Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах.

Підстави виконання

Завданням ДВС є здійснення виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України (ст. 1 Закону України "Про ДВС"). Інші органи, установи, організації та посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених за­коном, у тому числі відповідно до ст. 6 Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця (ст. 2 Закону).

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконують податкові органи, установи банків, кредитно-фінансові установи. Рішення вказа­них органів відповідно до закону можуть виконувати також ін­ші органи, установи, організації, посадові особи та громадяни.

Виконання рішень про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюють ор­гани Державного казначейства України в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Зазначені органи, установи, організації та особи не є орга­нами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності (ст. 9 Закону).

Далі подаємо стислу характеристику рішень, ухвал та по­станов, що підлягають виконанню відповідно до ст. З Закону у порядку виконавчого провадження.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення, якими задоволено позовні вимоги про присудження до вико­нання певних дій, якщо боржник відмовився від їх добровіль­ного виконання. Рішення про відмову у задоволенні позовів

Підстави виконання. Виконавчі документи про присудження, про визнання, про зміну і припинення пра­вовідносин не потребують примусового виконання, окрім ви­конання у частині стягнення судових витрат. Рішення про ви­знання є підставами їх реалізації іншими способами: добровіль­ним виконанням, реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин чи правового статусу гро­мадян. Підлягають виконанню й ухвали суду, які мають озна­ки реалізованості і вимагають примусового виконання, зокре­ма, такі: про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК, стМ54 ЦПК 2004 р.) застосування запобіжних заходів (ст. 62 ЦПК), про стягнення штрафів (ст.ст. 44, 48, 95 ЦПК та ін.), про поворот виконання (ст.ст. 420—422 ЦПК, ст. ДЖЩПКЛОШ р.), про уточнення, доповнення рішення, зміну порядку та способу ви­конання (ст.ст. 213—215 ЦПК, ст. 373 ЦПК 2004 р., ст. 33 За­кону), а також ухвали суду апеляційної та касаційної інстанції, суду з перегляду справи за винятковими обставинами, якими змінюються рішення (ст.ст. 305, 334 ЦПК).

Відповідно до ст. 179 ЦПК, ст, 175 ЦПК 2004 р. суд може затвердити (визнати) мирову угоду сторін. До такого затверд­ження (визнання) суд роз'яснює сторонам наслідки відповід­них процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчи­нення цих дій у представників сторін. Про затвердження (ви­знання) мирової угоди сторін суд виносить ухвалу, якою одно­часно припиняє провадження у справі.