Процес формування християнської церкви.
Схема утворення основних напрямів сучасного християнства
ІЄРАРХІЧНА ПОБУДОВА
Російської Православної Церкви
Чорне духівництво Біле духівництво
(монахи) (одружені і целібати)
1. Вище духівництво
(Архієреї)
Патріарх У числі вищого
(голова церкви, обирається духівництва не буває
на помісному соборі
з числа архієреїв)
Митрополит
Архієпископ
Єпископ
Вікарний єпископ
2. Ієреї-жерці
(середнє духівництво)
Архімандрит Протопресвітер
Ігумен Протоієрей (Благочинний)
Ієромонах Ієрей (Священник)
3. Нижче (допоміжне) духівництво
Архідіякон Протодіакон
Ієродіякон Діякон
Ми уже знаємо, що віра в Бога є специфічною ознакою релігія як форми суспільної свідомості. Віра в Бога і релігія - майже тотожні поняття. Яка віра в Бога, така і релігія.
Християнство пропонує своїм віруючим вірити в такого Бога, якого ми не зустрічаємо ні в якій іншій релігії. Християнство вчить, що Бог - один. Звідсіль християнську релігію можна визначити як релігію монотеїстичну. Але монотеїзм християнства особливий. Християнські богослови кажуть, що якщо Бог є одним-однісеньким, то він може викликати з нашого боку лише співчуття: йому одному немає з ким - рівнозначним собі – спілкуватися; для нього немає свого власного життя; він - самотній тощо. Блаженний Августин говорив: «Бог - один, але він - не одинокий (не самотній)!». Християнський Бог, будучи одним, разом з тим є Богом Отцем, Богом Сином і Богом Духом святим. Суть християнського Бога виражено в догматі - «Бог один за єством (сутністю) і потрієн в лицях»; «Один Бог є в той же час окремим Богом Отцем, окремим Богом Сином і окремим Богом духом святим». Свого Бога християни називають ще Святою Трійцею. Виходячи з біблійних назв іудейського Бога, християни називають свого бога ще Богом Єгово (по-єврейськи - Бог Ягве) та Саваофом (Саваоф - Бог воїнств). На іконах Бог Отець зображується у вигляді могутнього діда, що сидить на хмарах; Бог Син - це Ісус Христос; Бог Дух святий - у вигляді голуба. Вся Трійця зображується у вигляді Всебачучого Ока («Всевидючого Ока») - Ока обрамленого трикутником.
2. Святе письмо. Кожна історична релігія має своє святе письмо. Таким святим письмом в християнській релігії є Біблія. Вона складається з священних книг, які християнство сприйняло від іудейської релігії і дало їм назву «Старий Завіт». До Старого Завіту входить 39 канонічних книг, що визнаються святими як в. християнстві, так і в іудействі, та 11 книг неканонічних. Останні не визнаються за святі в іудаїзмі та протестантській церквах. До Біблії входить також 27 книг власне християнського походження. Вони називаються «Новим Завітом». До його складу входить чотири Євангелія - чотири варіанти розповідей про життя, вчення та діяльність Ісуса Христа, Діяння Апостолів, 21 послання апостолів та книга Апокаліпсис (Одкровення).
Християни називають Біблію словом божим. Все, що написано в ній - абсолютна істина, до якої неможна нічого ні добавити, ні відняти, ні переіначити. Грізним застереженням звучать слова Апокаліпсису: «Хто добавить щось до пророцтв, тому бог добавить болячки; а хто відніме щось від слів книги цього пророцтва, у того Бог відніме Царство небесне» (розділ 22, стіх І8-І9).
При розгляді Біблії в курсі релігієзнавства головну увагу слід на ті чи інші деталі протиріч біблійного тексту, а на культурологічне значення. Біблія справила визначальний вплив на формування і вияв культури християнізованих народів. Біблійні заповіді, легенди, молитви, пророцтва, притчі, афоризми, одним словом - всіма своїми елементами увійшла в плоть і кров культури, побуту, світогляд, звички нардів.
3. Кінець світу. Важливим елементом християнського світогляду є віра в те, що світ, в якому ми живемо, має свій початок і буде мати кінець. Різні книги Нового завіту (Апокаліпсис; Друге послання до Фесалонікійців, розділ 2; Друге послання Петра, розділ 3; Євангеліє вії Матвія розділ 24) про кінець світу розповідають по-різному. Для опису ознак наступу кінця світу використовується також старозавітна книга Даніїла (розділ 2, 7, 9). Внаслідок такого підходу в християнстві знаходять місце неодинакові - до взаємовиключних - концепції самої картини кіпця світу. Для одних - це Суд над живими ї мертвими, після якого одні підуть в рай, а інші - в пекло. Для других - це всесвітня катастрофа, в якій все живе буде знищене, а зостануться лише справжні християни. Для третіх - це знищення всього матеріального світу, після якого настануть «нова земля і нові небеса» Сам кінець світу називається в християнстві то Другим Пришестям Христа, то Страшним Судом, то Армагеддоном.
4. Душа і тіло. Біблія розповідає, що тіло людини (Адама) створено з пороху земного, в яке Бог вдунув душу (дух). Коли людина помирає, то її душа розлучається з ті лом. Bсі християни, за винятком адвентистів та єговістів, вірять в те, що після смерті людини її душа продовжує жити в потойбічному світі, знаходиться враю чи пеклі. Католицизм вчить що на тому світі є ще одне відділення - чистилище. Перед кінцем світу душі людей з'єднаються з їх тілом і з’являться на суд божий. Різні напрямки християнського ревівалізізму (відродження) та п’ятидесятництва, посилаючись на 5 розділ Першого послання до фесалонікійців, вчать про те, що людина складається не лише з тіла і душі, а ще й - з духа. Одначе трьохскладність людини - дух, душа і тіло - не поділяється всіма іншими течіями християнства. Слід зауважити, що християнство мовчазно, без особливої аргументації та посилань на слово боже, приймає вчення про те, що душа (дух) притаманний лише людині, що у тварин, рослин душі немає. Проте в Старому Завіті настійно повторюється, що душа є не лише у людини, а і у тварини. В тій же Біблії утверджується, що душа і людини і тварини знаходиться в крові; з виходом крові з людини і тварини виходить душа; той, хто їсть кров, той з’їдає і душу.
5. Хрещення. Для вступу в християнство і для спасіння душі віруючий обов’язково повинен здійснити обряд хрещення. «Хрещення» - це слов’янський переклад грецького слова «баптізо» - занурюю у воду, купаю. Хрещення здійснюється як наслідування вчинкуІсуса Христа, який сам охрестився в річці Іордан, це з одного боку, а з дургого - як очищення (обмивання) гріхів Адама і Єви та своїх власних гріхів. Без охрещення ніхто потрапити в Царство Небесне не зможе.
Сам обряд охрещення в різних християнських громадах здійснюється по-різному. Історично давні церкви (католицька, православна, арм’яно-григоріанська, ефіопська, малабарська, коптська) здійснюють хрещення над дітьми, в храмі чи дома. Протестантські церкви і секти охрещують лише дорослих, після 18 років, і як правело - в річці чи в озері.
6. Як і в Інших релігіях в християнстві є ціла система молитов, богослужінь, обрядів, постів та свят. Є священники, монахи, подвижники, святі місця, храми, реліквії. Демонструються чудеса, зцілення, благословення та прокляття. І в цьому відношенні християнство нічим не відрізняється від усіх інших релігій. Названим елементам християнство надає хіба що свою «редакцію», свій «антураж».
7. Центральне місце в християнському світогляді займає, безумовно, Ісус Христос. Він є засновником і богом християиства; від імені «Христос» походить сама назва релігії християнство. Ось чому про Ісуса Христа в курсі релігієзнавства слід зупинитися окремо.
Євангельський Ісус Христос
Про життя, діяльність, повчання, чудеса, смерть і воскресіння Ісуса Христа розповідається в чотирьох євангеліях - від Матвія, від Марка, від Івана. В інших книгах Нового Завіту розтлумачується вчення Ісуса Христа, смисл його «пришестя на землю», значення його смерті та воскресіння.І хоча на основі повідомлень Нового Завіту неможливо скласти цільної біографії Ісуса Христа, ні дати гармонійну систему його вчення, його обіцянок, все ж таки головні етапи його життєдіяльності, головна суть його вчення вимальовуються досить чітко. Все це дуже добре відомо віруючим і невіруючим християнам зованих народів, втілено в культову практику відзначається цілою серією свят та обряд. Лише на честь головних подій Христа та його матері Марії католицька та православна церква встановила 12 вели свят, свят, як-от: Різдво Христове, Різдво Богородиці, Хрещення Христа, Преображеніє Христа, Вознесіння Христа, Успіння Богородиці...
Життєопис євангельського Ісуса Христа такий. На початку нашої ери в Палестині на Діву Марію зійшов Дух святий. Вона зачала і народила сина, який був одночасно і людиною і Богом (Сином Божим, Богом Сином – з числаСвятої трійці). Народження Христа у Віфліємі вітали небесні ангели піснею; «Слава в небесах Богу, на землі - миру, в людях - благоволінню!» Новонародженому поклонилися пастухи, а потім три мудреці зі сходу, які по зірці на небі взнали про народження Спасителя. Потім Христа принесли до Єрусалимського храму, де його урочисто зустріли (звідсіль свято Стрітення) пророчиця Ганна та старець Семен і благословили хлопчика. Іудейських цар Ірод вирішив убити Христа, але за вказівкою ангела його батьки рятуються втечею в Єгипет. Потім вони повертаються в Палестину і оселяються в Назареті. За євангелієм від Луки батьки і раніше жили у Назареті. До тридцяти років Ісус Христос жив у Назареті у покорі до батьків. В 30 років він приймає хрещення від Івана Хрестителя і починає виконувати свою місію Спасителя. Обравши собі 12 учнів-апостолів, він мандрує по Галілеї проповідує вчення нової релігії, творить чудеса (виганяє бісів з людей, припиняє головну біль, п’ятью хлібами накормлює п’ять тисяч чоловік, ходить по водам, припиняє бурю...) та виголошує притчі (про блудного сина, фарисея та митаря, про бідного Лазаря та багача, про сіяча, про драму бідної вдови…). Підраховано, що в євангеліях описано 38 чудес і 40 притч Ісуса Христа.
Жителі всього Єрусалиму натовпом зустрічали його й ходили за ним. Перед іудейським святом Пасхи Христос влаштував зі своїми учнями прощальну святкову (пасхальну) Вечерю (Тайну Вечерю), після якої один з його учнів - апостол Іуда зраджує Христа і видає його тим, хто волів його смерті. Римський прокуратор Понтій Пілат (Пілат Понтійський) розглядає справу Ісуса Христа, не знаходить на ньому провини і хоче відпустити його. Але євреї вимагають: «Розпни ого! Рзпни!.. Кров його на нас і на дітях наших! (Матф. ХХVІІ, 25). Ісуса Христа розіп’яли на хресті. Він помер але на третій день воскрес. Ще деякий час після воскресіння Христос перебував на землі, з’являвся своїм учням, а згодом - вознісся на небо, де сидить на престолі Бога Отця. Поширюючи вчення Ісуса Христа, його учні, апостоли, утворили християнську релігію. Так ескізно можна викласти життєпис Ісуса Христа за текстами книг Нового Завіту. Для всіх без винятку християн новозавітний життєпис Ісуса Христа не викликає ніяких заперечень ні в загальному нарисі ні у всіх його деталях. Для віруючих християн немає і не може бути питання: чи був Христос, чи його не існувало? чи творив він чудеса, чи не творив? Торкаючись найбільшого чуда Христа - воскресіння з мертвих, апостол Павло писав: «Якщо ж Христос не воскрес, то даремною є наша проповідь, даремною є і ваша віра!» (Перше послання до коринфян, ХV, 14, 17).
Наша школа і вузи – світські. При викладанні всіх предметів, дисциплін та тем учням і студентам дають наукове, висвітлення. Це стосується і всіх тем релігієзнавства. В науковому релігієзнавстві немає місця ні пропаганді, ні вірі в надприродне, в чудеса. Найавторитетніший знавець християнства Ернест Ренан, автор багатьох книг в тому числі і такої як «Життя Ісуса», текст якої було опубліковано в 1989-1990 роках на сторінках нашого журналу «Людина і світ». Він писав: «З того моменту, як ми визнаєм існування надприродного, ми вже знаходимось поза межами науки… Якщо чудо в будь-якій мірі можливо, то вся моя книга - суцільна помилка».
У ставленні науки до Ісуса Христа до цього часуіснують два підходи. Перший полягає в тому, що Ісуса Христа вважають цілком з початку і до кінця - вигаданою, міфічною особою. Прибічники такої точки зору доводять, що в євангельському життєпису Ісуса Христа немає нічого оригінального всі розповіді про нього списано з розповідей про інших богів, спасителів, чудотворців. Другий підхід вважає Ісуса історичною особою навколо якого створено легенди міфи, якому приписали чудеса Інших богів. На користь першої і другої точки зору наводяться чисельні науково достовірні факти. Зараз немає можливості і місця зупинятися на всіх перепитіях дискусій про історичність Ісуса Христа. Це тема окремої розмови, окремої статті. Ми стисло викладемо лише найдостовірніші історичні висновки щодо існування Ісуса Христа як засновника пової релігії.
Здостовірних історичних свідчень достеменно відомо, що на початку нашої ери в Галілеї Палестинській жив і активно діяв Ісус, який називав ceбe (якого називали інші) Месією, що його обіцяв Бог Ягве послати єврейському народу для визволення їх від поневолення. Єврейське слово «Мошіах» (Месія) в той час грецькою мовою передавалося то як Христос (посланий, помазаник), то як Сотер (спаситель рятівник). ВЄвангеліях Ісус Христос теж називаються галілеянином з галілейського міста Назарет, два його речення в євангелії наводяться на галілейському діалекті єврейської мови (Лука, VІІІ, 54; Матф. ХХVІІ, 45). Сучасником Ісуса Христа бувІван Хреститель - історична особа. У Ісуса Христа були брати і сестри, а його брата Якова забили камінням в 70 році. Христос був сучасником Понтія Пілата. Всі ці історичні факти відбиті в Новому завіті точно так, як вони зафіксовані в історичних достовірних документах. Хоча і немає документ, але переконливо доведено що Ісуса Христа розіп’яв жорстокий римський прокуратор Пілат; що учнів Ісуса Христа жорстоко переслідували іудеї, примусивши таким чином проповідувати Христа язичникам.
Отже, Ісус Христос існував. Науці лише важко установити, що в християнський світогляд увійшло безпосередньо від Ісуса Христа, а що дописано, придумано, розширено і пристосовано до віри первісних християн апостолами, мужами апостольськими та і вишими анонімними і відомими діячами християнської церкви.
Навіть те, що євангельських Христос називався Ісусом, а не Ємануїлом, як про те пророчилося в Біблії, як на це пророцтво посилається в самому євангелії (Матф. 1, 23) свідчить на користь історичності засновника християнства. Як би Христа лишевигадували, то при посиланні на пророцтво доречніше було б дати йому ім’я Ємануіла, а не Ісуса.
Євангельський Ісус Христос (продовження) для перших християн часів Апокаліпсису – ІІ п. І ст.. н.е. Месія Христос , який охрестився тако як ягнець. Син людський, Альфа і Омега, цар царюючих і Господь господарюючих, ще не надходив, але, «скоро надійде». Христос за їх уявою небесна істота – очі його палають вогнем, ноги із гараяого заліза, могутній, неземний голос. Він скоро навічно з’явиться на небі, скине сатану і встановить 1000-не царство. Проходив час, але ця подія н відбувалась. Частина християн почала проповідувати, що Христос надійде на землю не у вигляді людини. На зміну міфологізму іде період докетизму – (віри у скоре надходження «Христа у вигляді уявної людини» («Видаюсь») (кажусь) гр.. «докео») звідси і назва «докетизм»). А з середини ІІ ст. християни, що пройшли всі випробування почали вчити, що бог вже виконав свою обіцянку, і христос уже перебував на землі. Починається період Євангелізму – поширення «Євангелії» («Благої звістки», «Благовістя» про Христа, його земне життя і діяльність, вчення про Спасіння). Про це було складено близько 40 Єванглій.
Основні етапи формування і трансформації образу Христа просліджуються за наявними в нас документами, в тому числі і новозавітним священним текстам, що увійшли в Біблію – Откровенні Іоанна Богослова, Послання Апостолів, Євангліям, діяннях апостолів.
Перші чисельні сектонського характеру громади (общини, групи) християн другої половини першого століття – часів первісного християнства – складалися із найнижчих верств євреїв, що мешкали в палестині і малій азії. Вони чекали на перше пришестя Месії – Христа – Спасителя, який скоро надійде покарає владу імперії, знизить міста, блудниць, Рим, встановить на землі ново тисячне царство, а потім надійде на землю вдруге і зчинить всезагальний суд над усіма живими й мертвими. Апокаліпсис – перша книга Християн – повідомляє про те, що Христос надійде рятувати тільки євреїв і започаткує царство євреїв.
На початку ІІ ст.. н.е. християни вгамовують свій бунтарський дух проти влади Римської імперії, визнають, що спасіння потребують не тільки євреї, поривають з іудаїзму і впускають в своє середовище не євреїв, хоча і ставлять їх нижче «обрізаних» (тобто євреїв). Інститут місіонерів і проповідників сприяє створенню цілої мережі християнських общин, розкиданих по всій імперії. Членами християнських громад є не декласовані елементи, знедолені низи. Починає формуватися – докетизм.
З середини ІІ століття почалась епоха раннього християнства – в християнство вступають більш маєтні й освічені віруючі, здебільшого із числа язичників; на прихильність Римського суспільства починає розраховувати громада; християнство починає добиватися прихильності правлячої еліти. Починається період Євангелізму; пришестя Христа оголошується фактом минулим, Царство Боже переноситься у трансцендентний світ, а Останній (страшний) Суд – справа далекого майбутнього. Християнські громади все ще зазнають переслідувань збоку уряду імперії, як політично неблагонадійні. Переслідування супроводжується пограбуваннями, що збагачують переслідувачів. Починає формуватися церква – інститут задоволення релігійних потреб, напрацювання релігійно‑ідеологічного потенціалу, жорсткого управління релігійним життям християн.
Поширивши свій вплив на значну частину Римського суспільства християнство з початку четвертого століття здобуває статус терпимої релігії (Міланський едикт 314р.). За допомогою державної влади підпорядковує своєму впливу основну масу віруючих і в 325 році церква християн оголошується державною релігією Римської імперії, починає переслідувати інші релігії і течії, а також єресі так званих некровних християн.
В 1054 році колись єдина християнська церква розпадається на дві гілки: західну (католицьку, римсько-католицьку, латинську, папську) і східну (православну, ортодоксальну, грецьку, візантійську).
У наш час християнство поділяється на чотори основні внутрішні течії (або відгалудження):
1. Давньо‑східні
2. Православну церкву
3. Католицьку церкву
4. Протестантизм
Приложения и схемы к теме «Современные религии»