Доручення
План
1. Труднощі вибору і вживання слів. Синоніми та пароніми в діловому мовленні.
2. Терміни в діловому мовленні.
3. Професіоналізми в діловому мовленні.
4. Обліково-фінансові документи: доручення, розписка, накладна.
1. Синоніми та пароніми в діловому мовленні.
Синоніми (від грецького – однойменність) - слова близькі за значенням, але різні за звучанням і різняться смисловими та емоційно-експресивними відтінками. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово. Серед лексичних синонімів виділяються стилістичні, наприклад, до слова говорити в українській мові можна дібрати близько 20-ти синонімів: балакати, гуторити, цвенькати, теревенити, виголошувати, обговорювати, базікати, ректи, сперечатися, дискутувати та ін. Але не кожне з цих слів може бути доречним в діловому спілкуванні, бо вони мають різні відтінки в своїй семантиці (значенні). В українській мові існують також абсолютні синоніми, буква - літера, алфавіт – абетка, Найчастіше це термінологічні назви, одна з яких є українським словом, а інша – запозичена. Треба надавати перевагу першим, особливо якщо слово є недавно запозиченим. Для уникнення тавтології при складанні документів слід користуватися синонімічними можливостями мови, але термін не можна замінювати словом, яке є близьким за значенням. Семантичні та стилістичні відтінки синонімів можуть спричинити непорозуміння та невідповідне тлумачення інформації. Слід мати на увазі, що не завжди слова однозвучні з російськими мають те саме значення і в українській мові. Більшість слів-синонімів відрізняються своєю сполучуваністю в контексті.
Пароніми - це слова, які є схожими за звучанням та вимовою, але зовсім різними за значенням і написанням. Вони можуть бути різнокореневими і спільнокореневими. Через подібність вимови можуть виникати проблеми у сприйнятті та використанні в документах незнайомих слів, що спричиняє неправильне тлумачення тексту і взагалі недійсність ділового папера, бо паронім має інше значення. Семантичні зв'язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Наприклад: акціонерний (заснований на акціях) - акціонерний банк і акціонерський (який належить, властивий акціонерам) - акціонерські внески; гарантійний (який гарантується кимось, чимось) — гарантійний лист і гарантований (сталий, підтримуваний законом) - гарантоване право; кампанія (військовий похід, війна, суспільно-політичні або громадські заходи) - виборча кампанія і компанія (група людей; торговельне або промислове товариство) - страхова компанія тощо.
Звукова, структурна і почасти семантична подібність паронімів часто спричиняє їх сплутування у мовній практиці, що може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником. Уникнути лексичних, а отже, й семантичних помилок допоможуть спеціальні словники паронімів, довідники зі слововживання та культури української мови.
Пароніми, як і слова інших семантичних груп, є важливим стилістичним засобом у художніх творах та публіцистиці. Ними послуговуються для увиразнення художніх образів, мелодійного звучання фрази, наприклад: Вітре, вітре, дми на ватру, Постав мені, вітре, варту. Щоб моя бурханна ватра Лише вітру була варта (Др.). Слова-пароніми часто використовуються для створення колориту гумору, іронії, сатири.
Міжмовні омоніми це слова двох контактуючих мов, які цілком або головним чином збігаються за формою але відрізняються за змістом. Наприклад, рос. пытать “подвергаться пытке”, укр. питати – “спрашивать”.
Ці лексичні одиниці інодіназивають "словами-провокаторами", тому що вони спричиняють помилки у їх вживанні. Різниця в значенні можеколиватися від незначних семантико-стилістичних відтінків до протилежного, антонімічного значення.
2. Термінологічна лексика. Вимоги до вживання термінів в текстах ділових документів.
Більшість слів сучасної української літературної мови є загальновживаними. Ними користуються в усіх сферах життя. Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживаються окремими групами людей у різних галузях народного господарства, науки, культури тощо.
Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання називаються термінами.
Правила функціонування термінів
1. Розрізняють термінологію загальнонаукову (майстер, виробництво) і вузькоспеціальну (депозит – гроші чи цінні папери, що їх вносять до кредитних установ для зберігання).
2. У складі термінології наявна значна кількість іншомовних слів (конструкція – лат., експлуатація – фр.)
3. Терміни характеризуються літературною унормованістю й однозначністю.
4. Терміни не мають емоційного забарвлення і не можуть мати синонімів.
Джерела творення термінів
1. Переосмислення загальновживаних слів: особа – юридична особа; відповідальність – матеріальна відповідальність.
2. Запозичуються з інших мов: дебетор, кредитор.
3. Професійні слова: ін´єкція, кекспрес.
4. Поєднання власне українських слів та частин іншомовних слів (конструювання термінів): фонологія, автобіографія.
5. Від власних назв: Меценат (лат. – римський діяч, що підтримував поетів та художників) – меценатство; Ват – ват (англійський фізик).
3. Професіоналізми в діловому мовленні.
Професіоналізми—це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної (рідше — соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.
Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.) або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій—кардан, трансплантація — пересадка; отоларинголог—вушник та ж.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.
Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства — шкода від них невелика (псується лише мова тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного у напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.
У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме. Часто на грунті вживання професіоналізмів виникають непорозуміння в. службовому листуванні. Так, наприклад, в одній рекламації було написано: “…заготовки зубчастих коліс не мають маркіровки й свідків.,.» Свідки — це професіоналізм, вживаний на позначення макетів деталей, що додаються до кожної партії їх; проте це довелося роз'яснювати вже в наступному листі.
На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів, утруднюючи спілкування й знижуючи загальний рівень мовної культури документів.
Які ж слова входять до складу професіоналізмів? Серед професіоналізмів переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів треба уточнити свої обсяги, ми маємо типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.
Уже згадувалося, що до професіоналізмів належать також і слова загальнонародної мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, у загальнонародній мові слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого (власне найвищого) вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає «висококваліфікований», а не «той, що має певну кваліфікацію», свідомий — це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники — це показники високої (найвищої) якості та ін.
Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування: адже до нового слововжитку треба спеціально звикати; крім того, в усному мовленні міру якості можна передати інтонаційно (сказати якісний з такою інтонацією, яка висловить найвищу міру цієї ознаки); у писемному мовленні читач мусить усе це «домислити», що абсолютно недоречно в діловій сфері людського спілкування.
Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що «непосвяченій» людині взагалі буде незрозуміле, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення Повідомте ударність нового агрегати для непосвяченої людини буде «шифровим донесенням», а не діловим листом.
Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є «місцева словотворчість» (у межах колективу, підприємства, відомства та ін.), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до- (дообладнати, докваліфікація, дооформляти, доукомплектувати, дообстежити, дозакріпити), недо- (недопалив, недовнесок, недопромисел, недоперевиконано), за- (залозунгувати, запроцентувати, задебетувати), над- (надзверхплановий); серед суфіксів -ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.
4. Обліково-фінансові документи: доручення, розписка, накладна.
Письмове повноваження, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати якісь юридичні дії або одержувати матеріальні цінності, називають ДОРУЧЕННЯМ.
Доручення можуть видаватися на розпорядження майном, на одержання грошових і товарно-матеріальних цінностей, на ведення справ у судових (арбітражних) органах та ін. Доручення поділяють на офіційні та особисті.
В офіційному дорученні має бути зазначено:
1) назву організації, яка видає доручення;
2) номер доручення й дату видання;
3) назву документа (доручення);
4) посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається доручення;
5) назву організації чи підприємства, від якогомає бути одержано товарно-матеріальні цінності;
6) номер і дату супровідного документа (наряду, рознарядки та ін.);
7) перелік товарно-матеріальних цінностей із зазначенням кількості їх або на яку суму;
8) строк дії доручення;
9) зразок підпису особи, якій видано доручення;
10) назву документа, що посвідчує особу одержувача цінностей (паспорт, посвідчення);
11) підписи службових осіб, які видали доручення;
12) печатку організації, що видала доручення.
Офіційні доручення поділяють на разові, які видаються для певної одноразової дії (найчастіше на право отримання матеріальних цінностей); спеціальні та загальні.
Спеціальним дорученням називають документ, яким службова особа уповноважується на здійснення однотипних вчинків: на представництво в органах суду, на здійснення транспортних, господарських і банківських операцій у межах певного періоду часу.
Загальне доручення видають на право здійснення операцій, пов'язаних з управлінням майном.
Доручення видають на строк не більше трьох років. Якщо строк повноваження не вказано, доручення зберігає силу протягом одного року з дня його підписання. Якщо ж доручення взагалі не датоване, воно не має юридичної сили.
ОСОБИСТІ ДОРУЧЕННЯ видаються окремим особам, які передають свої права іншим особам. Серед них найпоширенішим документом є доручення на одержання грошей. Таке письмове повноваження не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення. Воно може бути засвідчене організацією, в якій працює або навчається довіритель, адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, установи, в якій він перебуває на лікуванні, а також військовою частиною.
Дорученняна отримання грошей готівкою складається за довільною формою і має такі реквізити:
1) назва документа;
2) прізвище, ім'я і по батькові особи, яка видала доручення;
3) прізвище, ім'я і по батькові особи, якій видано доручення (довіреної особи).
Зразок №1
Доручення
м. Київ 4 вересня 1999 року.
Я, Олексюк Олена Андріївна, яка проживає в м. Києві по вул. Кіото, 4, кв. 5, цим дорученням уповноважую свого чоловіка, Бойка Ігоря Васильовича, що проживає в м. Києвіза тією ж адресою, керувати належним мені на підставі технічного паспорта КТ № 984574, виданого РЕВ УДАІ УВС м. Києва 28.03.99 р. легковим автомобілем марки ВАЗ — 21099, двигун № 349489, шасі № 0093847, державний номерний знак Р3773КІ, зареєстрованим у РЕВ УДАІ УВС м. Києва 28.03.99 р.
Доручення видано без права передоручення і дійсне терміном на три роки, тобто до четвертого вересня тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року.
Підпис
Формуляр-зразок офіційного доручення (№2)
Штамп установи
Доручення №__
м.Київ ______________
(дата літерами)
Видано ________________________________________________________________________
(зазначити прізвище, ім’я, по батьковіособи)
у тому, що йому доручається здійснити угоду з ______________________________________
(зазначити назву і предмет угоди)
для чого доручено вести від імені_________________________________________ справи в усіх державних, кооперативних і громадських організаціях, одержувати всі необхідні документи, розписуватися і здійснювати всі дії, пов’язані з виконанням цього доручення.
Повноваження з цього доручення не можуть бути передані іншим особам.
Доручення видано терміном на _________________________________(зазначити термін до трьох років)
Доручення зареєстровано за №____
Начальник (підпис) Розшифрування підпису
Головний бухгалтер (підпис) Розшифрування підпису
Печатка
Зразок №3