Школа діалогу культур» В. Біблера

Авторами філософсько-педагогічної концепції шкіль­ної освіти і технології «Школа діалогу культур» є сучасні російські філософ Володимир Біблер, психолог Ірина Берлянд і педагог Сергій Курганов. У ній синтезовано ідеї російського теоретика мистецтва Михайла Бахтіна (1895—1975) про культуру як діалог, психолога-гумані-ста Лева Виготського (1896—1934) про «внутрішню мову» та положення «філософської логіки культури» В. Біблера. Перший експеримент щодо її впровадження було розпочато в Харкові в 1988 р.

Освіта в «Школі діалогу культур» орієнтована не просто на людину знаючу, освічену, а на людину куль­тури: на особливий спосіб розуміння, художнього сприйняття, моральної свідомості, яка відповідає запи­там прийдешнього століття.

Загальні засади технології В. Біблера

В основі культури як феномену людського буття закладена цілеспрямованість діяльності, здатність до перебудови, свобода людини стосовно діяльності. У таких гранях культури, як мистецтво, філософія, тео­рія, мораль, людина є авторам і реципієнтом творів, а її вчинки — виявлення самореалізації певної культури. Культура — це форма спілкування цивілізацій.

Діалог у концепції В. Біблера є способом існування культури, сучасного знання, змісту навчання, а не тіль­ки його методів. Діалог — це відкриття парадоксів. Він передбачає різні думки, різні логіки, які не зводяться до спільної позиції, а мають право на існування само­стійно, хоча і роблять своєрідні відкриття в процесі на­вчальної діяльності.

«Школа діалогу культур» розглядає процес стано­влення особистості як діалог різних історичних епох, вільне спілкування вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів, у процесі якого співрозмовники діляться своїми міркуваннями про світ і своє місце в ньому. Мети цей діалог може досягти за умови, коли зіткнення різних поглядів, суперечки і єдність думок, оцінок постійно спираються на внутрішній діалог осо­бистості. Ці два види діалогу є джерелом творчого само­розвитку людини. Освіта має стати діалогічною не лише за методами, а й за змістом, щоб забезпечити переорієн­тацію суспільних цінностей від «людини освіченої» до «людини культури».

За твердженням В. Біблера, діалог є не тільки еври­стичним прийомом засвоєння монологічного за своїм змістом знання, а й визначенням його суті і смислу, діа­логом культур, які спілкуються між собою навколо основних проблем буття та «точок подиву» людського розуму. Крім того, це постійне спілкування у свідомості учня голосів поета (художника) і теоретика. Такий діа­лог — підґрунтя розвитку творчого мислення, зокрема й у науковій сфері. Він постає як форма організації на­вчання і принцип організування змісту науки.

Концепція «Школи діалогу культур» передбачає також особливу психологічну теорію, предметом якої є не функції та реакції дитини, властиві її віку, і не спосо­би інтеріоризації (перетворення на сутність внутріш­нього порядку) зовнішньої стосовно неї культури, а створена дитиною особистісна культура. В. Біблер та його колеги розуміли вік як особливу культуру, що не зникає на наступному віковому етапі, а подібно до істо­ричних культур, зберігається назавжди і вступає у сві­домості людини в спілкування з іншими віковими куль­турами. Особистісна культура формується одночасно з культурою виучуваного предмета, культурою іншої людини, культурою тексту.

Визначальна характеристика «Школи діалогу куль­тур» — використання новітніх психологічних дослі­джень, які доводять, що мислення сучасної дитини гетерогенне і є складною взаємодією різнорідних логіч­них культур. Із перших днів розвитку мислення і мовлення дитини досвід дорослих передається їй у формі реалістичного, природничо-наукового мислення та образного естетично-міфологічного споглядання.

Концепція В. Біблера по-своєму трактує поняття «гуманітаризація». Мораль, мистецтво, теорія (наука) утворюють єдність у цілісності культури, і неможливо зрозуміти античну культуру без трагедій, піфагорійсь­кої математики, так і культуру Нового часу — без науки, європейського роману. Точні науки (фізику, математику та ін.) в сучасній школі не слід «скорочувати в обсязі» і переносити на другий план. Вона має стати значущою гранню культури. «Велич логарифмів» відкривається по-новому, коли зрозуміти гуманітарний зміст мате­матики.

За переконанням В. Біблера, педагогіка має спиратись на розвинуту логіку діалогу. За цією теорією, сформувати поняття можливо, лише включаючись у незавершений діалог із літературою, історією, культурою і за умови осо­бистої відповідальної творчості кожного учня й учителя. Новітні технології — це засіб для досягнення такої атмо­сфери у класі, котра найкраще сприяє співробітництву, порозумінню та доброзичливості, дає змогу справді реалі­зовувати особистісно зорієнтоване навчання.

Принципи та особливості технології «Школа діалогу культур»

Технологія В. Біблера спрямована на досягнення та­кої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співпраці, порозумінню й доброзичливості, дає змогу реалізовува­ти особистісно зорієнтоване навчання

Порівняно з традиційною освітою «Школа діалогу культур» спирається на інші педагогічні принципи. Вони зводяться до таких положень:

1.Проектування на весь процес навчання особливо­стей сучасного мислення — мислення «людини культу­ри». Слід звертати мислення учня до власних початків, створювати потребу переформулювання особистих початкових понять; вимагати від старшокласника не однозначного вибору, а постійного духовного єднання, бажання й формування здатності дивуватись.

2. Побудова педагогічної діяльності на основі діалогу головних сфер навчального процесу: мовної стихії та форм організації рідної мови і національної та європейсь­кої культури. Учень має розвинути в собі мовну інтуїцію, чутливість, основані на глибинній розмаїтості сучасної мовної культури. Навчання будується на основі внутріш­нього діалогу, пов'язаного колом головних «точок здиву­вання» — похідних загадок всесвіту та мислення.

3. Відповідність послідовності класів послідовності сучасного освоєння та осмислення основних історичних культур, що змінювали одна одну в європейській істо­рії: античної, середньовічної, культури Нового часу, сучасної культури.

4. Організування навчання в кожному навчальному циклі на основі внутрішнього діалогу, властивого кон­кретній культурі, і на цьому ґрунті систематичного діа­логу, спілкування між різними класами, учнями різно­го віку, різними культурами, діалогу навколо головних «точок подиву» —вихідних загадок буття і мислення.

5. Організування навчання не за підручником, а на основі текстів конкретної культури, яка відмовляється від засвоєння готових істин, людини вільної та здатної до самовизначення, людини, яку цікавить діалог з уні­кальними культурними співрозмовниками. Результат роботи учня, його спілкування з учителем та школяра­ми різного віку реалізується в кожному навчальному циклі (в кожній культурі) й у формі авторських текстів-творів, побудованих за творчими законами виучуваної культури.

6. Створення педагогом особливих для кожного класу програм, що передбачають наскрізні проблеми, навколо яких розгортається весь навчальний процес у школі.

Урок за технологією В. Біблера ґрунтується на діа­лозі педагога і дитини, у якому вона реалізує свою неповторну і відповідальну культурну позицію, а не лише засвоює пропоновані їй знання. Це особлива фор­ма навчання, яка не зводиться ні до проблемного, ні до інших видів навчання (наприклад, традиційного, суть якого полягає в «сходженні» від абстрактного до кон­кретного). За змістом і формою взаємозв'язку з культу­рою спілкування уроки-діалоги бувають найрізноманіт­нішими.

Роль педагога не передбачає передавання незалеж­ного від нього та учнів знання та «вирівнювання» дітей. Вихованці «Школи діалогу культур» користуються не підручниками, а антологіями знакових текстів кон­кретної культури, створюючи авторські тексти-твори в контексті діалогу з цією культурою і міжкультурного діалогу.

У початкових класах предметом навчання є не окре­мі цілісні культури, а навчальний діалог, під час якого звичну навчальну дію (розбір слова на фонеми, додавання і віднімання тощо) піддають сумніву: «За до­помогою яких органів утворюється звук?», «На що в природі схожий за звучанням звук?», «Що є спільного у додавання і віднімання?», «Чи завжди додавання — це більше?». Такі запитання співзвучні проблемам суча­сних наук. Педагог має на меті не привести всіх учнів до спільного правильного погляду, єдиної позиції, а уваж­но вислухати їх, допомогти в складному процесі «заро­дження думки в слові». У висловлюваннях, запитан­нях, образах, які конструюють школярі, «виринають» уявлення про слово, число, предмет природи, звук, характерні для античності, середньовіччя, Нового часу, сучасності. Специфіка різних форм розуміння світу полягає в тому, що вони не нав'язані ззовні, а виявля­ються в мовленні і мисленні самої дитини.

Особливістю діалогічного викладання в середніх і старших класах є необхідність побудови образів, оволо­діння технологією «вживання» в матеріал. Якщо на уроках природознавства (в молодших класах) індивіду­альні образи і гіпотези учнів утілюються в словах або схемах, то на уроці історії старші школярі використову­ють специфічні театральні засоби: жести, міміку тощо. Урок-діалог нагадує своєрідну гру в історію, а його поетика стає поетикою навчального театру.

Діалоги молодших школярів схожі на сократівські, а уроки-діалоги для підлітків за своєю формою подібні до діалогів епохи Відродження, у яких думка втілена почергово в протилежних образах, тобто спілкування мислителів є «грою в культуру, грою-культурою».

Педагогічний процес у «Школі діалогу культур» пронизує гуманізація знань. У гуманітарному вимірі фігурують усі елементи єдиної культури: математика, література, фізика, форми виробничої діяльності як грані цілісного спілкування.

Перші — другі класи в «Школі діалогу культур» є підготовчими. На цьому етапі завдання полягає не так у тому, щоб навчити, як у тому, щоб здивувати, не дати від­повіді, а допомогти сформулювати запитання, зав'язати «вузлики розуміння», які згодом стануть основними предметами Діалогів, освоєння, розвитку. Серед орієн­товних «точок подиву» і розуміння — загадки слова, числа, предмета природи, моменту історії, Я-свідомості. Особливе значення мають загадки Я-свідомості, розга­дуючи які учень формується, зміцнюється і стає дивним для себе. Ефективність подальшого навчання залежить від того, чи буде маленька людина дивною для себе, чи здивує себе природою, словом, числом, а головне — своїм образом як особистості, яка навчається (навчає себе). У таких вузликах вихідного подиву виявляються «теми», які згодом увійдуть до різних навчальних предметів та наук, і культурні (античні, середньовічні, новочасні) спо­соби розуміння числа, слова, що стануть предметом діа­логу в наступних класах. У процесі навчання формується культура сумніву (вільний діалог) у взаємозв'язку з культурою спілкування (діалогом за правилами). На цьому етапі орієнтовними щодо змісту навчання є фунда­ментальні поняття людського буття, вивчення жанрових форм, класичні предметні задачі, міжпредметні та міжкультурні завдання, класичні тексти, розвиток особистісних якостей дитини, формування вмінь і навичок спілкування тощо. Надалі відбувається послідовне засвоєння основних історичних культур.

Навчання в третіх-четвертих класах зосереджене на вивченні античної культури і спирається на розви­ток вихідних понять, сформованих у перших двох кла­сах. Як моменти цілісної античної культури учні засвоюють античну механіку, математику, трагедію, філософію, ремесло та фізичну культуру. Вивчення передбачає врахування внутрішньої двоїстості, вну­трішній діалог з єгипетсько-вавилонською культурою, діалог міфологічного та логічного розуміння. Водночас античність сприймається в діалозі з різними формами мислення — середньовічною і новочасною. Таке сприйняття постає під час різновікового діалогу за участю учнів різних класів. її розгляд відбувається в актуальному для культури XXI ст. контексті, що сприяє розкриттю нових смислів, суголосних пробле­мам сучасності.

Ознайомлення з культурою середньовіччя відбуваєть­ся в п'ятих-шостих класах. Ідея культури реалізується в навчанні через поетику середньовічних творів, а не освоєння християнського релігійного світогляду. Мате­матику, релігію, мистецтво, працю учні осмислюють як реалії єдиного цілого — середньовічної культури, найва­жливішим осередком якої є храм. Учитель особливу увагу звертає на розвиток мовленнєвої, словесної культури.

Культуру Нового часу (XVII—XIX ст.) діти вивчають у сьомих-восьмих класах. Основу навчання становлять викладені в підручниках класичні шкільні курси, спів­віднесені з основними авторськими текстами першодже­рел тієї епохи, що є передумовою ще одного діалогу, аде­кватного мисленню Нового часу, — між виникненням ідей і їх коментарем (словом підручника). Дискусії, що розгорталися в тогочасній математиці, фізиці, біології, по-своєму відображались у морально-етичних колізіях мистецтва (у трагедії Фауста; у драматичному «бути чи не бути» Гамлета; живописі, архітектурі, музиці), а також в ідейних класових зіткненнях. Освоєння культу­ри Нового часу відбувається в наскрізному діалозі з античною і середньовічною культурами. Особлива роль належить при цьому спадщині Відродження, яка є най­характернішою для Нового часу формою діалогу.

Енциклопедичність, багатопредметність культури Нового часу забезпечують сприйняття цілісної структу­ри знання і водночас дають змогу варіювати форми на­вчання, налагодивши діалог між класами «гуманітаріїв», «математиків», «природознавців». На цьому етапі на­вчання переважає рефлексія і міжкультурний діалог із сучасністю, який розгортається через зіткнення різних поглядів, способів мислення, світоглядів.

У дев'ятих-десятих класах учні вивчають культуру сучасності та об'єднують (як моменти сучасного мис­лення) знання і вміння, «загадки» і «відгадки», на­працьовані в попередніх навчальних циклах. Школярі задумуються над такими глобальними проблемами, як особистість і суспільство, культура і цивілізація, еколо­гічна безпека та ін. Прилучення їх до інформатики, інформаційних технологій, пізнання особливостей постіндустріальної економіки, автоматизованого вироб­ництва завершує розпочату в попередніх класах роботу.

Одинадцятикласники «Школи діалогу культур» організовують діалоги (вільні та за правилами) між класами, широко використовуючи самонавчання, віль­ну діяльність, гру, стилізацію, імпровізацію, тренінги тощо. Це нагадує своєрідну школу — педучилище, що готує майбутніх учителів.

Результатом освітньої діяльності в «Школі діалогу культур» стає базова культура особистості, основними в якій є не предмети і знання, а цінності та норми, спосо­би мислення і творчість. У діалозі з учителем, одноклас­никами кожний утверджує свій неповторний погляд на світ, власну позицію, формує своє Я шляхом засвоєння сучасної культури як відродження попередніх культур.

Технологія В. Біблера на основі діалогічної навчаль­ної взаємодії та змісту навчальної програми сприяє цілі­сному розумінню поступу культур різних народів, циві­лізацій, дає змогу учневі усвідомлювати важливість кожної особистості у долі людства, значущості суспіль­них змін. «Школа діалогу культур» успішно працює в експериментальних школах Харкова та інших міст.