Поняття політики

Являючи собою культурну універсалію

політика – як тип мислення і діяльності, виникає в усіх ситуаціях, де ми маємо справу із декількома (по крайній мірі двома) агентами дії, які у рівному ступені претендують на досягнення своїх цілей, та реалізацію програм які торкаються інтересів, цілей і програм інших агентів, при цьому сама наявність декількох конкуруючих агентів і навіть наявність конфлікту між ними, ще не створює політичної ситуації.

Політична ситуація – (як продукт рефлексії не тільки особистих цілей, труднощів на шляху їхнього досягнення, але й факту наявності інших агентів) складається у той момент, коли агенти, які названі, усвідомлюють не тільки особисті цілі та труднощі на шляху їхнього досягнення, але й факт наявності інших агентів і програм:

- агентів, котрих не можливо напряму підкорити або прибрати із арени діяльності.

- проектів та програм, котрі не можуть бути інтерпретовані, як частина проектів, яку реалізують інші агенти дії.

У подібних ситуаціях завжди, у принципі, може бути досягнута ситуація домінування одного із названих агентів:

- або за рахунок спритності та спрямованості дії,

- або за рахунок ідеологічної роботи,

- або за рахунок придушення одним із діючих агентів інших.

Формування тієї або іншої ситуації як політичної, к багатому це питання свідомості та волі учасників плюс – спеціальної роботи (професійної) політика який може підтримати слабкого або обмежити сильного, орієнтуючись на специфічні цінності різноманіття, розвитку, обмеженості руху цілого і т. ін.

Політична ситуація складається – лише у тому випадку, коли у її учасників є установка на реалізаціюцінностей колективності та сумісності, яка підпитується ідеєювиробництва суспільства або суспільної пов’язаності.

Політика виникає– у той момент, коли не один із діючих у ситуації агентів не може реалізувати своїх цілей та програм без урахування інших і не може (або не бажає) підкорити собі інших учасників ситуації, перетворив її в акт керівництва або організації.

Вцьому випадкувін приму шен відійти від плану своєї безпосередньої дії, як би вийти уметаплан (у надсистему або як останнім часом модно казати у філософських колах – у рефлексію) і почати формувати – особистий простір відносин,- де буде вирішуватися питання про припустимість (або не припустимість) тієї або іншої дії, цілей, програм, сценаріїв взаємодії та ін.