Особливості і функції групової діяльності

Технологія організування групової діяльності

Нині однією з найпоширеніших форм навчання є групова організація, яка відкриває для дітей можливо­сті співпраці і пізнання довкілля. Саме вона може стати не лише важливим резервом підвищення ефективності навчання, а й сприяти активізації навчально-пізнаваль­ної діяльності учнів, перетворенню їх із об'єктів на суб'єктів навчання, формуванню в них самостійності, здатності до самоосвіти та самовиховання. Однак широ­ке використання групового навчання гальмується нерозробленістю достатньо чіткої теорії, що ґрунтувалася б на положеннях близьких до педагогіки наук.

Важливою умовою поступу в навчанні та вихованні є відчуття безпеки. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) зазначав, що «кожен крок уперед можливий лише тоді, коли забезпечується відчуття без­пеки, коли рух у невідоме відбувається із безпечного до­машнього порту». Досягти цього можна, об'єднавшись з іншими людьми, утворивши групу. Сучасний амери­канський психолог і педагог Джером Брунер вважає взаємодію основою колективного навчання. Концепції А. Маслоу і Дж. Брюнера стали підґрунтям для розроб­лення сучасних групових та кооперативних форм орга­нізації навчання.

Значний внесок у розвиток теорії групової навчаль­ної діяльності зробили французькі педагоги К. Гарсіа, С. Френе, Р. Галь, Р. Кузіне, польські вчені В. Окунь, Р. Петриківський, Ч. Куписєвич і науковці з інших країн. У СРСР зацікавлення груповою формою навчан­ня з'явилося тільки в 60-ті роки XX ст. у зв'язку з вивченням проблеми пізнавальної активності, само­стійності учнів. Аналізуючи організацію праці дітей на уроці, вчені (Л. Аристова, М. Данилов, Б. Єсипов, І. Чередов та ін.) дійшли висновку, що коефіцієнт їх роботи становить від 40 до 60%. Тому вчителі, намагаючись оволодіти новими педагогічними прийомами, звернули­ся до групової форми навчальної діяльності, а науковці почали розробляти рекомендації щодо впровадження в практику активних методів навчання.

У 70-ті роки XX ст. важливий напрям досліджень за­гальних форм навчання був пов'язаний із навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної (фронтальної), групової та індивідуальної роботи в класі (А. Алексюк, Ю. Бабанський, І. Лернер, X. Лейметс та ін.).

Під час колективної діяльності клас працює над од­ним навчальним завданням під безпосереднім керів­ництвом учителя, який організовує учнів для роботи в єдиному темпі, прагне рівномірно впливати на всіх уча­сників. Однак при цьому дуже складно забезпечити ви­соку активність кожного учня. Це зумовлено тим, що у сформованих лише за віковою ознакою класах школярі істотно різняться за рівнем навчальних можливостей. Організовуючи фронтальну роботу, учитель орієнтуєть­ся здебільшого на середніх учнів. На них розраховані темп роботи, обсяг та рівень складності навчального ма­теріалу. Діти з низьким рівнем навчальних можливо­стей за таких умов неспроможні сприйняти та осмисли­ти матеріал у повному обсязі, а зниження темпу нега­тивно позначається на сильних учнях. Фронтальна робота дуже обмежує навчальне спілкування школярів: воно можливе лише з дозволу вчителя, за його ініціати­вою і лише в окремих випадках.

За індивідуальної діяльності кожен учень працює самостійно. Темп його роботи залежить від ступеня ці­леспрямованості, розвитку інтересів, нахилів, навчаль­них можливостей, підготовленості. Цій формі навчання не властива безпосередня взаємодія дітей між собою, а контакти з учителем обмежені і нетривалі. Діяльність слабких учнів приречена на невдачу, тому в їхніх знан­нях є прогалини, уміння і навички самостійної роботи недостатньо сформовані, що спричинює малу ефектив­ність поступального розвитку.

Недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова, найбільший інтерес до якої спостерігається в останні два десятиріччя (В. Дяченко, В. Котова, Г. Цукерман, О. Ярошенко).

Групова навчальна діяльність— форма організації навчання, що грунтується на співпраці учнів у малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою, за опосередкованого керівництва педагога.

Мета групової роботи полягає у розвитку дитини як суб'єкта навчальної діяльності. Вона конкретизована в завданнях цієї технології:

— навчати школярів співпраці під час виконання групових завдань;

— стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленість у власному успіху та резуль­таті спільної діяльності;

— розвивати комунікативні вміння школярів;

— формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності (цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку).

Учитель у груповій навчальній діяльності керує ро­ботою кожного учня через завдання, які він пропонує групі. Його стосунки зі школярами набувають характе­ру співпраці, тому що педагог безпосередньо втручаєть­ся в роботу груп тільки тоді, коли в дітей виникають запитання і вони просять про допомогу. У груповому на­вчанні превалює учнівська спільна діяльність. На відмі­ну від фронтальної та індивідуальної форм воно не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дає змогу реа­лізувати природне прагнення до спілкування, взаємодо­помоги і співпраці. Дітям іноді психологічно важко звернутися за поясненням до вчителя і набагато простіше — до ровесників.

Групова навчальна діяльність забезпечує реалізацію таких функцій:

1. Мотиваційна функція. Групова навчальна діяль­ність на занятті сприяє формуванню позитивної мотива­ції учіння школярів. Для цього потрібно, щоб у групі панувала атмосфера доброзичливості, чуйності, взаємо­допомоги. Як свідчить шкільна практика, під час гру­пової роботи активізується діяльність усіх без винятку її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що уча­сник звертається до своєї групи як до джерела орієнта­ції в навколишній дійсності.

2. Навчальна функція. У груповій навчальній діяль­ності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь, слабкі школярі виконують на 20—30% більше вправ, ніж за фронтальної роботи. Діти вчаться розподіляти обов'язки, спілкуватися одне з од­ним, долати конфлікти. У груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності

3. Розвивальна функція. Визначальним для групової навчальної діяльності учнів є конструктивна співпраця, завдяки якій вони перетворюються із об'єкта викладаць­кої діяльності вчителя на активних суб'єктів власного учіння. Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що така діяльність сприяє активізації та результативності навчання школярів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню обстоювати власний погляд і прислухатися до думки товаришів, культури ведення діа­логу, відповідальності за результати своєї праці.

4. Виховна функція. У груповій навчальній діяльно­сті формуються колективізм, моральні, гуманні риси особистості. Важливу роль у цьому процесі відіграють особливості організації групової роботи: розподіл фун­кцій і обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємокон­троль і взаємооцінювання, що сприяють виробленню адекватної оцінки власних здібностей, можливості і перспектив самовдосконалення.

5. Організаційна функція. Методом групового на­вчання є взаємне навчання, яке передбачає, що кожен, хто навчається, є одночасно вчителем стосовно інших членів групи, допомагає їм засвоїти ті знання та вміння, якими він володіє найкраще. Це сприяє вирівнюванню загального рівня засвоєння навчального матеріалу. Вза­ємне навчання передбачає спільні засвоєння теоретичного матеріалу, набуття вмінь та навичок, контроль здобу­тих знань. За таких умов учень стає суб'єктом пізнаваль­ної діяльності, її організатором та учасником.

Основною ланкою групової діяльності є мала група, яка складається з двох чи більше осіб, об'єднаних єди­ною метою, схожими інтересами, потребами в спілку­ванні та спільній діяльності і які перебувають у безпосе­редньому контакті.

Значний внесок у теорію організування групової навчальної діяльності зробив російський педагог Іван Чередов (1919—2002), виокремивши її види:

— парну, за якої два учні виконують певну частину роботи разом, по черзі змінюючи ролі «вчителя» та «учня» чи розв'язуючи спільне завдання. Коли вчитель переконається, що учні в парах ведуть дискусію, взає­модіють, навчають один одного, можна переходити до складнішого виду групової діяльності — ланкової;

— ланкову, яка ґрунтується на т. зв. принципі парово­за. Навчальна діяльність відбувається в постійних малих учнівських групах, якими керують лідери. У кожній гру­пі є сильні, середні та слабкі учні. Учитель, керує роботою групи через пам'ятки, інструкції. Група працює над спільним завданням, чітко розподіляючи обов'язки: один учень називає умову завдання, решта обговорює і вирі­шує, обирати чи ні такий варіант умови; другий учень аналізує завдання, інші доповнюють; третій визначає, що потрібно дізнатись; четвертий пояснює розв'язок. У групі обирають учня, який відповідатиме перед класом. Допові­дачі з кожної групи по черзі повідомляють, решта сте­жить за обговоренням розв'язку завдання, доповнює чи виправляє. Командир групи виставляє оцінки;

— бригадну, яка набула популярності в радянській школі середини XX ст. Учні об'єднувались у бригади, якими керував обраний бригадир. Роботу в бригадах ор­ганізовували за різними варіантами: порівнювали ре­зультати різних завдань; колективно обговорювали од­наковий матеріал, де різнилось лише одне питання. Це спонукало до жвавої дискусії, оскільки кожна група мала новий матеріал. Потім порівнювали результати, отримані групами;

— кооперативно-групову, за якої клас об'єднується у п'ять-шість робочих груп і групу експертів із сильних учнів. Робочі групи виконують завдання, а група експер­тів складає свій варіант розв'язання, стежить за групою і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної групи на дошці або аркушах паперу роблять під­сумковий запис і доповідають. Експерти фіксують спіль­ні погляди і пропонують узагальнену відповідь на зав­дання. Групи обговорюють і доповнюють її, у зошитах занотовують остаточний варіант;

— диференційовано-групову, що передбачає органі­зацію роботи учнівських груп із різними навчальними можливостями і диференційованих за рівнем складно­сті завдання. Уперше її застосував німецький педагог Йозеф-Антон Зіккінгер (1858—1930) з метою відмови­тися від класно-урочної системи навчання. Розподіл уч­нів у слабкі, середні і сильні класи (групи) здійснюють на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів.

Дидактичні питання організування групової на­вчальної діяльності молодших школярів розробляли су­часні українські педагоги Ірина Вітковська, Віра Ви-хрущ, Єлизавета Задоя та ін., які виявили, що така фор­ма роботи буде ефективною за дотримання певних вимог:

— методично обґрунтовано обирати вид групової ро­боти на конкретному уроці залежно від його мети та осо­бливостей навчального матеріалу;

— правильно формувати групи за принципом про­відної діяльності;

— ретельно продумувати структуру уроку з викори­станням групових форм навчальної праці;

— розробляти інструкції, пам'ятки, які сприяють якісному організуванню групової роботи;

— регулювати міру вчительської допомоги в групах;

— виховувати в школярів уміння співпрацювати, опираючись на моральні принципи (гуманізм, демокра­тизм, доброзичливість, толерантність);

— формувати лідерські риси учнів.

Як свідчить дослідження українського педагога Ольги Ярошенко, групову діяльність школярів можна застосовувати на всіх етапах процесу навчання. Однак під час первинного сприйняття нового матеріалу належ­ного рівня цієї діяльності досягають лише за умови, що всі учні класу мають високі та середні навчальні мо­жливості, добре володіють навичками самостійної робо­ти і виявляють високу працездатність. В іншому разі продуктивніша фронтальна діяльність класу під ке­рівництвом учителя.. Найбільші можливості групова навчальна діяльність дає школярам на етапах закріплення, поглиблення, систематизації знань, особливо під час перевірки домашнього завдання, застосування знань на практиці, де допомога дорослого вже не потрібна і може навіть шкодити, бо заважає становленню рефлексії. Вод­ночас повністю самостійно дитина діяти не може. Роботу в групах варто здійснювати для подолання складних про­блем, що потребують колективного обміркування.

Групова навчальна діяльність сприяє підвищенню ус­пішності учнів, розв'язує багато виховних і розвивальних завдань: успішне, швидке занурення дитини в навчальну діяльність; формування самооцінки та саморегуляції, уміння пристосовуватися до темпу роботи групи, позитив­но ставитись до навчання; підготовка учнів до спілкуван­ня. Обмін думками стосовно змісту уроку тренує логічне мислення школяра і не має аналогів в інших ситуаціях.

Незважаючи на переваги групової діяльності, абсо­лютизувати її, підміняти нею індивідуальну чи фрон­тальну роботу було б помилкою. У навчальному процесі вони не можуть функціонувати ізольовано одна від од­ної. Учитель обирає форму діяльності на уроці чи на певному етапі, що принесе високий результат пізна­вальної активності учнів і, як наслідок, якісний поступ у навчально-виховній діяльності.

Урок із застосуванням групової роботи істотно від­різняється від традиційного уроку. Учні беруть активну участь, працюють над завданням, не сидять пасивно, коли вчитель виконує всю роботу. Вони зацікавлені в співпраці зі своїми колегами. Щоб дійти згоди, школя­рі повинні прислухатися один до одного. Учні обговорю­ють пропозиції і міркування, ставлять один одному за­питання, просять допомогти в разі потреби, вчаться під­тримувати інших.

Робота в групі дає змогу кожному учню самореалізовуватись незалежно від рівня його знань. Відмінники можуть продемонструвати здібності, не привертаючи до себе уваги всього класу і не побоюючись видатися заучками, зазнайками, «улюбленцями вчителя». Робота в групах розв'язує цю проблему ще на початковому етапі. Здібних учнів цінують тоді, коли вони діють як партне­ри, а не як суперники. У таких ситуаціях діти охоче вчаться в них, а здібні школярі, у свою чергу, опанову­ють майстерність виголошувати думки, пояснювати, узагальнювати, деталізувати.

Повільніші діти ліпше дають собі раду в роботі в гру­пах. Учень, на якого звичайно не звертають уваги в кла­сі, має нагоду представити свої знання в менш стресовій ситуації, не боячись приниження в разі неправильної відповіді. Присоромлена в присутності класу, дитина не захоче більше відповідати за бажанням на жодне питан­ня. У малій групі вона менше ризикує, може зрозуміти, що зовсім не відстала і що група цінує її ідеї.

Несміливі учні також отримують користь від роботи в групах, атмосфера в яких створює відчуття схвален­ня. У групі, яка складається з трьох-чотирьох школя­рів, несмілива дитина почувається вільніше, ніж у при­сутності класу.

Найновіші дослідження зарубіжних науковців свід­чать, що групова робота ефективно запобігає ворожнечі між учнями. Вона дає змогу молодим людям почувати себе частиною групи, навіть коли інші діти відрізняють­ся від них. Досвід роботи в групах змінює їхній спосіб ми­слення з «я» і «вони» на «ми», виховує толерантність і вміння зрозуміти іншого. Також цей метод впливає на зміну ставлення до школи, допомагає досягнути кращих результатів у навчанні і збільшує внутрішню мотивацію.

Підготовка до групової діяльності

Технологія групової навчальної діяльності школя­рів передбачає навчання дітей прийомів ділової спів­праці, забезпечення спеціального добору учнів у групи, актуалізацію активності кожного учасника, поєднання всіх ефективних форм навчальної діяльності школярів на занятті. її реалізація також неможлива без спеціаль­ної підготовки вчителя.

Підготовка учнів до групової роботи

Перш ніж запроваджувати до структури уроків різні види групової навчальної діяльності, потрібно навчити школярів працювати разом, особливо якщо вони не мають досвіду роботи в малих групах. Починати формувати такі вміння слід у фронтальній роботі. Оптимальним способом для цього, на думку російського психолога і педагога Г. Цукерман, є дискусія. Вона відрізняється від звичайної бесіди тим, що учні опосередковано спілкуються один з од­ним. Якщо в бесіді їм достатньо висловити правильне по­ложення, яке вчитель оцінює, а часто і пояснює, то в дис­кусії доводиться самостійно обґрунтовувати свій погляд.

На першому етапі навчання дискусії учні повинні засвоїти «Правила загального обговорення» (Г. Цукер­ман, І. Вітковська):

1) не говорити всім разом;

2) заперечуючи, звертатися безпосередньо до автора думки;

3) усім слухати одного;

4) постійно використовувати позначки «+», «-», «?».

Щоб зацікавити учнів колективною роботою, не­обхідно забезпечити серед них позитивне ставлення до співпраці один з одним у малих групах. Для цього до­цільно запропонувати їм завдання, яке потрібно вико­нати спільно (скласти оповідання на цікаву всім тему, стати вчителем і перевірити завдання, розв'язати складний приклад на кілька частин з обчисленнями).

Аналізуючи результат, учитель підводить дітей до висновку, що узгоджена робота дає змогу знайти най­кращий розв'язок, виявити творчість, прискорити ви­конання завдання, підтримати один одного. Він озна­йомлює їх із правилами дружної роботи:

— перед роботою домовлятися, хто що виконуватиме;

— не сперечатися даремно;

— намагатися зрозуміти один одного.

Підготувавши дітей до спільної роботи, слід перейти до формування вмінь працювати парами. Можна запро­понувати такі прийоми, як взаємоперевірка, взаємодиктанти, складання плану оповідання, розв'язання прикладів на кілька дій. Учні в парі почергово викону­ють завдання, записують результат, пояснюють один одному свої дії. Таку роботу використовують для за­своєння, закріплення, перевірки знань тощо.

Після успішного засвоєння способів взаємодії у па­рах потрібно переходити до створення більших дифе­ренційованих груп, що ускладнює взаємодію.

У кожній такій групі мають бути сильні, середні та слабкі учні. Педагог керує роботою групи за допомогою інструкції, яку можна роздати дітям у формі такої пам'ятки:

1) прочитайте завдання;

2) домовтеся, хто за ким ставитиме своє питання;

3) виконуйте кожен свою частину роботи;

4) обговоріть у групі правильність виконання зав­дання кожним;

5) оцініть роботу кожного в групі;

6) визначте того, хто повідомлятиме класу про ре­зультати роботи.

Така пам'ятка стимулює активність учнів. Поло­ження, які спрямовують діяльність учнівської групи, мають бути зафіксовані і в інших пам'ятках.

Якщо учні оволоділи прийомами роботи в групі, на­вчилися спілкуватися і співпрацювати, слід запрова­джувати кооперативно-групову діяльність, яка передба­чає взаємодію не тільки членів групи, а й між групами, її корисно організовувати на уроках читання під час складання плану оповідання, розв'язання цікавих бага­тоступеневих задач. На уроці літератури у процесі опра­цювання біографії письменника і його творів можна поділити клас на три групи. Група «біографів» формулює запитання до підготовленого учня (у ролі письменника), група «статистів» опрацьовує твір і складає до нього по­ширений план, «творча» група придумує іншу розв'язку твору. Отже, кожна група, виконуючи частину загально-класного завдання, працює на спільний результат.

Групова навчальна діяльність сприяє підвищенню ус­пішності учнів, розв'язує багато виховних і розвивальних завдань. Зокрема, це успішне, швидке занурення ди­тини в діяльність, формування самооцінки та саморегу­ляції, уміння пристосовуватись до темпу роботи групи, виховання позитивного ставлення до навчання і спілку­вання. Діти заряджаються енергією і працьовитістю від товаришів у прагненні спільної дії. Обмін думками під час аналізу і порівняння результатів праці своєї та інших груп спонукає дітей до активності, розвитку, формує ба­жання і прагнення до якісної взаємодії з товаришами.

Підготовка вчителя до навчання в групах

В умовах групового навчання роль учителя зміню­ється. Він стає не акцентованим керівником, а консуль­тантом в організуванні діяльності, де ініціативу перехо­плюють учні. Педагог має створити сприятливі умови для сприймання школярами групового навчального завдання та успішного його виконання.

Упровадження групової навчальної діяльності потре­бує додаткових витрат часу, оскільки до уроку необхідно підготувати багато матеріалу. Педагогу слід проаналізу­вати його зміст, визначити види групової діяльності, підготувати завдання для групової роботи школярів, ураховуючи при цьому їх обсяг, рівень складності, нав­чальні можливості учнів, міру допомоги з боку вчителя. Завдання як для усного опитування, так і для тренуван­ня у виконанні письмових робіт можна брати зі шкільно­го підручника, методичної та навчальної літератури.

Організовуючи групову діяльність на занятті, педа­гог повинен дотримуватися таких вимог:

— чітко формулювати пізнавальні завдання;

— добирати завдання проблемного характеру, які спонукатимуть учнів до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і способів дій;

— уважно спостерігати за перебігом навчальної діяльності в малих групах;

— зосереджувати увагу на діяльності слабких учнів;

— заздалегідь інструктувати лідерів, спрямовуючи їхню роботу в групі;

— не організовувати змагання на швидкість вико­нання завдань, а дбати про якість.

Функція вчителя в груповій навчальній діяльності — допомогти учням відчути позицію справжнього суб'єкта навчання, сприяти підтриманню ініціативи з боку мало­активних дітей.

Керівна роль педагога в навчальному процесі за гру­пової діяльності не зменшується. Він опосередковано управляє роботою групи і правильно її спрямовує. Тому розумна вимогливість учителя має поєднуватися з гу­манністю — не пропустити ту мить, коли дітям особли­во потрібна допомога чи порада. Він ретельно вивчає записи в облікових картках консультантів, робить від­повідні висновки. У груповій навчальній діяльності пе­дагог повинен стати невидимим диригентом, який уміє вчасно почути, помітити, виправити, підтримати кож­ного учня, організувати співпрацю дітей.

Правильно вибрана манера спілкування вчителя до­поможе сформувати в учнів уміння запитувати і відпові­дати, поступово підготувати їх до навчального діалогу.

Перед запровадженням системи роботи в групах учи­тель повинен чітко окреслити свої очікування, обмежен­ня і ступінь толерантності. Педагогам, яким заважає гомін у класі, слід добре продумати, чи справді вони хо­чуть застосовувати цю технологію. Якщо потрібно прий­няти позитивне рішення, учителеві корисно буде обгово­рити з колегами-однодумцями план занять, поділ на групи та підготувати учнів до роботи в них.

Після цього можна перейти до безпосередньої підго­товки педагога, що передбачає такі дії:

1. Визначення завдань заняття. Уроки з використан­ням роботи в групах мають дві мети: академічну (на­вчальну), що охоплює знання, вміння і навички, якими повинні оволодіти учні, та суспільну (виховну), що ви­значає, на яких уміннях співпраці слід наголошувати та практикувати.

2. Визначення відповідної величини групи. Від цьо­го залежать швидкість та ефективність досягнення ака­демічних і суспільних цілей. Під час формування групи необхідно зважати на такі особливості:

— спільна праця має сприяти активності учнів;

— завдання, виконання яких потребує різноманіт­них мисленнєвих операцій, умінь та знань, успішніше розв'язують групи, що об'єднують понад чотири особи;

чим більша група, тим досвідченіші та спритніші мають бути її члени, щоб підтримувати добрі стосунки під час роботи;

— на величину групи впливає характер завдання і наявність потрібних матеріалів;

— максимальна участь кожного учасника досягаєть­ся в невеликих групах.

3. Облаштування класу (приміщення). Слід обмірку­вати розташування стільців і парт до того, як прийдуть учні, а також проведення швидкого і спокійного розпо­ділу на групи та визначення місць для них. Інтер'єр при­міщення впливає на взаємодію школярів. Розміщення членів групи «віч-на-віч» та створення вільних проходів між групами для доступу вчителя збільшують можливо­сті успішної співпраці (взаємодії) членів групи.

4. Підготування матеріалів. Учитель повинен підго­тувати всі потрібні матеріали і навчальні посібники, пе­ревірити їх кількість та готовність до уроку.

5. Поділ учнів на групи. Дітей об'єднують за здібно­стями, походженням, статтю, способом навчання тощо, наприклад, математична група може складатися з учнів високого, середнього та низького рівнів умінь. Формуючи групи, потрібно створювати ситуації, що стимулюва­тимуть навчальну активність несміливих, замкнених ді­тей з особливими потребами. Щоб визначити час, протя­гом якого вони мають працювати разом, варто уважно спостерігати за їх діяльністю під час занять. Зазвичай групи мають бути разом доти, доки успішно розв'язують проблеми. Непродуктивно розбивати групи, які мають труднощі, тому що в такому разі учні вчаться уникати проблем за посередництвом інших людей. Групи, у яких виникають суперечки, потребують керівництва в розв'я­зуванні проблем, але їх наполегливість стимулюють.

6. Творення позитивної взаємозалежності. Учні про­дуктивніше працюватимуть разом, якщо вони об'єднані і вірять, що потрібні один одному для виконання групо­вого завдання. Слід чітко визначити спільну мету, а та­кож відповідальність між членами групи за її досягнен­ня. Школярі ефективніше співпрацюватимуть, якщо кожний учень у групі матиме конкретну роль або зав­дання, всі поділяться матеріалами та думками, а успіх групи буде нагороджено. Так само можна заохотити до співпраці клас, ставлячи перед ним мету, якої діти до­сягнуть лише тоді, коли всі групи успішно завершать свою роботу.

7. Пояснення навчального завдання. Для того щоб упевнитися, що учні зрозуміли все правильно, учитель має чітко пояснити і в разі потреби дати зразок навчаль­ного завдання. Він може допомогти школярам зрозумі­ти мету роботи, апелюючи до їхніх знань, а також з ме­тою полегшення переходу до групових занять перевіри­ти, чи учні добре розуміють своє завдання ще до початку роботи групи.

8. Пояснення критеріїв успіху. Групи мають знати, як їхня праця буде оцінена. Діти можуть вибрати ці кри­терії разом з учителем. Наприклад: час виконання зав­дання (до ЗО хв.); кількість правильних відповідей (90— 100% — відмінно); найменша кількість ідей чи мотиву­вань (десять причин для захисту вашої позиції); показ певних товариських звичок (довести, що група викори­стовувала позитивні коментарі під час спільної праці).

9. Творення індивідуальної відповідальності. Інди­відуальна відповідальність з'являється під час лекції, коли учні наперед знають, що завдання потрібно буде виконати самостійно або в групі. Акцентуючи на індивідуальній відповідальності, учитель викликає у школярів зацікавленість, а згодом і відчуття причетно­сті. До способів навчання індивідуальної відповідаль­ності належать: звітування про роботу своєї групи, оці­нювання всіх членів групи стосовно роботи кожного.

10. Створення товариської атмосфери. Учитель або учні визначають різні манери поведінки, і педагог їх відтворює під час свого виступу за завданням учнів. Він намагається скопіювати характерну для дітей поведін­ку, спосіб діяльності. Це допомагає дітям зрозуміти звички інших, налаштовує їх на прийняття діяльності в групі різних дітей.

Спілкування і співпраця учнів на уроці — один із ос­новних принципів формування особистості в системі на­вчання. Навчання школяра вчитися потребує докорінної зміни змісту діяльності вчителя. Його визначальною ме­тою стає організування спільного пошуку розв'язку зав­дання, не «донести», «пояснити» і «показати», зоргані­зувати пошукову діяльність учнів на уроці.