Професійна індивідуальність учителя

Сучасний рівень усвідомлення проблем школи та учня потребує нових підходів до розуміння суті профе­сійної індивідуальності вчителя, психолого-педагогічних умов її становлення. У майбутнього педагога необхідно розвивати прагнення і потребу усвідомити свою особистісну і професійну сутність, місце і призначення в шкільному організмі, що розвивається, готовність до безперервного професійного самовдосконалення. Нинівчитель має право на власну думку і творчу діяльність та повинен бути готовим до неї. Процес професійно-педаго­гічної підготовки у змістовому, ціле-мотиваційному, технологічному планах слід здійснювати так, щоб індиві­дуальна професійна сутність майбутнього педагога стала однією з найважливіших його цінностей.

Особистісний професійний саморозвиток учителя має ґрунтуватись на теоретичній моделі індивідуально­сті педагога. Найповніше поняття «образно-концепту­альна модель спеціаліста» розроблене в сучасній інже­нерній психології, де його тлумачать як сукупність уяв­лень спеціаліста про реальний і прогнозований стан об'єкта діяльності або ерготичної системи загалом, мету і способи реалізації своєї діяльності. У психолого-педа-гогічних дослідженнях останніх років найчастіше вико­ристовують поняття «професіограма вчителя», що дає змогу визначити найефективніші шляхи підготовки вчителя-професіонала, однак не відображає цілісної картини суб'єкта діяльності і не розкриває механізмів професійно-педагогічної регуляції та саморегуляції.

Єдиного загальноприйнятого визначення поняття «професійна індивідуальність учителя» досі не виробле­но. Останні дослідження психологів (В. Кузьмін, К. Платонов) дають підставу трактувати його як системну якість, багатоструктурне утворення, синтез структур учителя як індивіда, особистості та суб'єкта педагогіч­ної діяльності.

Індивідуальність як інтегративну властивість, що виникла внаслідок формування системи «індивід — особистість — суб'єкт», уперше описав російський психолог Борис Ананьєв (1907—1972). Елементи систе­ми відображають певні сторони людини в їх множинних зв'язках, а індивідуальність є новоутворенням, визна­ченим структурою всієї системи, і характеризує людину як цілісну істоту. Трактування понять «індивід», «осо­бистість», «суб'єкт» та «індивідуальність» із позиції су­часної психолого-педагогічної науки потрібне для розв'язання проблеми формування професійної індиві­дуальності вчителя та подальшого вибору ним опти­мальної для себе педагогічної технології. Особливе зна­чення має виявлення зв'язків між компонентами систе­ми і виокремлення серед них змістоутворювальних. Підструктури індивідуальності педагога доцільно аналізувати та описувати за такою схемою: зміст -> ситуа­ції вияву в педагогічній діяльності -» критерії оціню­вання -» практична модель шляхи та способи розвит­ку особистісних і професійних властивостей.

У структурі теоретичної моделі індивідуальності вчителя для психолого-педагогічного аналізу і визна­чення шляхів та засобів впливу і самовпливу виокрем­люють такі основні тісно взаємопов'язані підструктури: індивідну, особистісну, суб'єктну.

Індивідний компонент — це природна, біологічна, психофізіологічна основа: загальний рівень здоров'я; особливості темпераменту і пізнавальних процесів (тип пам'яті, що переважає, уваги, уяви, загальна картина мислення); спеціальні здібності, у т. ч. педагогічні. Осо­бистісний компонент формує система особистісно та професійно значущих стосунків і властивостей людини. Суб'єктний компонент репрезентує рівень самодетермінації і спосіб самореалізації в професійно значущому середовищі. Ця система в кожного унікальна, стійка і дає змогу вчителю досягати високих результатів у мін­ливих умовах педагогічного середовища, вибирати прийнятні та ефективні особисто для нього технології.

Професійна індивідуальність учителя — складова індивіду­альності педагога, сформована на основі комплексу особистісних рис і набутих фахово значущих якостей, яка виявляється в системі професійної взаємодії.

Базову основу професійної індивідуальності вчителя становлять індивідні особливості, а сутнісну — особистісно-суб'єктні. Щоб індивідуалізувати підготовку на особистісному рівні, потрібно формувати систему профе­сійно значущих стосунків і рис педагога (ставлення до дитини, навчального предмета, колег, професійну спря­мованість), а на суб'єктному — озброїти вчителя систе­мою знань і раціональних прийомів самодетермінації та саморегуляції, формувати потребу і спроможність по­стійно управляти своїм професійним розвитком.

Хоча природні основи відіграють важливу роль у становленні професійної індивідуальності, вона може сформуватися лише на соціальному рівні — особистісно-суб'єктному. У професійно-педагогічній підготовці не­обхідно перенести акцент із психофізіологічних на особистісні особливості майбутнього педагога, озброїти його потребою і спроможністю керувати власним профе­сійним розвитком.

Індивідуалізація професійно-педагогічної підготов­ки майбутнього вчителя на цьому рівні передбачає врахування різноманітних природних властивостей (темпераменту, особливостей пізнавальних процесів, здібностей, емоційно-вольової сфери тощо) особистості.

Розуміння педагогом своєї індивідуальної сутності, потреба виробити власний стиль професійної діяльності і бути конкурентоспроможним у сучасних соціально-економічних умовах спонукають його шукати опти­мальні для себе педагогічні технології.