Похибки засобів вимірювальної техніки

Вимірювання фізичних величин не можна виконати абсолютно точно через недосконалість методів і засобів вимірювальної техніки, а також через вплив зовнішнього середовища та індивідуальні особливості спостерігача.

Внаслідок дії багатьох чинників, які проявляються як у процесі виготовлення та експлуатації засобів вимірювань, так і в процесі вимірювань, покази вимірювальних приладів відрізняються від дійсного значення вимірюваної величини.

Такі відхилення характеризуються похибками засобів вимірювань. Розрізняють похибки абсолютні, відносні, зведені тощо.

Абсолютною похибкою засобу вимірювань називається різниця між показом засобу вимірювань та дійсним значенням вимірюваної величини за відсутності методичних похибок і похибок від взаємодії засобу вимірювань з об’єктом вимірювання.

Проте в метрологічній практиці вимірювань частіше доводиться мати справу не з істинними величинами, а з дійсними значеннями вимірюваних величин, визначених розрахунковим або експеримен-тальним шляхом за допомогою зразкових засобів вимірювань.

Відносною похибкою засобу вимірювань називається відношення абсолютної похибки засобу вимірювань до істинного або дійсного значення вимірюваної величини, виражене у відсотках:

δ = (Δ/х_іст.)·100% або δ = (Δ/х_д.)·100% . (4.3)

Зведеною похибкою засобу вимірюваньназивається відношення абсолютної похибки до розмаху шкали засобу вимірювань, виражене у відсотках:

γ = (Δ/N)·100%, (4.4)

де N — розмах шкали засобу вимірювань.

Зауважимо, що при імітаційному методі повірки засобу вимірювання у формулі (4.4) замість розмаху шкали N підставляється нормоване значення розмаху шкали, яке відповідає градуювальним характеристикам.

Варіацієюназивається найбільша різниця між двома показами засобу вимірювання, коли одне й те саме дійсне значення вимірюваної величини досягається в результаті її збільшення чи зменшення.

Крім того, похибки засобів вимірювань поділяються на статичні й динамічні.

Статичні похибкимають місце при вимірюванні величини після закінчення перехідних процесів у елементах та перетворювачах засобу вимірювання.

Динамічні похибкиз’являються при вимірюванні змінних величин і зумовлені інерційними властивостями засобів вимірювань.

Статичні похибки, у свою чергу, поділяються на випадкові та систематичні. При технічних вимірюваннях фізичних величин як на процес вимірювання, так і на вимірювану величину діють фактори, виникнення яких має стохастичний характер за непередбаченої інтенсивності. Фактори впливу як з’являються, так і зникають несподівано, їх виникнення неможливо передбачити в заданому інтервалі часу.

У загальному випадку випадкові похибкислід розглядати як випадкову функцію часу, вимірюваної величини та зовнішніх факторів.

Систематичні похибкив загальному випадку є функцією вимірюваної величини, факторів впливу (температури, вологості та ін.), конструктивних характеристик засобів вимірювань та методів вимірювань.

Систематична похибка засобів вимірювальної техніки залишається постійною або ж закономірно змінюється, тому її завжди можна врахувати в кінцевих результатах вимірювання.

Систематичні похибки визначаються під час повірок та атестацій зразкових та робочих засобів вимірювальної техніки, а в результатах вимірювання враховуються як поправки з протилежним знаком. Поправка в кожній цифрованій точці шкали чисельно дорівнює систематичній похибці і обернена до неї за знаком.

Систематичні похибки як функцію вимірюваної величини можна показати як суму похибок схеми, що визначається самою структурою засобу вимірювань, та технологічних похибок, обумовлених похибками виготовлення елементів цього засобу. Похибки схеми й технологічні похибки можна розглядати як систематичні лише при вимірюванні постійної вимірюваної величини за допомогою одного зразка засобу вимірювань. У загальній же масі вимірювань фізичних величин за допомогою багатьох засобів вимірювань одержані систематичні похибки слід відносити до класу випадкових.

Слід пам’ятати, що характеристики елементів засобів вимірювальної техніки змінюються під час їх експлуатації в екстремальних умовах або агресивному середовищі. Це відбувається з двох причин: через природні процеси старіння та зносу елементів засобів вимірювань, навіть якщо їх експлуатація відбувається в умовах, близьких до умов градуювання. Ці причини можна віднести до інструментального виявлення нестабільності характеристик.

Крім того, необхідність регламентування додаткових похибок може зумовлюватися суттєвими змінами зовнішніх умов експлуатації засобів вимірювань порівняно з умовами проведеного градуювання. Цю причину можна вважати методичною, вона зумовлена мінливістю навколишнього середовища.

Значення похибок засобів вимірювань установлюється відповідно до стандартів і вимог при нормальних умовах їх використання, а також при відхиленні впливових величин від нормальних значень.

Під нормальнимирозуміють такі умови використання засобів вимірювань, при яких величини, що впливають на процес вимірювання (температура, вологість, тиск, частота, напруга, зовнішні магнітні поля, вібрація тощо) мають нормальні значення. Останні встановлюються стандартами або вказуються в технічних умовах для відповідних засобів вимірювання як номінальні значення з відхиленнями.

Нормальні умови застосування засобів вимірювальної техніки — це умови, за яких величини, що виявляють зовнішній вплив, мають нормальні значення або перебувають у межах нормального інтервалу значень. Похибка, притаманна засобам технічного вимірювання, що працюють у нормальних умовах використання, називається основноюі нормується межами допустимої основної похибки. Тільки тоді, коли основна похибка не перевищує допустимих меж, засіб вимірювальної техніки допускається до використання за призначенням.

Межі допустимої основної похибки засобів технічних вимірювань задаються у вигляді абсолютних, відносних та зведених похибок.

Додатковою називається похибка, притаманна засобам вимірювальної техніки, які використовуються для вимірювання за умови відхилення впливових величин від їх нормальних значень.

Основні та додаткові похибки визначаються межами допустимих основних та додаткових похибок і задаються формулами або ж встановлюються за таблицями граничних допустимих абсолютних та зведених похибок для різних номінальних значень і впливових величин.

Клас точності– це узагальнена характеристика засобу вимірювальної техніки, що визначається межами його допустимих основних і додаткових похибок, а також іншими характеристиками, що впливають на його точність, значення яких регламентуються стандартами на окремі види засобів вимірювань.

Той чи інший клас точності присвоюється засобам вимірювальної техніки на основі визначеної для них основної похибки та способу її виявлення. Засобам вимірювань з більшими межами основної похибки присвоюється клас точності з більшим порядковим номером, а з меншими межами похибки — менший номер. Клас точності засобів вимірювання характеризує їхні точнісні властивості, але не є безпосереднім показником точності вимірювання, оскільки точність залежить від методу, умов проведення вимірювань, розмаху шкали приладу тощо.

Класи точності, як правило, виводяться на шкалу приладів. Промислові прилади мають такі класи точності: 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 3; 4. Для окремих видів засобів вимірювань вибирається ряд чисел не більше 5.

При вимірюванні величин у відсотках клас точності на шкалі приладу обводиться колом.

Для визначення похибок засобу вимірювання він періодично повіряється зразковими засобами, які за класом точності на декілька класів вищі. Повірка проводиться спочатку при зростанні вимірюваної величини (прямий хід), а потім при її зменшенні (зворотний хід). Якщо під час повірки приладу встановлено, що найбільша зведена похибка не перевищує або дорівнює класу точності, то прилад визнається придатним для подальшої експлуатації. Варіація має вкладатися у клас точності засобу вимірювальної техніки.