Українська модель Монтессорі-школи

Праці М. Монтессорі перекладені майже всіма мова­ми світу. У багатьох країнах, в Україні зокрема, існу­ють десятки тисяч Монтессорі-закладів (дитячі садки, початкові школи, гімназії, ліцеї), у деяких університе­тах є відділення, які готують учителів до впровадження цієї технології. Нині концепція М. Монтессорі зазнає модифікацій, зумовлених національними особливостя­ми соціуму, який її освоює, суспільними умовами, мен­тальністю, релігійними переконаннями тощо.

Український Монтессорі-центр, заснований у 1994 p., працює у спільній програмі з Київською модельною школою Монтессорі в межах проекту «Відродження гуманістичної педагогічної системи М. Монтессорі в Україні» з 1998 р. Керівником проекту є Борис Жебровський, якому належить ідея відкриття школи Монтессорі для українських дітей. Першу Монтессорі-школу засновано в Києві 1992 р. Вона є членом Міжна­родного товариства Монтессорі, штаб-квартира якого розташована в Нідерландах, та Американського товари­ства Монтессорі. Зусиллями педагогів створено укра­їнську модель такої школи, повністю адаптовану до умов та соціальних потреб українського суспільства, націо­нальної культури, звичаїв і традицій. Учні щодня пра­цюють із дидактичними Монтессорі-матеріалами в обладнаних висококласною апаратурою кабінетах, відчу­вають особливий моральний комфорт, доброзичливість, упевненість у собі, мають піднесений настрій; самостійно приймають рішення, роблять власний вибір, уміють мотивувати дії, постійно відчувають бажання навчатися.

У школі-дитсадку Монтессорі організований тод-лер-клас (англ. toddler — дитина віком 1—3 роки), у якому створено всі умови для повноцінного розвитку малят. Розвивальне середовище тут основане на прин­ципах свободи вибору, структури та порядку, контакту з дійсністю та природою, естетики та простоти. Маля­там пропонують різні види діяльності на вибір, водно­час задовольняючи їхні потреби і бажання та запобі­гаючи конфліктам і конкуренції. Це стало можливим завдяки поділу середовища на такі зони розвитку:

— зона навичок практичного життя;

— сенсорна зона;

— маніпуляційна зона;

— зона мистецтва;

— математична та граматична зони;

— музична зона;

— зона розвивальних ігор;

— зона відпочинку.

Усі предмети в кімнаті є в одному екземплярі. Якщо діти одночасно забажають працювати з одним і тим самим матеріалом, вони повинні домовитися: діяти спільно чи зачекати черги. Виникнення таких ситуацій передбачене методикою Монтессорі: вони є своєрідною «школою життя», оскільки вимагають від вихованця прийняття спонтанних рішень. Свобода вибору дає дити­ні змогу відчути свою спроможність, усвідомити себе як особистість, а отже, набути певного обсягу обов'язкових знань та вмінь незалежно від віку і повністю реалізувати власний потенціал.

Кожний день малюка в цьому закладі сповнений новими відчуттями та враженнями. Уранці діти проща­ються з батьками, без сторонньої допомоги складають свій одяг (допомагають тільки найменшим). Потім віта­ються з учителем, простягаючи свої долоні до його долонь на знак єднання, вияву найвищої довіри. У групі педагог навчає вихованців працювати з конкретним матеріалом — проводить «презентацію», а згодом кожен обирає собі роботу без втручання дорослого. Протягом дня вони без примусу і поспіху змінюють різноманітні заняття. Вплив дорослого зведений до мінімуму, а педа­гог є спостерігачем і наставником, який насамперед поважає у своєму вихованцеві самостійну особистість.

Навколишнє середовище, навчальний простір змодельовані дорослими відповідно до вікових потреб учнів. У кімнатах малюків обов'язково наявні класичні Монтессорі-матеріали, а в старших — книжки і лабораторне устаткування. Значну частину навчального часу відве­дено на самостійну роботу дітей за вибором. Класи в школі мають незвичні назви: «Бджоли», «Мурахи» тощо. Заняття розпочинаються рефлексивним колом загального спілкування, яке дає змогу навчитися осми­слювати власні вчинки, фрагменти свого і чужого життя. Кожна дитина, будучи одночасно і старшою і молодшою, вчиться співпрацювати з іншими не лише в грі, айв інтелектуальних пошуках. Кількість і темп роботи вона визначає для себе сама, плануючи їх зазда­легідь. Наприкінці робочого дня вчитель переглядає плани. З усіх предметів учні мають робочі зошити, спе­ціально розроблені педагогами школи з урахуванням специфіки Монтессорі-навчання.

Крім вільного освоєння академічних предметів, вихованці багато часу присвячують випуску газет і журналів, малюванню, заняттям музикою, танцями, виконанню творчих задумів. У процесі планування і реалізації проектів кожен може продемонструвати все, чого навчився, відчути себе ініціатором і автором, а не лише глядачем. При цьому формуються дружні, добро­зичливі та відповідальні стосунки дорослих і дітей.

Одним зі шляхів упровадження в сучасну практику роботи з дітьми системи Монтессорі є акцентування на певних принципах та прийомах для застосування їх у конкретних умовах. Педагогічний колектив дошкіль­ного закладу № 490 м. Київ, ураховуючи засади монтессорівської педагогіки, розробив систему її викори­стання в театралізованій діяльності дошкільнят від двох до семи років, яка інтегрує всі компоненти есте­тичного виховання і є ефективним засобом формування сенсорної культури. У процесі театральної гри дитина, удосконалюючи певні органи чуття, набуває досвіду точ­ніше сприймати і відчувати своє ставлення до нього голо­сом, інтонацією, жестами, мімікою, рухами тощо. Також реалізуються її потреби в наслідуванні дорослих, персона­жів казок, оповідань; грі та ігрових діях; виконанні ролей. Саме так утверджується думка М. Монтессорі про важливість сензитивних періодів у розвитку дитини.

Під час драматизації загальновідомих казок («Рука­вичка», «Котик і півник», «Коза-дереза», «Колосок» та ін.) вихованці визначають характерні особливості пер­сонажів (інтонацію, голос, рухи, міміку), вчаться пере­давати їх точно і виразно. Така система роботи зорієнто­вана на індивідуальність дошкільняти. Не дитина при­стосовується до дорослих, а дорослі до неї, її почуттів, бажань, настрою, тобто створюють середовище, що сти­мулює процес самовиховання. Сором'язлива, малоак­тивна в повсякденному житті дитина глибше розкри­вається в інсценівках, виявляє риси, які важко було розгледіти раніше. Принцип створення відповідного радісного середовища, привабливого дизайну ефектив­но реалізується в театралізованій діяльності вихован­ців, в атмосфері свята, краси, позитивних емоцій.

Технологію М. Монтессорі впроваджують у дошкіль­них закладах Бельгії, Німеччини, Великої Британії, Голландії, Італії, СІЛА, Франції та інших країн. Сучас­ні французькі педагоги починають навчання дітей гра­моти в чотири роки, бо саме цей вік М. Монтессорі вва­жала найсприятливішим для засвоєння навичок пись­ма і читання. У дошкільних закладах Німеччини і США використовують положення концепції Монтессорі про існування в ранньому віці (із трьох до шести років) сензитивного періоду для набуття соціальних навичок. В американських дитячих садках соціалізацію вихован­ців здійснюють переважно завдяки функціонуванню різновікових груп, що допомагають старшим учитися доглядати за молодшими, а молодшим — спілкуватися і переймати досвід від старших. Такі групи, за останні­ми дослідженнями американських психологів, пози­тивно впливають на розвиток дітей, оскільки сприяють співпраці, яка є ефективнішим засобом виховання, ніж суперництво, що домінує в одновікових групах.

Отже, метод Монтессорі, пропонуючи максимум спонтанності, дає змогу кожній дитині, незалежно від віку, досягти певного рівня обов'язкових знань та умінь, повністю розкрити свій внутрішній потенціал і самореалізувати його.