Поняття соціальної інформації

Соціальна інформація - це смислова інформація, тобто, яка переробляється людською свідомістю і реалізується в діяльності людей; вона обумовлена потребами індивідів і інтересами соціальних груп, що знаходяться в постійному спілкуванні між собою в процесі виробництва і всього суспільного життя.
Соціальна інформація специфічна не тільки з точки зору своєї природи, а й свого циркулювання в суспільстві. Тут взаємодіє безліч інформаційних потоків, що рухаються по різноманітних каналах: це і "пам'ять" минулого, що живе в сьогоденні, і загальнопланетарне форми спілкування (міжнародні, міждержавні та ін), і внутрішньодержавні (між різними класами, партіями, соціальними групами, між народом та державними органами, що здійснюються у вигляді обміну громадської думки, з одного боку, та офіційних державних рішень - з іншого, а також у формі виховання, навчання, спілкування в процесі трудової діяльності, дозвілля тощо). Таким чином, соціальна інформація рухається як би в двох площинах: горизонтальної і вертикальної.
Отже, під соціальною розуміється та інформація, яка циркулює в суспільстві як сукупність знань, відомостей, повідомлень, ідей про навколишній світ, перш за все про суспільство, що служить цілям управління суспільними процесами. Оптимальне керування, що ставить за розумні цілі, передбачає об'єктивну, правдиву, повну інформацію.

Соціологічне дослідження — це вид систематичної пізнавальної діяльності, спрямованої на вивчення поведінки людей, груп, відносин, процесів соціальної взаємодії у різних сферах життєдіяльності суспільства та отримання нової інформації, виявлення закономірностей суспільного життя на основі соціологічних теорій, методів і процедур.

Соціологічне дослідження — це система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації нових знань та розробка заходів щодо управління об’єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Процедура, це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою вирішення завдання дослідження.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких, зазвичай, завдань:

· опис певної соціальної реальності;

· пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);

· прогнозування тенденцій розвитку соціальних прогнозів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо);

· практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

Інструментом виявлення стійких якостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

На законі великих чисел будується процедура вибіркового обстеження (її принцип — про багатьох судити на підставі знання про небагатьох).

Спеціально організоване масове обстеження дає типові зведені числові характеристики соціального явища. Їх називають статистичними фактами. Соціологія описує окремі фрагменти реальності соціальними фактами поодинокими чи сукупними суспільно значимі подіями, що є типовими для тої чи тої сфери соціального життя або притаманними для певних соціальних процесів. Це описування тих подій, для яких є числові характеристики, лише в термінах соціологічної теорії з відтворенням специфіки соціальної ситуації, в якій вони мають місце. Слід наголосити, що для соціології соціальним фактом є не тільки конкретний учинок, а й певні думки, оцінки, судження. Вони є вихідними моментами соціологічного аналізу і можуть характеризувати поведінку індивіда чи соціальної групи, стан їх свідомості, їхні настрої або прагнення. Такими фактами є також характеристики стану предметно-речового середовища (брак транспортних засобів, екологічні негаразди, нерозвиненість сфери обслуговування тощо).

Предметом емпіричного соціологічного дослідження, що грунтується на узагальненні статистичних фактів, є закономірність, тобто ймовірність появи якоїсь події чи явища або взаємозв’язку їх. Більш слабким виявом закономірності є тенденція, що показує основний напрям розвитку події, наближення реального процесу до об’єктивної закономірності.­

За багаторазового повторення різних тенденцій виявляється стійкий зв’язок, що формулюється як закон.

У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх використовують комплексно, у взаємозв’язку, а не «висмикують» тільки те, що підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це — неодмінна умова методології соціологічних досліджень.­

Методологією називають систему принципів дослідження, які використовуються у даній науці. У соціології вони визначені діалектичним підходом до об’єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд властивостей і характеристик об’єкта в їх різноманітних зв’язках і відносинах з іншими об’єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика — сукупність технічних заходів, зв’язаних з методами дослідження, у тім числі система (сукупність, послідовність, взаємозв’язок) операцій, процедур, прийомів встановлення соціальних фактів, їх систематизації й аналізу. Сюди входять:

· способи збору первинної інформації;

· правила здійснення вибіркових досліджень;

· способи побудови соціологічних показників, а також методи, що розробляються іншими науками і використовуються в соціології.

Техніка соціологічного дослідження — це сукупність організаційно-методичних прийомів для ефективного використання певного методу, способів збору, обробки і аналізу даних (мистецтво формуліровки питань, побудова шкал, компонування анкети тощо).

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.­

Н. Смелзер уважає, що соціологічний метод — це правила та способи, за допомогою яких установлюється зв’язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І. Попова трактує соціологічний метод, як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

В соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Г. Осіпова методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання; сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної дійсності. До них відносяться:

· методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);

· методи обробки і аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжування, шкалування, індексування тощо);

· методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформулювати у відкритій формі, а частину — у закритій. Ці два способи формулювання питань визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція щодо анкетування — його методику.

Залежно від загальної спрямованості соціологічне дослідження умовно поділяють на емпіричнетеоретичне (фундаментальне). Соціологи, вирішуючи конкретні проблеми, проводять емпіричні приклади, мета яких — встановлення та узагальнення фактів через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх теоретичних фундаментальних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні законо­мірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної
діяльності, вирішують методологічні проблеми. (конкретне) і

Визначальною ознакою теоретичних досліджень є їхня спрямованість на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів науки, емпіричні ж дослідження лише прикладають до об’єктивної дійсності вже готові розумові концепції.

Між практично і теоретично орієнтованими дослідженнями є багато спільного. Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Практичні та теоретичні дослідження орієнто­вано на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед із теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.

Теоретичне і практичне дослідження тісно взаємозв’язане. Так, теоретичне дослідження на основі методологічного вирішення питань, використання одержаного матеріалу дає можливість розробляти конкретні рекомендації. У практичному дослідженні проблему не завжди можна розв’язати в межах наявних знань про предмет чи явище. Її розв’язання може потребувати поглиблення цих знань, тобто проведення теоретичних досліджень. Вивчаючи практичні й теоретичні аспекти проблеми, соціологічні дослідження набирають комплексного, теоретико-прикладного характеру. Відтак існують дві основні функції соціологічних досліджень, що проводяться у трудових колективах:

дослідна, евристична — зв’язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у конкретних сферах діяльності, накопиченням нових знань про них;

прикладна, прогностична — зв’язана з розробкою і наданням відповідним організаціям практичних рекомендацій щодо розв’язання певних соціальних проблем.

Це, ясна річ, не означає, що для розробки будь-якої рекомендації щодо управління соціальними процесами у тій чи тій сфері необхідно обов’язково проводити широкі соціологічні дослідження. Їх організація — дуже складна справа. Тому в соціальному управлінні доцільно використовувати матеріали результатів соціологічних досліджень, що уже проводилися. Для цього слід постійно стежити за публікаціями в літературі з тим, щоб своєчасно дізнаватися про тенденції до зміни соціальної поведінки про зміну інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій її суб’єктів, про наявність та впровадження відповідних соціальних технологій тощо.

Залежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової установки дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та аналітично-експериментальні (табл. 5).

Таблиця 5

ЗВ’ЯЗОК ТИПУ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ГІПОТЕЗ, МЕТИ
ТА СПОСОБІВ ЗБИРАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Розвідувальні (пошукові, пілотажні) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез. Це пробне дослідження. Його мета, на прикладі обстеження невеликої сукупності об’єктів (основних понять, придатність та надійність дослідницького інструменту) основного дослідження та внести в нього необхідні корективи та зміни, — отримати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблеми, завдань, гіпотез План такого дослідження передбачає вивчення літературних джерел з досліджуваної проблеми, опитування працівників, проведення спостереження як завершального етапу розвідування тощо.

Описові дослідження складніші. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв’язків та кваліфікаційних характеристик соціального об’єкта. Мета такого дослідження полягає в отриманні емпіричних відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про досліджуване явище, його структурні елементи і за допомогою яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кількісний і якісний опис об’єкта. Для цього всі елементи, що підлягають дослідженню, мають бути класифіковані. Інформацію збирають за описовим планом на підставі вибіркового чи монографічного обстеження, анкетування, групування, кореляційного аналізу тощо.

Таке дослідження проводиться, коли об’єктом аналізу є велика спільнота людей із найрізноманітнішими характеристиками (велике підприємство, місто, район, область, регіон). У досліджуваному об’єкті визначають однорідні групи, порівнюють їх, з’ясовують якісно-кількісні їхні особливості тощо.

Аналітично-експериментальне дослідження — найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові явища, що досліджується, а й з’ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу. Варто зазначити, що для вибору найоптимальнішого шляху аналітичного дослідження і здійснюються розвідувальні та описові дослідження.

Описове дослідження дає можливість установити характеристики досліджуваного явища, а аналітичне — виявити чинники, які зумовили його появу та розвиток, проаналізувати причинно-наслідкові залежності його розвитку. Якщо у першому випадку, наприклад, з’ясовується, що незадоволення працею впливає на продуктивність, то у другому — чи є незадоволення працею основним чинником зміни продуктивності праці, основною її причиною і які саме зміни воно зумовлює.

Оскільки соціальна дійсність дуже складна і виділити в чистому вигляді один чи кілька чинників, що визначають її характер, практично неможливо, то в кожному аналітичному дослідженні вивчають цілу сукупність чинників. З цієї сукупності виділяють основні та неосновні, тимчасові та постійні, регульовані та нерегульовані, контрольовані та неконтрольовані чинники тощо.

Отже, аналітичне дослідження відрізняється особливою складністю і потребує як тривалого часу для проведення ретельної підготовки, так і досить високого рівня знань з досліджуваної проблеми. У ньому, зазвичай, використовуються різні методи збирання інформації, що доповнюють один одного. Це потребує взаємоузгодження певних критеріїв інтерпретації, що забезпечується шляхом проведення експерименту.

Зрозуміло, що названі типи соціологічних досліджень у чистому вигляді майже не трапляються. Як правило, в одному дослідженні поєднуються елементи різних типів.

Особливість соціологічних досліджень, конкретної соціальної дійсності полягає в тім, що аналіз, узагальнення й висновки грунтуються на фактичному матеріалі, отриманому самим дослідником. Отже, ефективність досліджень, надійність його результатів багато в чому залежать від якості використаних статистичних даних, правильного вибору методики, належної організації дослідження дотримування певних принципів.

Так, у соціологічних дослідженнях необхідно враховувати принцип детермінізму, який передбачає наявність об’єктивно існуючих форм взаємозв’язку явищ. Соціолог фіксує багатоманітні зв’язки між так званими змінними, які бувають залежними і незалежними. Перші — це ті, які зазнають впливу інших явищ, другі — самі справляють вплив. Наприклад, організація робочого місця справляє вплив на продуктивність праці робітника, але остання не має такого впливу на організацію робочого місця.

Іншим принципом соціологічного дослідження є те, що об’єктом уваги мають стати типові факти, тобто ті, що повторюються, а не випадкові, поодинокі.

Соціологами має враховуватися також принцип генералізації, що буквально означає «узагальнення». Соціологія, як стверджував П. Сорокін, вивчає «родові властивості» суспільних явищ.

Проте виявлення «родових властивостей» не є простою констатацією загального в явищах. Соціологічна уява характеризується, як пише сучасний класик соціології Р. Мілле, віднесенням малого до великого, розглядом особистого у контексті суспільного.

Організація будь-якого прикладного соціологічного дослідження передбачає розподіл функцій і здійснюється послідовно в чотири етапи:

розробка програми і робочого плану дослідження;

здійснення підготовчо-організаційних робіт;

збирання емпіричного матеріалу;

аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Надзвичайно важливим є початковий етап, на якому розробляють програму, котра визначатиме загальні обриси дослідження, а також його робочий план.

Робочий план дослідження складають на підставі програми, але на відміну від неї план має оперативний характер. Він визначає послідовність проведення дослідження, його процедур. Поняття «процедура» стосується як дослідження в цілому, так і окремих його стадій та означає певну послідовність усіх операцій, комплекс організаційних і пізнавальних дій дослідження.

Загальна процедура дослідження містить такі види робіт, як розробка програми і робочого плану дослідження, підбір, підготовка та інструктаж виконавців, розробка та розмноження інструментарію, збирання первинної соціологічної інформації (анкетування, інтерв’ю тощо), опрацювання матеріалів дослідження (статистичне й математичне), аналіз результатів дослідження та розробка рекомендацій. Разом з тим кожний з цих видів робіт відносно самостійний і передбачає різні шляхи ти засоби вирішення дослідницьких завдань. Процедура інтерв’ю, наприклад, включає розробку опитувального листка, відбір респондентів, підготовку інтерв’юєрів, саме опитування. У робочому плані зазначають календарні строки проведення конкретних видів робіт, матеріальні та трудові витрати.

Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, тобто початку другого етапу дослідження — підготовчо-організаційного.

Успіх соціологічного дослідження значною мірою залежить від правильного добору, своєчасної підготовки та навчання його виконавців. У зв’язку з цим особливе місце в організації робіт другого етапу дослідження відводиться пояснювальній роботі, яка передбачає інструктування всіх учасників дослідження, видання відповідних розпоряджень та наказів, використання з цією метою засобів масової інформації та пропаганди, читання лекцій, організацію бесід на робочих місцях. На цьому етапі проводиться дослідження для перевірки надійності інструменту, коригується інструмент, розробляються остаточні його варіанти.

На третьому етапі здійснюють роботи згідно з розробленою програмою соціологічного дослідження з використанням відібраних соціологічних методів (аналіз документів, опитування, спостереження тощо), збирають конкретну інформацію і заповнюють підготовлені раніше таблиці.

На четвертому етапі матеріали емпіричного соціологічного дослідження обробляються, як правило, на ЕОМ з використанням різних методів економічної математики, статистики з метою визначення та кількісної оцінки впливу різних чинників на досліджуваний об’єкт.

Нарешті, на основі одержаної кількісної інформації про розвиток соціальних явищ, процесів проводиться змістовний аналіз даних, робляться узагальнення, висновки, вивчаються виявлені тенденції, і, якщо це потрібно, розробляються рекомендації щодо їх коригування. Завершується цей етап складанням звіту про виконане дослідження з викладенням його результатів, висновків, рекомендацій.

Результати соціологічних досліджень можуть бути викладені в різних формих.

Дослідження може завершуватися збиранням певної соціологічної інформації, яка сама собою є багатим джерелом відомостей про соціальні явища, процеси. Використання її допомагає розібратися в багатьох соціальних проблемах.

Для розв’язування конкретних завдань можуть розроблятися практичні пропозиції, наприклад, щодо усунення стримуючих і активізації сприяючих чинників позитивних змін досліджуваного явища, запровадження певних коригуючих заходів.

У результаті проведеного дослідження соціологи можуть запропонувати також низку методичних розробок (вказівок чи заходів), метою яких є пошук шляхів цілеспрямованого вдосконалення соціальних організацій, сприяння позитивним соціологічним змінам, оптимізації соціальної структури соціальних спільнот.

На підставі матеріалів соціологічного дослідження можуть розроблятися соціальні проекти — конкретні пропозиції щодо застосування нових форм організації, управління тощо.

Методичні матеріали й соціальні проекти подаються у вигляді соціальних технологій.

Завершується соціологічне дослідження складанням пояснювальної записки і звіту за результатами дослідження. До звіту оформляються додатки. У додатках вміщують таблиці, дані яких ілюструють положення всіх розділів звіту. Тут також подають основні методичні матеріали, за якими велося дослідження.

Звіт має бути максимально коротким і концентрувати основну увагу на висновках та рекомендаціях. У ньому доцільно подати інформацію про завдання дослідження, в які строки воно було проведено, які джерела інформації були використані. Формулюючи основні результати дослідження, важливо наголосити на наявності соціальних проблем та чинників, що заважають їх розв’язанню. Найважливіші положення звіту мають бути проілюстровані переконливими статистичними даними, що не потребують особливих пояснень. До запропонованих заходів слід додати виклад очікуваного економічного і соціального ефекту від їх реалізації, зазначити способи контролю успішності нововведень і дати перелік служб, органів управління, відповідаль­них за їх здійснення.