Антропогенний фактор.

Абіотичний фактор – грунт.

Абіотичний фактор повітря.

Абіотичний фактор – вологість.

Абіотичний фактор – температура.

Абіотичний фактор – світло.

Поняття про оточуюче середовище і екологічні фактори, класифікація факторів.

Теоретична основа аутекології.

План

ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ І ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

АУТЕКОЛОГІЯ.

Лекція 2

1. Теоретична основа аутекології.

Основним змістом сучасної екології стає дослідження взаємовідносин організмів з середовищем на популяційно-біогеоценотичному рівні і вивчення біологічних макросистем більш вищого рангу: екосистем, біосфери, їхньої продуктивності та енергетики.

Правильне розуміння екологічної обстановки передбачає одночасний облік усіх факторів, які діють у даному місці, і вже сама складність такого завдання робить його нелегким. На практиці більшість екологів, починаючи нове дослідження, застосовують один з декількох основних підходів. Одним з таких є аутекологія, або популяційний підхід.

Аутекологія –розділ екології, що вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з довкіллям; вплив чинників довкілля на окремі організми, популяції і види.

Завданням аутекології є виявлення фізіологічних, морфологічних і інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для рослин). Останніми роками у аутекології з’явилось нове завдання – вивчення механізмів реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення середовища.

Теоретична основа аутекології – її закони:

Перший закон А. –закон оптимуму(Закон толерантності Шелфорда): по будь-якому екологічному чиннику будь-який організм має певні межі поширення (межі толерантності).

Як правило, це область найсприятливіших умов життя організму, при яких формується найбільша біомаса і висока щільність популяції.

Рис.1. Ілюстрація закону оптимуму.

На життєдіяльність організмів негативно впливає як нестаток, так і надлишок рівнів дії оточуючих факторів (закон оптимуму) (рис.1).

Одні й ті ж екологічні фактори різноманітно впливають на організми різних видів, які мешкають разом. Для одних вони можуть бути сприятливими, для інших – ні.

Важливим елементом є реакція організмів на інтенсивність дії екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому існує поняття “сприятлива доза” або зона оптимумуфактора та зона песимуму (доза фактора, коли організм знаходиться у пригніченому стані).

Величина зон оптимуму та песимумів є критерієм для визначення стійкості та пристосування організму до даного екологічного фактору. Ці якості дістали назву екологічної валентності.

Екологічна валентність – здібність живого організму пристосовуватися до змін умов середовища існування.

Екологічна валентність різних видів може бути дуже різноманітною (північний олень витримує коливання температури повітря від – 55° С до + 25, – 30° С, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури води на 5-6° С).

За екологічною валентністю організми розподіляються на стенобіонти (від грецької stenos – вузький і bion – той, що живе) із малою пристосовністю до змін середовища перебування (орхідеї, форель, глибинні риби) та еврибіонти (від грецької eurys – широкий) із великою пристосовністю до змін (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, пирій).

Найбільш поширені організми із широким діапазоном толерантності по відношенню до всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій та синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, рН.

Згідно із законом толерантності (В. Шелфорд, 1913 р.) “існування виду залежить як від нестачі, так і від надлишку якогось із факторів, які мають рівень, близький до межі стійкості даного організму”.

Особливо важливе значення мають визначальні або ті, що, лімітують фактори, під якими розуміють фактори, рівень яких наближається до межі стійкості організму або його перебільшує.

Другий закон А. – закон індивідуальності екології видів: кожний вид по кожному екологічному чиннику розподілений по-своєму, криві розподілів видів перекриваються, але їх оптимуми розрізняються.

Правило екологічної індивідуальності сформулював у 1924 році російський вчений Л.Г. Раменський. Суть його полягає в тому, що екологічні спектри окремих видів не збігаються навіть у особин одного виду.

Це пояснюється тим, що особини одного виду мають різну спадковість і різні фізіологічні особливості. Правило справедливе як для рослин, так і для тварин. Наприклад, різні стадії розвитку метелика Огневика мають різне значення граничної температури їх розвитку. Для гусениці це +7°С, для імаго – +22°С, для яйця +27°С

З цієї причини при зміні умов середовища в просторі (наприклад, від сухої вершини горба до вологої балки) або в часі (при пересиханні озера, при посиленні випасу, при заростанні скель) склад екосистем змінюється поступово.

Третій закон А. – закон лімітуючого чинника, фактора(закон Ю. Лібіха): найважливішим для розподілу виду є той чинник, значення якого знаходиться в мінімумі або максимумі.

У 1840 році німецький вчений хімік Юстус фон Лібіх обґрунтував правило про обмежуючі або лімітуючі фактори. Це правило так і називається правилом або законом Лібіха.

Воно стверджує, що якщо хоч один з екологічних факторів, які впливають на організм, наближається до мінімальної величини, то, незважаючи на оптимальне значення інших факторів, особинам загрожує загибель. Цей фактор називають обмежуючим або лімітуючим.

Наприклад, у ґрунті всі елементи мінерального живлення є у достатній кількості для рослини, крім одного з них – бору. Ріст рослин на цьому ґрунті буде пригніченим. І ніякий інший елемент не може замінити цей елемент.

Правило має винятки. Є фактори, які можуть один одного компенсувати. Наприклад, у ґрунті мало нітратів – можна замінити їх аміаком. Рослина споживає обидві форми азоту (і нітратну, й аміачну). Обмежуючий фактор може бути і біотичним за своєю природою – відсутність запилювачів.

2. Поняття про оточуюче середовище і екологічні фактори,

класифікація факторів.

Всі живі види організмів перебувають в постійній взаємодії з оточуючим середовищем. Підоточуючим середовищемрозуміють сукупність зовнішніх умов, які впливають на живі організми та на їх угрупування.

Взаємовплив між живими організмами і оточуючим їх середовищем, обмін речовин і енергії між ними, пристосування організмів до мінливих умов існування є невід’ємними умовами життя на Землі.

Окремі елементи чи властивості середовища, які діють на організми, називаються екологічними факторами. Серед них виділяють:

- життєво необхідні для організмів, без яких останні не можуть жити, рости і розвиватися (світло, тепло, мінеральні солі, вода тощо);

- екологічні фактори, які не є обхідними для організмів, але впливають на них (димові гази, вітер, радіоактивність тощо);

- фактори, до яких організми ставляться завжди або певний час байдуже (інертні гази атмосфери).

Фактори середовища різноманітні. Вони можуть бути необхідним чи, навпаки, шкідливими для живих істот, сприяти чи перешкоджати виживанню і розмноженню. Екологічні фактори мають різну природу і специфіку дії. Їх поділяють на абіотичні, біотичні і антропогенні (рис.2.).

Абіотичні фактори –це фактори неорганічного середовища, їх поділяють в свою чергу на:

‒ кліматичні – світло, тепло, волога;

‒ ґрунтові – механічний склад, фізичні властивості, хімізм та мікробіологія

ґрунтів;

‒ топографічні фактори – висота над рівнем моря, рельєф.

Рис.2. Екологічні фактори та їх класифікація.

Біотичні фактори –це фактори впливу живих істот одна на одну.

Їх поділяють на:

‒ фітогенні – вплив рослин (симбіоз, паразитизм тощо);

‒ зоогенні – вплив тварин (поїдання, витоптування, запилення тощо).

Антропогенні фактори –це форми людської діяльності, які призводять до змін природи як середовища існування інших видів або безпосередньо впливають на їх життя.

За характером впливу на організм розрізняють екологічні фактори, які діють прямо (безпосередньо впливають на обмін речовин, розвиток) або опосередковано(впливають на організм через зміну інших факторів). Однак, такий поділ не зовсім правомірний, оскільки один і той же фактор може діяти і прямо (наприклад, дія тепла на ріст), і опосередковано (дія тепла на вологість ґрунту і через неї, опосередковано, - на водний режим рослин).

3. Абіотичний фактор – світло.

Світло – один із найбільш важливих для життя тварин і особливо рослин абіотичних факторів.

Його роль визначається перш за все особли­вою позицією рослин у біосфері як автотрофів, що утворюють органічну речовину з простих неорганічних сполук з використанням для синтезу енергії сонячного випромінювання (недарма цей процес названо фото­синтезом).

З деякими особливостями світлового режиму тісно пов'язана географічна розпов­сюдженість рослин. Світло здійснює безпосередній вплив на ріст, на процеси диференціації у клітинах та тканинах, на органоутворення.

На видиме проміння сонця припадає приблизно половини всієї “променистої енергії”, яка поступає на Землю. Решту 50% складають невидимі інфрачер­воні промені, близько 1% – ультрафіолетові.

Ультрафіолетові промені з довжиною хвилі 250-300нм стимулюють у тварин утворення вітаміну D, з довжиною хвилі 200-300нм згубно діють на мікроорганізми, а з довжиною хвилі 380-400нм – володіють високою фотосинтезуючою активністю.

Рис.3. Біологічна дія різних ділянок спектра сонячного проміння.

За відношенням до світла розрізняють три основні групи рослин:

світлолюбні (геліофіти) – зустрічаються майже виключно на відкритих місцях існування і сильне затінення діє на них пригнічуюче.

До цієї групи відносяться види південних пустель, тундри, високогір'я, рослини першого ярусу (мати-й-мачуха, молодило, очиток їдкий тощо);

тіньові (сциофіти) – в природних умовах не ростуть на яскраво освітлених місцях. До цієї групи належать види значно затінених місць існування, які ростуть у печерах, розщілинах скель, на водних глибинах тощо (кислиця, майник дволистий та ін.);

тіневитривалі – можуть рости при повному денному світлі, але краще розвиваються при деякому затіненні. До цієї групи відносяться більшість видів лісової зони.

У більшості рослин світловий період доби є періодом їх найвищої активності, однак і серед них є види, цвітіння яких проходить у темний період доби. Так, нічна красуня (мірабіліс), тютюн запашний відкривають квіти близько 8 години вечора, матіола дворога – майже о 9 годині, а біля 5 години ранку її квіти закриваються. З настанням повної темряви розквітає цариця ночі – селеноцереус із Центральної Америки.

У тварин розрізняють види світлолюбиві (фотофіли) і тінелюбиві (фотофоби). Світло для тварин є необхідною умовою зорової орієнтації у просторі, бачення. Деякі тварини, наприклад, гримучі змії, бачать інфрачервону частину спектра і полюють у темряві. Бджоли сприймають значну частину ультрафіолетових променів, але не розрізняють червоних.

Інтенсивність освітлення впливає на активність тварин, визначаючи серед них види, які ведуть присмерковий, нічниіі і денний спосіб життя. Наприклад, травневі хрущі починають літати лише о 21–22 годині і закінчують польоти відразу після опівночі. Лише у присмерку літають метелики бражників, а комарі активні з вечора до ранку.

Летючі миші вилітають на полювання лише після заходу сонця і перед його сходом. З настанням сутінок виходить на полювання їжак, з'яаляється у повітрі козодій.

Така властивість організмів сприймати співвідношен­ня тривалості дня і ночі одержала назву фотоперіодизму.

Ритмічні зміни морфологічних, біохімічних та фізіологічних властивостей і функцій організмів під впливом чергування і тривалості освітлення називається фотоперіодизмом.

По відношенню до світла розрізняють такі рослини:

— рослини короткого дня, у яких початок квітування відбувається при тривалості світлового періоду доби 12 годин і менше (конопля, капуста, хризантеми тощо);

— рослини довгого дня, яким для успішного квітування і подальшого розвитку необхідна тривалість безперервного світлового періоду більше 12 годин на добу (льон, цибуля, овес, морква, картопля, пшениця тощо);

— фотоперіодично нейтральні рослини, у яких розвиток генеративних органів настає в широкому інтервалі тривалості періоду освітленості. До групи відносять виноград, кульбабу, бузок, флокси тощо.

Тварини, особливо комахи, також чутливо реагують на тривалість дня. Лише в умовах довгого дня розвивається білан капустяний, березовий п’ядун. Типовими представниками короткого дня є багато совок, шовкопряд, сарана.

Фотоперіодизм рослин і тварин — це спадково закріплена і генетично зумовлена ознака.

4. Абіотичний фактор – температура.

Тепло – одна із найважливіших умов існування живих організмів, тому що всі фізіологічні процеси в них можливі лише при певних температурах.

Прихід тепла на земну поверхню забезпечується сонячни­ми променями і розповсюджується на Землі у залежності від висоти Сонця над горизонтом і кута падіння сонячного проміння, тобто по-різному представлений у різних широтах і висоті над рівнем моря, чим забезпечується різний температурний режим в окремих районах земної кулі.

За відношенням до тепла виділяють два типи рослин:

теплолюбні – оптимум лежить у межах підвищених температур. Вони існують у зонах тропічного і субтропічного клімату, а в помірних поясах – у місцях існування, які добре прогріваються;

холодостійкі – для них оптимальні низькі температури. До них належать види, які мешкають у полярних і високогірних зонах.

У тварин спостерігається два основних типи теплообміну. Перший тип характерний для тварин з нестійким рівнем обміну речовин, непостійною температурою тіла і майже повною відсутністю механізмів теплорегуляції. Тварин з таким типом теплообміну називають холоднокровними або пойкілотермними.

Другий тип властивий тваринам з більш високим і стійким рівнем обміну речовин, у процесі якого здійснюється терморегуляція і забезпечується відносно постійна температура тіла. Такі тварини називаються теплокровними або гомойотермними.

Для існування тварин у змінних умовах середовища велике значення не тільки здатність до терморегуляції, але і поведінка, вибір місця з сприятливою температурою, активність у певний період доби, будівництво спеціальних сховищ і гнізд тощо.

Основними способами регуляції температури тіла у пойкілотермних тварин є зміна пози, пошук сприятливих мікрокліматичних умов та місць проживання, виривання нір, спорудження гнізд тошо.

Дорослі гомойотермні тварини відрізняються настільки ефективною системою терморегуляції, шо це дає їм можливість підтримувати постійну температуру тіла протягом усіх пір року. Механізми терморегуляції у кожного виду досить різноманітні, шо і забезпечує високу їх надійність.

У теплокровних тварин існує досконала здатність ло хімічної терморегуляції, яка характеризується високим рівнем обміну речовин і утворен­ням великої кількості тепла за рахунок посилення окислювальних про­тав у скелетних м'язах.

5. Абіотичний фактор – вода.

Вода– найважливіший екологічний фактор для всього живого на Землі.

Живих організмів, які не містять у складі свого тіла воду, на нашій планеті не вияалено. Усі процеси живлення, дихання, виділення, тобто весь обмін речовин протікає лише з участю води. Необхідна організмам кількість води часто є обмежуючим фактором у життєдіяльності виду, що обумовлює його розселення і чисельність.

Рослини за відношенням до вологи поділяють на 4 екологічні групи:

Гігрофіти – рослини вологих місць існування: боліт, берегів річок та озер, сирих та вологих лук і лісів. Ці рослини погано переносять водний дефіцит, не пристосовані до обмежень у витраті води.

Ксерофіти – рослини посушливих місцеіснувань, вони здатні витримувати тривалу атмосферну і ґрунтову посуху, ефективно регулювати власний водний обмін, залишаючись фізіологічно активними. Це росли­ни пустель, посушливих степів, широколистих вічнозелених лісів, піщаних дюн, схилів, які сильно прогріваються сонцем.

Ксерофіти поділяють­ся на сукулентів та склерофітів.

Сукуленти – соковиті рослини з добре розвинутою водозапасаючою паренхімою різних органів. Наприклад, кактуси, кактусовидні молочаї, алое, агави, молодило, очитки, аспарагус, кислиця.

Склерофіти – це рослини, які сухі на вигляд, часто з вузькими дрібненькими листочками, інколи згорнутими у трубочку. Сюди відно­сяться деякі злаки, едельвейс, ковила, тонконіг, гірчак, лишайники.

Мезофіти – рослини, які ростуть на помірно вологих грунтах. Вони більш вимогливі до вологи, ніж ксерофіти і менше, ніж гігрофіти. Мезофіти зустрічаються як у тропічних, так і у прохолодних зонах, але панують у середніх умовах вологості і теплового режиму на помірно родючих і добре зрошуваних грунтах.

Гідрофіти – це водні рослини, які повністю занурені у воду. До цієї групи відносяться такі квіткові як елодея, водяні жовтеці, валіснерія тощо.

У процесі еволюції у живих організмів виробився ряд пристосувань до перенесення несприятливих умов. Так, пристосуванням до виживання у період посухи є літня сплячка і діапауза у тварин і стан примусового спокою у рослин.

Серед наземних тварин за відношенням до водного режиму виділяють 3 екологічні групи:

гігрофіли – вологолюбні тварини, які потребують високої вологості середовища; це – мокриці, ногохвістки, комарі, наземні молюски, амфібії;

мезофіли – тварини, які існують в умовах помірної вологості; це – озима совка, птахи, ссавці;

ксерофіли – це посухолюбні тварини, які не переносять високої вологості; це – мешканці пустель, плазуни, пустельні гризуни.

У тварин виділяють наступні основні регуляторні механізми до змін вологості: поведінкові, морфологічні, фізіологічні.

До числа поведінкових відносяться: пошуки води, вибір місця існування тощо.

До морфологічних способів підтримання водного балансувідносяться утвори, які сприяють затриманню вологи в тілі: черепашки наземних слимаків, ороговілі покриви рептилій, розвиток епікули у комах тошо.

Фізіологічні пристосування до регуляції водного обміну – це здатність до утворення метаболічної вологи, економія води при утворенні вторин­ної сечі та фекалій, розвиток витривалості до зневоднення організму, величина потовиділення і секреції (віддача води з слизових оболонок тощо).

6. Абіотичний фактор – повітря.

Повітря – це фізична суміш газів різної хімічної природи, які мають для живих істот першочергове значення. З біологічної точки зору повітря – це не тільки газова оболонка Землі, але й газовий компонент грунту, розчинні гази природних вод і тканинних рідин організмів. Повітря є матеріальним середовищем, з яким тісно пов'язана життєдіяльність практично всіх організмів.

Склад повітря, позбавлений вологи і твердих домішок, практично однаковий у всіх місцях земної кулі.

До складу повітря входять основні наступні елементи:

Кисень – 20,95%;

Азот – 78,01%;

Вуглекислий газ – 0,035%

Аргон – 0,93%.

Газовий склад повітря відрізняється відносно великою сталістю як на протязі доби, так і в різні пори року. Для абсолютної більшості живих організмів кисень є життєво необхідним. У безкисневому середовищі можуть розвиватися лише анаеробні бактерії.

Повітря, як й інші фактори, здійснює на організми пряму і опосеред­ковану дію. За прямого впливу воно має невелике екологічне значення.

Опосередкований вплив повітря здійснюється через вітри, які, крім того, що змінюють характер таких важливих факторів як температура і вологість, мають механічний та фізіологічний вплив на організм.

При сильних вітрах проходить вивертання з коренями (вітровал) особливо великих дерев. Від вітровалу більше всього страждають дерев'янисті породи з поверхневою кореневою системою, наприклад, ялина, а серед листяних порід – береза і бук.

Рис.4. Склад повітря.

Але вітер відіграє в житті рослин і позитивну роль. Без нього не було б можливим існування великої групи вітрозапильних рослин (близько 10% усіх видів покритонасінних). До них належать багато деревних порід, майже всі злаки, осокові, хміль, коноплі тошо. Вітрозапильних рослин багато в тих умовах, де комахи не багаточисельні (на високогір'ї біля межі снігів, в Арктиці).

У районах, де постійно дмуть сильні вітри, завжди збіднений склад дрібних літаючих тварин, оскільки останні можуть бути легко знесені ними. Тварини, що мешкають у таких місцях, характеризуються густими покривами, які запобігають охолодженню тіла та втраті вологи. На океанічних островах з постійним сильними вітрами багато птахів і, особливо, комахи втрачають крила і здатність до польоту.

Повітряні потоки виконують певну роль у розповсюдженні рослин і тварин. Плоди вітрозапильних рослин мають багато пристосувань, що збільшує їх парусність, і вони розносяться вітром на великі відстані. Далеко переносяться вітром спори мікроорганізмів та найпростіших. Павуки розносяться вітром на павутині, активно літаючі комахи – постійними потоками повітря на великих висотах.

7. Абіотичний фактор – грунт.

Ґрунтовий покрив є самостійною земною оболонкою, яка відіграє досить важливу роль у енергетичному балансі атмосфери.

Основною особливістю ґрунту є здатність забезпечувати умови для продукування рослинами органічної речовини, тобто родючість, яка обумовлена всією сукупністю його властивостей.

Грунт складається з мінеральних, органічних і органомінеральних механічних елементів, що знаходяться в хімічній взаємодії.

Крім мертвих решток рослин і тварин, шо розкладаються, у грунті знаходиться велика кількість мікро- і макроорганізмів, які відіграють виключно важливу роль у житті вищих рослин. Ю. Одум (1975 р), виходячи з розмірів живих ґрунтових організмів, поділяє їх на такі групи:

— мікробіота – бактерії, гриби, грунтові водорості і наішросііші;

— мезобіота – нематоди, кліщі, ногохвістки, найдрібніші личинки комах і деякі інші організми;

— макробіота – корені рослин, великі комахи і дощові черви.

Рис.5. Грунт як середовище життя.

Вплив живих мешканців рослин, тварин, мікроорганізмів виділяють в особливу групу біотичних факторів. Їхня дія на організм може бути як прямою (поїдання тваринами, запилення комахами, паразитування од­них організмів на інших), так і опосередкованою (зміна біотичних факторів середовища). Вплив біотичних факторів не менш (а, інколи, значно більш) дієвіший, ніж вплив факторів неорганічного середовища. Воно переважно визначає особливості будови і життєдіяльності організмів, а на рівні екосистем – напрям, характер та інтенсивність перетворення речовин і енергії.

Виділяють різні форми біотичних відносин.

Конкуренція – такий тип міжвидових та внутрішньовидових взаємовідносин, при якому популяції або особини в боротьбі за їжу, середовище існування та інші необхідні для життя умови, впливають один на одного негативно.

Так, у випадку обмежених харчових ресурсів два однакових у екологічному відношенні і потребах види співіснувати не можуть і рано чи пізно один конкурент витіснить іншого («закон конку­рентного виключення», сформульований Г.Ф. Гаузе).

Хижаки – це тварини чи рослини, які ловлять і поїдають інші живі організми (об'єкт живлення). Усім цим хижим тваринам і рослинам властивий надзвичайно широкий спектр об'єктів живлення за рахунок можливості переключення з однієї здобичі на іншу, більш багаточисельну і доступну.

Паразитизм – така форма біологічних зв'язків організмів різних видів, при яких один з них живе за рахунок іншого, знаходячись всередині або на поверхні його тіла. При цьому організм-споживач використовує живого хазяїна не лише як джерело їжі, але і як місце постійного чи тимчасового існування. Паразити використовують у їжу організм господаря поступово, зберігаючи життя жертви до закінчення свого життєвого циклу.

Симбіоз є тривалим, нероздільним і взаємовигідним співіснуванням двох чи більше організмів. Симбіонтами можуть бути рослини і тварини. Наприклад, деякі коралові поліпи, прісноводні губки утворюють угрупо­вання з одноклітинними водоростями. Однак, потрібне об'єднання вини­кає не з метою живлення одного за рахунок іншого, а для посилення (або й отримання) захисту чи механічної опори.

8. Антропогенний фактор.

Антропогенні фактори – це сукупність змін, які вносяться у природу людською діяльністю і впливають на органічний світ.

Використовуючи природу для своїх потреб, людина змінює її і тим самим, у тій чи іншій мірі, впливає на життєдіяльність рослин і тварин. У міру розвитку людського суспільства антропогенний вплив на природу постійно посилюється. Він також може бути прямим і опосередкованим.

Прямий вплив спрямований безпосередньо на організм. Прикладом може бути вирубка і викорчовування лісів, що призводить до знищення дерев­них порід і кущів, до скорочення кількості рослин.

Опосередкований вплив антропогенних факторів виявляється в тому, що людина в процесі виробничої діяльності змінює ландшафти. У результаті змінюються кліматичні умови, фізичний стан і хімізм атмосфери, стан водойм, грунтів, будова поверхні Землі. Все це приводить до змін рослинного і тваринного світу.

Багато вчених проводили вивчення процесів, які проходять у популяції гризунів, при інтенсивних антропогенних формах впливу таких, як винищувальні заходи, застосування отрутохімікатів, що надходять у природу внаслідок промислового і сільськогосподарського виробництва.

Виявилось, що крім змін густини та відносної чисельності гризунів, у багатьох випадках, внаслідок винищуватьних робіт помітно змінився віковий склад популяції.

Забруднення згубно діє на наземні рослини. В результаті різко знижується фотосинтез, порушується регуляція руху продихів і злагоджена

робота ферментних систем. Дихання, навпаки, може бути паталогічно посилене. Інколи фізіологічні пошкодження не супроводжуються зовнішніми змінами, aлe ознаки пошкодження рослин токсикантами виражаються в некрозі краю листка, побуріння листків і хвої, спотворених формах росту, скручування, а в тяжких випадках — засихання і опадання листків і хвої, відмиранням рослин. У вражених токсикантами рослин знижується загальна стійкість до посухи, холоду, шкідників.

Застосування на промислових підприємствах очисних споруд, викид газів на якомога більшу висоту, удосконалення процесів спалювання палива в печах і двигунах внутрішнього згорання не виключає збільшення концентрації забруднювачів у водоймах, грунті, періодичного утворення в повітрі поблизу зеленої поверхні значних кількостей шкідливих домішок.

Питання для самоконтролю

1. Що таке аутекологія, як розділ екології?

2. Що таке екологічні фактори? Які екологічні фактори ви знаєте?

3. Які фактори відносяться до біотичних, абіотичних, антропогенних?

4. Які форми біотичних відносин виділяють?

5. Які рослини і тварини по відношенню до вологи ви знаєте?

6. Які рослини і тварини по відношенню до тепла ви знаєте?

7. Які рослини і тварини по відношенню до світла ви знаєте?

8. Що таке фотоперіодизм? Наведіть приклади.

9. Охарактеризуйте газовий склад повітря.

10. Що таке антропогенний фактор?