Свобода, право і релігія

Як форма суспільної свідомості релігія функціонально пов’язана з правом, до того ж цей зв'язок існує як на рівні правового регулювання стосунків держави і церкви, правового оформлення державної волі щодо релігії, так і на рівні власних стосунків релігії і правових систем.

Питання свободи совісті – це світоглядна, культурологічна, суспільствознавча і юридична проблема. Змістом поняття свобода совісті є право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися нерелігійного світогляду. Серцевиною поняття свобода совісті є поняття совість. Совість – це система моральних переконань особи та здатність її застосування до самооцінки власної поведінки. Совість не дається людині від народження в готовому вигляді, вона має суспільний зміст, культивується і формується в суспільстві і суспільством в результаті соціалізації особи.

Свобода совісті – це конкретне втілення свободи взагалі, свободи людини в суспільстві. Вона існує і функціонує поряд з іншими правами і свободами громадян. Отже в широкому її розумінні свобода совісті – це свобода обирати власні переконання та втілювати їх у своїй діяльності, поведінці, тощо. В цьому аспекті вона постає фундаментальною загальнолюдською цінністю, свободою людського самовизначення в духовному світі.

Ґенеза уявлень про свободу совісті як вільного, не детермінованого зовнішніми чинниками вибору сягає рабовласницького суспільства, тут особливо в умовах східних деспотій вона являє себе традиціями вільнодумства (Демокріт, Епіку, Лукрецій Кар), в 16-18 вт. реформація, спрямована проти середньовічного абсолютизму, мала в якості своїх ідеологів також і апологетів свободи совісті – відомих вчених і філософів Монтея, Спінози, Дж. Локка, Вольтера, Месьє, Гольбаха, Дідро та ін.

Право на свободу совісті проголошувалося в конституціях, інших законодавчих актах більшості держав світу. В колишніх соціалістичних країнах реалізація свободи совісті значно деформувалася, помічався помітний крен в площину однобічної атеїзації, що супроводжувалося приниженням ролі релігії в суспільному житті.

В Україні право на свободу совісті гарантується Конституцією (ст. 51), законами «Про свободу совісті та релігійні організації». Здійснення свободи совісті в Україні обмежується лише за необхідності охорони громадського порядку, життя, здоров'я , моралі, інших прав і свобод, воно запобігає як примусовій або надмірній клерикаризації, так і атеїзації в державі.

[1] Див.: Ferre, F. Bacic modern philosophy of religion/ - London, 1967.-C.30-82

[2] Див.: Колодний А. Релігія // Релігієзнавчий словник. –К., 1996. –с.279