Орфограми

Методи контролю. На перших етапах для автоматизації процесів редагування використовували різні методи пошуку орфографічних помилок. Ці методи можна класифікувати на такі чотири групи:

|

автокореляційні | кроскореляційні

|

_ _ _ _ _ _

Поліграмні методи передбачають, що в тексті в кожному слові контролюють сполучення кількох сусідніх літер, наприклад, біграм, триграм, складів чи псевдо складів.

Використання словникових методів базується на тому, що контролюють не окремі частини слів, а відразу цілі слова.

Особливість застосування автокореляційних методів полягає в тому, що для контролю тексту як нормативну базу використовують сам текст, тобто його контроль на основі цього ж таки тексту. Використання кроскореляційних методів полягає у використанні заздалегідь підготованих масивів нормативних елементів.

Раніше – кілька десятків років тому – використання поліграмних методів було зумовлене малим обсягом пам’яті тогочасних комп’ютерів. У наш час, коли в пристрої оперативного запам’ятовування можна в повному обсязі записати весь орфографічний словник будь-якої мови, застосовують лише словникові методи. При цьому використовують не автокореляційні, а кроскореляційні методи, оскільки елементи (індикатори), котрі однозначно вказують на необхідність розділового знака (наприклад, сполучники а чи але всередині речення однозначно вимагають коми). Ці індикатори названі формальними. Крім них, існують і такі, що вимагають попереднього автоматичного морфологічного, синтаксичного та семантичного аналізу. Оскільки не всі з цих видів аналізу під силу сучасним СР, то контролюють у системі „Редактор” лише формальні індикатори. За межами контролю залишаються однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти тощо.

Виходячи з характеру індикаторного принципу, СР „Редактор” не розставляє розділових знаків сама, а лише вказує на місця ,де можливі помилки. Правильність розділових знаків, поставлених людиною, для СР є остаточною і контролю не підлягає.

СР працює за таким основним алгоритмом: якщо в реченні є пунктуаційний індикатор, біля якого не стоїть потрібний розділовий знак, то система повідомляє користувачеві, що тут помилконебезпечне місце і надає інформацію, потрібну для виправлення.

У СР „Редактор” для утворення масиву індикаторів розроблена спеціальна СКБД.

Кожен запис у ній має такі поля:

- пунктуаційний індикатор (ланцюжок літер);

- парний індикатор (ланцюжок літер, коли він є);

- позиція розділового знака стосовно індикатора;

- позиція розділового знака стосовно парного індикатора;

- потрібний розділовий знак (один або два);

- повторюваність індикатора;

- пунктуаційна ситуація;

- (одно-, дво- чи n-стороння);

- наявність прийменників перед індикатором;

- винятки (перелік слів, які накладають обмеження на застосування індикатора);

- пояснення пропонованого пунктуаційного виправлення.

Сумарна кількість записів у такій СКБД становить кілька сотень. За прогнозом при вичерпній кількості індикаторів вона не повинна перевищувати 1 тис. записів.

5.2 Норми для рівня морфем