Соціологія соціальних відхилень

Глава 8

Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень

Соціологія

Прекращение опеки и попечительства

1. Смерть сторон

2. Истечение срока

3. Освобождение от обязанностей - при добросовестном поведении.

4. Отстранение от обязанностей - при недобросовестном поведении

соціальних відхилень (девіантної поведінки)

Загальновідомо, що невід'ємною та надто важливою влас­тивістю людської поведінки є її виборний характер. Свідома природа будь-якого людського вчинку найяскравіше прояв­ляється саме в тому, що здійснення його є результатом вибо­ру з-поміж численних вчинків, які змогла б здійснити особи­стість у конкретній ситуації.

У процесі вибору реалізується вся гама якостей особи­стості: засвоєна нею система цінностей, що визначає даний варіант поведінки як кращий або гірший порівняно з іншими можливими варіантами, її здібність діяти відпо­відно до того варіанта, який особистість визнає правиль­ним, тощо.

Свобода вибору варіанта поведінки, зрозуміло, не без­межна. Особистість, яка робить вибір, завжди пов'язана різними обмеженнями, що їх можна поділити на дві ос­новні групи. Перша з них — це варіанти поведінки, які об'єктивно недоступні особистості або які особистість ви­знає такими внаслідок обмеженості отриманої нею інфор­мації та через це не бере до уваги під час вибору. Друга група обмежень охоплює варіанти поведінки, відомі осо­бистості як доступні для вибору, але заборонені для неї. Якщо обмеження, які ми віднесли до першої групи, мо­жуть бути як соціального, так і несоціального або зміша­ного походження, то природа обмежень другої групи зав­жди суть соціальна.

Заборона, яка покладається на ті чи інші варіанти пове­дінки, випливає з негативної оцінки цих варіантів громад­ською свідомістю, тобто являє собою об'єктивоване відобра­ження громадської свідомості. Сукупність заборон, які впли-

вають на свободу вибору варіанта поведінки, — це система соціальних норм у найширшому розумінні цього поняття. Соціальна норма визначає край, інтервал допустимої (до­зволеної або обов'язкової) поведінки, діяльності людей, соці­альних груп, соціальних організацій, які історично склались у конкретному суспільстві. Соціальна норма поведінки міс­тить характеристику таких явищ, становищ і процесів, які закономірні для даної суспільної системи, типові і корисні для неї за даних історичних умов, відображають її соціальну природу. Можна сказати, що норма — це міра корисного, суспільне необхідного функціонування суспільства та його соціальних інститутів, поведінки малих соціальних груп і ок­ремих індивідів.

Соціальні норми, подібно до інших цінностей, викону­ють функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти, а також регулюють поведінку і здійснюють соціальний кон­троль за нею. Вони мають яскраво виражений вольовий ха­рактер, але, на відміну від індивідуального волевиявлення, виражають типові соціальні зв'язки, дають типовий мас­штаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подіб­но до ідей, ідеалів, а й приписує. Отже, соціальні норми — це правила, які виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їх взаємовідноси­нах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.

Різноманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманітність норм. Класифікують їх за різни­ми підставами.

За об'єктом, або сферою діяльності, виділяють норми, які діють у сфері певних видів відносин: політичні, правові, еко­номічні, естетичні, релігійні тощо.

За змістом виділяють норми, які регулюють майнові від­носини; спілкування; які забезпечують права і свободи осо­бистості; які регламентують діяльність установ, взаємовідно­сини між державами тощо.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії розрізнюють ос­новні та другорядні; загальні і конкретні норми.

За формою утворення і фіксації — твердо фіксовані та гнуч­кі норми.

За суб'єктом, носієм норм — загальнолюдські норми, нор­ми суспільства, групові, колективні.

За масштабами застосування — загальні і локальні норми.

За способом забезпечення — норми, що спираються на внут­рішнє переконання, громадську думку або на примус, на си­лу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочувальні.

За ступенем стійкості (сталості) — норми, які спирають­ся на соціальну звичку, на звичай, традиції, і норми, які не ма­ють такої основи.

Акт поведінки — вчинок — це реакція індивіда на конкрет­ну ситуацію. Якщо обирається варіант поведінки, який пору­шує соціальні норми, то йдеться про соціальне відхилення. Поняття «відхилення» має значення лише у зв'язку з понят­тям «норма» та вже за своїм вихідним визначенням означає щось «ненормальне» з точки зору оцінної норми: якщо є нор­ма, то існує відхилення від неї.

Під девіантною (соціальна поведінка, що відхиляється) по­ведінкою розуміється: а) вчинок, дії людини, які не відповіда­ють офіційно встановленим або фактично сформованим, ви­знаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам); б) соціальне явище, яке виражає в масових формах людську діяльність, що не відповідає офіційно встановленим або фак­тично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам).

У першому значенні девіантна поведінка — переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії, у другому — пред­мет соціології та соціальної психології (звичайно, це віднос­ний розподіл).

Суспільно-негативні процеси та явища, що реалізуються у поведінці людей, вивчає спеціальна соціологічна теорія — со­ціологія девіантної поведінки.

Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної си­стеми. Розглядаючи їх як деяке цілісне динамічне утворення (процес), можна виділити з усього різноманіття взаємозв'яз­ків цього утворення з суспільним життям у цілому чотири важливі компоненти: соціальні цінності, соціальні інститути, соціальні норми і соціальні відносини.