Правовий режим земель для користування надрами.
Виникнення відносин користування надрами пов’язане з низкою юридичних фактів.
По-перше, одержання спеціального дозволу на користування надрами, що передбачено ст. 16 Кодексу України про надра, яке здійснюється після попереднього погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.
По-друге, одержання державного акту про надання гірничого відводу, що визначено ст. 17 Кодексу України про надра.
По-третє, одержання земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним Кодексом України, на що вказує ст. 18 Кодексу України про надра.
За загальним правилом, як передбачає ст. 66 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок для потреб, пов’язаних з користування надрами, проводиться після оформлення у встановленому порядку прав користування надрами, тобто одержання спеціального дозволу і акту про надання гірничого відводу. Однак існують випадки, коли право користування надрами є фактично похідним від права власності на землю чи права землекористування. Така ситуація передбачена ст. 23 Кодексу України про надра. Вона містить право землевласників і землекористувачів без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Законодавством визначені ситуації, коли здійснення окремих видів користування надрами можливе без вилучення земельних ділянок у попередніх власників чи користувачів і передачі у користування суб’єктам надрокористування. Відповідно до ст. 97 ЗК України підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України.
2. Земельний Кодекс України; Лісовий кодекс України; Водний Кодекс України; Кодекс України про надра.
3. Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.; “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992 р.; “Про туризм”; “Про курорти” від 05.10.2000 р.; “Про охорону та використання пам’яток історії та культури”; “Про охорону земель” від 19.06.2003 р.; “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 р.;
Тема 6. Управління використання та охороною земель. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
1. Поняття та загальна характеристика управління в галузі використання та охорони земель.
2. Система органів державного управління земельним фондом, їх повноваження та функції у сфері використання та охорони земель.
3. Правова основа землеустрою.
4. Державний земельний кадастр, функції кадастрового номера земельної ділянки.
5. Особливості встановлення меж кадастрових зон і кварталів. Кадастрове зонування.
6. Економічна та грошова оцінка земельних ділянок.
7. Поняття та види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
1. Поняття та загальна характеристика управління в галузі використання та охорони земель.
Проблема управління земельними ресурсами завжди була актуальною, оскільки земля є основою будь-якого аграрного виробництва. Особливо актуальною ця проблема постає в умовах ринкової економіки, коли законодавчо закріплюються різні форми власності на землю і господарювання на ній. Державне управління є способом організації діяльності державних органів з метою забезпечення виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористування та охороною довкілля. Метою управління земельними ресурсами є вирішення проблем раціонального використання та охорони земель шляхом організованої, цілеспрямованої діяльності суб’єктів управління. Головною ознакою, за якою цей різновид виділяють як самостійний, є земля – основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб’єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.
В процесі переходу до ринкової економіки можна виділити такі основні форми та методи управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів:
1. економічні методи надання податкових і кредитних пільг (виділення коштів з державного бюджету, звільнення від плати за земельні ділянки);
2. поєднання економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель з методом адміністративного впливу на суб’єктів земельних правовідносин.
2.Система органів державного управління земельним фондом, їх повноваження та функції у сфері використання та охорони земель.
Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції.
До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель належать: Верховна Рада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Кабінет Міністрів України; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.
Систему органів управління спеціальної компетенції у дані сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство аграрної політики України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Систему органів галузевого управління складають: Державний Комітет лісового господарства України; Державний Комітет України по водному господарству; Державний Комітет будівництва та архітектури і житлової політики України; Державний Комітет України по земельних ресурсах.
Функції управління можна поділити на основні та спеціальні. До основних функцій управління належать:
1. планування;
2.координація;
3. організація;
4. регулювання;
5. контроль.
До спеціальних функцій відносять такі:
1. надання і вилучення земель; моніторинг стану земельних ресурсів і динаміки його змін;
2. ведення державного земельного кадастру;
3. землеустрій; справляння плати за землю;
4. державний контроль за раціональним використанням і охороною земель;
5. вирішення земельних спорів; притягнення до юридичної відповідальності та інші.