Про всім відому підліткову конфліктність, або як стати щасливішим

Уже зазначалося, що конфліктність у підлітковому віці зумовле­на, зокрема, пубертатною кризою, тому батькам і їх дітям корисно знати причини напружених і конфліктних стосунків.

В одній із шкіл на батьківських зборах батькам розповідали про фізіологічні та психологічні особливості цього віку. Реакція на . викладену інформацію була несподіваною: вони були вражені по­чутим, оскільки про таке навіть не здогадувалися. Ми часто не зна­ємо, а то й не замислюємося над тим, що переживають наші діти, як вони спілкуються з однолітками, чи почуваються щасливими, тощо.

Отже, що ж притаманне підлітковому віку?

Наведемо деякі положення:

1. Підлітковий період характеризується, насамперед, карди­нальними змінами у фізіології дітей, що пов'язане зі статевим до­зріванням. Розвиток бурхливий й нерівномірний (наприклад,

кровоносна система відстає від значного збільшення об'єму серця; відбувається інтенсивна діяльність залоз внутрішньої секреції. Усе це спричиняє посилене серцебиття, підвищений тиск, головний біль, швидку втомлюваність, які знижують увагу, контроль і самоконт­роль, швидкість і адекватність реагування на педагогічні впливи. У хлопчиків-акселератів вторинні статеві ознаки помітні вже на 11-му році життя, а максимальний ріст відбувається в 13 років. Хлопчики, які пізніше дозрівають (ретарданти), відстають від ак­селератів приблизно на 2 роки. У дівчаток дозрівання розпочина­ється на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків.

2. Нейрогуморальні злятш(«гормональна буря»), їх наслідком
є дратівливість і неврівноваженість підлітків або депресивні реакції,
періодична в'ялість, апатичність (можна пригадати, як часто діти
чують батьківські докори в лінощах, бездіяльності).

3. Зміни в моториці тимчасово порушують гармонію рухів, здат­
ність володіти своїм тілом. Як наслідок, може з'явитися сором'яз­
ливість, почуття незручності.

Разом із якісними відбуваються кількісні зміни: інтенсивний ріст довжини і, маси тіла, який відбувається внаслідок подовжен­ня кінцівок, а ріст грудної клітки відстає від збільшення довжини тіла. Усе це призводить до непропорційності тіла, незграбності, що усвідомлюється й болісно переживається підлітками.

Завдяки бурхливому росту і перебудові організму різко підви­щується інтерес до своєї зовнішності. Підлітки роздивляються себе в дзеркалі, соромляться вугрів, хвилюються, що занадто худі або товсті, що розвиток відбувається «якось не так», тощо. Усе це може спричинити формування почуття неповноцінності або навіть не­врозу.

Нині в пресі багато йдеться про нервову анорексію(навмисне зниження ваги) - розлад, який самостійно підтримується індиві­дом. Виникає звичайно в дівчаток 12-15 років з дещо прискореним темпом статевого дозрівання.

Можливими причинами анорексії є: •

- відмова від їжі (незадоволеність своєю зовнішністю, надли­
шковою, на власну думку, огрядністю);

- викривлене сприймання і хибна інтерпретація зміни став­
лення оточення;

натяки батьків, учителів, що повнота є потворною;

- насмішки ровесників;

- уявлення, що зовнішність не ідеальна.

Одним із важливих чинників, що провокує нервову анорексію, є несприятливі стосунки в сім'ї. Це є привілеєм дівчаток з дисгармо-

нічним фізичним і психічним розвитком, негнучких, стриманих, прямолінійних, надто справедливих, неемоційних. Основи цієї хво­роби формуються в ранньому віці. «Якщо виховувати відразу до їжі, якщо зневажати призначення бути жінкою, якщо не формува­ти почуття гумору, то певна кількість людей у підлітковому віці може опинитись у групі ризику» [10,178]. Нервова, анорексія має певні стадії:

ініціальну;

- активної корекції;

- кахексії.

На ініціальній стадії підліток невдоволення переважно надли­шковою, на його думку, огрядністю всієї фігури або окремих частин тіла (живота, стегон, щік). Він орієнтується на певний ідеал, праг­не схуднути, щоб наслідувати когось із найближчого оточення або популярну особистість.

На стадії активної корекції, коли стає очевидним порушення харчової поведінки, індивід прагне схуднення різними способами. Обирається, насамперед, обмежувальний харчовий стереотип, згід­но з яким з раціону виключаються окремі висококалорійні продук­ти, дотримується сувора дієта, також використовуються різні фі­зичні вправи і тренінги, приймаються великі дози послаблюваль-них засобів, застосовуються клізми, штучно викликається блюван­ня, звільняється шлунок від щойно спожитоїїжі. Цінність харчу­вання знижується. Підліток не здатний контролювати мовленнєву поведінку: у спілкуванні постійно звертається до тем схуднення, дієт і тренінгів.

На стадії кахексії можуть виникнути ознаки дистрофії: змен­шення маси тіла, сухість і блідість шкірного покриву тощо. У стані крайньої кахексії деякі хворі помирають від ослаблення серцево-судинної діяльності [ЗО].

Профілактика нервової анорексії починається на рівні встанов­лення гармонійних сімейних стосунків. Батьки мають інформува­ти дитину про небезпеку, відверто спілкуватися, наприклад, на тему, якими є моделі без гриму та якими «привабливими» вони були в підлітковому віці.

При виявленні симптомів анорексії, особливо якщо почали­ся розлади менструального циклу, батьки мають проконсульту­ватись у лікаря-психіатра, оскільки домашнє лікування або в умовах відділення гастроентерології призводять до небезпечно­го погіршення психічного стану, фізичного здоров'я. Після лі­кування дівчатка потребують періодичного обстеження психо­лога, оскільки психотравми, періоди депресій можуть призвести

до рецидиву (повернення) захворювання. Якщо ознаки анорексії виявляються в хлопчиків, у більшості випадків це симптом психіч­ного захворювання, то необхідно звернутися до психіатра [ЗО].

Невротичними розладами апетиту є не тільки його зниження, а й також підвищення - «ненажерливість», або булімія, що вини­кає, як правило, на тлі поганого настрою. Як тільки дитина з ки­мось посвариться, тут раптом їй дають смачне печиво, солодкий сік — і негативний настрій зникає. Згодом вона починає об'їдатися сма­чненьким. Поступово негативна харчова поведінка закріплюєть­ся, дитина стає лінивою, товстою, пасивною. На жаль, цих дітей більшає, і причина не лише в переїданні, гіподинамії, а в неврозах, замаскованих під ненажерливість [9].

А тепер про спілкування між підлітками. Підлітковий вік дуже специфічний, що впливає на спілкування між дітьми. В умовах під­літкової кризи спостерігається вибух неслухняності, негативізму, критиканства, грубості, жорстокості в поведінці дітей. Найбільш типовою передумовою конфліктної поведінки є афект неадекват­ності, тобто суперечність між самооцінкою та оцінкою батьків, учителів, інших дорослих. Як правило, ця позиція зміцнюється товаришами, думка і ставлення яких дуже значущі. Причиною афекту неадекватності є:

1) стилі виховання в сім'ї, особливо авторитарний (відсутність права голосу, пригнічується прагнення до самостверджен­ня), ліберальний та ігноруючий (відсутність контролю, бай­дужість до особистості дитини);

2)слабкі навчальні успіхи і, відповідно, критичні зауваження вчителів і батьків, що спричиняє протестну поведінку, яка., ще більше посилює караючі санкції з боку дорослих [2]. Класичною причиною конфліктності підлітків, здебільшого хлопців, є посилення впливу на них «чоловічого кодексу» і «това­риського кодексу». Тоді вони активно засвоюють статеву роль як умову самоствердження в групі однолітків. Через вплив негатив­них стереотипів типовими рисами такої чоловічої ролі стають бру­тальність, грубощі педагогам (прояв незалежності, «реакція еман­сипації»), агресивність у стосунках з однолітками, кругова порука тощо, що може стати компенсацією слабких успіхів у навчанні (все ж таки самоствердження!), а отже, досить стійкими поведінкови-

ми стереотипами.

Поширеними серед підлітків є конфлікти лідерства, які вияв­ляються в боротьбі двох-трьох лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують групи хлопчиків і дів­чаток. Може бути конфлікт трьох-чотирьох підлітків з класом або

конфліктне протистояння одного школяра й класу. Хлопці змага­ються за лідерство в групі, за успіхи у фізичній та інтелектуальній сферах, за дружбу і прихильність. У дівчат суперництво рідко пов'я­зане з успіхами в праці або спорті. Через більш раннє статеве дозрі­вання головними в них є стосунки зі старшими хлопцями, унаслідок чого між ними виникають конфлікти за їх прихильність [5].

Шлях до лідерства у підлітковому середовищі пов'язаний з де­монструванням зверхності, цинізму, жорстокості, безжальності. Один із парадоксів навчально-виховного процесу полягає в тому, що дитина більше, ніж дорослий, схильна до стадності, немотиво­ваної жорстокості й цькування оточення. Це також жорстоке внут-рішньогрупове суперництво, боротьба за владу, за сфери впливу між різними групами підлітків (часто без правил) і так звана «немоти­вована агресія», часто спрямована на сторонніх, абсолютно невин­них людей.

Генезис агресивної поведінки зумовлений, насамперед, дефек­тами соціалізації. Наприклад, було виявивлено позитивний зв'я­зок між кількістю агресивних дій у дошкільників і частотою бать­ківських покарань, тому покарання є моделлю конфліктної пове­дінки [5].

Чинником агресивності є статева ідентифікація, тобто сприй­мання себе схожим на інших людей. Хлопці, спостерігаючи за по­ведінкою дорослих чоловіків, наслідують їх. Спотворюється ідеал маскулінності, коли підліток вважає, що справжній чоловік має бути сильним, жорстоким, бездушним (агресивна поведінка - нор­мальний вияв мужності). Відверте спотворення ідеалу справжньо­го чоловіка виявляється за потреби захистити свою честь, мужність. Тоді використовується, насамперед, агресія, щоб довести собі та іншим, що він «справжній чоловік», «мачо» [47].

Вплив групи є також вирішальним чинником формування аг­ресії. Те, що підліток не зробив би сам, він зробить у групі. Групо­вий тиск на нього не тільки сильний, але й визначальний.

Важлива роль у формуванні агресивної поведінки належить за­здрості, яка, заК. Муздибаєвим, є ворожим почуттям, яке вини­кає тоді, коли індивід не має того, чим володіє інша людина, і при­страсно бажає мати цей предмет [13].

За Г.А. Гайдукевичем, хлопці вдаються до агресії в процесі су­перництва, усвідомлюючи низький рівень свого статусу і неможли­вість досягти лідерства. У невстигаючих заздрість часто виникає до тих учнів, які вчаться на «добре» й «відмінно» [13].

Зауважимо, що, крім цих чинників агресивності, на сучасного підлітка впливає існування в складному за змістом світі, що

пов'язане з прискоренням науково-технічного прогресу, інформа ційним бумом, що чинить негативну дію на свідомість підростаючо­го покоління, у якого ще не виробилась стійка життєва позиція, економічними й екологічними кризами, які викликають у дітей почуття безнадійності й роздратування. Розрізняють такі види агресивності.

1. Захисна агресивність. Вона виникає, як правило, через по­
рушення розвитку в ранньому віці. Основна функція - захист від
зовнішнього світу, її вияви: часта конфліктність, лайливість, дра­
тівливість, викрики, перебільшенатенденція до лідерства.

2. Повідомлення про свої потреби, заява про себе, встановлення
свого місця у світі. Непрямі агресивні вияви: образи, крадіжки, під­
бурення до агресії інших тощо. Основна функція такої агресії - ба­
жання заявити про себе, прагнення вийти з-під контролю дорослих.

3. Деструктивна агресивність (потяг до використання слів
анальної тематики («туалетних»); руйнівних дій (рвати, різати);
проявів непрямої агресії; радості при руйнуванні чогось тощо).

4. Демонстративна агресивність - бажання привернути до себе
увагу соціальне несхвалювальними засобами (крадіжки, брехня та
ін.), вияв вербальної агресії, критичне ставлення до зауважень
тощо. Іноді це відбувається без агресивності.

Особливе місце посідає вербальна, або мовленнєва, агресія.

Підліткове мовлення розглядається як особливий, своєрідний пласт загальнонаціональної мовленнєвої культури [47]. Тоді є зро­зумілим, чому вербальна агресія, зокрема інвективне (лайка) сло­вовживання, трансформується в якісно інші за своїми цілями й мотивами мовленнєві явища, наприклад, дружні жарти, підбадьо­рювання, засіб встановлення контакту («Привіт, падло!»). Адре­сат тут не образиться і відповість так само. Отже, вживання інвек­тиви можуть бути демонстрацією віртуозного володіння лайливою лексикою [34].

Відмінності між виявами вербальної агресії в хлопців і дівчат значною мірою зумовлені тендерними суспільними ролями та соці­альними стереотипами. Як наслідок, у соціумі утверджується тен­денція до егалітарності, коли заперечується домінування однієї статі над іншою, пропагується їх рівність. Тоді проблема лихослі­в'я набуває підвищеного «екзистенціального статусу» [35].

У молодших підлітків агресивність поведінки насамперед ви­значається стосунками з групою ровесників (прийняття - не­прийняття, схвалення -несхвалення), демонстративністю поведін­ки, бажанням виставити себе «напоказ» (О.М. Кікінеджі, Л.А. Ши-рокорадюк). Об'єктами лайливої лексики є тіло, зовнішність, ха-

рактер і соціальний статус, розум, психопатологія і кримінал. Ос­нова агресивних проявів — роздратування й аутоагресія. Фемінінні хлопчики з низькою самооцінкою більш тривожні і тому, як пра­вило, не вдаються до лихослів'я. Навпаки, маскулінні підлітки менш контактні, дружелюбні, агресивніші, постійно демонструють негативну лексику.

У12—13 років усі форми агресії більше виражені в хлопчиків. У 13 років демонстративна поведінка обох статей здебільшого про­являється у фізичній агресії, де її основою є підозрілість, яка ви­значає дратівливість, зумовлює образи, негативізм, непряму агре­сію. У14 років основним видом агресії є вербальна. Хлопчики, які орієнтуються на гіпермаскулінні якості чоловіка-« мачо » показу­ють, хто краще вміє лаятися. У дівчаток (порівняно з хлопчика­ми) до 14-15 років формується стійка тенденція - значно більший негативізм і підозрілість. Зростає вербальна агресія: якщо серед 10—11 -річних схильні до неї 50% респондентів, то у 12—14-річних - понад 70%. Мовленнєва агресія старших підлітків більш воро­жа, витончена, прихована (активні злісні наклепи, іронічні заува­ження, вимоги й погрози в маскулінних хлопчиків і дівчаток, па­сивний - у фемінінних).

Вербальна агресія характерніша для дівчаток, фізична - для хлопчиків. Дівчата усвідомлюють, що фізична агресія більше за­суджується. .

Отже, підліткове лихослів'я є, з одного боку, механізмом пси­хологічного захисту (емоційна розрядка), а з іншого - демонстру­ванням дорослості: як дружній жарт або підбадьорювання, своє­рідний пароль, щоб показати себе людиною без комплексів, при­вернути до себе увагу, продемонструвати статеву зрілість і компе­тентність.

Проте, шановний читачу, ми маємо повсякчас пам'ятати сло­ва класика російської літератури Ф.І. Тютчева: « Нам не дано пред-угадать, как слово наше отзовется» [35, с. 196]. Щоб довести істинність цих слів, варто згадати дослідження І.Б. Белявського, який 17 років вивчав групу своїх співробітників. Виявилося, що колене вимовлене або почуте слово впливає на генотип. Результа­том є не просто передача видозмінених генів потомству, а й зміна власного генетичного коду, який впливає на темпи старіння і три­валість життя. Дослідження двох груп людей одного віку, одна з яких - принципові багаторічні лихослівники, а друга - хто не вживав інвективи, показало, що в перших швидко з'являються вікові зміни на клітинному рівні, далі - різноманітні хвороби, чого не було помічено в другій групі. Зокрема, організм 50-річної

вчительки російської мови, незважаючи на нервову роботу, ви явився молодшим за її паспортний вік на 13-15 років [35]. Отже, є над чим замислитися. На жаль, молодь надто часто вибирає гру­бість, зокрема, інвективу. А демонстрування грубощів свідчить про невігластво, відсутність елементарної культури - і не тільки. В.С. Миловатський з цього приводу пише: «Мертвим тхне від ли­хослів'я, яке й знищує все навколо. Діти, які виростають у тако­му середовищі, розвиваються неповноцінними психічно, розумо-во, культурно. Виростаючи, вони стають несамовитими у своїй агресивності. І тоді словесний сморід від них заражає інших: ото­чуючі зазнають стресів, підвищується тиск, з'являється біль у серці, псується настрій - заподіюється велика шкода здоров'ю.

Культура в дикому полі чортополоху не може нормально розви­ватись і деградує. Поширюється безмовність, різко знижується ко-мунікативність, особливо на культурному й духовному рівнях, її витісняє вульгарність, хамство, грубість - атрибути зони, табору, виродження.

Лихослів'я, насамперед, руйнує особистість. Втрачається ори­гінальне, видатне. Воно налаштоване на пересічність і прагне всіх підігнати під себе, зробити сірою масою. Воно позбавляє думку зле­ту» [35, 182].

Золоте правило етики говорить: «Стався до іншої людини так, як хочеш щоб вона ставилася до тебе». Грубий жарт, нетактовний вислів може відразу зруйнувати дружбу, яка формувалася роками, тому не можна забувати стару істину - ніщо так боляче не ранить, як слово.

Як бачимо, проблем у дітей підліткового віку більше, ніж до­статньо. Як же їх позбавитись і стати трохи щасливішим? Виявля­ється, щастя має три складові:

1) улюблена справа (навчання або робота); 2)сприятливе особисте життя (дружна сім'я, вірні друзі, спіл­кування з людьми); З) міцне здоров'я.

Важливо допомогти молодій людині оволодіти мистецтвом дру­гої складової. На жаль, легше опанувати чотири правила арифме­тики і закони фізики, ніж навчитися бути щасливим в особистому житті.

А бути щасливим можна завдяки самовихованню. Академік Д.С. Лихачов підкреслював, що отримати хороше виховання мож­на не тільки у своїй сім'ї, або в школі, але й ... у самого себе [26].

Перша умова самовиховання — пізнай самого себе. Недаремно ще дві тисячі років тому давньогрецький філософ Сократ звернувся

до людини із закликом: « Пізнай саму себе!». Тільки пізнавши себе, свої особливості, характер, здібності, людина може вдосконалюва­тись і змінювати себе.

Будь-яка людина може і зобов'язана керувати своїми діями, почуттями. Тут доречно навести приклад життя А.П. Чехова, який від природи був запальною людиною, але став делікатним і тактовним завдяки самовихованню. Мабуть, не випадково один із героїв Чехова рахував про себе до 100, щоб уникнути емоцій­ного спалаху. Це старий, але перевірений рецепт, спробуйте! І. С. Тургенєв рекомендував у разі відчуття роздратування прове­сти 10 разів язиком по піднебінню. Психологічний зміст цих ре­цептів у тому, щоб відстрочити роздратування, ніби розрядити себе.

У Ільфа і Петрова є фраза «Дихайте глибше, ви схвильовані». У цій жартівливій формулі є певний фізіологічний смисл. Коли лю­дина схвильована, відбувається спазм судин, обличчя блідне, мен­ше крові потрапляє до судин головного мозку. Глибоке дихання посилює кровообіг, покращується кровопостачання головного мо­зку. Так що дихати глибше дійсно корисно.

Як правило, у людини (мається на увазі звичайна людина, а не безсовісний нахаба) після спалаху роздратування виникає каяття, засмучення: «Через якусь дрібницю і з людиною посварився, і сам засмучений». Такий самоаналіз корисний, оскільки надалі допо­може втриматись від спалахів гніву.

Може бути й інша ситуація: хтось на тебе нагримав, незаслу-жено образив, і неприємні думки не залишають у спокої. Слід пере­ключити увагу з душевних переживань на фізичні дії. Зокрема, по­грати у футбол, волейбол, нарубати дров, вимити підлогу, приби­рати квартиру тощо. У нагоді стане улюблена справа, заняття, хобі [26]. Відбувається «розрядка в дії» - вихід негативних емоцій ком­пенсується виконанням певних дій.

Є ще один досить надійний засіб для попередження непотрібно­го нервування, невиправданих образ і сварок, для зняття напру­ження. Це сміх, жарт, гумор. Цікаво, що люди, які полюбляють жарти, не тільки рідше хворіють, але й швидше одужують. Війсь­кові лікарі давно помітили, що в арміях-переможницях виникає менше хвороб, ніж в арміях, які зазнають поразки.

Не забувайте усміхатися. Це автоматично викликає позитивні зміни у фізіології. Знаменитий співак Л.Й. УтьоСов говорив, що посмішка молодить і прикрашає людину, а зловтіха її старить і спотворює. Зверніть увагу: заздрісники завжди>худі, виснажені люди, а добряки завжди виглядають здоровими [26].

Отже, будемо вважати, що у вас є ліки від дратівливості. А що робити підліткам, які потерпають від власної сором'язливості? їм можна порадити:

1)намагатися реально себе оцінити (достоїнства і недоліки). Переконатися, що, можливо, це тільки здається, що всі зве­ртають увагу;

2) поставити перед собою конкретне завдання - кожен день роз­
мовляти з новою незнайомою або малознайомою людиною,
наприклад, з молодшою за віком;

3) виконувати спеціальні дихальні вправи, які допомагають
зняти напруженість;

4) звернутися по допомогу до друга.

Важливе значення має самонавіювання - ефективне в боротьбі проти шкідливих звичок і невпевненості в собі. Оволодіти навичка­ми корисного самонавіювання допоможе аутогенне тренування [26]. •

Отже, щоб діти були щасливішими, слід змінити стратегію вла­сної поведінки, бути гнучкішими в спілкуванні з ними.