Види і функції педагогічного управління

Управляти - це значить не заважати

хорошим людям працювати.

Петро Капіца, радянський фізик

Хто не вміє управляти, той завжди

стає узурпатором.

Карло Біні, італійський письменник і

громадський діяч

Студент не може бути пасивним, тобто лише об'єктом педагогічного впливу, якого треба примушувати вчитися. Управління будь-якою

діяльністю за примусом малоефективне. Таке управління називається авторитарним. Якісне засвоєння змісту освіти у вигляді знань, умінь, ціннісних орієнтацій неможливе, якщо процес навчання супроводжується насильством, примусом. Перетворення студента в суб'єкта навчально-професійної діяльності відбувається тільки після появи в нього мети і потреби власної пізнавальної діяльності. Тоді об'єктом управління є не студент, а цілісна навчальна ситуація. Стиль такого педагогічного керівництва - демократичний, заохочувальний, що передбачає базування на власному досвіді студента, його актуалізації і розвитку, підтримку власної ініціативи студента. Студент як суб'єкт власної навчально-професійної діяльності навчається на вищих рівнях пізнавальної активності, учіння для нього набуває життєвого смислу.

Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і ціль роботи системи. Якщо освіта як система розвивається, то змінюються залежно від стратегії навчання і виховання також і функції управління, кожна з яких набуває певного змістовного характеру. Основні функції педагогічного управління:

• проективна функція (визначення мети, завдань навчання і виховання);

• конструктивна функція (розробка методів, прийомів і засобів забезпечення навчально-виховного процесу);

• організаторська й регулятивна функція (практична організація навчально-виховного процесу);

• комунікативна функція (спілкування, взаємини між учасниками педагогічного процесу);

• оцінно-коригувальна функція.

Ці функції забезпечують ефективний вплив на студентів для гарантованого виконання завдань сумісної діяльності («викладач - студент»).

Залежно від стратегії навчання студентів реалізація кожної з функцій педагогічного управління має свою специфіку, на основі якої можна визначити різні моделі управління: модель 1- авторитарна, пряма й жорстка (у минулому); модель 2 - демократична, опосередкована й гуманістична модель (сучасна).

Чи задовольняє нас сучасне управління у сфері вищої освіти? У «Державній програмі розвитку освіти України на 2005-2010 рр.» визначено такі завдання управління сучасною освітою:

1) Оптимізувати управління та організаційні структури системи управління.

2) Формувати творчу, духовно багату особистість із врахуванням її потреб, інтересів, здібностей і бажань. Головна цінність сучасної освіти - індивідуальність із притаманними їй інтересами і потребами.

3) Удосконалювати шляхи становлення національної самосвідомості, патріотичних почуттів і сучасних засад естетичного, морально-етичного, екологічного та валеологічного навчання і виховання.

4) Забезпечити інноваційний розвиток вищої освіти та його випереджувальний характер.

5) Удосконалювати механізми управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії).

В умовах сучасних глобальних криз людина не має права на пасивність. Вона мусить стати активною у своєму діянні, творчості, самовдосконаленні. Сучасна освіта покликана працювати на вищі досягнення людини, які пов'язані з розвитком її особистісного потенціалу. Повинна відбуватися гармонізація професійного й духовного оптимуму суб'єкта учіння.

Таким чином, діяльність викладача з управління навчально-професійною діяльністю студента полягає у забезпеченні мотивації, змістової і операційної її сторони. Значення такого управління полягає в тому, що правильно організована діяльність веде за собою розвиток (відбувається професіоналізація особистості майбутнього фахівця, розкриття творчих його можливостей, досягання оптимуму розвитку за умови активності студента).

Отже, і у студентські роки розвиток є саморух, хоча і соціально організований, відбувається під керівництвом викладачів. Культура- це виклик, це сила, яка запрошує. Мистецтво педагогічного управління полягає саме в тому, щоб студент (як і учень) прийняв цей виклик, визнав його. Щоб це відбулося, викладачеві треба опановувати наукою і мистецтвом педагогічного управління, навчитися правильно організовувати і ефективно реалізовувати процес засвоєння професійних знань та умінь через педагогічну взаємодію, сприяти засвоєнню студентами соціального досвіду.

Щоб виконати ці завдання, передбачається поновлення системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів вищих навчальних закладів і спеціалістів із вищою освітою при провідних університетах України.

«Освіта - річ прекрасна, але добре було б пам 'ятати: нічого з того, що потрібно знати, поневоленням навчитися неможливо» (Оскар Уайльд). У нашому випадку це означає, що вплив викладача на учіння студента опосередкований. Він організовує навчальний процес, управляє навчально-професійною діяльністю студента, а сам процес, виконавчу і результативну її частину здійснює студент. Тобто викладач і студент вирішують різні завдання і використовують для цього різні засоби, а отриманий результат (продукт) учіння відокремлюється від викладача. Цей результат є індивідуальним надбанням студента та існує лише в ньому, у його індивідуальному досвіді.