Примусове виконання як стадія виконавчого провадження

Примусове виконання (застосування заходів примусового ви­конання рішення) — це вжиття державним виконавцем за­ходів-щодо реалізацій, припису, юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладенням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов 'язаних із виконанням. Тому, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (ст. ЗО Закону).

Час проведення виконання регламентує ст. 31 Закону, яка встановлює загальне правило про те, що сторони мають право обумовити взаємоприйнятий для них час проведення виконав­чих дій. Виконавчі дії проводяться у період між 6-ю та 22-ю годиною робочого дня. За певних умов виконавчі дії можуть проводитися у неробочі та святкові дні, нічний час.

На застосування конкретних заходів примусового виконан­ня рішення впливає характер самого зобов'язання, яке є пред­метом виконання. Залежно від виду зобов'язання може бути застосовано такі заходи примусового виконання рішення.

Грошові зобов'язання:

звернення стягнення на майно боржника;

звернення стягнення на заробітну плату та доходи боржни­ка-фізичної особи.

Речові зобов'язання:

вилучення у боржника й передача стягувачеві певних пред­метів, зазначених у рішенні.

Особисті зобов'язання:

відібрання дитини;

зобов’язання боржника вчинити певні дії, крім передачі майна чи грошей або утримання від їх вчинення.

За загальним правилом, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести мі­сяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провад­ження не поширюються на час відкладення провадження вико­навчих дій або зупинення виконавчого провадження та на пері­од реалізації арештованого майна боржника (ст. 25 Закону). Спеціальні строки виконання встановлено для справ з негайного виконання рішення, а також у справах про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог. Перші справи виконуються у день відкриття виконавчого провадження, другі – не пізніше, ніж у 5-денний строк із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ст. 25 Закону).

Як правило, обов'язковою ознакою стадії (етапу) примусо­вого виконання рішення є його оплата, що її покладено на боржника як особу, що зобов'язана за виконавчим документом вчинити певну дію або утриматися від її вчинення.

Витратами виконавчого провадження є витрати органів ДВС на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (ст. 45 Закону). Це поняття має більше фінансово-кошторисне, аніж процесуальне наповнення, що підтверджує положення про те, що до витрат виконавчого провадження належать кошти Державного бюджету України та кошти виконавчого провадження, які викори­стовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження (виконавчі витрати) — це витрати на організацію та проведення виконавчих дій, які покладено на сторони виконавчого провадження:

- кошти виконавчого збору;

• авансовий внесок стягувачів на проведення виконавчих дій;

• стягнуті з боржника витрати на проведення виконавчих дій.

Закон відніс до коштів виконавчого провадження також ін-ші надходження, що не суперечать закону, однак із цим варто не погодитися, оскільки вони вказують лише на дохідну частину бюджету ДВС.

Витрати на проведення виконавчих дій покривають за ра­хунок спеціального фонду виконавчого провадження, а також коштів сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій. Контроль та облік витрат на виконання покладено на началь­ника відповідного відділу ДВС. Порядок використання коштів виконавчого провадження та виконавчого збору, стягнутого з боржника, визначає постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 554.

Формування коштів спеціального фонду виконавчого провадження регламентує Положення про спеціальний фонд виконавчого провадження, затверджене постановою Кабінету Міні­стрів України від 26 липня 1999 р. № 1351.

Виконавчий збір — це встановлена законом грошова сума, яку стягують з бороюника у разі невиконання ним рішення добровільно. Метою стягнення виконавчого збору є часткове фі­нансування діяльності ДВС щодо здійснення заходів примусового виконання рішення, а також стимулювання боржника щодо виконання рішення добровільно.

Ставки виконавчого збору встановлено ст. 46 Закону. їх визначають двома способами:

- у процентному співвідношенні до предмета стягнення у майнових справах;

- у твердій грошовій сумі у справах немайнового характеру.

Виконавчий збір становить десять відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, яке підлягає передачі стягувачеві за виконавчим документом, а за невико­нання рішення немайнового характеру — у двадцять неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян — із боржника-юридичної особи.

Про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить постанову, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС.

Виконавчий збір не стягується:

зі страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особи­сте страхування; при виконанні державними виконавцями рішень про стяг­нення коштів за державним обов'язковим особистим стра­хуванням;

з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством;

• за виконавчими документами про конфіскацію майна, стяг­нення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься пі­сля першого надходження виконавчого документа державному виконавцеві. За наступних пред'явлень до виконання виконав­чого документа державному виконавцеві виконавчий збір стя­гується в частині, яку не було стягнуто при попередньому ви­конанні. Стягнутий із боржника виконавчий збір зараховується до коштів виконавчого провадження.

Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно від стягнутої суми. Постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше ніж наступного дня після п вине­сення надсилається боржникові і може бути оскаржена до су­ду в 10-денний строк.

У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку зі ска­суванням рішення, що підлягало виконанню на основі вико­навчого документа, виконавчий збір повертають боржникові. л Якщо ж виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанову про стягнення виконавчого збору виділяють в окреме провадження, вона підлягає виконанню у загальному порядку. її може бути скасовано за заявою борж­ника начальником відповідного відділу ДВС, якщо боржник оплатить витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, у разі:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім або ліквідації стягувача-юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3) повернення виконавчого документа без виконання на вимо­гу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.

Постанову про стягнення виконавчого збору може бути скасовано за поданням державного виконавця начальником відділу ДВС у разі:

1) смерті або оголошення померлим боржника або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника-юридичної особи, якщо виконання обов'язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

2) недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідується;

3) скасування рішення суду або іншого органу (посадової осо­би), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого до­кумента.

Інструкція про проведення виконавчих дій також визначає частку коштів, які сплачують у формі виконавчого збору. Половину коштів виконавчого збору витрачають безпосередньо

на проведення виконавчих дій. Другу половину виконавчого збору, згідно з п 2.4 Інструкції про використання і облік коштів спеціального фонду виконавчого провадження та звітності по них, затвердженої наказом Мінюсту від 11 жовтня 1999 р. № 65/5, зареєстрованої в Мінюсті 14 жовтня 1999 р. за № 701/3994, районні, міські, районні в містах відділи ДВС від­повідних управлінь юстиції раз на місяць перераховують Головному управлінню юстиції Мінюсту в АР Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції для подальшого використання, у тому числі на виплату винагороди державному виконавцеві (п. 4.16.3 Інструкції про проведення виконавчих дій) .

Витрати на проведення виконання (або, як зазначено в Законі, витрати на організацію та проведення виконавчих дій) — це витрати, пов'язані із проведенням виконавчих дій у кожній конкретній справі, які покладаються на боржника у ра­зі невиконання ним рішення добровільно.

До них належать кошти, необхідні для (витрачені на):

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) оплати праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інших необхідних витрат для забезпечення належної органі­зації виконання рішень органами ДВС.

До інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на виготовлення бланків (запитів, повідомлень, викли­ків, постанов державного виконавця тощо) та інших докумен­тів, які використовують у виконавчому провадженні, оплату послуг поштового, телефонного, телеграфного, модемного зв'язку, проїзд державного виконавця, оплату за експлуатацію ЄДРВП та інші витрати на забезпечення виконавчого провад­ження (п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організаці­єю та проведенням виконавчих дій, державний виконавець ви­носить постанову, яку затверджує начальник відповідного від­ділу ДВС. Постанову про стягнення з боржника витрат, пов'я­заних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бу­ти оскаржено сторонами до суду у 10-денний строк.

Авансування витрат виконавчого провадження — це витра­ти, які вносить стягувач для проведення виконавчих дій, вони належать до складу коштів виконавчого провадження і підляга­ють поверненню у першочерговому порядку (ст. 48 Закону).

1 Однак відповідно до положень бюджетного законодавства на 2004 рік встановлено інший порядок використання коштів, сплачених як виконавчий збір. Відповідно до ст.ст. 2 та 14 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 р. (ОВУ. — 2003. — № 49. — Ст. 2552) по 50 відсотків сум виконавчого збору, стягнутого ДВС, відносять до загального та спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку з цим дію положень ч. З ст. 46 Закону призупинено.

Авансування застосовують для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини, якщо інше не передбачено зако­ном. Наприклад, за умови авансових внесків стягувача листи сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження може бути надіслано рекомендованими листами (ст. 27 Закону). кошти, які призначені для авансування витрат виконавчого провадження, стягувач може за погодженням із державним ви­конавцем внести на депозитний рахунок відповідного відділу ДВС При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повні­стю повертається стягувачеві, якщо інше не передбачено зако­ном. Зокрема, не погашається авансовий внесок у разі прове­дення факультативного (необов'язкового) розшуку боржника або майна.

Від авансування витрат виконавчого провадження слід відрі­зняти оплату окремих послуг стягувачем. Відповідно до ст. 44 і Закону поштовий переказ стягувачеві стягнених грошових сум здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.