Класифікація політичних організацій та рухів, їх місце і роль у політичній системі.
Походження і сутність політичних партій.Термін «партія» (від. лат. partio – ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти. Політична партія – це організована частина суспільства, члени якої об’єднуються з метою вибороти владу в державі та утримати її.
Партія як політичний інститут, ознаки політичної партії.
Прототипи сучасних політичних партій з’явились у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII - на початку XIX ст.ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобританії консервативна партія (відстоювала інтереси земельної аристократії та вищого духівництва англіканської церкви) заснована у 1867р., а ліберальна (репрезентувала інтереси дворянства, торговельної та фінансової буржуазії) сформувалась в середині XIX ст.
Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувались лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні.
Перші наукові уявлення про партії пов’язані з такими мислителями та політичними діячами, як Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Вашингтон, Дж. Медісон, А.де Токвіль, Е. Берк. Істотне місце проблемам політичних партій приділяли мислителі початку XX ст. – М.Вебер, Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс, Дж.Брайста ін.
Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, такі:
o наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;
o різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;
o незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;
o наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.
Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об’єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності.
Уявлення про ту чи іншу партію дають:
1. мета партії – засвоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;
2. характер організації партій;
3. зміст ідеології партій;
4. діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.
За визначенням М.Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії: - аристократичне угрупування, - політичний клуб, - масова партія. Проте ці стадії пройшли лише дві англійські партії – лібералів і консерваторів. Більшість політичних партій формувалися як масові.
Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна, насамперед, виділити такі елементи, як: лідери партії, партійний апарат, ідеологи партії, рядові члени партії.
Ознаки політичних партій:
o певна тривалість існування в часі;
o наявність організаційної структури;
o прагнення влади;
o пошук народної підтримки.
У наш час стає все більш очевидною суперечлива сутність політичних партій. Як зазначав Ж.Клемансо, партія – це водночас добро і зло. «Добро – тому, що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес. Зло – тому, що рано чи пізно уподібнюються церкві з її ієрархією та дисципліною, а такі організації обмежують можливості видатних особистостей, які в колективі змушені опускатися до загального середнього рівня».
За сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору, визначають демократичну легітимність влади.
Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі у житті суспільства посідає визначення функцій політичних партій.
Визначимо функції партії, які характеризують її зв’язки з класом, соціальною групою, суспільством загалом; функції щодо політичної системи суспільства й окремих інституцій; нарешті, функції партій стосовно власних проблем, проблем організації та здійснення внутрішнього життя самих партій.
Серед функцій слід відзначити функцію представництва інтересів. Вона полягає у тому, щоб забезпечити перемогу на виборах. Для цього партії повинні акумулювати загальнокласові, загальнолюдські та специфічні інтереси різних фракцій з метою зміцнення соціальних підвалин і підтримання стабільності політичної системи, а також реалізації зазначених інтересів шляхом використання контролюючими органами державної влади інших державних органів і громадських організацій;
функцію соціальної інтеграції (включення у політичну систему, примирення з існуючим ладом, соціальний конформізм окремої особистості, примирення інтересів конфліктуючих класів і соціальних груп). Головне завдання цієї функції – згладити й інші соціальні протиріччя, не допустити розвитку багаточисельних конфліктів до точки вибуху всієї системи суспільства;
функцію політичної соціалізації. Вона відображає зв’язок партії із суспільством і соціальними об’єднаннями. Визначаючи важливу роль партій у політичній соціалізації, необхідно підкреслити, що їхня участь у ній є складовою ширшої ідеологічної діяльності партій;
· ідеологічну функцію партії;
· функцію досягнення влади, оволодіння її апаратом;
· кадрова функція або функція політичного рекрутування;
· функція розробки політики та здійснення політичного курсу.
Виходячи з характеристики функцій партій, можна визначити предмет їхньої діяльності. Головними напрямками діяльності партій є:
o вивчення механізмів виникнення та розв’язання протиріч суспільних відносин;
o розробка системи колективного обґрунтування та прийняття рішень;
o вироблення системи відбору і підготовки у члени партії, їх навчання;
o створення національної інформаційної сітки та національного інформаційного банку даних про існуючі протиріччя та методи їх розв’язання;
o розробка методів діагностики стану громадського організму;
o формування та діяльність у міжнародній асоціації партійних організацій, головна мета якої – узгодження загальнолюдських інтересів і механізмів розв’язання протиріч.
Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:
o у багатьох з них відсутній свій електорат;
o спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;
o вкрай слабкі ідеологічні засади;
o переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;
o відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;
o спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;
o відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України.
Політичні партії України мають право:
1. вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених законодавством;
2. брати участь у виборах усіх видів;
3. використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні мас-медіа;
4. підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати або вступати між собою у міжнародні спілки;
5. ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу в їх створенні.
Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:
o можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;
o брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні ЗМІ в порядку, встановленому законом;
o вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.
Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку. Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, осередків та інших структурних утворень, припинення членства в політичній партії. Політичні партії припиняють діяльністьшляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з’їздом (конференцією) політичної партії.
У ст. 36 Конституції України читаємо: «Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації».
Громадські об’єднання – це добровільні формування, які виникають в результаті вільного волевиявлення громадян, об’єднаних на основі спільності інтересів.
СТРУКТУРА ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ.
Громадські організації –добровільні, побудовані на основі самоуправління і самодіяльності об’єднання громадян; відстоюють інтереси певних груп населення – соціальні, професійні, соціально-демографічні та інші, або об’єднані спільністю тих чи інших цілей (профспілки, молодіжні організації, культурно-освітні та інші добровільні товариства (творчі союзи, фонди, асоціації та ін.). Вони, як правило, мають фіксоване членство, статути.
Громадські органи –особливий вид громадських об’єднань, які створюють найчастіше при державних органах і виступають формою прояву громадської активності мас (Комітет захисту миру, Комітет ветеранів війни, Комітет солдатських матерів та ін.). Багато з них не мають фіксованого членства, статутних документів.
Політичні рухи – являють собою активну діяльність політичних сил, спрямовану на зміну існуючих владно-державних структур суспільства або відносин між державами в системі світового співтовариства.
Суспільні рухи – об’єднання різних соціальних сил для реалізації поставлених цілей. Це – антивоєнні, молодіжні, жіночі, громадських ініціатив, альтернативні та ін. Вони, як правило, структурно не оформлені, не мають членства.
Громадські об’єднання створюються з метою розвитку суспільно-політичної активності і самодіяльності громадян, їх участі в управлінні державними і суспільними справами, захисту громадянських, соціально-економічних, політичних, культурних прав і свобод людей, задоволення їх професійних, соціальних інтересів та ін.
РУХИ
Політичні:
-народні рухи;
-проти расової та національної дискримінації;
-антифашистські;
- на захист інститутів і цінностей демократії.
Нові соціальні рухи:
- антивоєнні;
- екологічні;
- неофеміністські;
- комунітарні;
- інші.
Соціальні:
-проти безробіття;
-за підвищення життєвого рівня;
-за здоровий спосіб життя;
-за безкоштовну освіту;
- інші.
Громадські політичні рухи – це структурно не оформлені масові об’єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких вони або розпадаються, або об’єднуються у нові політичні партії та громадські організації.