Професійні вимоги до особистості педагога

Специфіка педагогічної діяльності ставить перед учителем низку вимог до його особистості, які в педаго­гічній науці визначають як професійно значущі особистісні якості. Вони характеризують інтелектуальну та емоційно-вольову сторони особистості, суттєво вплива­ють на результат професійно-педагогічної діяльності, визначають індивідуальний стиль педагога.

Професійні вимоги до педагога охоплюють його людські якості, фахову компетентність, педагогічні здібності, психолого-педагогічні знання та вміння.

У сучасних умовах особливої значущості набувають людські якості педагога: гуманність, порядність, тер­плячість, чесність, відповідальність, справедливість, урівноваженість, доброзичливість, стриманість, чуй­ність, емоційна культура, потреба в спілкуванні та ін. Це зумовлено тим, що науково-технічний прогрес приз­водить до розриву між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, моральності.

Обов'язковою для кожного вчителя якістю є гума­нізм, що виявляється у ставленні до учня як найбільшої цінності на землі. Він має виражатися в конкретних діях і вчинках: любові до дітей, умінні поважати їхню людсь­ку гідність, потребі і здатності надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.

Не менш важливою вимогою до педагога, як і до фа­хівця в будь-якій галузі, є компетентність (лат. сотpetens — відповідний, здібний) — обізнаність і володін­ня досвідом у своїй сфері. Під професійною компетент­ністю вчителя розуміють його особистісні можливості, які дають змогу самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її на практиці.

Педагогічна компетентність — це єдність теоретичної і практичної готовності вчителя до здійснення педагогіч­ної діяльності.

Практична педагогічна діяльність нерозривно по­в'язана з наявністю педагогічних здібностей — якостей особистості, що інтегровано відображаються в схильно­сті до роботи з дітьми, любові до них, задоволенні від спілкування з ними. Педагогічні здібності (талант, по­кликання, задатки) є важливою передумовою оволодін­ня педагогічною професією. Однак багато спеціалістів поділяють думку про те, що відсутність яскраво вира­жених педагогічних здібностей може бути компенсова­на розвитком інших важливих професійних якостей — старанності, працелюбності, дисциплінованості, органі­зованості, наполегливості, уміння визначати мету і до­сягати її, самовдосконалюватися.

За сферою застосування розрізняють такі основні групи здібностей:

— організаторські, що виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до навчально-пізнавальної діяльності, праці, розподілу обов'язків, планування, під­биття підсумків зробленого та ін. Вони передбачають уміння добирати і готувати навчальний матеріал, наоч­ність, обладнання; виразно, доступно, переконливо і по­слідовно викладати інформацію; стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб; підвищувати навчально-пізнавальну активність учнів;

— дидактичні, які полягають у володінні науковими та методичними знаннями, професійній готовності як носія та джерела знань у пізнавальних запитах дітей;

— перцептивні, що полягають у здатності проникати в душевний світ учнів, об'єктивно оцінювати їхній емоцій­ний стан, виявляти особливості психіки з метою забезпе­чення їх здорового морального та емоційного настрою;

— комунікативні, які передбачають уміння вчителя налагоджувати педагогічно доцільні відносини з учня­ми, їхніми батьками, колегами, керівниками навчаль­ного закладу з метою педагогічної просвіти батьків, зближення інтересів сім'ї та школи, урівноваження ос­вітніх тенденцій на користь інтересів дитини;

— сугестивні, що виявляються в здійсненні емоційно­го впливу на учнів для створення доброзичливої, сприят­ливої в навчально-виховній діяльності атмосфери;

— дослідницькі, які полягають у вмінні пізнавати та об'єктивно оцінювати педагогічні ситуації і процеси, сприяти творчій та науковій роботі учнів;

— науково-пізнавальні, що передбачають володіння науковими знаннями з навчального предмета, вміння спонукати учнів до самостійної діяльності.

Неодмінною вимогою до фахової підготовки вчителя є наявність психолого-педагогічних знань, зміст яких визначений у навчальних програмах і передбачає об'єд­нання із методологічними основами і категоріями педа­гогіки; закономірностями соціалізації і розвитку особи­стості (суттю, цілями і технологіями навчання та вихо­вання); законами вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Психолого-педагогічна підготовленість є основою гуманістич­но орієнтованого мислення педагога. Разом із спеціаль­ними (предметними) знаннями вона становить необхід­ну, але не достатню умову професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпе­чують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.

Педагогічні вміння — це сукупність послідовних дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Через педагогічні вміння розкривається структура професій­ної компетентності педагога. Зважаючи на те що розв'я­зання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади «мислити — діяти — мислити», що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, виокремлюють такі педаго­гічні вміння:

— «переводити» зміст процесу виховання в конкрет­ні педагогічні завдання;

— вивчати особистість і колектив для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння нови­ми знаннями та проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів;

— визначати комплекс освітніх, виховних і розвивальних завдань, конкретизувати їх і з'ясовувати основне;

— будувати і реалізовувати логічно завершену педа­гогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань — обґрунтований добір змісту освіт­нього процесу оптимальний добір форм, методів і засо­бів його організування;

— виявляти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх у дію; створювати необхідні умови (матеріальні, мораль­но-психологічні, організаційні, гігієнічні та ін.);

— активізовувати особистість школяра, розвивати його діяльність, яка перетворює учня з об'єкта на суб'єкт виховання; організовувати і розвивати спільну діяльність; забезпечувати зв'язок школи із середови­щем, регулювати зовнішні незапрограмовані впливи;

— обліковувати й оцінювати результати педагогіч­ної діяльності, тобто здійснювати самоаналіз і аналіз ос­вітнього процесу та результатів власної діяльності; ви­значати новий комплекс стрижневих і другорядних пе­дагогічних завдань.

Популярною є особистісно зорієнтована технологія навчально-виховного процесу, що ввібрала досягнення ринкового демократичного способу життя і новітні здо­бутки педагогіки: урахування демократичних свобод гро­мадян, насамперед права на вільний вибір освіти; трива­лий досвід функціонування освіти в ринкових умовах, що зумовлює її повну переорієнтацію на задоволення потреб громадян; поширення ідей гуманізації освіти, коли люди­ну визначають найвищою цінністю; забезпечення реаль­ної можливості повного задоволення потреб кожної люди­ни відповідно до її намірів, цілей, життєвої стратегії.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання по­требує від педагогів спеціальної підготовки. Кандидат у вчителі гуманістичного навчання може самостійно оці­нити свої можливості, відповівши на запитання, сфор­мульовані американським психологом, основополож­ником теорії особистісно зорієнтованого навчання Карлом-Ренсомом Роджерсом (1902—1967):

1. Чи можеш ти дозволити собі втрутитися у вну­трішній світ особистості, що розвивається? Чи можеш, не будучи суддею і критиком, увійти, побачити й оціни­ти той світ?

2. Чи можеш дозволити собі повну щирість із моло­дими людьми? Чи можеш іти на ризик відкритих, ек­спресивних взаємин, у яких обидві сторони можуть чо­гось навчитися? Чи наважишся бути сам собою в інтен­сивних групових відносинах із молоддю?

3. Чи можеш відкрити зацікавленість кожної особи­стості і дозволити їй розвиватися незалежно від того, чим це закінчиться?

4. Чи можеш допомогти молодим людям зберегти одну з найважливіших особливостей — зацікавленість собою і навколишнім світом?

5. Чи можеш виявляти творчість у створенні для мо­лоді сприятливих умов пізнання людей, досвіду, книг, інших джерел, що збуджують її зацікавлення?

6. Чи можеш сприйняти і підтримати божевільні й недосконалі думки, що супроводжують творче навчан­ня, творчу діяльність? Чи можеш сприйняти неорди­нарні думки своїх вихованців?

7. Чи можеш допомогти вихованцям стати інтегро­ваною цілісністю з почуттями, що проникають в ідеї, і ідеями, що проникають у почуття, експресією, яка за­хоплює особистість?

Той, хто ствердно відповість на більшість цих запи­тань, зазначав К. Роджерс, зможе полегшити життя своїм школярам, допоможе розвивати їхні здібності і можливості, впевнено реалізовуватиме особистісно зорієнтовану технологію навчання.

Отже, загальні вимоги до діяльності педагога та май­бутнього вчителя в режимі професійного розвитку і само­розвитку такі: наявність цілісного гуманістичного світо­гляду, гуманістичних знань про природу людини, глибин­ну екологію особистості; психологічна грамотність і культура; здатність і потреба в рефлексії власних якостей, учинків особистості та навчально-пізнавальної діяльності учнів (у т. ч. на основі морального підходу), в особистісному професійному саморозвитку; високий творчий потен­ціал; уміння розв'язувати життєві та професійні супереч­ності гуманістичним шляхом, не порушуючи індивідуаль­ної логіки дій учня; здатність складати і здійснювати індивідуальні особистісно-професійні програми.