Адміністративно-правова норма та адміністративно-правові відносини

Система державних органів за Конституцією України

Державна влада - це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою (певною системою органів) для керівництва суспільством.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Основним призначенням законодавчої владиє здійснення державної влади шляхом законотворення, тобто вона наділена сукупністю повноважень щодо прийняття законодавчих актів. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.

Виконавча владарепрезентується системою державних органів і посадових осіб, що здійснюють повноваження для управління державою. Органами виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації. За певних умов до органів виконавчої влади можуть бути включені органи місцевого самоврядування (в Конституції вказано, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади).

Головною функцією судової влади є захист прав і свобод людини. Крім того, судова влада має своїм завданням здійснювати контроль за законністю дій виконавчої влади, а саме: розглядати і вирішувати скарги громадян щодо дій (прийнятих актів) органів державного управління та їх посадових осіб. Органами судової влади в Україні є Конституційний Суд України, суди загальної та спеціальної юрисдикції.

Органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України. Їх діяльність ґрунтується на принципах законності, верховенства права, пріоритетності прав людини, розподілу владних повноважень, ефективності, відкритості.

Отже, система державних органів України виглядає наступним чином:

 

Глава держави - Президент України

Орган законодавчої влади - Верховна Рада України

 

Органи виконавчої влади: вищі - Уряд (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим); центральні - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві - обласні і районні державні адміністрації

Органи судової влади: орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України; вищі спеціалізовані суди - Верховний Суд України, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд України; місцеві загальні суди - районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів; місцеві господарські суди - господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; місцеві адміністративні суди - окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України

 

Наглядові органи: прокуратура (Генеральна прокуратура України та її органи на місцях - обласні, районні, міські прокуратури).

 

Представницький орган Автономної Республіки Крим - Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

 

До органів місцевого самоврядування Конституція відносить обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські ради.

Конституційно-правовий статус органів державної влади визначається Конституцією України та спеціальними нормативно-правовими актами.

Тема 3. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

1. Поняття державного управління

Під управлінням розуміють цілеспрямовану організаційну діяльність людей по досягненню запланованих результатів у різних галузях суспільних відносин, у живій природі та техніці.

Соціальне управління – це управління діяльністю людей, їх об’єднаннями, суспільством в цілому через вплив одних на волю і свідомість інших. Цей вид управління розглядається як цілеспрямована організуюча діяльність з метою досягнення поставлених суспільством перед собою завдань.

Державне управління — надзвичайно важлива сфера реалізації державної влади. За своїм змістом воно органічно поєднано з виконавчої гілкою державної влади.

 


Державне управління, як частина соціального управління виконує свої завдання в порядку державної діяльності, його основне призначення – здійснення виконавчої влади на основі використання правового механізму. Державний характер такого управління проявляється в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави, для цього формуються спеціальні органи (встановлюються посади), які наділяються необхідними повноваженнями і діють у рамках законів. Вся діяльність по здійсненню державного управління регулюється законодавством.

Державне управління має виконавчий організуючий характер, оскільки через нього реалізуються законодавчі акти. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає найбільш важливу його сторону органічно пов’язану зі здійсненням безпосереднього керівництва економічним, соціальним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси і друга сторона державного управління – розпорядча діяльність, без якої неможливо здійснювати виконавчі функції. Виконавча і розпорядча діяльність є складовими частинами державного управління, що виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб’єктам цієї діяльності юридично-владних повноважень.

З урахуванням двох найважливіших елементів державного управління, його можна визначити як виконавчу та розпорядчу, здійснювану на основі законів, діяльність особливої групи державних органів (посадових осіб) по практичній реалізації завдань держави в процесі безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Зв’язок державного будівництва та адміністративного права має такі прояви:

1. Адміністративно-правові норми спрямовані на організацію функціонування суб’єктів державного управління та їх діяльності. Адміністративне право регулює організаційні, управлінські стосунки, суспільні відносини, які виникають у зв’язку з здійсненням державного управління.

2. Норми адміністративного права створюють необхідний правоохоронний режим. Ними встановлюються обмеження, що спрямовані на захист свобод одних індивідів в інтересах інших і суспільства в цілому, а також порядок застосування до правопорушників різноманітних державно-примусових засобів, в тому числі і адміністративної відповідальності.

       
   

 

 


1. Державне управління має загальнодержавний характер, охоплює всі найбільш важливі сторони життя держави і суспільства. 2. Державне управління є виконавчим щодо діяльності органів законодавчої влади, підзаконним. 3. Державне управління активне і цілеспрямоване, має безпосередніми об’єктами свого впливу галузі економічного, соціального та адміністративно-політичного будівництва. 4. Державне управління має організаційний зміст, за його допомогою досягаються регулювання та координація спільної праці людей, забезпечується перш за все, виконання вимог законів і реалізація інших правових приписів. 5. Державне управління здійснюється безперервно і повсякчасно. 6. Державне управління має юридично-владний, розпорядчий характер. 7. Державне управління здійснюється спеціально створеними для цього державними органами та посадовими особами. 8. Державні органи та посадови особи, які здійснюють державне управління, діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження. 9. Форми та методи роботи управлінських органів, які здійснюють державне управління, регламентуються законом. 1. Забезпечення необхідного оформлення суб’єктів та об’єктів управління. 2. Прогнозування та планування. 3. Робота з кадрами. 4. Забезпечення інформацією. 5. Забезпечення об’єкта ресурсами та необхідними умовами для нормальної діяльності. 6. Координація та керівництва. 7. Складання звітності, передбаченою державою. 8. Контроль. Таке розмежування функцій державного управління має умовний характер. У дійсності функції взаємно переплітаються, взаємодіють між собою в єдиній системі впливу суб’єкта на об’єкт управління.

 

 

 
 

 

 

 

 


2. Поняття, предмет та метод адміністративного права

Адміністративне право займає особливе місце в механізмі правового регулювання, оскільки виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами у суспільстві. Йому притаманні від­повідні межі правового регулювання — діяльність органів державної виконавчої влади всіх рангів, суспільні відносини управлінського харак­теру, що складаються у цій сфері, внутрішня організаційна діяльність інших державних органів, яка пов'язаназ функціями управління, а та­кож зовнішньоорганізаційні відносини недержавних організацій, уста­нов і підприємств.

Назва предмета походить від латинського слова «administrare», що означає управляти, керувати.

Отже, адміністративне право пов'язане з державним управлінням (державною виконавчою владою), однією з са­мостійних форм державної діяльності. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методом правового регулювання, систе­мою нормативного матеріалу.

 

 


Адміністративне право являє собою окрему галузь правової системи України та характеризується у першу чергу тим, що виступає регулятором особливої групи суспільних відносин, які складаються у сфері державного управління.

Таким чином можна встановити, що предметом адміністративного права є сфера дер­жавного управління. Іншими словами, адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері державного управління

Предмет адміністративного права охоплює широке коло суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій управління в процесі діяльності органів виконавчої влади.

Предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення управлінської діяльності в державі, тобто державного управління.

Поряд зпредметом адміністративного права важливе значення має
метод правового регулювання, який характеризує становище сторін в
даних правовідносинах. Він пов'язаний із встановленням і забезпечен­ням прав і обов'язків сторін.

Метод адміністративно-правового регулювання –цеорганічна система прийомів і способів безперервного правового впливу на поведінку учасників адміністративних відносин та на характер взаємозв’язків між ними.

МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Сукупність прийомів і способів правового впливу на учасників адміністративно-правових відносин для реалізації ними своїх функцій

               
 
Владних приписів Відносини в рамках адміністративного права будуються на підпорядкуванні одного учасника іншому
 
Узгодження Цим методом регулюються відносини між учасниками, які не знаходяться між собою в підпорядкуванні
   
Рівності Суб’єкти які знаходяться на одному рівні державного механізму здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору
   
Рекомендації Рекомендації суб’єкта управління здобувають правову силу при умовах прийняття їх іншим учасником управління

 


У найбільш загальному вигляді метод адміністративно-правового ре­гулювання можна визначити як нерівність сторін, тобто як метод влади і підлеглості (імперативний метод). Один із учасників суспільних відносин — суб'єкт управлін­ня, другий — об'єкт управління. Об'єкт, як правило, є залежним в тій чи іншій мірі від суб'єкта, тому об'єкт має меншу компетенцію, ніж суб'­єкт. При цьому одна сторона є юридичне владною, а друга — юридич­не підвладною. А питання, що виникають в адміністративних правовід­носинах, вирішуються на основі однобічного волевиявлення.

Підвладність в управлінських відносинах характеризується однобіч­ним волевиявленням. Проте владність адміністра­тивно-правового методу полягає не стільки в підлеглості однієї сторони іншій, скільки в однобічності і юридичній обов'язковості приписів суб'­єкта управління.

 

Найбільш істотною ознакою правової норми є державно-обов'язковий характер, за яким ми розпізнаємо норму права серед інших правил.

Адміністративно-правова норма, як і будь-яка інша, являє собою встановлене державою правило поведінки. Специфіка її змісту складається з того, що на відміну від норм ін­ших галузей права вона регулює відносини у сфері виконавчої діяль­ності, тобто у певній галузі суспільних відносин: економічних, соціальних, адміністративних, політичних та інших.

Усі ці відносини регулюються поряд з іншими і адміністративно-пра­вовими нормами. Адміністративно-правові норми є регулятором суспіль­них відносин, їх зміст обумовлений своєрідністю положення суб'єктів (органів) в управлінні, через те, що один з суб'єктів в управлінській ді­яльності має більший комплекс повноважень порівняно з іншими.

Адміністративно-правова норма мас загальнообов'язковий характер. Без регулюючої ролі адміністративно-правових норм неможливий чіткий процес управління, упорядкування у всіх його ланках.

Адміністративно-правові норми у своїй більшості є імперативними, тобто містять обов'язкові приписи норм поведінки, і їх порушення тягне за собою передбачену у нормах адміністративного права відповідаль­ність.

Імперативність адміністративно-правових норм виражається:

1. У прямому приписі, який зобов'язує суб'єкта діяти тільки певним чином (наприклад, особи, що займаються комерційною діяльніс­тю, повинні подати декларацію про доходи).

2. У можливості обрати один з передбачених у нормі варіан­тів поведінки (наприклад, для здійснення приватно-підприємницької ді­яльності можна обрати шляхи: одержати патент або ліцензію на занят­тя цією діяльністю).

3. У наданні суб'єктові права вибору діяти на свій розсуд, проте не переступаючи меж поведінки, визначених нормою (наприклад, при утворенні підприємства – товариства з обмеженою відповідальністю законодавс­тво передбачає, що громадяни, установи можуть утворювати підприєм­ства з обмеженою відповідальністю, причому кількісний склад не обме­жений, але статутний фондне може бути менше визначеної суми встановленої законодавством на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю – це не­обхідна умова для реєстрації такого підприємства).

 


 

Адміністративно-правова норма

 

 

В адміністративному праві, за загальним правилом, виділяються такі групи норм: ü норми, які визначають порядок утворення і правове поло­ження органів виконавчої влади;
ü норми, які визначають основи організації і діяльності гос­подарських підприємств і організацій;
ü норми, які визначають методи господарського управління різних ланок (від вищих до нижчих);
ü норми, які закріплюють принципи державної служби, по­рядок її проходження, посадові права і обов'язки службовців;
ü норми, які визначають юридичну форму і вимоги, що ставляться до управлінських рішень;
ü норми, які регулюють порядок здійснення нагляду і контролю у сфері управління;
ü норми, які регулюють порядок управління в окремих сферах суспільного життя (наприклад: господарча, адміністративно-по­літична та інші).

 

Види адміністративно-правових норм

 
 

 


Адміністративно-правові відносини — це передбачені нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, у якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків, встановлених і забезпечених адміністративно-правовими нормами. Таким чином, адміністративно-правові відносини обумовлені нормами адміністративного
права, але ці відносини завжди суспільні, тобто управлінські.

 

 


 

 

 


Свою конкретну реалізацію адміністративно-правові відносини знаходять у співвідношенні суб'єкта і об'єкта.

Обов'язковий суб'єкт у відносинах є орган управління або його представник, який діє у межах своєї компетенції, іншим учасником може бути фізична чи юридична особа, тому адміністративно-правові відносини є владними.

Об’єктом адміністративних правовідносин є те соціальне благо, з приводу якого виникло це правовідношення.

Зміст адміністративного правовідношення – це права та обов’язки його учасників.

Характерними особливостями адміністративно-правових відносин є те, що:
1. Вони складаються в сфері виконавчої, тобто владно-організаційної діяльності.
2. Ці відносини виникають тільки у зв’язку з діяльністю органів державної виконавчої влади.
3. Для цих відносин характерний обов'язковий суб'єкт — це орган виконавчої влади.
4. Спеціальний суб'єкт адміністративно-правових відносин завжди діє владно.
5. Ці відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої з сторін, про­ те згода або бажання іншої сторони не є обов'язковими. Це пояснюєть­ся тим, що органи виконавчої влади повноважні зі своєї власної ініціа­тиви утворювати конкретні адміністративно-правові відносини.
6. Адміністративно-правові відносини характерні і тим, що у випадку порушення однією з сторін вимог адміністративно-правової норми ця сторона несе відповідальність перед державою в особі її органів, яки­ми, як правило, і є органи державної виконавчої влади.