Типові помилки при проведенні спостереження 2 страница

Аналіз назви дисертації здійснюють за двома аспектами: 1) на відповідність меті, завданням, науковим результа­там і висновкам дисертації; 2) на відповідність паспорту спеціальності.

Згідно з першою вимогою назва дисертації має обов'язко­во містити в концентрованому вигляді об'єкт і предмет дос­лідження, основний науковий результат або узагальнене ви­значення вирішуваної наукової проблеми, інколи зазначати галузь використання.

З кожної спеціальності є так званий паспорт спеціаль­ності, який розробляє спеціалізована вчена рада і затверджує ВАК України. В паспорті спеціальності вка­зують її шифр і назву, а також галузь науки, за якими при­суджується наукова ступень (історична, педагогічна, технічна тощо). Завдання полягає в тому, щоб назва дисертації відповідала за змістом спеціальності і галузі науки.

Остаточно назву дисертації формулюють в кінці роботи над нею.

3.3. Загальна схема наукового дослідження

Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці здійснюється індиві­дуально. Однак можна виявити і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, які відбивають хід і послідовність процесу роботи над дисертацією.

Перший етап включає вибір теми, обґрунтування її акту­альності та визначення рівня її розробленості; вибір об'єкта, предмета, формулювання мети і завдань дослідження.

Другий етап передбачає накопичення необхідної науко­вої інформації, пошук літературних та інших джерел з теми дослідження, їх вивчення та аналіз; уточнення напрямів до­слідження під кутом зору його мети.

Третій етап включає відпрацювання гіпотези та теоре­тичних передумов дослідження, визначення наукового зав­дання.

Четвертий етап — це вибір методів дослідження, які ста­новлять інструментарій для добування фактичного матеріа­лу і виступають необхідною умовою досягнення поставленої в дисертації мети.

П'ятий етап включає обробку, аналіз та опис результатів експериментального дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою і методикою.

Шостий етап — написання тексту дисертації, оформлення вступу та формування висновків дисертації, опис використа­них джерел і складання додатків.

На сьомому етапі передбачається обговорення результатів дисертаційного дослідження на засіданні кафедри; попередній розгляд дисертації в спеціалізованій вченій раді, яка дає по­передню оцінку теоретичної і практичної значущості дисер­тації і колективний відгук.

Восьмий етап — підготовка автореферату дисертації.

Дев'ятий етап — підготовка до захисту і захист результатів дослідження.

Послідовність написання дисертації може бути різною. Це залежить від теми дослідження та індивідуальних особ­ливостей здобувача. Однак дослідник повинен ще на почат­ку дослідження мати уявлення про систему підготовки тексту дисертації, яка включає ряд взаємопов'язаних підсис­тем: формулювання теми, мети і завдань дослідження; нако­пичення наукової інформації, проведення теоретичного та експериментального дослідження; формування висновків і рекомендацій.

3.4. Складання індивідуального і робочого планів написання дисертації

Починаючи дисертаційну роботу, здобувач повинен розподілити свій час, спланувати його і після вибору теми взятися за її розробку.

Розрізняють два види планів: індивідуальний план ро­боти здобувача над дисертацією, який регламентує по­слідовність і термін роботи над окремими етапами роботи; робочий план і план-проспект дисертації, в яких фіксують послідовність і зміст розділів та підрозділів дисертації.

Індивідуальний план є основним керівним документом, в якому визначено науковий напрям, спеціальність, спеціалізацію, зміст, обсяг, термін навчання здобувача в аспірантурі і форми його атестації. В плані формулюють тему дисертації, яку виконують за робочим планом.

Науковий керівник допомагає аспірантові скласти робо­чий план його дисертаційної роботи. В обов'язки керівни­ка входить також складання календарного графіка роботи здобувача. Крім того, науковий керівник:

• рекомендує необхідну літературу, довідкові, статистичні та архівні джерела за темою дослідження;

• здійснює систематичне консультування здобувача з пи­тань змісту та організації написання дисертаційного дослі­дження;

• дає згоду на подання дисертації до захисту.

Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму наукового дослідження. Можливо, що в основу такого задуму буде покладено лише гіпотезу, тобто припущення, викладене на основі інтуїції (тобто на передба­ченні чогось, що потребує попереднього вивчення). Навіть така постановка питання допоможе систематизувати та впоряд­кувати всю наступну роботу.

Попередній робочий план лише в загальних рисах дає ха­рактеристику об'єкта і предмета дослідження, однак з часом такий план може і має уточнюватися, хоча основна мета по­винна лишатися незмінною.

Робочий план має довільну форму. Як правило, це план-рубрикатор, який складають з переліку розміщених за певним порядком розділів, підрозділів, рубрик, пов'язаних внутрішньою логікою досліджуваної теми. Такий план дає змогу в згорнутому вигляді подати досліджувану проблему в різних варіантах. Окремі рубрики плану бажано писати на окремих картках. Це дозволяє через механічні перегрупування карток віднайти найбільш логічну і прийнятну для даного дослідження схему їх розміщення.

На подальшому етапі роботи складають план-проспект, тобто план, який є реферативним викладом розміщених у логічному порядку питань, за якими в подальшому буде си­стематизовано весь зібраний фактичний матеріал. Необхід­ність складання плану-проспекту визначається тим, що систе­матичним включенням до такого плану все нових і нових даних його можна довести до остаточної структурно-факто­логічної схеми дисертаційної роботи.

Здобувач має з'ясувати черговість і логічну по­слідовність намічених видів робіт, хоча завдання частіше виконують залежно від наявних можливос­тей та умов. Логічна послідовність диктується характером завдань. Поки не вивчено перший розділ, недоцільно пе­реходити до іншого. Важливо починати роботу з найголовні­шого, вирішального, на чому слід зосередити всю увагу. Це дасть змогу віднайти і оптимальні рішення, і оптимальну по­слідовність у вирішенні першочергових і другорядних завдань.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, ру­хомий характер і не повинен сповільнювати розвиток ідей і задумів дослідника при збереженні основного наукового на­пряму роботи.

З урахуванням специфіки творчого процесу в плані здо­бувача має бути все, що можна заздалегідь передбачити. У науці можливі й випадкові відкриття, однак не можна при­ступати до наукового дослідження, орієнтуючись лише на випадковість. Тверді знання і всебічне врахування можли­вих обставин при вирішенні складного наукового завдання відкривають дорогу науковому передбаченню, творчій діловій ініціативі й фантазії. Наукове дослідження може здійснюва­тись і без плану. Проте тільки планове дослідження дає змо­гу виявити, крок за кроком глибоко вивчити нові законо­мірності об'єктивної дійсності.

3.5. Вимоги до опублікування і апробації результатів дисертаційного

дослідження

Вважається, що дисертація виконана на належному рівні, якщо з кожного її розділу і підрозділу можна підготувати статтю, а за її загальними результатами - монографію.

При захисті докторської дисертації здобувач повинен видати монографію обсягом не менше 10 друкованих аркушів та не менше 20 статей у наукових провідних фахових журналах України (для гуманітарних і суспільних наук), не менше 15 публікацій основного змісту дисертації (для природничих і технічних наук). Кількість публікацій може бути змінена, якщо:

- загальний обсяг індивідуальних публікацій перевищує 5 авторських аркушів.

- у здобувача значна загальна кількість публікацій.

При загальній кількості статей не менше 20 кількість індивідуальних з них має бути не меншою п´яти. При загальній кількості статей не менше 30 кількість індивідуальних має бути не менше чотирьох. Взагалі ВАК цінує, коли більшість публікацій без співавторів і всі опубліковані до прийняття дисертації до захисту. До статей без співавторів прирівнюються розділи монографій, підручників, навчальних посібників, написані автором особисто.

Для здобувача ступеня кандидата наук:

- мінімальна кількість публікацій не менше трьох статей основного змісту дисертації у вигляді статей у наукових фахових виданнях України або інших країн; перелік яких затверджує ВАК України.

- зараховуються лише ті статті, в наукових фахових виданнях, які на момент прийняття дисертації до захисту вийшли з друку.

3.6. Вивчення літературних джерел. Пошук та обробка інформації

Відповідальним етапом наукового дослідження є отриман­ня й аналіз первинної та вторинної інформації з теми дослі­дження.

Первинна інформація - вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних, експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду.

Вторинна інформація — це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації.

Особливого значення первинна і вторинна інформація набуває при написанні дисертації, оскільки служить теоретичним та експериментальним підґрунтям для досягнення мети дослі­дження і розв'язання його завдань. Вона є доказом обґрун­тованості наукових положень, їх достовірності й новизни.

Достовірність — це достатня правильність, те, що не ви­кликає сумнівів, доказ того, що названий результат (закон, за­кономірність, сукупність фактів та ін.) є істинним, правдивим. Достовірність — це повторюваність результату за одних і тих же умов при багатьох перевірках на багатьох об'єктах.

Достовірність результатів і висновків дисертації обґрун­товують експериментом, логічним доказом, аналізом літе­ратурних та архівних джерел, перевіркою на практиці. Розріз­няють три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою.

Аналітичні методи належать до найважливіших методів наукового пізнання. Їх суть — доказ результату (закону, за­кономірності, формули, поняття) через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних, опублікованих і неопублікованих документів. Експериментальні ме­тоди перевірки достовірності полягають в проведенні наукових дослідів і порівнянні між собою теоретичних та експериментальних ре­зультатів. При зіставленні наукового результату з практи­кою необхідний збіг виведених у теорії положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях.

Опис процесу дослідження — основна частина дисертацій­ної роботи, в якій подають огляд основних джерел з теми дослідження, висвітлюють методику і техніку досліджен­ня з використанням логічних законів і правил. Важливим є вибір метода дослідження, який є інструментом у добуванні фактичного матеріалу або первинної наукової інформації і виступає необхідною умовою досягнення поставленої в дисертації мети.

Для отримання потрібної інформації з певної теми необ­хідно реалізувати такі етапи.

1. Розробка концепції дослідження.

2. Визначення мети і завдань дослідження.

3. Постановка проблеми.

4. Формування робочої гіпотези.

5. Розробка інструментарію для дослідження.

6. Процес отримання даних, їх обробка та аналіз.

7. Формування основних висновків, оформлення результатів дослідження.

3.7. Стаття як наукова праця. Структура, зміст, обсяг

Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам´ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5 - 0,7 авт.арк.). Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Умовно в тексті статті можна виділити наступні структурні елементи:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв´язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Відповідно до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. №705/1 наукові статті зараховуються як фахові при наявності таких необхідних елементів: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв´язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв´язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п´яти слів);

- ініціали ставлять перед прізвищем;

- слід уникати стилю наукового звіту;

- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;

- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;

- прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: «спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою», «заданими», «між іншим», «в зв´язку з тим», «на відміну», «поряд з цим», тощо.

- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячується викладу власних думок автора;

- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається список використаних джерел.

Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті до фахових видань дається анотація (резюме) українською, російською і англійською мовами. Вони є свідченням апробації науково-дослідної роботи. Слід сказати, що апробація наукової роботи на наукових конференціях, семінарах, є обов´язковою при написанні дисертації.

3.8. Магістерська дисертація. Мета і завдання. Вимоги до змісту

Магістерська робота - це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Вона є завершальним етапом навчання студентів на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр". Основне завдання її автора - продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого - самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства, при цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значимість.

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи включає:

титульний аркуш;

зміст;

вступ;

розділи і підрозділи основної частини;

висновки;

список використаних джерел;

додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту магістерської роботи мають багато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

Тематика та науковий рівень магістерської роботи мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазначеної роботи повинне не стільки вирішувати наукові проблеми (завдання), скільки засвідчити, що її автор здатний належним чином вести науковий пошук, розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їх вирішення.

3.9. Огляд наукових і практичних рішень за темою магістерської роботи

Вибору теми передує ознайомлення зі спеціальною літературою з проблематики дослідження. Важливим є вивчення інформаційних видань: бібліографічних, реферативних та оглядових з метою економії часу дослідника. Актуальність теми обґрунтовується описом і оцінкою сутності проблемної ситуації за дослідницьким напрямом. Пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів, реферативних журналів, бібліографічних довідників, засобів Інтернету. В процесі підготовки до написання дипломної магістерської роботи підбираються і вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Особливу увагу необхідно приділити періодичним виданням і засобам Інтернету, де оперативно публікуються результати наукових досліджень працівників та спеціалістів.

Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, науковими статтями, монографіями), а потім з прикладною. Ознайомлення з літературою включає огляд змісту, ознайомлення з вступом та анотацією. Розділи, які мають особливе значення для дослідження проблеми ретельно обробляються з точки зору наявності в них ідей і пропозицій для вирішення проблемних питань.

Аналітичний огляд літературних джерел є основою для складання плану роботи і методики дослідження.

Розділ 4. ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ РУКОПИСУ ДИСЕРТАЦІЇ

4.1. Композиція дисертації

Оскільки дисертація є кваліфікаційною працею, її оцінюють не тільки за теоретичною науковою цінністю, актуальністю теми і прикладною значущістю отриманих результатів, а й за рівнем загально-методичної підготовки, що передусім знаходить відображення в її композиції.

Традиційно склалася певна композиція дисертаційної праці з такими основними елементами:

1) зміст,

2) перелік умовних позначень (за потреби),

3) вступ,

4) розділи основної частини,
5) загальні висновки,

6) бібліографія,

7) додатки (за потреби),
8) допоміжні покажчики.

Зміст подають на початку дисертації.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подають у дисертації окремим списком перед вступом.

У вступі до дисертації звичайно обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і зміст поставлених завдань, формулюють об'єкт і предмет дослідження, зазначають обраний метод (або методи) дослідження, теоретичну цінність і прикладну значущість отриманих результатів, окреслюють положення, винесені на захист.

Отже, вступ - дуже відповідальна частина дисертації, оскільки містить усі необхідні кваліфікаційні характеристики дисертаційного дослідження.

Актуальність — обов'язкова вимога до будь-якої дисертації. Тому цілком зрозуміло, що вступ до неї починають з обґрунтування актуальності обраної теми. Вміння обрати тему, правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальної значущості характеризує наукову зрілість і професійну підготовку автора дисертації. Для висвітлення актуальності достатньо 1-2 сторінок, де висвітлюють головне — сутність проблемної ситуації. Чітко й однозначно визначити наукову проблему і, таким чином, сформулювати її суть буде неважко, якщо дисертанту вдасться показати, де пролягла межа між знанням і незнанням з предмету дослідження.

Для з'ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково, або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Якщо такий висновок не випливає логічно з огляду, то дисертанту немає сенсу розробляти обрану тему.

Від формулювання наукової проблеми і доведення, що частина проблеми, котра є темою даної дисертаційної праці, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які вирішуватимуться відповідно до визначеної мети. Це звичайно роблять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність... і т. ін.). Формулювати завдання необхідно якомога ретельніше, оскільки описання їх вирішення становить зміст розділів дисертаційної праці. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів народжуються саме з формулювання завдань дисертаційного дослідження.

Обов'язковим елементом вступу є визначення об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього спрямована увага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження, як інструмент добування фактичного матеріалу, — також обов'язкові елементи вступу до дисертації і необхідна умова досягнення поставленої мети.

У вступі описуються й інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять посилання, на якому саме фактичному матеріалі виконана дана праця. Тут дається характеристика основних джерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних, бібліографічних) і вказуються методологічні засади проведеного дослідження.

На завершення вступу доцільно подати структуру дисертації, тобто навести перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їх розміщення.

У розділах основної частини дисертації докладно розглядаються методика і техніка дослідження і узагальнюються результати. Всі несуттєві для розв'язання наукового завдання матеріали виносяться в додатки.

Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі дисертації та повністю її розкривати. У цих розділах дисертант стисло, логічно й аргументовано викладає матеріал згідно з вимогами до наукових праць, що подаються до друку.

Кожен розділ дисертації закінчують короткими висновками обсягом до 1 сторінки. У кінці висновків рекомендується написати: «Основні наукові результати розділу опубліковані в працях [...]».

Загальні висновки дисертації виконують роль закінчення, зумовленого логікою проведення дослідження у формі синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез — послідовне, логічно струнке викладення отриманих підсумкових результатів та їх співвідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Тут міститься так зване «вивідне» знання, яке є новим стосовно вихідного знання. Саме воно виноситься на обговорення і оцінку наукової громадськості при публічному захисті дисертації.

Після загальних висновків прийнято вміщувати бібліографічний список використаної літератури — одну із суттєвих частин дисертації, котра відтворює самостійну творчу роботу дисертанта. Список джерел рекомендується розміщувати в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією. Не варто включати до списку енциклопедії, довідники, науково-популярні книжки, газети.

Допоміжні матеріали, що переобтяжують текст основної частини дисертації, але потрібні для повноти її сприйняття, доцільно вносити до додатків.

4.2. Рубрикація тексту

Рубрикація тексту дисертаційної роботи — це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно співпорядковані частини.

Найпростішою рубрикою є абзац — відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзац, як відомо, не має визначених меж. Його найчастіше розглядають як композиційний прийом для об'єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Логічна цілісність виразу, притаманна абзацу, полегшує сприйняття тексту. Саме поняття єдиної теми, що поєднує абзац зі всім текстом, є тим якісно новим, що несе в собі абзац порівняно з чисто синтаксичною «одиницею виразу» - реченням. Тому правильне розбиття тексту дисертаційної роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Абзаци одного підрозділу або розділу за змістом послідовно пов'язують один з одним. Кількість самостійних речень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, яка передається.

Особливу увагу слід приділяти початкові абзацу. Перше речення абзацу ніби передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв'язку з попереднім текстом.

У кожному абзаці треба дотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньої логіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.

Такі загальні правила розбиття тексту дисертаційної роботи на абзаци. Що стосується поділу на більші частини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту. Його структурні частини будуються за логічними правилами розподілу поняття. Розглянемо застосування таких правил на прикладі розбиття розділів основного тексту на підрозділи.

4.3. Самоперевірка відповідності матеріалів дисертації

встановленим вимогам

Самоперевірка роботи на відповідність встановленим вимогам має такі послідовні етапи:

– аналіз назви дисертації;

– виявлення і визначення об'єкта, предмета і мети дослідження;

– аналіз кожного наукового результату на новизну, достовірність, практичну значущість, пріоритет;

– аналіз кожного висновку до розділів на конструктивність та новизну;

– аналіз математичних моделей на коректність;

– аналіз відповідності публікацій та апробацій вимогам ВАК;

– аналіз правильності оформлення актів упровадження;

– перевірка коректності посилань.

Аналіз назви дисертації слід проводити за двома аспектами: на відповідність результатам, поданим на захист; на відповідність паспорту спеціальності.

Назва дисертації повинна містити об'єкт і предмет дослідження, укрупнене ім'я завдання, що розв'язується, деколи і галузь використання. Серед найпоширеніших помилок при формулюванні назви дисертації можна вказати на такі.

Для кожної спеціальності є так званий паспорт спеціальності, який затверджується постановою президії ВАК України і повинен надаватися кожному здобувачеві відповідною спеціалізованою вченою радою.

Кожна спеціальність має шифр. У паспорті спеціальності зазначаються: формула спеціальності, напрямки досліджень і галузі наук, з яких присуджується науковий ступінь. Аналіз полягає в тому, щоб назва дисертації обов'язково відповідала за змістом одному з напрямків досліджень.

Результат роботи має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з ліпшими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення.

Мета, поставлена у роботі, має бути обов'язково досягнута. І неодмінно слід перевірити, чи чітко визначене досягнення мети у висновках.

Кожен науковий результат здобувачеві треба оцінити так, ніби він сам є опонентом своєї дисертації. У якій формі виконувати такий аналіз? Ставши ненадовго на позицію опонента, за кожним результатом відзначити: коротку суть наукового результату; новизну результату; достовірність результату; практичну значущість; джерело, в якому опублікований результат, і обґрунтування пріоритету. При обґрунтуванні новизни обов'язкове порівняння з близькими результатами інших дослідників. Описуючи практичну значущість, треба вказати форму і масштаби впровадження наукового результату. У визначенні пріоритету простежується спадкоємність публікацій із цього питання за роками.