Тема ІІ. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
Лекція ІІ. 1. Політичні вчення Стародавнього Сходу та античності
Політичні уявлення в античному світі.
Політичні вчення Стародавнього Сходу.
Ранній Схід і ранній Захід. Порівняльний політичний аналіз.
Мета лекції:ознайомлення з суспільно-політичними уявленнями, які панували в античному світі та на Давньому Сході; розгляд еволюції політичних ідей; узагальнення висновків про їхній внесок у розвиток світової суспільно-політичної думки.
Наука про політику зародилась на території Стародавньої Греції. Саме тут з’явились реалістичні концепції влади (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно-державного устрою, до утвердження демократичного правління.
Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно-політичного ладу в давній Греції. Країна тоді складалася із незалежних полісів, тобто невеликих, інколи й зовсім крихітних, держав. Полісна організація спиралася на економічний та політичний суверенітет, який поширювався на всю полісну територію, передбачав для кожного громадянина можливість, а часто й обов’язок брати участь у вирішенні державних питань. Загальною рисою полісного життя, починаючи з VII – VI ст. до н. е., була боротьба між родовою аристократією і торгово-ремісничими колами, які разом із значними прошарками селян складали основу демократії. Залежно від переваги тієї чи, іншої сторони державна влада у полісах набувала форми чи то аристократичного правління (наприклад, у Спарті), чи демократії (як в Афінах). При цьому існували й перехідні форми: олігархія, правління тиранів і т. п.
В античному світі відбулася перша в історії людства безкровна і мирна революція – докорінне реформування суспільства в умовах крайнього соціального напруження, що започаткувало шлях афінського народовладдя до класичної давньогрецької демократії. А тим мудрим афінянином, до якого звернулися «низи» і «верхи» у пошуках справедливості, був знаменитий державний діяч Стародавньої Греції, прославлений Солон (близько 638–559 рр. до н. е.). Суть реформ Солонаполягала у наступному:
· Поєднання закону і порядку: в цьому поєднанні Солон вбачав найбільше благо для поліса.
· Уміння йти на компроміси.
· Політична влада повинна бути, за Солоном, пропорційною особистому внеску на користь суспільству.
· Надання права голосу при виборах представників виконавчої влади найбіднішим прошаркам. Солон в такий спосіб допустив у державу елемент справжньої демократії.
· Надання найбіднішим прошаркам права вимагати звіту від обраних правителів. Таким чином, кожного, хто обіймав владу, він ставив під неослабний контроль тих, ким той правив.
Вершина розвитку античної політико-правової думки припадає на «золотий вік» афінської демократії. У класичний період грецької демократії в ученнях Сократа, Платона і Арістотеля були закладені коріння трьох найвпливовіших політико-світоглядних течій ХХ століття – концепція «відкритого суспільства», про доктрину тоталітаризму і про теорію демократичного політичного режиму.
Основні ідеї, які були покладені в основу філософії Сократа(469– 399 рр. до н.е.), полягали у наступному:
· Могутній раціоналізм. Найвірнішим орієнтиром для Сократа був людський розум – «розум-будівник», який «повинен влаштовувати все найкращим чином».
· Зверхність інтелекту в індивідуальному і суспільному (політичному) житті.
· Основу державного порядку складає закон і право.
· Необхідність вищої моральної норми– її авторитету повинні підкорятись усі: громадяни поліса, державці, політичні стратеги, Народні Збори тощо.
· Чесна і моральна опозиція тим, хто здійснює акти несправедливості.
Платон(427–347 рр. до н.е.)в книгах «Держава», «Закони» створив нормативну ідеальну модель (утопію) «абсолютно досконалої держави». Компоненти цієї моделі були такі:
· Політична влада є первинною щодо існуючих у суспільстві правових відносин.
· Розгалужена система підпорядкування всіх членів суспільства заданим законам державного правління та жорстка регламентація людського життя.
· Сувора цензура над думками людей та над особистим життям громадян.
· Знищення приватної власності з тим, щоб усуспільнити її, передати у повну і безстрокову державну власність.
Платон – теоретик до потворного перебільшував можливості держави у розвитку суспільства, зводив їх у абсолют.Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими ХХ століття.
Арістотель(384–322 рр. до н.е.) відомий як теоретик полісного народовладдя. Йому було притаманне реалістичнетрактування державної влади і державного правління. Найвизначнішими політико-правовими пам’ятками стали твори Арістотеля «Політика» і «Нікомахова етика», до яких долучається праця «Афінська політія», що містить у собі історичний начерк розвитку державного устрою Афін.
Арістотель збагатив Платонові задуми детальним і широким розглядом емпіричних та історичних свідчень. Він прийняв верховенство закону як ознаку доброї держави, а не тільки як неприємну необхідність. Конституційний державець, як неодноразово зазначав Арістотель, править на основі добровільної згоди громадян, чим дуже відрізняється від диктатора. Ці суто моральні моменти, на яких наголошував Арістотель, такі ж малопомітні, як і згода підданих, про яку твердять сучасні теорії про демократію, але ніхто не може сумніватися в їх реальності.
Автор «Політики» дає у своїй книзі класифікацію форм державного правління за двома критеріями: 1) за числом осіб, які правлять полісом; 2) за державною метою, якої прагнуть і вважає доцільними ті форми, де верховна влада переслідує мету загального блага громадян. Фундаментальним принципом політики Арістотель називав принцип рівноваги.Він наголошував про необхідну постійну турботу державців про збереження у суспільстві сильного «середнього класу».
Зародження юриспруденції відбулося в Стародавньому Римі. Визначне місце у розвитку політико-правової думки римського суспільства посідав Марк Туллій Ціцерон(106–43 рр. до н. е.).Юридична платформа Ціцерона: «Під дію закону повинні підпадати всі». Ціцерон переконував, що держава виникає природним шляхом – на основі родини; державна влада має бути вручена мудрецям, здатним наблизитися до осягнення «світового божественного розуму».
СтоїкиЗенон(336–264 рр. до н. е.), Сенека(біля 4 до н. е.–65 рр. н. е.), Епіктет(50–138 рр.) геніально передбачили багато сучасних проблем, ряд з яких вони поставили вперше. Особливо вагомим був їхній внесок в осягнення людством проблем свободи.
Давньосхідна державницька думка, обслуговуючи волю правителів, розвивала ідеї про божественну справедливість царської влади, намагалась переконати, що нерозвиненість тих, ким правлять – це їхнє щастя. Народ, – говорили даоси, – треба виховувати не освіченим, а обмеженим. Важко правити країною, коли у нього багато знань. Майже дослівно цю думку повторив через два століття засновник китайського легізмуШан Ян(390–338 рр. до н. е.): «Коли народ темний, неосвічений, – ним легко управляти». Цей постулат був невід’ємною рисою азіатського деспотизму.
На протязі всього Середньовіччя і Нового часу офіційною ідеологією китайської держави була етико-гуманістична концепція Конфуція. Конфуцій (551–479 рр. до н. е.) був прихильником чітких соціальних розмежувань, за яких виправдане панування привілейованих класів. Однак, на відміну від тих, хто закликав управляти непокірними за допомогою жорстких законів (легісти), він завжди твердо і безкомпромісно наполягав на тому, що людей треба не карати, а виховувати.
Цікаві ідеї висунуло конфуціанство щодо методів управління:
· Головне – це завжди стояти на правильному шляху (дао), тобто міцно триматись істинного принципу, бути безкомпромісним в основному, вирішальному.
· Нормою дао є піклування про людей, про їхнє благо, справедливе використання їхньої праці.
· Мудрий адміністратор, – говорив Конфуцій, повинен уміти завойовувати довіру людей до себе невпинною турботою про людей, твердим слідуванням нормам ритуалу та невпинним самоудосконаленням.
Висновки: на відміну від раннього Заходу, на Сході царська влада була не політичною, а деспотичною. На Заході вперше зародилась демократія, на Сході – бюрократія, яка, з одного боку, покірливо і точно виконувала царську волю, а з другого – сама багато в чому визначала характер цієї волі. Це накладало свій відбиток на зміст давньосхідних державницько-владних доктрин: дуже часто вони, обслуговуючи царську деспотію, були адресовані саме бюрократії у вигляді порад і рекомендацій чиновникам щодо якомога кращого здійснення влади правителя.
Лекція ІІ. 3. Зародження і розвиток політичної думки
в Україні
Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько-гетьманської держави.
Суспільно-політична думка доби українського національного відродження.
Українська політична думка XX століття.
Мета лекції:дослідження основних напрямків розвитку української політичної думки, з'ясування особливостей базових концепцій політичної науки в Україні.