Загальні засади виконання рішення про обов'язок вчинити певну дію чи утриматися від н вчинення
Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу є, серед інших: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; припинення правовідносин. Подібні способи захисту передбачено й іншими, спеціальними правовими нормами цивільного, господарського, сімейного, житлового, трудового, земельного законодавства, зокрема, ст. 432 ЦК: зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності та ін.
Особливістю виконання рішень за таких способів захисту є об'єкт виконання, — дії боржника. Законодавство про виконавче провадження встановлює загальні правила щодо виконання рішення, якими зобов'язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення. У спеціальних випадках, зумовлених особливостями дії, яка становить предмет виконання, законодавством встановлено певні додаткові умови, специфічні риси проведення виконання або непоширення певного загального правила виконавчого провадження.
Після отримання виконавчого документа, який відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій встановлює строк для його добровільного виконання відповідно до ст. 24 Закону. У цьому випадку застосовують загальне правило (не більше 7 днів), однак в одній із справ немайнового характеру — про виселення — встановлено спеціальний строк добровільного виконання (не більше 15 днів).
У разі добровільного виконання рішення боржником, державний виконавець складає про це акт, який підписують він та сторони виконавчого провадження, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Якщо ж боржник не виконав рішення протягом строку, встановленого державним виконавцем, вирішують питання про застосування санкцій штрафного характеру, а також встановлюють новий строк для виконання.
У подальшому, якщо рішення не виконано, державний виконавець вирішує питання про застосування заходів примусового виконання, а також притягнення винних осіб до відповідальності.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які може виконати лише він, а також рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Постанову державного виконавця про накладення штрафу затверджує начальник відповідного відділу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі, за подальшого невиконання — порушує клопотання перед правоохоронними органами про кримінальну відповідальність боржника.
Подальший хід виконавчого провадження залежить від того, чи можливо виконати рішення без особистої участі боржника:
- якщо рішення можна виконати без особистої участі боржника, то державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягують двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій;
- якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, виконавчий документ за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу ДВС, повертають до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ (ст. 76 Закону).