Соціологія соціальних відхилень

Глава 8

І корекції соціальних відхилень

Шляхи подолання

Основні напрями, форми й методи боротьби з відхиленнями від соціальних норм залежать не лише від видів та інтенсивнос­ті відхилень, але насамперед від соціальної природи суспільства та панівних у ньому політичних, моральних, правових поглядів, рівня культури, економічних і технічних можливостей.

На боротьбу з соціальними відхиленнями спрямовані за­соби масової інформації, навчальні заклади та органи юсти­ції, виховні заклади. Соціальний контроль, який діє у різних формах, повинен підтримувати, охороняти й зміцнювати нормативну систему, запобігати соціальним відхиленням і карати за них.

Стадії, форми й методи цього контролю можна класифі­кувати за різними підставами. У науковій літературі виділя­ють основні підходи, за якими розвиваються сучасні погляди на проблему боротьби з соціальними відхиленнями і відбува­ється практична реалізація цієї діяльності.

Інформаційний підхід до боротьби з соціальними відхи­леннями у цілому ґрунтується на уявленні про те, що пору­шення соціальних норм відбуваються через їх незнання. Ця точка зору має давню традицію. Такі погляди висловлювали ще деякі громадські діячі і письменники XIX ст., звертаючи увагу, зокрема, на громіздкість і казуїстичність багатьох цар-

11 — 3-2954

ських законів, незрозумілих і малодоступних широким вер­ствам населення.

Сьогодні, як свідчать дані досліджень, правова й інша соці­ально-нормативна поінформованість громадян залишає ба­жати кращого, а незнання норм у ряді випадків є одним з іс­тотних чинників поведінки, що не відповідає нормативним вимогам. Необхідно поширювати правові й інші нормативні знання серед населення, у періодичній пресі й інших засобах масової інформації, навчальних закладах. Знання норм являє собою необхідний елемент загальної, правової і політичної культури людини, є передумовою її соціальної, громадян­ської активності. Необхідно мати на увазі, що нормативна ін­формація сама по собі не усуває причин соціальних відхи­лень, особливо злочинів, вона лише спрямовує позитивну по­ведінку у бажаному напрямі, попереджує про можливі сан­кції, зменшує ймовірність помилок і дає можливість особі не стати жертвою чиїх-небудь незаконних дій.

Основні зусилля мають бути зосереджені на таких напрямах:

— підвищення рівня свідомого ставлення до норм, роз­-
криття їх об'єктивних передумов і суспільної необхідності.
Диференційоване пояснення адресатові значення норм з ура-­
хуванням ступеня його знань — важлива умова підвищення їх
ролі у мотивації вчинків;

— додержання стабільності норми і невідворотності її зас-­
тосування;

— підвищення престижу юридичної системи, у тому чис­-
лі повніше висвітлення засобами масової інформації праці
юристів різних професій і спеціальностей. Зрозуміло, об'єк­-
тивне уявлення про ефективність 'їх діяльності досягається на-­
самперед у результаті практичного поліпшення діяльності
відповідних ланок правової системи;

— широке поширення нормативної інформації довідко-­
вого характеру серед населення;

— важливе значення має питання про конкуренцію ін­
формаційних впливів.

Соціально-позитивна інформація має зменшувати небажаний вплив відомостей, які одержано про право, мораль з випадкових джерел (від однолітків, у дворі, на вулиці тощо).

Соціально-профілактичний підхід, оснований на уявленні про існування об'єктивних причин відхилень від соціальної норми, також має давню традицію.

У широкому розумінні соціальна-профілактична діяль­ність має на меті виявлення, усунення і нейтралізацію при­чин та умов, які породжують різного роду негативні явища — злочини, інші правопорушення, пияцтво, алкоголізм, нарко­манію тощо. Вона являє собою систему соціально-економіч­них, суспільно-політичних, організаційних, правових і вихов­них засобів, що їх проводять держава і суспільство, щоб лікві­дувати зазначені причини, сприяти формуванню правомір­ної, високоморальної поведінки, громадян.

Існує загальна і спеціальна профілактика соціальних відхилень.

Використання санкцій. З усіх способів боротьби з соціаль­ними відхиленнями той, що пов'язаний з використанням санкцій, є, певно, найдавнішим. Основна його форма — пока­рання злочинця на основі кримінальних законів, тому умовно його можна було б назвати юридичним. Відомо, що над пи­таннями ефективності, справедливості і перспективності кри­мінальних покарань розмірковували прогресивні мислителі минулого — як вчені-юристи, так і письменники¹. Нині мож­ливості подолання злочинності лише шляхом покарання зло­чинців почали підлягати науково обґрунтованому сумніву.

У соціальному та історичному плані це пов'язано з двома обставинами.

Перша — за останнє більше як півстоліття почала вияв­лятися практична неефективність, неспроможність випра­вити злочинців тільки або головним чином шляхом застосу­вання ув'язнення, заслання та інших суворих кримінальних покарань. Зростання злочинності та алкоголізму, наркома­нії та аморальних вчинків, високий відсоток рецидиву з бо­ку осіб, які вже відбули покарання за здійснене раніше пра­вопорушення, втрата поваги до норм права і діяльності юридичних установ — усе це не могло не сприяти негатив­ному ставленню до юридичних методів боротьби з поведін­кою, що відхиляється.

¹ Достоевский Ф. М. Записки из мертвого дома // Собр. соч. — М., 1982. Т. 3. - С. 18.