Розлади сприйняття

Сприйняття – психічний процес, при якому відчуття, отримані від подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, переводяться в усвідомлювану інформацію. Порушення процесів сприйняття можуть носити кількісний характер, коли відбувається хворобливе посилення чи послаблення подразників, які надходять ззовні. Так, звичайні звуки можуть здаватись нестерпно гучними, світло – незвичайно яскравим, осліплюючим, запахи – нестерпно різкими, подразнюючими (гіперестезія). В інших випадках, навпаки, все оточуюче здається тьмяним, без яскравих кольорів, звуки доходять як через стіну, вони незвично приглушені, запахи відсутні (гіпостезія). Такого роду стани бувають при деяких психічних розладах, але інколи зустрічаються у здорових людей у стані крайнього стомлення, після виснажуючи соматичних захворювань, у деяких жінок під час вагітності. Настільки ж викривлено можуть сприйматись звичайні відчуття, що надходять від власного тіла. При цьому людина відчуває вкрай неприємні відчуття: поколювання, печія, тиск, перевертання, лоскотання у різних частинах тіла (сенестопатії). Ці відчуття практично не зустрічаються у здорових людей і є вже характерними для психічних розладів. Так, деякі хворі на шизофренію відчувають вкрай тяжке почуття «висихання мозку», «переливання» у мозку, «тиску зсередини на очі», «булькання в голові». Інколи своєрідні, химерні відчуття ідуть із внутрішніх органів: печія у животі, непереносимість холоду («як лід лежить») в грудях, ворушіння у шлунку від «змії, що там оселилась», «жаби» і т.д.

Зрідка зустрічаються так звані метаморфопсії, при яких викривляється величина чи форма предмету, який сприймається. Хворий бачить неприродно зменшені чи збільшені предмети, інколи змінюється їхня форма: будинки викривлені, вулиця нескінченно довга. Змінене і власне тіло: голова велика. Заповнює всю кімнату, тіло легке, невагоме (так званий «розлад схеми тіла»). Ці порушення зазвичай є ознаками психічного захворювання, але можуть бути і при психічних порушеннях, пов’язаних з тяжкими соматичними захворюваннями.

Ілюзії – це викривлене сприйняття реально існуючих предметів. Ілюзії можуть бути фізіологічними, пов’язаними з недосконалістю органів відчуттів людини чи фізичними властивостями предметів. Прикладом фізичної ілюзії є елементарний оптичний феномен: ложка здається зламаною у стакані води через відмінність переломних властивостей води і повітря. Приклади фізіологічної ілюзії – відомі малюнки «подвійного значення».

Психічні ілюзії спостерігаються найчастіше в умовах емоційної напруги, страху, зумовлених як реальними причинами, так і хворобливими змінами відчуттів. Зорові ілюзії в незвичайних ситуаціях, ймовірно, відчувала більшість: пальто. Яке висить, сприймається як людина, яка стоїть біля стіни, якісь страшні чи смішні рожі здаються на малюнку шпалер і т.п. Слухові ілюзії також часті у здорових: у незнайомому місці, людина, яка йде вночі з острахом чує шелест, кроки, які здаються наростаючими, погрожуючими, хоча це може бути шум листя, вітру, віддалений стукіт коліс потягу і т.д. Подібні ілюзії можуть бути у психічно хворих, але, якщо здорова людина, приглядівшись, вслухавшись у переміщувані явища, приходить до висновку, що це йому «здалось», і заспокоюється, то хворий (найчастіше мова йде про початкові прояви хвороби) не задумується про реальне походження ілюзії і оцінює її як підтвердження загрози, що на двигається, підтвердження його осторог і страхів. Галюцинація– це хибне сприйняття неіснуючих подразників, хибне сприйняття без реального предмету. Галюцинація є ознакою психічного розладу в тих випадках, коли людина відноситься до них як до дійсності.

Зазвичай галюцинації розрізняють за органами відчуттів: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові. Зорові галюцинації нерідко носять загрозливий характер:хворі бачать страшні рожі, личини, фантастичних чудовиськ, чортів, звірів, які хочуть їх розірвати, чи мілких тварин – мишей, щурів, тарганів, які з усіх боків повзуть до них. Такі зорові обмани сприйняття характерні для гострих психозів, зокрема, алкогольних, інколи бувають у хворих з інфекційними психозами.

Слухові галюцинації проявляються в окремих звуках, окриках, які лякають хворих. Часто зустрічаються вербальні (словесні) галюцинації, коли хворі чують уривчасті слова чи цілі фрази, розмови. Причому зазвичай вони звернені до хворого, «голоси» запитують його про щось, погрожують йому, сварять його. Нерідко, особливо при алкогольних психозах, слухові обмани мають коментуючий характер: «голоси» обговорюють всі дії хворого. В деяких випадках «голоси» віддають накази, командують, змушують робити якісь дії всупереч його бажанню (імперативні галюцинації). Хворі не завжди можуть боротись з такими наказами і здійснюють під їхнім впливом вчинки, в тому числі і небезпечні.

Нюхові галюцинації полягають в тому, що хворий відчуває огидні, мерзенні запахи. Він відчуває, як від нього чи від їжі, яку він їсть, надходить трупний запах, запах гнилі, керосину, кишкових газів та ін. Близькі до них і часто зустрічаються одночасно з ними смакові галюцинації, коли хворий поряд з неприємним запахом відчуває, що їжа має смак гнилого м’яса, гіркоти, мила і т.д. Дотикові галюцинації проявляються у химерних тактильних відчуттях: повзанні комах, змій, черв’яків під шкірою, відчуття волосся у роті і под. Більшість галюцинацій поєднуються між собою: так, страшні звуки. Чорти можуть видавати звуки, розмовляти з хворим, погрожувати йому. Такого роду поєднувані галюцинації називаються комплексними. Участь хворого у розгортанні галюцинаторних образів буває різною. В одних випадках він – пасивний слухач чи глядач, в інших – учасник галюцинаторних подій. Видіння можуть бути немов спроектованими на стіни, як в кіно. Можуть розігруватись різні сцени, які хворий спостерігає. В інших випадках галюцинаторні образи оточують його, він знаходиться серед них, приймає участь у тому, що відбувається. Так, доводилось спостерігати хворого з білою гарячкою, який був доставлений у психіатричну лікарню з вулиці, де він йшов бруківкою, віддаючи команди як на параді. У лікарні він продовжив командувати, жестикулювати, кричати комусь: «Струнко! Праворуч! Ліворуч! Кроком руш!» і т.д. Крім гострого психозу він повідомив, що бачив «взвод чортів», який ішов на парад, а він, як колишній військовий, зрозумів, що повинен їх навчити правильно марширувати.

Описані вище галюцинації називаються істинними. Вони з’являються в полі дії того чи іншого органу відчуттів. Їх бачать, чують ззовні, з боку, як реальні образи і відчуття. Надзвичайно характерним буває зовнішній вигляд галюцинуючого хворого. Пацієнт із зоровими галюцинаціями уважно чи перелякано вглядається, озирається, інколи здійснює такі рухи, немов щось струшує з одягу. При слухових галюцинаціях він прислуховується, комусь відповідає, говорить вголос чи шепоче щось сам із собою, перелякано озирається, здригається. При цьому нерідко на питання лікаря відповідає недоречно, немов не чуючи питання, що задається. Зрідка хворий затикає вуха. При нюхових галюцинаціях можуть затискати ніс, на обличчі – гидлива гримаса. Очевидно. Що такі зовнішні ознаки галюцинарної поведінки спостерігається при гострих виражених психічних розладах.

При деяких психічних захворюваннях, найчастіше при шизофренії, зустрічаються так звані хибні галюцинації – псевдогалюцинації. Вони також можуть бути поділені в залежності від органів відчуттів, але найбільш частими є слухові, рідше – зорові псевдогалюцинації. Головна відмінність від істинних галюцинацій полягає в тому, що хворі усвідомлюють їх як щось суб’єктивне, незвичайне, те, що відрізняється від реальних образів. Ця нереальність сприйняття пов’язана з неіснуючими органами відчуттів («бачу внутрішнім оком», «чую внутрішнім вухом»). Проектуються псевдогалюцинаторні образи у суб’єктивному просторі: всередині голови, в тілі хворого. І, що є дуже важливою їхньою ознакою, є відчуття зробленості, штучності цих образів.

Хворий, який відчуває псевдогалюцинації, зазвичай у поведінці не проявляє стану, пов’язаного з ним. Скарги таких хворих надзвичайно складні. Вони повідомляють, що у них раптово з’являються «чужі» лунаючи думки, немов би хтось говорить у них в голові, чи «внутрішні голоси», які обговорюють їхні дії, сперечаються з ними. Цим «внутрішнім голосам» вони подумки відповідають, сваряться чи погоджуються з ними. При зорових псевдогалюцинаціях перед «внутрішнім поглядом» проходять різні образи, вони можуть бути кольоровими, але найчастіше невизначених кольорів, тьмяні, найрізноманітнішого вигляду, від страхітливих до приємних видінь. Вони можуть виглядати як цілі картини чи бути фрагментарними, уривчастими, швидкоплинними. Інколи хворий бачить якісь таємничі сигнали, символи, чує і бачить у голові «морзянку», «рухомий рядок» і т.д. Причому у хворого завжди залишається відчуття штучності, сторонність цих явищ і усвідомлення того, що їх сприймає тільки він один, інші не бачать і не чують образи, що виникають. Зрідка виникає переконання, що сам хворий не керує своєю мовою, його язиком рухає стороння сила, яка змушує його говорити не те, що він думає.

Хворі зазвичай знаходять фантастичні чи ірраціональні пояснення цим явищам: «голоси» лунають з космосу, від представників позаземних цивілізацій; це – результат телепатичного впливу, гіпнозу, впливу таємничих апаратів, лазерних променів. У минулому це пояснювалось підступами диявола та інших потойбічних сил. Псевдогалюцинації завжди є ознакою психічного розладу і, хоча хворий відноситься до них як до нав’язливого явища, яке не належить йому самому, критичного відношення до них немає, усвідомлення хворобливості цього феномена відсутнє.

Псевдогалюцінації були ретельно описані на основі самоспостережень російським і французьким психіатрами В.Х.Кандинським (1849 – 1889) та М.Ж.Ж. де Клерамбо (1873 – 1934), які перенесли приступи психічного захворювання, яке супроводжувалось подібними розладами. Ретельний опис псевдогалюцінаторних явищ цими авторами ліг в основному виділення особливого психопатологічного синдрому, який названий в російській психіатричній літературі їхніми іменами.