиняються власними потребами та зумовлюються інстинктами, конкретні форми дій тіла однієї людини можуть визначатися потребами інших людей, суспільства. Так, реальне живе (біологічне) тіло не може мати природної потреби цілу ніч розв'язувати математичні задачі, готуючись до майбутніх іспитів. Однак відомо, що школярі, студенти у період підготовки до іспитів часто присвячують ніч не сну чи дискотеці, а вивченню питань, які можуть бути в екзаменаційних білетах.

Тому, розглядаючи різновиди людської життєдіяльності, можна виділити факти існування таких видів діяльності, коли окрема людина виконує суспільно корисні, а не біологічно важливі дії, навіть якщо вони заперечують одна одну. Така неприродна властивість людини заперечувати "суспільним — біологічне", "духовним — тілесне" здається парадоксальною, якщо не брати до уваги, що людина — соціальна істота. За цим парадоксом приховується фундаментальна особливість соціальних відносин. У суспільстві окрема людина діє всупереч своїм бажанням, задовольняючи передусім "потреби" суспільства, а не свого тіла. Тобто людина діє духовно, через ідеї, плани, мрії. Суспільство, у свою чергу, характеризується реальним тілесним існуванням окремої людини.

Для того щоб розглядати духовне і тілесне без містифікації, необхідно послідовно звертатися саме до тієї сфери реальної дійсності, яка з необхідністю виявляє факт існування душі, тіла і духу. Згідно з традицією, започаткованою видатним німецьким філософом Георгом Вільгельмом Фрідріхом Гегелем (1770—1831), для цього послуговуються поняттям "діяльність". Людську діяльність треба розглядати як форму активного ставлення людини до навколишньої дійсності з метою її перетворення. Описуючи діяльність людини, виділяють такі загальні складові, без яких діяльність як реальний процес зміни форм навколишньої дійсності не може відбуватися: мета, предмет і засіб дій, певна форма процесу зміни предмета діяльності відповідними засобами.

Існують різні форми діяльності. Найзагальнішим вирізненням їх є поділ на тілесну і духовну діяльність.

Тілесна діяльність безпосередньо наочна як зміна навколишньої дійсності. Порівняння фактів, які можна спостерігати, дає підстави зробити висновок, що в тілесній діяльності людина реалізує своєрідне відношення до світу. Воно виявляється в тому, що людина, маючи якусь потребу, бажання, створює певну взаємодію між предметами, отримуючи в підсумку бажаний продукт. Отже, тілесне відношення до світу полягає у здатності людини предметно змінювати об'єктивно існуючу дійсність.

Своєрідність духовної діяльності полягає і в тому, що людина, критично ставлячись до власного досвіду, власних знань, змінює насамперед себе відповідно до власних мрій, ідеалів, цілей і мети.

Тому доцільним є такий висновок: діяльність душі полягає у самозміні людиною себе, а діяльність тіла — у зміні довкілля.