Діти і батьки

Існує міф про щасливе і безтурботне дитинство, хоча дитяча безтур­ботність дійсно має право на визнання як міра відповідальності. Насправді діти мають менше можливостей для волевиявлення, ніж дорослі, які, наприклад, через сімейну сварку можуть покинути дім, навіть, тривалий час знаходитися поза ним (у сімейних буднях, на жаль, вистачає таких нездорових прозаїчних ситуацій, які сприй­маються оточенням здебільшого без осуду). Якщо так вчинять діти, то це саме оточення без вагань їх осудить і назве «важкими». Зрозу­міло, що сімейні конфлікти не є неминучими, але від доброго життя з сім'ї не втікають. Відома формула «Діти батьків не вибирають» має свій, менш відомий, антипод - « Батьки дітей не вибирають », унас­лідок чого на спільній життєвій території окреслюється складне ме­реживо індивідуальних сімейних взаємин. Банальна істина «Необ­хідно рахуватися з інтересами кожного в сім'ї» стає для багатьох її членів нездоланним психологічним бар'єром, що влаштовує, перед­усім, дітей (мене не чіпають, і добре). Недоліки в дитячій поведінці та діяльності - це дзеркальне відображення відповідних батьківських проявів, які в умовах несприятливих навчально-виховних реалій часто є зухвалими, агресивними. Поширена серед батьків думка про те, що виховання жорстокості допоможе дитині в житті, не враховує іншого: жорстокість потенційно має зворотний ефект. Діти критич­но оцінюють своїх батьків, навіть засуджують їх вади, але коли до­рослішають, то, як правило, поводяться аналогічно. Причина одна: відсутність позитивних зразків; тому негативні традиції сімейного спілкування мають виразні сприятливі перспективи.

Давно помічено: хочеш побачити свою обраницю (обраницю) у недалекому, а ще краще — в далекому майбутньому, то придивися до

11 матері (батька); хочеш зрозуміти справжнє, а не удаване ставлен-п я вже до себе, то також оціни їхнє ставлення до їх матері (батька). Дошкільний вік. Важливими його складниками є вікові норма-ти пні кризи (1 року, 3 років, 7 років), де позитивні особистісні утво­рі'І шя приховуються за кожним негативним симптомом. Це своє­рідні гойдалки, де перевага негативної симптоматики передбачає консервування позитивної і навпаки. Як наслідок, у системі симп-томокомплексу вікових нормативних криз треба знати, передусім, негативну симптоматику, наприклад:

1. Криза 1 року (Д.С. Виготський):

• становлення ходи, мови (латентний період - 3 міс.), афекті в
і волі (гіпобулічні реакції; перші акти протесту, опозиції);

• розвиток автономної мови (фонетична та смислова складові,
аграматичність):

- артикуляційне та фонематичне вона не збігається з мо­
вою дорослих;

- її значення також не збігається зі значенням слів дорос­
лого;

- відбувається паралельне розуміння мови дорослого.

2. Криза 3 років (Л.С. Виготський):

9 позитивний симптомокомплекс:

- почуття гордості за власні досягнення як основа роз­
витку домагань дитини, системи цілепокладання;

- усвідомлення власного «Я» як основа розвитку само­
свідомості;

- розвиток уяви як основа розвитку пам'яті і мислення,
особистісного становлення («очищення»), що особли­
во підкреслює чистоту дитячих відносин, чутливе
сприймання дитиною негативних проявів соціальної
дійсності, передусім у сім'ї;

• негативний симптомокомплекс (семизір'я):

- негативізм (заперечна реакція на особу, яка висловлює
заборону);

- упертість (заперечна реакція на заборону);

- свавілля;

- протест-бунт;

- деспотизм;

- знецінення вимог дорослих;

- гонорливість.

3. Криза 7 років [4]:

• позитивний симптомокомплекс:

- домагання ролі дорослого;

- усвідомлення ролі школяра;

- прагнення до самостійності;

- переживання власних успіхів або невдач;

- співпереживання, часткова втрата дитячої безпосеред­
ності;

• негативний симптомокомплекс:

- блок «пасивного самоствердження» в системі соціаль­
них відносин: характеризується прямою протидією
впливам оточення шляхом вибору обмеженої кількості
позицій опору (впертість, негативізм);

- блок «активного самоствердження» в системі соціаль­
них відносин, якому притаманне прагнення до вибору
необмеженої кількості позицій опору, що принесли б
максимальний результат для задоволення власних по­
треб (дратівливість, хвалькуватість, хитрощі);

- нейтральний блок, який полягає у невмінні або в неба­
жанні зосередитися на процесі виконання діяльності,
предметах і явищах навколишньої дійсності (лінощі,
недбалість).

Діти постійно сигналізують батькам про власні проблеми, але відсутність зворотного постійного і вчасного зв'язку формує в них звичку їх самостійно розв'язувати (не завжди правильно і адекват­но). Згодом батьки самі наполегливо шукатимуть контакту, але не отримують його. Буденне правило «Колись доведеться платити за життєві прорахунки» укотре спрацьовує.

Діти навіть заявляють батькам про бажання мати братика (се­стричку): 1) якщо ці прохання припинилися, дитина вже їх не хоче; 2) якщо така п о дія трапилася, то потенційно можливими в майбу­тньому спілкуванні дітей є болісні кризові явища (заздрість, рев­нощі, агресія) і п'ятирічна різниця є вихідним віковим інтервалом для їх появи.

Заглиблені в іграшковий світ, діти прагнуть від батьків розумін­ня . І добре, що ігрові бажання задовольняються, але дитяча примха має бути безсилою перед батьківською волею. Не в кількості ігра­шок полягає дитяче щастя, і не обов'язково постійно купувати їх. Потрібно їх чергувати, зокрема, тимчасово приховуючи старі, зда­валося б, набридлі, які потім сприймаються як нові, але більш ба­жані, оскільки призабуті. У придбанні іграшок часто спрацьовують несприятливі стереотипи. Зростає в сім'ї хлопчик, то купимо йому автомат або дитячу машинку. Уявлень на «більше» не вистачає -ще потрібні кулемет, пістолет, бомба, граната, міна... А потім диву­ємося, що формується руйнівник з агресивним світосприйняттям.

Дівчинці придбаємо ляльку. І знову уявлення вичерпуються, хоча є дитячі ігри, які розвивають мислення, координацію рухів (лото, конс­труктори) тощо, реалізуючи своє безпосереднє призначення, зокре­ма, формування фізичної і психологічної готовності до школи.

. Дитину можна змусити вчитися і ніколи - гратися. Мабуть, тому природа дитячої гри завжди вабила дослідників своєю таєм­ничістю (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Ж. Піаже та ін.).

Молодший шкільний вік.У цьому віці чекають конкретних реко­мендацій, порад, однак дорослі не поспішають, оскільки їм часто хо­четься, щоб все робилося з першого погляду, негайно. Щоб заглядали в очі й тихо поводилися вдома і в школі. А як бути з тими, хто проте­стує? Ще А.С. Макаренко зауважував, що остерігатися треба, перед­усім, тихеньких, у яких душа «під замком», Не треба боятися своєрі­дності, у якій часто вбачають неслухняність, того що дитина надто активна чи повільна, а то й, ніде правди діти, надто «розумна».

А «незручні» діти! Завжди щось забувають, але добре пам'ятають те, що їм потрібне. Ось де сила справжньої мотивації і ключ до загадок навчально-виховної проблематики. Вони непосидючі, навіть бешкет-ливі, але можуть упродовж дня тримати в затисненому кулачку ма­мине фото і потайки цілувати його. Зім'ята, забруднена світ лина для них найкраща, бо то мама-порадниця, мама-помічниця. Доречно тут згадати російського психіатра П. Ганнушкіна (1875-1933), який, спираючись на висновки французького дослідника Т. Рібо (1839-1916), зауважив, що поняття «нормальна особистість» є поєднан­ням протилежних, таких, що виключають одна одну, якостей.

Діти страждають через буденні деформовані уявлення, що вони - «пластилін», «сирий матеріал» тощо, що лише наголошує на беззахисності, виправдовує домінування батьків, які внаслідок не­обмеженої влади вже наперед налаштовані на авторитарні взаєми­ни як з олов'яними солдатиками або підданими короля [О. Сидор-кін, 1992]. Як наслідок, формується позиція «безвідмовної дити­ни » з усіма наслідками фізичної і духовної слабкості, а в дорослих —• власна безкарність, звідки недалеко і до насилля над дітьми, які не игодні, але не зважаться публічно бунтувати. Вони незадоволені за «кулісами» (на вулиці, у школі), аби лише не прогнівати батьків. Так зароджується феномен «подвійної моралі». Найбільш уперті з підлеглих можуть далі домагатися справедливості, проте, перебу­ваючи у Меншості, «здаються», але не тому, що їх переконали, а через страх, відчай, безсилля щось змінити тощо.

Неприпустимо недооцінювати дітей, але не можна їх і переоці-11 Іовати. Рухливість і тривале терпляче сидіння за робочим столом; навчальна діяльність як необхідність - усе здається стражданням,

а гра — такою привабливою, що манить у минуле, дошкільний вік. Діти здаються смішними, кумедними, навіть абсурдними, потре­буючи допомоги. Ось де знаходяться витоки гіперопіки!

Підлітковий вік. Він звичайно наділяється ознаками типу «пере­хідний», «важкий», «непередбачуваний», які вказують на проблем­ність у навчанні і вихованні, а отже, підлітка потрібно тримати у «за­лізному кулаці»... Але хіба в молодшому шкільному віці відсутні схожі тенденції? Нині, мабуть, важко знайти витоки недоброзичли­вого ставлення до підлітків, які, мовляв, створюють суцільні непри­ємності, і лише згадка про них спонукає до конфронтації. Батьки схильні вважати їх «важкими», оскільки способи визначення підліт­ками власної життєвої позиції та її захисту вже не відповідають тради­ційним уявленням про слухняних і дисциплінованих молодших шко­лярів, готових за першою вказівкою виконувати настанови їх Велич­ності . Підлеглі вже осміліли, бунтують, не визнають сліпої покірності, бо вони прагнуть свободи, за яку попередні покоління у протистоян­нях з ворогом не жаліли навіть життя, їх звичні позитивні якості втрачають привабливість, знецінюються, проте вади вважаються аб­солютами. Як «чомучки» 3-5 (6) років, вони ставлять якісь «не­звичні», «незручні», «претензійні» («на межі фолу») питання, але батьки прагнуть до повної перемоги, і байдуже, що вона отримана на розчавлених, хоч і хибних, підліткових позиціях.

У житті завжди настає час, коли хочеться самостійно прийняти рішення, хоч і неправильне, але своє і вистраждане. Добре, коли демонструються вольові якості, нехай навіть такі, що базуються на демагогії. Правило «вчитися на власних помилках» у підлітків до­мінує, і з ним слід рахуватися. Усвідомлення правила «вчитися на чужих помилках» відбудеться згодом, а зараз є своє «Я» і бажано, щоб усі інші дорослі якщо не заважали, принаймні менше давали про себе знати. Батькам краще відступитися, даючи підліткам шанс для вияву власної гідності. І, навпаки, форсовані, часто непідготов-лені впливи на підлеглих-бунтівників (бо хіба це рівноправні « про­тивники! ») призводять до зростання їх опору і стабілізації характе­ристик типу некерованих, «важких». Проте не потрібно створювати про них фільми жахів, оскільки дійсним жахом є низька психологі­чна культура дорослих, які вбачають у різних домаганнях підлітків особисту загрозу, унаслідок чого зростає прагнення «зберегти облич­чя» шляхом погроз, навіювання страху. Однак сучасні підлітки, які так активно протестують проти сваволі, не підозрюють, що, ставши батьками, здебільшого продовжать їх авторитарні традиції.

Навчально-виховна ситуація ускладнюється тим, що характе­ристика підліткового віку часто містить лише аналіз усього інтер-

Іншу, у якому умовно можна виокремити молодших, середніх І стар-111 их підлітків. Унікальність цього віку полягає в тривалості та не­однорідності, у сприятливих умовах для міжособистісної взаємодії її межах шкільного дитинства, наприклад, підлітки 5-6 класів пра­гнуть спілкуватися з дітьми 1—2 класів, 6—7 класів — з 2-3 класів.

Підлітковий період не є кризовим. Таким є перехід до нього, або криза 13 років, яка характеризується загостренням негативного с.и мптомокомплексу.

Криза 13років (хлопчики) [5]:

1. Основний негативний симптомокомплекс:

- блок «ПС» (упертість як неслухняність, негативізм);

- блок «АС» (дратівливість, хитрощі, хвастощі, лихо­
слів'я);

- блок «НН» (недбалість, байдужість, лінощі).

2. Супутні ознаки негативного симптомокомплексу: індивіду­
алізм, корисливість, агресивність, пристосовництво, жорс­
токість, пізнавальна обмеженість.

3. Основний позитивний симптомокомплекс: уміння самооцінки,
оптимізм, домагання ролі дорослого, уміння співпереживати.

4. Супутні ознаки позитивного симптомокомплексу: гордість
за власні досягнення, уміння співпрацювати, переживання
власних успіхів або невдач, усвідомлення ролі школяра,
прагнення самостійності, старанність, уміння самоконтро­
лю, мужність.

Криза 13років (дівчатка) [5].

1. Основний негативний симптомокомплекс:

- блок «ДС» (зарозумілість, упертість як неслухняність);

- блок «АС» (дратівливість, хитрощі, пізнавальна обме­
женість, агресивність, лихослів'я, корисливість);

- блок «НН» (недбалість, байдужість, лінощі).

2 . Супутні ознаки негативного симптомокомплексу: індивідуа­лізм, негативізм, корисливість, пристосовництво, жорстокість.

З. Основний позитивний симптомокомплекс: усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності, домагання ролі дорос­лого, уміння співпереживати, мужність.

4.Супутні ознаки позитивного симптомокомплексу: старан­ність, уміння співпрацювати, переживання власних успіхів або невдач, оптимізм, гордість за власні досягнення, відвер­тість, дисциплінованість.

Отже, уявлення про проблемність підлітків спричинені, з одного боку, внутрішньою логікою психічного розвитку, а з іншого - інер­ційним ставленням до них дорослих як до молодших школярів і

«проблемністю» та «важкістю» сімейного оточення, яке часто ігно­рує їх прагнення до розуміння.

Ранній юнацький вік. Він співвідноситься зі старшокласника­ми. У його виділенні в інтервалі 15—17 років як окремого періоду є штучність. Тут дійсно формується найбільш складний, вищий ме­ханізм цілепокладання, який виявляється в певному задумі, плані життя людини (С. Л. Рубінщтейн), життєвій меті (О.М. Леонтьєв), загальному досвіді свого буття (О. Дробшщький), проекті мети (Г.Батищев). Усвідомлення незворотності плину часу, розуміння скінченності власного існування змушує замислюватися над сен­сом життя, перспективами свого майбутнього. Однак для батьків --це проблема «дорослих дітей », у ставленні до яких типовими є упе­редженість, критиканство, 3 ними вже не виконаєш ролі монарха, де піддані їх Величності готові миттєво виконати відданий наказ. Вони самі вимагають поваги, особистішої і професійної самореалі-зації. Часом, дише спробувавши, розчаровуються в життєвих пла­нах, у собі, в оточенні і, замість того щоб мобілізуватися, іноді схи­ляються до сумнівного вибору. Як старшокласників, їх потрібно розглядати в останній фазі підліткового віку (молодший шкільний вік також тривалий, що не є підставою для виокремлення у 3-4 класах особливого періоду), і хоча для них нестерпні прямі бать­ківські спонуки, втручання в справи, але вони потребують більше допомоги, а не розуміння, як це було раніше.

. Негативні тенденції в дошкільному і шкільному віці ніколи не були для вчених чимось новим. Дитинство - це завжди відображення соціальних процесів у дорослій спільноті. Його сучасна соціальна си­туація розвитку ускладнюється незав'ершеністю прогнозів особиетіе-ного розвитку, за що нерідко відсутня будь-яка відповідальність, від­вертим скептицизмом, що практично деформує факти, замовчує їх з кон'юнктурних причин. До такої логіки подій дорослі виявилися не готові, особливо старші покоління (дідусі, бабусі), для яких різні сус­пільні трансформації залишаються здебільшого на рівні констатації фактів, з необхідністю яких вони погоджуються або не погоджують­ся, прагнучи осмислити їх на засадах уже сформованих власних осо-бистісних утворень, їм складно примиритися з дійсністю, яка часто суперечить тій, яка була в їхньому дитинстві. І, навпаки, сучасним дітям не потрібно пристосовуватися до новітніх соціально-економіч-них реалій: вони органічно поєднані з ними. Вічна проблема «батьків і дітей» у ситуації перетворення країни на велетенську ярмарку, де одні виконують роль успішних І неуспішних продавців, а інші — при­речених покупців-, посилюється внутрішньою економічною і політич­ною нестабільністю, духовним і матеріальнішу! розшаруванням.

Формула «Діти тепер не ті, які були раніше» актуалізує пробле­му з'ясування психологічного змісту сучасних негативних особис-тісних новоутворень, властивих у дитинстві будь-якому віковому періоду.

1. «Мультикове світосприймання»

Його вплив на дитячу психіку давно вивчається в Росії (І. Мєд-ведєва, Т. Шишова, 1994). Воно культивується не тільки мульт­фільмами, але й будь-якими фільмами - художніми, документаль­ними тощо, які пропагують насилля, зверхність фізичної сили. Про­заїчне правило «Сприймають важко там, де треба мислити» спра­цьовує бездоганно, бо для споглядання протилежних явищ досить піддатися рухливій стихії. Комфортне сприймання екранних бійок, сцен жорстокості тощо та їх перенесення у реальність знижує мож­ливість співпереживати скривдженим, хоч і негативним персона­жам, блокує вольове зусилля, не залишаючи шансів для позитив­ного самоствердження в реальному, а не придуманому світі і, зреш­тою, нівелює моральне становлення особистості.

2. Лайливість і брутальність

Уперше лайливі і брутальні слова без розуміння їх змісту діти оживають у 3—4 роки, передусім у сім'ях, де вони звичні в спілку-шшні, У дошкільному віці накопичується пасивний лайливий і бру­тальний словник. Асоціація «поняття - зміст» формується на по­чатку молодшого шкільного віку, унаслідок чого цим словам нада­сться особлива агресія, спрямована на остаточне приниження і мо-I >а льне знецінення партнера. Згодом їх використовують як звичайні мовленнєві елементи.

Динаміка лайливості і брутальності прогресує, причому її дру­гий пік припадає на кінець другого — початок третього року навчан­ня. На традиційне соціальне тло, низький рівень культури якого лавжди визначався дорослими, поступово нашарувалося лихослі­в'я соціального тла 1990-х років, позначеного неприхованою агре­сії вністю. Якщо тоді цебула характеристика, передусім екстрема-л ьних ситуацій, то тепер - звична ознака неконфліктного спілку-Іііі пня, яка тлумачиться дітьми як прояв дорослості.

Водночас діти можуть протестувати проти лайливості і бруталь-Іюсті батьків, однак осуджують аналогічно, сподіваючись так по­долати зло. Здається, грюкнув кулаком по століу додав «міцне сло­во» - і проблеми оперативно самостійно розв'язуються, тим біль­ше, що цих ситуацій в сімейних буднях вистачає, а діти - не тільки вдячні глядачі та слухачі, а також активні їх послідовники: вони стають дратівливими з приводу і без нього, додаючи вже щось від себе, часто жорстоке.

Лайливість і брутальність гармонічно входять у формування зразкового життєвого образу, який, розмахуючи кулаками, демон­струє вражаючу розсудливість і витривалість: 1) чоловік - це фізич­но розвинена симпатична особа, здебільшого молодого або серед­нього віку, яка обов'язково має вольове обличчя зі стриманою усмішкою, небагатослівна, не прагне подобатися оточенню, будь-якою ціною захищається і обов'язково перемагає кількох супротив­ників; 2) жінка - також фізично розвинена, приваблива, більше вродлива, молода, яка вміє подобатися і подобається оточенню, во­дить автомобіль, розсудлива, агресивна, кмітлива і, як чоловік, вміє змагатися (битися) з кількома супротивниками-чоловіками, але артистично і віртуозно.

Третій «пік» вживання лайливих і брутальних слів припадає на 6-7 класи, четвертий на 9—11 класи, коли спостерігається пря­мий зв'язок з неприхованими садистськими схильностями. Діти відверто очікують цих видовищ і виявляють неприховану насолоду у ситуаціях особистої безпеки. Як наслідок, формується тип особи­стості, для якої звичним явищем є створення оточенню несподіва­них неприємностей. 3. Тотальнийзиск

Ринкова економіка в потворних формах увійшла в дитяче жит­тя. Наслідуючи дорослих, діти в стосунках «купи-продай» часто обманюють. Гасло «хто кого кине» розглядається як суперництво, і «кмітливці» почуваються героями. Уже з дошкільного віку спо­стерігається спекуляція власною матеріальною забезпеченістю для вибору потрібного партнера. Вихідці з сімей з діаметральними ста­тками, як правило, вважають гроші панацеєю від усіх негараздів. Звичайно, це не варто драматизувати, однак матеріальна поляри-. зація громадян неминуче призводила до соціального вибуху. Одні діти стверджуються як «господарі-маніпулятори», інші перекону­ються у власній неповноцінності, економічній неспроможності ба­тьків, що пригнічує, формуючи рабську психологію, психологію «руйнівника» або заздрість до «повелителів». Як наслідок, відбу­вається процес становлення кого завгодно, але не творчої особис­тості, зокрема найпотворніших рис новітніх Гобсеків, які вважа­ють невдахами своїх батьків або батьків інших дітей.

Дітям із сімей з низьким матеріальними статками (передусім молодшим школярам і підліткам) непросто зрозуміти, чому один злидарює, а інший - потопає в розкоші. Діти із сімей з високими матеріальними статками здебільшого цим не переймаються і в кінці, шкільного віку схильні створювати за майновим станом кастові групи.

4. Табірна правосвідомість

Цей феномен з'явився у XIII ст., у часи монголо-татарських нашесть, що виявляється нині в багатьох громадян у руйнації за­гальнодержавних цінностей і ревного збереження особистих. Особ­ливе значення мають історичні події XX ст., унікальні за змістом і жорстокістю форм і методів, які не тільки породили низку нових особистісних якостей, але й зуміли трансформувати їх до невпі­знанності, а окремі (що були традиційно пригніченими) розвину­ти. У 1920-1930-х роках через горнило громадянської війни прой­шла маса людей, що не сприяло розвитку духовності. Навпаки, загибель та еміграція інтелектуальної еліти призвели до насаджен­ня примітивізму мислення та поведінки (на зразок Шарикова із «Собачого серця» М. Булгакова) як основних критеріїв табірної правосвідомості. Навчально-виховна ситуація ускладнилася гено­цидом проти власного народу, особливо у 1932-1933 рр., репресія­ми 1936-1953 рр., наслідками Другої світової війни, післявоєн­ною руйнацією, матеріальним зубожінням і, зрештою, вибухом еко­номічної та побутової злочинності. Дорослі з минулим криміналь­ним досвідом і молодь з аналогічним новітнім досвідом створюють нове соціальне тло, яке, навіть пасивно впливаючи на дитячу осо­бистість, формує в неї на основі грубої фізичної сили, агресивності зневагу до ближнього, зверхність до слабшого (бо він «лох», «про­стак», «інтелігентик», «слабак» тощо).

Табірна правосвідомість не створює матеріальних благ, а обо-и'язково культивує споживацьке використання старих, пригнічу­ючи її власників. Вона вдосконалюється, стає агресивнішою, жор­стокішою. Оскільки образ «крутого хлопця» міцно увійшов у сьо­годення, а слово «крутий» уживається вже дошкільниками без ро­зуміння змісту (це «щось» таке, що робить тебе неповторним, все­сильним), то очевидно, що основи табірної правосвідомості закла­даються задовго до вступу в школу. У підлітковому віці популяр-ІІ йми є мовні штампи типу «кінчай базар», «відповідай за базар», «базару не буде», «тищр, не зрозумів?» тощо, вживання слів іншо­мовного походження та спотворена вимова («о'кей», «вау »).

5. «Дофенізм» (А.В. Мудрик, 1987)

« Дофенізм» зароджується в дошкільному віці, коли в сім'ї домі-

I1 ує життєва позиція за принципами « жодного дня без зиску для себе »
ІІҐю «все, що мене не стосується, мені не потрібно». У підлітків він

I11 Ікористовується для самозахисту від небажаних, на їх думку, зовні-
111 ІІіх впливів, які розглядаються як загроза для власної гідності.

«Дофенізм» -це: 1) небажання брати відповідальність за скоєне, (•хильність до деструктивної поведінки, 2) грубість (переконаність,

що це невід'ємна ознака дорослості), недисциплінованість (вештан­ня, неробство), брехливість (бажання привернути до себе увагу), лі­нощі (негативне ставлення до громадської роботи), конфліктність (не­бажання підкорюватись поставленим вимогам, які «ображають гід­ність»), бойкот (спроба створення в групи своєрідної «моди», спрямо­ваної проти противників), інтриги (спосіб помсти, бажання відчути насолоду від неприємностей), зарозумілість, елітаризм (фальшиві ам­біцій) тощо, 3) заперечення або ігнорування досвіду попередніх поко­лінь, який не співпадає з власними уявленнями.

« Дофенізм» стрімко прогресує в містах, особливо мегаполісах, де є потужна соціальна база, зокрема наслідки масової міграції в минулому столітті селян у місто на основі реалізації сумнівного принципу «змички міста і села», що призвело до руйнації міського і сільського життєвих укладів, загострення криміногенної ситуації, унаслідок чого пласт страху тоталітарного минулого ускладнився тривогою за власну долю, спричинивши стійку соціальну звичку «не звертати увагу на проблеми ближніх».

Отже, навчально-виховний процес у сім'ї як відносно замкне­ному життєвому просторі недоречно розглядати поза глобальними асоціальними впливами.

Крім того, наші поради в системі «діти - батьки» адресовані тим, хто хоче покращити сімейні відносини, зберегти сім'ю на основі вза­ємних позитивних почуттів, які, на жаль, не можуть бути постійно стабільними, а отже, потребують уваги, своєрідного «ремонту». Для цього потрібно зовсім небагато -- взаємну доброзичливість і прагнен­ня долати випробування, особливо в екстремальних ситуаціях. Тоді майбутній обранець (обраниця) це дійсно той.(та), з ким можна роз­ділити радість і страждання. Водночас діти також не залишаться осторонь, не претендуючи на особливі сімейні ролі, бо кожен сім'я­нин має визначену сімейну нішу. Інакше не треба себе жаліти і жалі­тися, бо такі скарги асоціюються з відомим буденним правилом «Ба­чили очі, що купували, а тепер їжте, хоч повилазьте».